АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА[1]
02 лютого 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:
головуючого - судді Слюсар Т.А.
суддів: Волошиної В.М., Котули Л.Г.
при секретарі: Абдуллаєвій Е.Б.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Солом'янського районного суду м. Киева від 18 грудня 2015 року
в справі за позовом ОСОБА_2 до Державної наукової установи «Інститут інноваційних технологій і змісту освіти», третя особа - Міністерство освіти і науки України, Міністерство фінансів України про стягнення заборгованості по заробітній платі, вихідної допомоги та надбавку за вислугу років.
Колегія суддів, -
У листопаді 2014 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом, в якому просила стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі в сумі 82 493 грн. 89коп., вихідну допомогу в розмірі її тримісячного середнього заробітку та надбавку за вислугу років в сумі38 316 грн.30 коп.
Вимоги обґрунтовувала тим, що в період з 22 лютого 2011 року по 28 серпня 2014 року вона перебувала у трудових відносинах з Державною науковою установою «Інститут інноваційних технологій і змісту освіти» (надалі - ДНУ«Інститут інноваційних технологій і змісту освіти»), спочатку на посаді завідувача сектору менеджменту навчальних закладів відділу менеджменту освіти відділення наукової роботи, інноваційної діяльності та менеджменту освіти, а з 01 серпня 2011 року - на посаді методиста вищої категорії відділу менеджменту освіти відділеним стратегії розвитку освіти. Наказом від 26 серпня 2014 року її звільнено з роботи за власним бажанням на підставі п.1 ст.38 КЗпП України.
Зазначала, що при звільненні з нею не було проведено повний розрахунок за весь період її роботи в інституті, має місце заборгованість по заробітній платі, вихідній допомозі та не в повному обсязі проводилися нарахування та виплата надбавки за стаж педагогічної роботи.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Киева від 18 грудня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2, посилаючись на порушення норм матеріального й процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Колегія суддів, заслухавши представника ОСОБА_2, який підтримав апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню.
Встановлено, що згідно наказу № 103-н від 26 серпня 2014 року позивача було звільнено з займаної посади методиста вищої категорії відділу менеджменту освіти відділення стратегії розвитку освіти на підставі ч.1 ст. 38 КЗпП України, за власним бажанням (а.с. 117 т.1).
Згідно даних, які містяться у долученій до справи довідці ДНУ «Інститут інноваційних технологій і змісту освіти», а також розрахункових листах, інститут перед ОСОБА_2 не має заборгованості по заробітній платі та інших платежах (а.с.118,142-147т.1).
Встановлено, що оплата праці позивача проводилася у відповідності до штатного розпису, затвердженого розпорядником бюджетних коштів інституту - Міністерством освіти і науки України.
Відповідно до ст. 23 Бюджетного кодексу України, будь - які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Забороняється без внесення змін до закону про Державний бюджет України (рішення про місцевий бюджет) збільшення бюджетних призначень за загальним та спеціальним Фондами державного бюджету (місцевого бюджету) на оплату праці працівникам бюджетних установ за рахунок зменшення інших видатків.
Положеннями ст.22 Бюджетного Кодексу визначено, що головний розпорядник бюджетних коштів затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних асигнувань та оцінку ефективності бюджетних програм, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі.
Згідно до постанови Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2006 року № 108 «Про утворення Інституту інноваційних технологій і змісту освіти» на базі Інституту навчальної літератури, Науково-методичного центру середньої освіти, Науково-методичного центру професійно-технічної освіти, Науково-методичного центру вищої освіти, Науково - методичного центру організації, розробки та виробництва засобів навчання Міністерства освіти і науки, що ліквідовувались, було утворено державну наукову установу «Інститут інноваційних технологій і змісту освіти» з віднесенням її до сфери управління Міністерства освіти і науки.
На виконання даної постанови було затверджено статут, структуру та штатний розпис державної наукової установи «Інститут інноваційних технологій і змісту освіти» із зазначенням посадових окладів, надбавок та доплат працівників державної наукової установи «Інститут інноваційних технологій і змісту освіти».
Отже, з урахуванням вимог бюджетного законодавства та змісту згаданої постанови Кабінету Міністрів України, грошові кошти на зазначені позивачем цілі призначаються головному розпоряднику бюджетних коштів, а саме Міністерству освіти і науки України.
