03680, м. Київ, вул. Солом'янська 2а
Справа № 760/771/15-ц Головуючий у 1 - й інстанції: Кицюк В.С.
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/3005/2016 Доповідач - Шиманський В.Й.
10 лютого 2016 року колегія суддів Судової палати в цивільних справах апеляційного суду м. Києва в складі:
Головуючого - Шиманського В.Й.
Суддів - Семенюк Т.А., Кравець В.А.
при секретарі - Крічфалуши С.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Тарана В'ячеслава Олександровича в інтересах Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 16 грудня 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
Із вказаним позовом до суду позивач звернувся у січні 2015 року.
Зазначав, що 20.12.2007 між сторонами було укладено кредитний договір, згідно умов якого банк надав відповідачу кредитні кошти в сумі 499 000,00 доларів США, з відсотковою ставкою 12,75% річних, строком повернення до 19.12.2022 року. Позивач виконав свої зобов'язання за укладеним договором, натомість відповідач взяті на себе зобов'язань за кредитним договором виконує неналежним чином, у зв'язку з цим банк звернувся до суду з вказаним позовом та просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором в сумі 13 344 533,23 грн.
Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 16 грудня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі, з посиланням на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, ставиться питання про скасування даного рішення та ухвалення нового про задоволення позовних вимог.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення у зв'язку з наступним.
Відповідно до ч. 1 ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана надати ті докази, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Приймаючи оскаржене у справі рішення суд виходив із вимог даної норми закону, зібраних у справі та наданих сторонами доказів, яким дав повну, всебічну та об'єктивну оцінку.
Згідно зі ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти /кредит/ позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Судом вірно встановлено, що 20.12.2007 року між сторонами укладено Договір про надання невідновлювальної кредитної лінії №10-29/4870, згідно умов якого банк надає позичальнику кредитні кошти в сумі 499 000,00 доларів США, зі сплатою 12,75% річних з комісією за відкриття позичкового рахунку 0,99% від суми максимального ліміту на день видачі кредиту.
Згідно п 1.1.2 передбачено погашення траншів до 10-го числа кожного місяця починаючи з січня 2009 року за графіком і в сумах, які прописані в самому Кредитному договорі.
Кінцевим терміном погашення всіх траншів кредиту є 19 грудня 2022 року.
Згідно п.7.3 кредитного договору він діє до остаточного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань.
Пунктом 7.4 встановлено, що в разі настання обставин, визначених, зокрема, пунктом 4.5 Кредитного договору термін погашення всіх траншів кредиту вважається таким, що настав і відповідно позичальник зобов'язаний погасити всі транші кредиту, сплатити відсотки за фактичний час використання траншів кредиту та нараховані штрафні санкції.
Згідно п.4.5 - в разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов'язків, визначених п.3.3.5, 3.3.6 (своєчасно та в повному обсязі погашати транші кредиту в строки, визначені в графіку), протягом більше ніж 90 днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив, та відповідно позичальник зобов'язується протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).
За порушення строків повернення кредиту чи сплати процентів позичальник зобов'язався сплачувати банку за кожен день пеню в розмірі подвійної процентної ставки, установленої пунктом 4.2 цього договору, від суми простроченого платежу (п.п. 1.1 та 2.4 кредитного договору).
Як вбачається з матеріалів справи позивач свої зобов'язання виконав, що підтверджується заявою на видачу готівки №05-90 від 20.12.2007 року.
Проте, ОСОБА_3 не належно виконує взяті на себе зобов'язання, внаслідок чого утворилась заборгованість за Договором про надання невідновлювальної кредитної лінії №10-29/4870 від 20.12.2007 року, яка станом на 08.10.2014 року становила 846 841,81 доларів США, що згідно курсу НБУ становить 13 344 533,23 грн., та складається з заборгованості по кредиту в розмірі 460 389,98 доларів США, що згідно курсу НБУ становить 7 254 809,19 грн., заборгованості по відсоткам в розмірі 299 707,22 доларів США, що згідно курсу НБУ становить 4 722 775,92 грн., пені за несвоєчасне повернення кредиту в сумі 34 339,30 доларів США, що згідно курсу НБУ складає 541 117,50 грн., пені за несвоєчасне повернення відсотків в сумі 52 405,30 доларів США, що згідно курсу НБУ становить 825 800,93 грн. та заборгованості по комісії в розмірі 29,69 грн.
З розрахунку заборгованості за кредитним договором також вбачається, що останній платіж за кредитним договором був здійснений відповідачем 13.01.2010 року.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.
Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.
Згідно ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно зі статтями 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як "строк дії договору", так і "строк (термін) виконання зобов'язання" (статті 530, 631 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
При цьому перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
Відповідно до частини п'ятої статті 261 ЦК України за зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
Згідно із пунктом 4.5. кредитного договору у разі невиконання (неналежного виконання) позичальником обов'язків, визначених пунктами 3.3.5. (сплата траншів), 3.3.9. (сплата процентів) цього договору, протягом більше ніж 90 календарних днів, строк користування кредитом вважається таким, що сплив та відповідно позичальник зобов'язаний протягом одного робочого дня погасити кредит в повному обсязі, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту та нараховані штрафні санкції (штраф, пеню).
Таким чином, сторони кредитних правовідносин врегулювали у договорі питання дострокового повернення коштів, тобто зміни строку виконання основного зобов'язання, та визначили умови такого повернення коштів.
Судом встановлено, що останній платіж за кредитним договором ОСОБА_3 здійснив 13.01.2010 року, а тому за визначенням пункту 4.5. договору строк користування кредитом вважається таким, що сплив через 90 днів, тобто з 13.04.2010 року.
Оскільки строк виконання основного зобов'язання було змінено - на 13.04.2010 року, то саме з цього моменту в позивача виникло право на звернення до суду щодо захисту своїх порушених прав, однак банк звернувся до суду з зазначеним позовом лише в січні 2015 року, тобто зі спливом строку позовної давності.
Даний правовий висновок викладено у Постанові Верховного Суду України від 02.12.2015 року № 6-249цс15, яка в силу вимог ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.
Згідно ч. ч. 2-4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Як вбачається з матеріалів справи, 15.12.2015 року відповідач звернувся до районного суду з заявою про застосування строків позовної давності, а тому, встановивши дійсні обставини справи, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Згідно положень ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 ЦПК України.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що оскільки договір діє до 19 грудня 2022 року, а позивач звернувся до суду з позовом в січні 2015 року, то строк позовної давності не є пропущеним, не узгоджується з вимогами ст. 257 ЦК України.
В даному випадку, у зв'язку з неналежним виконанням умов договору, змінився строк виконання основного зобов'язання (п. 4.5. договору), а тому банк мав право з 13.04.2010 року, й протягом трьох років від цієї дати, звернутися до суду із позовом, однак позовну заяву подав до суду лише у січні 2015 року.
Враховуючи встановлені судом обставини справи, рішення суду відповідає вимогам закону, наданим доказам, обставинам справи і підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.
З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції не може бути скасованим з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.
Керуючись ст. ст.303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Тарана В'ячеслава Олександровича в інтересах Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» - відхилити.
Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 16 грудня 2015 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: