09 лютого 2016 року Справа № 910/12397/15
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Демидової А.М. (доповідач у справі),
суддів:Воліка І.М., Шевчук С.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця"
на рішення та постановугосподарського суду міста Києва від 29.07.2015 Київського апеляційного господарського суду від 14.09.2015
у справі№ 910/12397/15 господарського суду міста Києва
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Залізний кулак"
доДержавного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця"
простягнення 102 330,30 грн.,
за участю представників:
від позивачане з'явився
від відповідачаОСОБА_4
У травні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Залізний кулак" (далі - ТОВ "Залізний кулак") звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" (далі - ДТГО "Південно-Західна залізниця") про стягнення заборгованості за договором № ПЗ/Т-1586/НЮ від 27.01.2015 у розмірі 99 915,90 грн., пені у розмірі 2 299,43 грн. та 3% річних у розмірі 114,97 грн.
Рішенням господарського суду міста Києва від 29.07.2015 у справі № 910/12397/15 (суддя Смирнова Ю.М.) позов ТОВ "Залізний кулак" задоволено повністю. Стягнуто з ДТГО "Південно-Західна залізниця" на користь ТОВ "Залізний кулак" заборгованість у розмірі 99 915,90 грн., пеню у розмірі 2 299,43 грн. та 3% річних у розмірі 114,97 грн.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.09.2015 (колегія суддів у складі: Алданової С.О. - головуючого, Дикунської С.Я., Рудченка С.Г.) рішення господарського суду міста Києва від 29.07.2015 у справі № 910/12397/15 залишено без змін.
Не погоджуючись з рішенням господарського суду міста Києва від 29.07.2015 та постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.09.2015 у справі № 910/12397/15, ДТГО "Південно-Західна залізниця" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд скасувати зазначені рішення та постанову і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що оскаржувані судові акти прийняті з порушенням і неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 01.02.2016 колегією суддів у складі: Демидової А.М. - головуючого (доповідач у справі), Воліка І.М., Шевчук С.Р. прийнято зазначену касаційну скаргу ДТГО "Південно-Західна залізниця" до касаційного провадження та призначено її розгляд у судовому засіданні на 09.02.2016 о 10 год. 55 хв.
Учасники судового процесу, згідно з приписами ст. 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак позивач передбаченим законом правом на участь у розгляді скарги касаційною інстанцією не скористався.
Заслухавши представника відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 27.01.2015 між ТОВ "Залізний кулак" (Виконавець) та ДТГО "Південно-Західна залізниця" (Замовник) було укладено договір № ПЗ/Т-1586/НЮ (далі - Договір), за умовами якого Виконавець бере на себе зобов'язання забезпечити цілодобову охорону території та об'єктів локомотивного депо Жмеринка, відповідно до інструкції про порядок організації, забезпечення та здійснення охорони території та об'єктів локомотивного депо Жмеринка, а Замовник зобов'язується своєчасно сплачувати вартість послуг Виконавця згідно з умовами Договору (п. 1.1).
Всього за Договором, підлягає сплаті у місяць 99 915,90 грн. (п. 3.2 Договору).
Визначена в п. 3.2 Договору сума сплачується на поточний рахунок Виконавця щомісячно по факту надання Виконавцем послуг з охорони протягом 20-ти банківських днів після надання Виконавцем рахунку-фактури для оплати, що складається на підставі підписаного сторонами акта приймання-передачі наданих послуг (п. 4.1 Договору).
Відповідно до акта надання послуг № 102 від 31.03.2015 позивач надав, а відповідач прийняв послуги на суму 99 915,90 грн.
23.04.2015 позивач надіслав на адресу відповідача вимогу за вих. № 11/311-97 від 22.04.2015 про сплату суми заборгованості.
