Справа № 22ц/796/17212/2015 Головуючий у 1-й інстанції - Гуменюк А.І.
17 лютого 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі :
головуючого - Шахової О.В.
суддів Вербової І.М. Поливач Л.Д.
при секретарі - П'ятничук В.Г.
розглянула у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди за апеляційною скаргою ОСОБА_2, проданою його представником ОСОБА_3, на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 серпня 2015 року,
У березні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з зазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що в результаті дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 16 листопада 2014 року, приблизно о 12:45 год., за участю її автомобіля марки «БМВ», реєстраційний номер НОМЕР_1, який рухався по вулиці Терещенківській, у місті Києві на зелений сигнал світлофора, та за участі автомобіля Відповідача марки «ДЕУ», реєстраційний номер НОМЕР_2, який здійснив виїзд на вказане перехрестя з боку бульвару Шевченка на червоний сигнал світлофора, їй, як власнику автомобіля було завдано майнову шкоду у розмірі 100 000 грн., яку просить стягнути із відповідача. Крім того, вказує, що діями відповідача їй було заподіяно травми, внаслідок чого вона втратила працездатність майже на два тижні, у зв'язку з чим проходила стаціонарне та амбулаторне лікування. Зауважує, що сам факт дорожньо-транспортної пригоди, тривале лікування після дорожньо-транспортної пригоди, через розлад здоров'я, заподіяли також їй моральну шкоду, розмір якої вона визначила у 10 000 грн, яку також просила стягнути із відповідача на її користь.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 18 серпня 2015 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 111 000 грн на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Не погодившись з рішенням суду представник відповідача подав апеляційну скаргу та посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
На обґрунтування своїх доводів, апелянт, вказує зокрема, що вина відповідача у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди не доведена належними та допустимим доказами.
У судовому засіданні відповідач та його представник підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити.
Представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги.
Перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення в цій частині, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 16.11.2014 року, приблизно о 12 год. 45 хв., керуючи автомобілем марки «БМВ», реєстраційний номер НОМЕР_1, позивач здійснила проїзд перехрестя вул. Терещенківської та бульвару Т. Шевченка на зелений сигнал світлофора, при цьому відбулося зіткнення автомобіля під її керуванням із автомобілем марки «Деу», реєстраційний номер НОМЕР_2, яким керував відповідач, що призвело до пошкодження транспортних засобів.
Постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 23 січня 2015 року провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП закрито, у зв'язку з відсутністю у її діях складу адміністративного правопорушення.
Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив із наявності визначених ст. ст. 1166, 1167, 1188ЦК України правових підстав для відшкодування відповідачем майнової та моральної шкоди завданої позивачу внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Проте з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може з наступних підстав.
Норми ч. 1 ст. 1166, ч. 1 ст. 1167 ЦК України визначають підстави відшкодування майнової і моральної шкоди.
Підстави та порядок відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, та шкоди, завданої внаслідок взаємодії цих джерел, визначені нормами ст. ст. 1187, 1188 ЦК України.
Відповідно до положень ст. 1166 ЦК України єдиною підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди є правопорушенням, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, котра її завдала, причинний зв'язок між ними, а також вину заподіювача.
Таким чином, за зобов'язаннями, що виникають внаслідок заподіяння шкоди, притягнення до цивільно-правової відповідальності можливе за одночасної наявності обов'язкових умов, якими є протиправна поведінка або бездіяльність, наявність дійсної шкоди, причинно-наслідковий зв'язок між діяннями та заподіянням такої шкоди, вина.
Так, протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону, наслідком якої є порушення прав та інтересів іншої особи та заподіяння збитків (шкоди).
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою порушника та збитками полягає, передусім, у прямому (безпосередньому) зв'язку між протиправною поведінкою та настанням шкоди.
При цьому встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкода, та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності реальних збитків. Необхідним є доведення, що саме протиправна поведінка є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.
Згідно із ч. 4 ст. 61 ЦПК України постанова у справі про адміністративне правопорушення обов'язкова для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.
Статтями 1 ЦПК України регламентовано, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Цивільним кодексом України встановлено, що цивільно-правова відповідальність виникає лише за наявності вини особи. Цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішенням суду. Крім того, Конституція України закріплює положення, що відображають сутність презумпції невинуватості (ст. 62): "Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду". Загалом нормативне опесередкування презумпції невинуватості при розгляді справ про адміністративні правопорушення має фрагментарний характер - особа вважається невинуватою у вчиненні адміністративного правопорушення.
Статтею 129 Конституції України однією із основних засад судочинства визначено забезпечення доведеності вини.
Згідно статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду (п. 5 ст. 11 Цивільного кодексу України).
Відповідно ст. 221 Кодексу України про адміністративні правопорушення, судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема статтею 124 цього Кодексу(Порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна).
Розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі (ч. 1 ст. 283 Кодексу України про адміністративні правопорушення).
Згідно ч. 1 ст. 284 Кодексу України про адміністративні правопорушення по справі про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить одну з таких постанов: про накладення адміністративного стягнення; про застосування заходів впливу, передбачених статтею 24 1 цього Кодексу;про закриття справи.
Тож, належним і допустимим доказом, який би підтверджував обставини порушення учасником дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, а отже його вину у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди, є саме постанова про накладення адміністративного стягнення.
На підставі положень ст.ст.10,60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог і заперечень.
Зазначені обставини повинні бути доведені належними у справі доказами.
Саме позивач повинен довести і надати суду належні докази на підтвердження завдання шкоди, вини відповідача у настанні дорожньо-транспортної пригоди, причинного зв'язку між дорожньо-транспортною пригодою та наслідками, що настали, а також на підтвердження розміру матеріальної шкоди.
Як вбачається із постанови Шевченківського районного суду м. Києва від 23 січня 2015 року , питання про відповідальність ОСОБА_2 у скоєні ДТП не вирішувалося,в матеріалах справи також відсутній протокол про притягнення останнього до адміністративної відповідальності, а тому вказана постанова та показання свідків допитаних судом під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, не є належними доказами встановлення вини ОСОБА_2, а відтак - належні та допустимі докази на підтвердження вини відповідача у скоєнні ДТП відсутні.
Будь-якої іншої постанови компетентного органу про визнання ОСОБА_2 винним у вчиненні зазначеної дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої пошкоджено майно позивача, та будь-які інші належні докази встановлення його вини, в матеріалах справи відсутні, факт притягнення до адміністративної відповідальності іншої особи, винної у скоєнні вказаної дорожньо-транспортної пригоди, не доведено.
Таким чином, покладення обов'язку по відшкодуванню шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, на особу, вина якої у завданні такої шкоди не встановлена у передбаченому чинним законодавством порядку, є неправомірним, а отже й стягнення з відповідача майнової та моральної шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою є безпідставними, а відтак - позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Крім того, при ухваленні нового рішення колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини в частині законності дій відповідача та вважає висловлені у судовому засіданні доводи позивача такими, що мають сумнівну основу, а наявність сумнівів не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. theUnitedKingdom), п. 161, Series A заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту».
Відповідно до п. 1, п. 3, п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального права.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 серпня 2015 року постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, відтак підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 313-314, 316-317 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_2, проданою його представником ОСОБА_3, задовольнити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 серпня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів.
Головуючий
Судді