АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА[1]
02 лютого 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:
головуючого - судді Слюсар Т.А.
суддів: Волошиної В.М., Котули Л.Г.
при секретарі: Мікітчак А.Л.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 червня 2015 року
в справі за позовом ОСОБА_2, який діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в здійсненні права власності, вселення та виселення.
Колегія суддів, -
У березні 2015 року ОСОБА_2, який діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього сина - ОСОБА_3, звернувся в суд з позовом до відповідача про усунення перешкод в здійсненні права власності, вселення та виселення.
Вимоги обґрунтовував тим, що 18 листопада 2014 року між ним та ОСОБА_4 було укладено договір дарування, відповідно до якого він набув у власність 1/4 частину квартири АДРЕСА_1.
Зазначав, що ОСОБА_4 успадкував ј частину вказаної квартири на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_5 та який за життя 28 листопада 2011 року з ОСОБА_1 уклав договір оренди, відповідно до умов якого відповідач отримав у користування за плату квартиру АДРЕСА_1, строком на 1 рік з 01 січня 2012 року по 01 січня 2013 року.
В позові посилався на те, що строк дії договору оренди закінчився й він неодноразово звертався до відповідача з проханням звільнити орендоване приміщення, остільки він є законним власником ј квартири АДРЕСА_1, зареєстрований в ній разом з дитиною, інших спадкоємців поки що не встановлено, разом з тим вони позбавлені можливості користуватись та розпоряджатись належним їм майном, оскільки відповідач чинить у цьому перешкоди.
Просив зобов'язати ОСОБА_1 не чинити йому та дитині перешкод у користуванні та розпорядженні квартирою АДРЕСА_1 вселити їх у зазначену квартиру, виселивши ОСОБА_1 без надання іншого житлового приміщення.
Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 26 червня 2015 року позов задоволено частково.
Зобов'язано ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_2 перешкод у користуванні та розпорядженні 1/4 частиною квартири АДРЕСА_1 та вселено ОСОБА_2 та неповнолітнього ОСОБА_3 на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати заочне рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, який діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3, відмовити у повному обсязі.
Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Ст. 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Такі ж положення містяться і в ст. 321 ЦК України.
Положеннями ч.ч. 1, 2. ст. 319 та ч. 2 ст. 386 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечить закону. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Згідно ч.1 ст. 383 ЦК України, власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.
Ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що діти - члени сім'ї наймача або власника житлового приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.
Відповідно до свідоцтва про право па спадщину за заповітом від 20 жовтня 2014 року, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Столярчук І.В., зареєстровано в реєстрі за № 764, ОСОБА_4 отримав у спадщину 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_5, 1931 р.н.(а.с.28).
Встановлено, що 18 листопада 2014 року між позивачем та ОСОБА_4 було укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Манойло Н.Г., зареєстровано в реєстрі за № 4084, згідно умов якого ОСОБА_4 безоплатно передав у власність позивачу належну йому на праві приватної власності 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 (а.с.5-8).
Відповідно до частин 1,3 ст. 810 ЦК України, за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату.
До договору найму житла, крім найму житла, що є об'єктом права державної або комунальної власності, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.
У разі зміни власника житла, переданого у найм, до нового власника переходять права та обов'язки наймодавця (ч. 1 ст. 814 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 821 ЦК України, договір найму житла укладається на строк, встановлений договором.
Встановлено, що 28 грудня 2011 року між нині покійним ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, та відповідачем було укладено договір оренди, відповідно до умов якого відповідач отримав в оренду квартиру АДРЕСА_1, зі строком дії договору з 01 січня 2012року по 01 січня 2013 року, без права викупу об'єкта оренди (п. 3.1. Договору) (а.с.9-12).
Пунктом 8.1. договору оренду визначено, що після закінчення строку оренди чи дострокового розірвання орендар зобов'язується звільнити квартиру, забрати все своє майно та передати орендодавцю його майно в належному стані.
Встановлено, що позивач, як власник ј частини квартири, неодноразово звертався до відповідача з заявами про припинення строку дії договору оренди та проханням звільнити квартиру АДРЕСА_1 що підтверджується листами від 20 листопада 2014 року, 29 листопада 2014 року та рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень (а.с.44-52).
Отже, посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідно до п.3.6. договору - у випадку, якщо сторони не повідомили одна одній про закінчення оренди, згідно з п.3.4. договору оренди, договір вважається продовженим автоматично на тих же умовах, - не спростовує висновків районного суду, що згідно договору, він укладався строком на один рік (до 01 січня 2013 року), а до ОСОБА_2 перейшли права та обов'язки як орендодавця частини квартири, а отже, у відповідності до закону він може реалізовувати своє право на володіння, користування та розпорядження належної йому частки.
Посилання апеляційної скарги на те, що позивачу не чинилися перешкоди у користуванні власністю спростовуються змістом позовної заяви та долучених до справи доказів.
При цьому, колегія суддів враховує й конкретні обставини справи, тривалість дії договору оренди, те, що ОСОБА_2 отримав ј частину спірної квартири у приватну власність на підставі договору дарування, а не у спадок від покійного орендодавця.
Згідно ч. 1 ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги та залишення рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 червня 2015 року залишити без змін.
Ухвала набирає чинності негайно, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів з моменту проголошення шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий:
Судді:
Справа №761/8957/15-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/3277/2016
Головуючий у суді першої інстанції: Мальцев Д.О.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Слюсар Т.А.