27.05.2015 позивачем було повторно направлено на адресу відповідача рахунок на оплату послуг № 102 від 31.03.2015 на суму 99 915,90 грн., який відповідачем отримано за вх. № 1275 від 17.06.2015.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ТОВ "Залізний кулак" зазначило, що відповідач за надані позивачем послуги не розрахувався.
Згідно зі ст. 901 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 ЦК України).
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За приписами ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як встановили суди попередніх інстанцій, матеріалами справи підтверджено надання позивачем та прийняття відповідачем послуг на загальну суму 99 915,90 грн. згідно з актом надання послуг № 102 від 31.03.2015.
Однак відповідач свої зобов'язання з оплати за надані позивачем послуги належним чином не виконав, у зв'язку з чим у нього перед позивачем виникла заборгованість.
Факт наявності заборгованості та її розмір відповідачем належними та допустимими доказами не спростовано, доказів погашення заборгованості у розмірі 99 915,90 грн. в добровільному порядку не надано.
Щодо твердження відповідача про те, що позивачем не надано рахунку-фактури та доказів його надання Замовнику відповідно до п. 4.1 Договору, що є підставою для проведення розрахунків між сторонами, слід зазначити таке.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що доказів виставлення рахунку на оплату послуг саме 31.03.2015 (дата складання та підписання акта надання послуг № 102) позивачем суду не надано.
Однак, як вірно вказали господарські суди, ненадання позивачем рахунку на оплату послуг саме 31.03.2015 не звільняє відповідача від обов'язку оплатити послуги, надані позивачем, оскільки за своєю правовою природою рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги. При цьому, як встановлено судами, платіжні реквізити сторін наведені в Договорі.
Суди попередніх інстанцій вірно зазначили, що ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні приписів ст. 212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні ст. 613 ЦК України (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 29.09.2009 у справі № 37/405).
З урахуванням викладеного, господарські суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 99 915,90 грн.
Крім суми основного боргу, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 114,97 грн. 3% річних та 2 299,43 грн. пені.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).
Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, згідно з п. 7.11 Договору, у разі прострочення розрахунків за надані Виконавцем послуги, Замовник сплачує Виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу. Сплата штрафних санкцій не звільняє винну сторону від виконання своїх зобов'язань за цим договором.
Встановивши факт прострочення виконання відповідачем зобов'язання з оплати наданих позивачем послуг, суди попередніх інстанцій, перевіривши правильність нарахування позивачем сум пені та 3% річних, дійшли висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 2 299,43 грн. та 3% річних у розмірі 114,97 грн.
При цьому, місцевим господарським судом обґрунтовано відхилено доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, з посиланням на приписи ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України), ч. 3 ст. 551 ЦК України та п. 3 ст. 83 ГПК України, з огляду на таке.
Згідно з ч. 1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
За приписами ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Як вірно зазначив суд першої інстанції, правовий аналіз наведених норм свідчить про те, що зменшення розміру неустойки - це право суду, а не його обов'язок, при якому повинні враховуватись певні обставини, які в своїй сукупності утворюють винятковість.
Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо (пп. 3.17.4 п. 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").
Водночас, як встановив місцевий господарський суд, відповідачем не надано до матеріалів справи належних та допустимих у розумінні ст. 34 ГПК України доказів наявності конкретних підстав для зменшення неустойки. У той же час, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що розмір заборгованості та сума пені, яка фактично підлягає стягненню з відповідача, є співрозмірними.
З урахуванням викладеного, на підставі встановлених обставин, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ТОВ "Залізний кулак" у повному обсязі.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 1115 ГПК України та ч.ч. 1, 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Висновки господарських судів попередніх інстанцій є обґрунтованими, доводи касаційної скарги їх не спростовують.
Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних рішення та постанови не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових актів колегія суддів не вбачає.
Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.09.2015 та рішення господарського суду міста Києва від 29.07.2015 у справі № 910/12397/15 залишити без змін.
Головуючий суддя А.М. Демидова
Судді І.М. Волік
С.Р. Шевчук