11 лютого 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 ,
при секретарі ОСОБА_4 ,
з участю прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві кримінальне провадження №12015100040014664 за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 03 грудня 2015 року відносно
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого:
- 06.01.2012року Оболонським районним судом м. Києва за ч. 1 ст. 185, ч. 2 ст. 185, ст. 70 КК України на 2 роки позбавлення волі;
- 13.05.2014року Подільським районним судом м. Києва за ч. 2 ст. 185 КК України на 3 роки позбавлення волі, із застосуванням ст. 75 КК України, з іспитовим строком 2 роки,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України,
Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 03 грудня 2015 року ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, та йому призначено покарання у виді 3 років позбавлення волі.
На підставі ст.ст. 71, 78 КК України до покарання, призначеного за цим _________________________________________________________________
Справа №11-кп/796/464/2016 Головуючий у першій інстанції ОСОБА_8
Категорія: ч. 2 ст. 185 КК України Доповідач ОСОБА_1
вироком, частково приєднано невідбуте покарання за вироком Подільського районного суду м. Києва від 13.05.2014 року і остаточно призначено ОСОБА_7 покарання у виді 3 років 3 місяців позбавлення волі.
Також цим вироком вирішено питання щодо речових доказів.
Як встановив суд у вироку, ОСОБА_7 , будучи раніше неодноразово судимим, а також будучи повідомленим про підозру 26.02.2015 року СВ Деснянського РУ ГУМВС України в м. Києві за ч. 2 ст. 185 КК України, належних висновків для себе не зробив, на шлях виправлення не став та вчинив новий умисний злочин за наступних обставин.
Так, 25.09.2015 року приблизно о 10 год. 15 хв. ОСОБА_7 , перебуваючи в салоні трамваю №35, що рухався в бік вул. Юності в м. Києві, підійшов до ОСОБА_9 та з сумки, яку остання тримала в руках, таємно викрав належний їй гаманець синьо-червоного кольору, вартістю 200 грн., в середині якого знаходились: грошові кошти в сумі 156,70 грн.; срібна сережка, вартістю 100 грн.; банківська картка банку «Приватбанк», студентський квиток на ім'я ОСОБА_9 та 10 дисконтних карток, які матеріальної цінності для потерпілої не представляють. Після чого, ОСОБА_7 вийшов з трамваю №35 на зупинці «проспект А. Навої», тримаючи при собі гаманець, який належить ОСОБА_9 , та маючи реальну можливість розпорядитися викраденим майном, але в подальшому біля будинку №39 по вул. Миропільській в м. Києві був затриманий працівниками міліції. Своїми умисними діями ОСОБА_7 завдав ОСОБА_9 матеріальної шкоди на загальну суму 456,70 грн.
На вказаний вирок суду обвинувачений ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить винести об'єктивне рішення. При цьому зазначає, що судом не було враховано такі пом'якшуючі його покаранняобставини, як щире каяття, наявність матері пенсійного віку, яка є інвалідом ІІ групи, а такожвідсутність з боку потерпілої сторони претензій, та не спричинення ним моральної і матеріальної шкоди.
Інші учасники судового провадження даний вирок не оскаржують.
Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого, який, підтримавши доводи апеляційної скарги, висловив прохання про зміну вироку в частині покарання, яке просив пом'якшити йому до 3 років, захисника, який просив задовольнити апеляційну скаргу обвинуваченого, а також прокурора, який не вбачав підстав для її задоволення, провівши судові дебати, заслухавши останнє слово обвинуваченого, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга обвинуваченого задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
За приписами ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 394 КПК України, висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, викладених у вироку, перевірці колегією суддів не підлягають, оскільки фактичні обставини кримінального провадження учасниками судового провадження в суді першої інстанції не оспорювалися і докази щодо них, відповідно до вимог ч. 3 ст. 349 КПК України, не досліджувались.
За встановлених судом фактичних обставин, дії ОСОБА_7 правильно кваліфіковані за ч. 2 ст. 185 КК України, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно.
Всупереч доводам апелянта, покарання призначено ОСОБА_7 з дотриманням вимог ст.ст. 50, 65 КК України.
Так, при призначенні обвинуваченому покарання суд першої інстанції, відповідно до вимог ст. 65 КК України, врахував характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії злочинів середньої тяжкості, конкретні обставини кримінального провадження, а також дані про особу обвинуваченого, який раніше неодноразово судимий і вчинив новий умисний злочин під час відбування покарання з випробуванням та будучи повідомленим про підозру 26.02.2015 року СВ Деснянського РУ ГУ МВС України в м. Києві за ч. 2 ст. 185 КК України, не перебуває на обліку у лікаря нарколога та психіатра. Належним чином при цьому враховано судом і пом'якшуючі покарання ОСОБА_7 обставини, такі як: щире каяття у вчиненні злочину, а також - відсутність обтяжуючих його покарання обставин.
З урахуванням зазначеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про необхідність призначити ОСОБА_7 покарання саме у виді позбавлення волі, так як його виправлення, перевиховання та попередження вчинення ним нових злочинів не можливе без ізоляції від суспільства, а з урахуванням того, що ОСОБА_7 не відбув покарання, призначене вироком Подільського районного суду м. Києва від 13.05.2014 року, остаточне покарання визначив ОСОБА_7 на підставі ст. 71 КК України, частково приєднавши невідбуту частину покарання за попереднім вироком.
Вимоги обвинуваченого щодо врахування його щирого каяття, наявності матері пенсійного віку, яка є інвалідом ІІ групи, а також відсутності з боку потерпілої сторони претензій, та не спричинення ним будь-якої шкоди, як підстав для пом'якшення призначеного йому судом покарання, не можуть бути задоволені, оскільки вони не є тими обставинами, які в даному випадку давали б підстави для висновку про можливість пом'якшення призначеного йому судом покарання, зважаючи на те, що ОСОБА_7 раніше неодноразово судимий і новий злочин ним вчинено протягом невідбутої частини покарання за попереднім вироком.
За викладеним вище, не маючи інших приводів та підстав для скасування чи зміни вироку, визнаючи його законним та обґрунтованим, а покарання достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових злочинів, колегія суддів вважає за необхідне залишити вирок суду першої інстанції без зміни, а апеляційну скаргу обвинуваченого - без задоволення.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів, -
апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Дніпровського районного суду м. Києва від 03 грудня 2015 року відносно ОСОБА_7 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, на неї може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим - в той же строк з моменту отримання копії ухвали.
Судді:
__________________ ____________________ ____________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3