АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА[1]
02 лютого 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:
головуючого - судді Слюсар Т.А.
суддів: Волошиної В.М., Котули Л.Г.
при секретарі: Мікітчак А.Л.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на додаткове рішення Солом'янського районного суду м. Киева від 23 грудня 2015 року
в справі за позовом ОСОБА_1 до об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Волинь» про зобов'язання вчинити дії.
Колегія суддів, -
У жовтні 2014 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Волинь» (надалі - ОСББ «Волинь») про зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 19 листопада 2014 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва від 23 грудня 2014 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково.
У лютому 2015 року ОСОБА_1 звернувся в суд першої інстанції з заявою про ухвалення по справі додаткового рішення, мотивуючи тим, що судом першої інстанції при винесенні рішення не вирішено питання про стягнення на його користь судових витрат, пов'язаних з наданням йому правової допомоги під час складання позовної заяви.
Додатковим рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 23 грудня 2015 року ОСОБА_1 у задоволенні заяви відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати додаткове рішення суду першої інстанції й ухвалити нове рішення про задоволення заяви.
Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню частково, з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
З матеріалів справи вбачається, що між товариством з обмеженою відповідальністю «Дніпровська юридична група» (надалі - ТОВ «Дніпровська юридична група») та ОСОБА_2 укладено договір №Ц-0210/14 про надання правової допомоги (а.с.13).
Відповідно до п. 2.1 зазначеного договору виконавець (ТОВ «Дніпровська юридична група») приймає на себе зобов'язання по наданню правової допомоги довірителю (ОСОБА_2), а саме: складання позовної заяви та інших процесуальних документів.
Пунктом 4.1 договору передбачено, що оплата послуг здійснюється шляхом перерахування коштів на рахунок виконавця в залежності від витраченого виконавцем часу (в годинах) на надання правової допомоги, з розрахунку 300 грн. за одну годину.
Згідно акту приймання-передачі наданих послуг до договору №Ц-0210/14 від 02 жовтня 2014 року ТОВ «Дніпровська юридична група» в особі Тертичного Ю.А. складено позовну заяву та зазначено, що витрачений час на надання позивачу правової допомоги склав 1 год. 30 хв., що становить 450 грн. (а.с.19).
З квитанції № 4335612 від 04 листопада 2014 року убачається, що позивачем сплачено на відкритий у АТ «Укрексімбанк» розрахунковий рахунок товариства 450грн. (а.с.20).
Відповідно до ч.3 ст.79 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, зокрема належать витрати на правову допомогу.
Відповідно до ч.1ст.80 ЦК України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.
Згідно до ч.1 ст.96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Частиною 3 ст.96 ЦК України встановлено, що учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.
Висновки суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1, являючись співзасновником ТОВ «Дніпровська юридична група», не мав правових підстав звернення до цього товариства з заявою про надання йому правової допомоги не містять належних мотивів та суперечать положенням ст.ст.80, 96 ЦК України.
Відповідно до абз.2 п.48 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17 жовтня 2014 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).
Суд у своєму рішенні хоча і послався на згадані роз'яснення постанови Пленуму, проте їх зміст не врахував, відповідно до яких витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення дій поза судовим засіданням, зокрема, складання позовної заяви.
Отже, складання фахівцем у галузі права позовної заяви не пов'язується з обов'язковою його участю в судовому засіданні під час розгляду справи та не виключає право звернення ОСОБА_1 за правовою допомогою.
Належним чином не мотивував районний суд свої висновки і в тій частині, чому відсутність підпису представника товариства на позовній заяві ОСОБА_1 виключає можливість звернення позивача за правовою допомогою до фахівця у галузі права та складання останнім поданої по справі позовної заяви.
Відповідно до ч.5 ст.220 ЦПК України про відмову в ухваленні додаткового рішення суд постановляє ухвалу.
Між тим, в порушення вимог ч.5 ст.220 ЦПК України, відмовивши в задоволенні заяви, районний суд процесуальний документ виклав у формі додаткового рішення.
Окрім цього, розглядаючи скаргу, колегія суддів враховує й положення ч.1 ст. 220 ЦПК України, відповідно до яких додаткове рішення може ухвалити лише суд, який постановив по справі рішення.
Рішення по суті спору було постановлено судом першої інстанції й ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 23 грудня 2014 року залишено без змін (а.с.72-74).
За таких обставин, подана по справі апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвалене по справі додаткове рішення - скасуванню, з передачею питання розгляду заяви ОСОБА_1 від 19 лютого 2015 року на новий розгляд до того ж суду.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що за результатами поданої позивачем заяви районний суд неодноразово ухвалював судові рішення, які судом апеляційної інстанції скасовувалися й питання передавалося на новий розгляд з зазначенням допущених під час її розгляду порушень закону (а.с.107-109, 155-157).
Разом з тим, як свідчить зміст оскаржуваного рішення, висновки, викладені в ухвалі суду апеляційної інстанції від 07 жовтня 2015 року (а.с.155-157), залишалися без врахування під час повторного розгляду заяви ОСОБА_1, що є неприпустимим.
Керуючись ст.ст. 293, 307, 312-315 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Додаткове рішення Солом'янського районного суду м. Киева від 23 грудня 2015 року скасувати, а заяву ОСОБА_1 від 19 лютого 2015 року про ухвалення додаткового рішення передати на новий розгляд до того ж суду.
Головуючий:
Судді:
Справа №760/21762/14ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/3091/2016
Головуючий у суді першої інстанції: Демидовська А.І.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Слюсар Т.А.