ІМЕНЕМ УКРАЇНИ[1]
11 лютого 2016 року м.Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва
в складі: головуючого - Кирилюк Г.М.
суддів: Качана В.Я., Панченка М.М.
при секретарі Грабовій Н.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 14 травня 2015 року,
встановила:
У травні 2014 р. Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» ( надалі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), як правонаступник прав та обов'язків Закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», звернулося до суду з вказаним позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Свої вимоги обґрунтовувало тим, що відповідно до укладеного договору №б/н від 24.10.2005 року ОСОБА_1 25.10.2005 р. отримав кредит у розмірі 8200 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, складає між ним та Банком договір, що підтверджується підписом у заяві.
Підписавши вказаний договір позичальник також надав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком, відповідно до п. 3.3 Умов та Правил надання банківських послуг.
Позивач виконав свої зобов'язання в частині надання відповідачу кредитних коштів. При цьому відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання щодо погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, про що свідчить розрахунок заборгованості за договором, яка станом на 31.03.2014 р. становить 24215,11грн. та складається з заборгованості: за кредитом - 4990,29 грн.; за процентами - 17595,53 грн.; по штрафам - 500 грн. (фіксована частина), 1129,29 грн. - (процентна складова).
У зв'язку з тим, що відповідач продовжує ухилятись від виконання зобов'язання і заборгованість за договором не погашає, позивач просив стягнути заборгованість на загальну суму 24215,11 грн. та судові витрати по справі.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 14 травня 2015 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 24215,11 грн. Вирішено питання про стягнення судового збору.
У поданій апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_2, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Свої доводи мотивує тим, що підпис в договорі від 14.10.2005 р. виконаний іншою особою, що свідчить про відсутність волевиявлення відповідача на його укладення та невідповідність вимогам ст. 203 ЦК України. На підтвердження вказаної обставини було заявлено клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, задоволене судом. Разом з тим, клопотання експерта про надання додаткових матеріалів та проведення оплати експертизи на адресу відповідача не надходило, а тому останній не мав можливості його виконати. Суд першої інстанції на дані обставини уваги не звернув, помилково вважаючи за можливе провести розгляд справи без проведення судово-почеркознавчої експертизи.
Крім цього, надані банком розрахунки, покладені в основу судового рішення, не мають відповідної печатки банківської установи та складені представником відповідача без підпису головного бухгалтера.
Судом також не вирішено питання застосування строку позовної давності відповідно до поданої заяви. При цьому суд не звернув уваги на те, що Умови в правила надання банківських послуг, пунктом 1.1.7.31 яких установлено позовну давність тривалістю в 50 років, не містить підпису відповідача. Суд не встановив наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови містили збільшений строк позовної давності в момент підписання заяви позичальника, або в подальшому такі Умови не змінювались. Наявні в матеріалах справи Умови і правила надання банківських послуг затверджені наказом від 06.03.2010 р. №8СП-2010-256 та не діяли в момент укладання договору 24.10.2005 р.
В судовому засіданні представник позивача Олійник Н.О. просила апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Інші особи, що беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені судом належним чином.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 24.10.2005 року між сторонами було укладено договір б/н, відповідно до умов якого відповідач ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 8200 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну карту зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. При цьому відповідач погодився з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Правилами користування платіжною картою». Заборгованість відповідача станом на 31.03.2014 р. становить 24 215,11 грн. Розрахунок заборгованості, наданий позивачем, повністю відповідає умовам укладеного між сторонами договору.
Доводи відповідача про те, що у червні 2005 року він втратив паспорт, а кредит по вказаному договору він не отримував, суд першої інстанції відхилив, як необґрунтовані. При цьому судом першої інстанції взято до уваги ту обставину, що почеркознавчу експертизу не було проведено з вини відповідача, який не провів оплату її вартості.
Враховуючи те, що загальний строк позовної давності був збільшений за домовленістю сторін до п'ятдесяти років ( п.1.1.17.31 «Умов та правил надання банківських послуг»), суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не пропустив строк позовної давності.
Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти ( ч.1 ст.1048 ЦК України).
Відповідно до ч.2 ст207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Доводи позивача щодо наявності між ним та відповідачем договірних зобов'язань ґрунтувались на заяві, підписаній сторонами 24.10.2005 року (а.с.10 т.1).
Згідно умов цієї заяви, банк надає позичальнику кредит у розмірі 5000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 3% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом. Вказана заява разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою і Тарифами складає між позичальником та банком договір про надання банківських послуг.
Дана заява підписана з однієї сторони представником ЗАТ КБ «ПриватБанк» та з іншої сторони містить реквізит підпису відповідача ОСОБА_1
На підтвердження доводів ОСОБА_1 в тій частині, що підпис в договорі від 14.10.2005 р. йому не належить, що свідчить про відсутність його волевиявлення на його укладення, представником відповідача було заявлено клопотання про проведення почеркознавчої експертизи, яка при розгляді справи в суді першої інстанції проведена не була.
За відсутності доказів того, що відповідач отримав клопотання експерта про необхідність надання додаткових матеріалів та проведення оплати експертизи, колегія суддів дійшла висновку про необхідність проведення вказаної експертизи.
При вирішенні питання про призначення експертизи, 17 вересня 2015 року представника позивача Олійник Н.О. зобов'язано надати оригінал заяви про особисті відомості клієнта (заява позичальника) від 14.10.2005 р. та оригінал розписки про отримання кредитної картки.
Про необхідність надання оригіналів досліджуваних документів було повторно проінформовано ПАТ КБ «ПриватБанк» листом від 09.10.2015 р. та від 11.11.2015 р. та попереджено про наслідки ухилення від надання експертам необхідних матеріалів, передбачені ч.1 ст.146 ЦПК України (а.с.103, 105, 115, 116 т.2).
У зв'язку з тим, що для виконання почеркознавчої експертизи не було надано оригінали досліджувальних документів, експерти повідомили про неможливість надання висновку судової почеркознавчої експертизи (а.с.120-121 т.2).
Не надавши обґрунтованих пояснень з приводу неможливості виконання вимог суду в період з вересня 2015 року по лютий 2016 року, враховуючи строки розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення клопотання представника позивача про необхідність надання для цього додаткового часу.
Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно з ч.1 ст.58, ч. 2 ст.59 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За наявності сумнівів в частині підписання відповідачем заяви від 14 жовтня 2005 року, ненадання суду оригіналу вказаної заяви, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для відмови в задоволенні позову.
При цьому колегія суддів враховує сукупність інших доказів у справі.
Як вбачається з матеріалів справи, 29.06.2005 р. ОСОБА_1 звернувся до Оболонського РУГУ МВС України в м. Києві з заявою про втрату паспорту та ідентифікаційного коду (а.с.81 т.1).
04.09.2012 р. ОСОБА_1 звернувся до відділення «Дніпропропетровське регіональне управління» ПАТ КБ «ПриватБанк» з проханням розібратися в ситуації, що виникла. Повідомив, що з приводу його численних звернень до банку щодо неотримання кредитних коштів, оформлення кредиту на підставі викрадених документів, йому повідомляли про відсутність до нього претензій. При цьому на його адресу знову почались СМС та дзвінки (а.с.82 т.1).
Враховуючи дату звернення відповідача до відділення ПАТ КБ «ПриватБанк» - 04.09.2012 р., колегія суддів критично відноситься до інформації, зазначеній у виписці з особового рахунку ОСОБА_1 в тій частині, що 04.09.2012 р. ним було здійснено платіж в сумі 477,25 грн. на погашення кредитної заборгованості ( а.с.43 т.2).
Матеріали справи також не містять доказів, які дають можливість перевірити правильність наданого суду розрахунку.
Так, факт отримання відповідачем 25.10.2005 р. кредиту у розмірі 8200 грн. спростовується даними, що містяться в заяви позичальника та випискою по рахунку, відповідно до яких кредитний ліміт було встановлено в розмірі 5000 грн.
Надані до позовної заяви Умови та Правила надання банківських послуг були затверджені наказом від 06.03.2010 р. №СП-2010-256, а наданий до суду апеляційної інстанції витяг з Умов та правил надання банківських послуг містить посилання на ліцензію НБУ №22 від 29.07.2009 р., що не дає можливості їх розцінювати як складову умову договору надання банківських послуг.
Згідно з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 19 березня 2014 року ( справа №6-14цс14), відповідно до правил користування платіжною карткою, яків є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності ( ст.257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - зі спливом останнього дня місяця дії картки ( ст.261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.
Інформації про період, на який видавалась платіжна картка, матеріали справи не містять.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що ухвалене по справі рішення ґрунтується на недоведених обставинах, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, з порушенням норм матеріального та процесуального права, що у відповідності до ч.1 ст.309 ЦПК України є підставою для його скасування та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Керуючись ст. 303, 307, 309 , 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів
Вирішила:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 14травня 2015 року скасувати.
Ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий :
Судді:
Справа №22-ц/796/185/2016
Головуючий у суді першої інстанції: Камбулов Д.Г.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Кирилюк Г.М.