ІМЕНЕМ УКРАЇНИ [1]
11 лютого 2016 року Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва
в складі: головуючого - Немировської О.В.,
суддів - Чобіток А.О., Українець Л.Д.
при секретарі - Сірій О.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,
за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 12 травня 2015 року,
встановила:
у листопаді 2014 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача заборгованість за договорами позики в загальній сумі 724 806 грн. 30 коп. та судові витрати. В ході розгляду справи позивач уточнив свої вимоги та просив стягнути заборгованість в сумі 1 137 261 грн. 75 коп.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 12 травня 2015 р. позов було задоволено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права.
Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказував, що він в період з 27 жовтня 2011 р. по 24 вересня 2013 р. надав ОСОБА_2 в борг кошти на загальну суму 43 887 дол. США, які той не повернув. Оскільки умовами договорів позики було передбачено відповідальність за прострочення повернення боргу у вигляді штрафу, позивач просив стягнути з відповідача суму боргу з урахуванням 3 процентів річних та штрафу в перерахунку за курсом НБ України.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 12 травня 2015 р. позов було задоволено.
Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що між позивачем та відповідачем було укладено договори позики, однак відповідач не виконує взяті на себе зобов'язання по поверненню коштів, а тому .стягнув з нього суму заборгованості з урахуванням штрафу та 3 процентів річних за час прострочення.
Такий висновок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим та відповідає встановленим по справі обставинам.
Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та послався на положення ст. 533, 625, 1046, 1047, 1049 ЦК України.
Доводи, викладені відповідачем в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують.
Як видно з тексту розписок, написаних від руки ОСОБА_2, він отримуючи кошти, зобов'язувався їх повернути до: 31.12.2012 р, 01.04.2013 р., 02.04.2013 р., 01.05.2013 р., 01.06.2013 р., 01.07.2013 р., 01.09.2013 р.01.10.2013 р. При цьому в розписках було вказано при порушенні строків повернення боржник погоджується на штраф в розмірі 10% від суми позики.
Відповідач визнає, що отримував вказані кошти в борг та зобов'язаний їх повернути, однак посилається на те, що кошти передавались йому для розробки апарату «Пристрій для енергозберігаючої вентиляції», в зв'язку з чим між ними, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 17.04.2012 р. було укладено Договір про патентування технічного рішення, де частка ОСОБА_1 становила 50%. Також 17.08.2013 р. між ними та ОСОБА_5 було укладено Договір про патентування технічного рішення «Монтажний вузол для мікрокліматичного пристрою», де частка ОСОБА_1 становила 50%. В пунктах 4.2 Договору від 17.04.2012 р. та Договору від 17.08.2013 р. зазначено, що всі витрати, пов'язані з виконанням вказаних в п. 4. 1 дій, до початку комерційної реалізації майнових прав оплачує учасник договору ОСОБА_1 Тому відповідач вважає, що кошти ОСОБА_1 мають бути повернуті лише з отриманого прибутку від реалізації пристроїв.
Дане заперечення не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки з тексту розписок не слідує, що вказані кошти передавались на виконання Договорів про патентування технічних рішень.
Тому посилання відповідача на існування між ним та позивачем інших договірних відносин, не впливає на обґрунтованість висновку суду першої інстанції про задоволення заявлених позивачем вимог.
Таким чином, судом першої інстанції було повно та всебічно встановлено обставини справи, перевірено їх доказами, правильно застосовано норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, а тому рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,
ухвалила:
апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а рішення Дарницького районного суду м. Києва від 12 травня 2015 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів
Головуючий
Судді
№ справи: 753/21206/14-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/2244/2016
Головуючий у суді першої інстанції: Дубас В.А.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.