У матеріалах справи відсутні докази прийняття Міністерством освіти і науки України наказу про оплату праці працівників інституту за ставками посадових окладів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 19 січня 2011року № 24.
Зі справи вбачається, що Міністерством освіти і науки України на запит про інформацію щодо виконання постанови Кабінету Міністрів України від 19 січня 2011 року №24 «Про умови оплати праці працівникам державної наукової установи «Інститут інноваційних технологій і змісту освіти», проінформовано позивача про те, що Міністерством освіти і науки Українищорічно подаються до Міністерства фінансів бюджетні пропозиції з розрахунками щодо проекту державного бюджету України на відповідний рік, де в потребі враховуються вимоги названої постанови, але додаткові видатки для забезпечення умов праці згідно з постановою не виділяються (а.с.22 том 1).
Згідно зі ст. 43 Конституції України, право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ст.21 ЗУ «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Згідно з ч. 1 ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим звиборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізній наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Встановлено, що оплата праці ОСОБА_2 відповідачем проводилася у відповідності до постановиКабінету Міністрів України від 30 серпня 2002 року № 1298 «Про оплату праці працівників на основіЄдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери» (надалі - Постанова №1298) (зі змінами) та наказом Міністерства освіти і науки України від 26 вересня 2005 року № 557 «Про впорядкування умов оплати праці та затвердження схем тарифних розрядів працівників навчальних закладів, установ освіти та наукових установ» з урахуванням грошових коштів, спрямованих інституту розпорядником бюджетних коштів.
Посилання ж в апеляційній скарзі на те, що умови праці працівників установ та організацій, що фінансуються з державного бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, не спростовує висновків районного суду, що прийняття наказу Міністерства освіти і науки України, в якому б йшлося про оплату праці працівників Інституту за ставками посадових окладів та з урахуванням доплат, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 19 січня 2011 року №24 «Про умови оплати праці працівників державної наукової установи «Інститут інноваційних технологій і змісту освіти» не було, як і не було внесено відповідних змін в штатний розпис Інституту.
Не знайшли свого підтвердження й доводи апеляційної скарги про те, що відповідачем було в односторонньому порядку погіршено умови праці позивача, зменшено розмір заробітної плати, визначений постановою Кабінету Міністрів України.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 відповідно до постанови №1298 здійснювалося нарахування та виплата заробітної плати з урахуванням надбавок та доплат, передбачених законодавством, що підтверджується довідкою Державної наукової установи «Інститут інноваційних технологій і змісту освіти», за підписом головного бухгалтера ОСОБА_3, в якій зазначено, що за час роботи в Інституті позивачу нараховували заробітну плату, премії, надбавку за педагогічний стаж та індексацію заробітної плати відповідно до штатного розпису, затвердженого Міністерством освіти і науки України (а.с.142 том.1)
Про відсутність заборгованості інституту перед ОСОБА_2, а також проведення нарахування та виплату їй заробітної плати, премій, надбавок за педагогічний стаж та індексацію заробітної плати свідчать і дані, які містяться у долучених до справи розрахункових листах на ім'я ОСОБА_2 за 2011-2014р.р. (а.с.143-147 т.1).
Матеріалами справи доведено, що оплата праці позивача, в тому числі й нарахування надбавки за стаж педагогічної роботи, проводилася відповідно посадового окладу, визначеного в штатному розписі, який затверджено Міністерством освіти і науки України (а.с.181-250 т.2).
Безпідставними колегія суддів визнає й твердження ОСОБА_2 про те, що при звільненні з роботи їй було виплачено вихідну допомогу у значно меншому розмірі, аніж того вимагає закон.
Як убачається з положень ст. 44 КЗпП України, внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39), працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.
Між тим, позивача звільнено з займаної посади, не у відповідності до ч.3 ст.38 чи ст.39 КЗпП України, а за власним бажанням ( ч.1 ст.38КЗпП).
З урахуванням зазначених обставин, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про відсутність правових підстав до задоволення позову.
Районний суд з достатньою повнотою з'ясував обставини справи, зібраним доказам дав належну оцінку.
Норми матеріального й процесуального права застосовано правильно.
Згідно ч. 1 ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги та залишення рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Солом'янського районного суду м. Киева від 18 грудня 2015 року залишити без змін.
Ухвала набирає чинності негайно, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів з моменту проголошення шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий:
Судді:
Справа №758/13934/14ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/3077/2016
Головуючий у суді першої інстанції: Букіна О.М.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Слюсар Т.А.