01 лютого 2016 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого: Корчевного Г.В.,
суддів: Слободянюк С.В., Лапчевської О.Ф.,
при секретарі Лознян О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» - Ганаги Антона Сергійовича на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 18 листопада 2015 року в цивільній справі за заявою ОСОБА_2, заінтересована особа: Публічне акціонерне товариства «Укрсоцбанк», про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 22.05.2015 року у справі № 343/15,-
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 18 листопада 2015 року заяву ОСОБА_2, заінтересована особа: Публічне акціонерне товариства «Укрсоцбанк», про скасування рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 22.05.2015 року - задоволено. Скасовано рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків від 22.05.2015 р. по справі №343/15 за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою, представник Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» - Ганага Антон Сергійович звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 18 листопада 2015 року скасувати.
Свою апеляційну скаргу мотивує тим, що ухвала суду 1-ї інстанції прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Вважає, що місцевий суд не правильно застосував п.14 ст.6 Закону України «Про третейські суди», Закон України «Про захист прав споживачів» та ст.ст. 389-5, 360-7 ЦПК, не надав оцінку доводам банку про те, що предмет справи щодо захисту прав споживачів визначається на підставі ст. 16 ЦК України та постанови пленуму ВСУ від 12.04.1996 року №5. Відповідно до третейської справи відповідач ніяких вимог до банку про захист його прав споживача не заявляв, тому третейський суд не розглядав спір щодо захисту прав споживача.
Унікальний номер справи: 755/18611/15-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/796/2772/2016
Головуючий у суді першої інстанції: Виниченко Л.М.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Корчевний Г.В.
Зазначає, що суд першої інстанції не надав оцінку тому, що справа ВСУ №6-85цс15, на яку послався місцевий суд, є справою з іншими предметом (правовідносинами), і в цій справі ВСУ не розглядав доводів про визначення предмету спору щодо захисту прав споживачів на підставі ст. 16 ЦК України.
Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Установлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд повинен свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК України).
Статтею 57 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів і висновків експертів.
Судом першої інстанції встановлено, що 22.05.2015 року Постійно діючий Третейський суд при Асоціації українських банків ухвалив рішення про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Укрсоцбанк»заборгованості за кредитним договором №10-29/2981 від 09.02.2007 року.
Мотивуючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ст. 55 Закону України "Про третейські суди" рішення третейського суду виконується зобов'язаною стороною добровільно, в порядку та строки, що встановлені в рішенні.
Згідно зі ст. 389-9 ЦПК України при розгляді справи в судовому засіданні суд встановлює наявність чи відсутність підстав для відмови у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду, передбачених статтею 389-10 цього Кодексу.
Таким чином, судом першої інстанції вірно встановлено, що згідно ст. 389-10 ЦПК України, суд відмовляє у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду, якщо: на день ухвалення рішення за заявою про видачу виконавчого листа рішення третейського суду скасовано судом; справа, у якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону; пропущено встановлений строк для звернення за видачею виконавчого листа, а причини його пропуску не визнані судом поважними; рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди; третейська угода визнана недійсною; склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам закону; рішення третейського суду містить способи захисту прав та охоронюваних інтересів, не передбачені законом; постійно діючий третейський суд не надав на вимогу суду відповідну справу; третейський суд вирішив питання про права і обов'язки осіб, які не брали участі у справі.
Також враховано судом першої інстанції, що статтею 5 Закону України "Про третейські суди" передбачено, що юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цьогоЗакону.
Частина 2 ст. 1 Закону України "Про третейські суди" передбачає, що до третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних, господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.
Статтею 6 Закону України "Про третейські суди" визначено категорії справ, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, розгляд яких заборонений третейськими судами.
Законом України "Про внесення змін до статті 6 Закону України "Про третейські суди" щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів третейським судам" частину першу статті 6 Закону України "Про третейські суди" доповнено пунктом 14, згідно якого третейські суди не можуть розглядати справи у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).
Зазначений Закон набрав чинності 12 березня 2011 року.
Відповідно до ч.2 ст. 389-10 ЦПК України, суддя відмовляє у видачі виконавчого листа на примусове рішення третейського суду, якщо справа, у якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону.
Оскільки у справі було прийнято рішення третейського суду після внесення змін до Закону України «Про третейські суди» враховуючи те, що кредитний договір був укладений зі споживачем банківських послуг, предметом спору були правовідносини з питань виконання, зміни, розірвання договору споживчого кредиту, а тому спір не був підвідомчій третейському суду відповідно до закону.
З огляду на фактичні обставини справи, вірним є висновок суду першої інстанції, що наявні правові підстави для скасування рішення третейського суду.
Відносно доводів апеляційної скарги колегія суддів зазначає, що вони необґрунтовані та не доведені належними доказами, оскільки судом першої інстанції було повно та всебічно з'ясовано обставини справи.
Зокрема доводи апелянта про те, що суд першої інстанції не надав оцінку тому, що справа ВСУ №6-85цс15, на яку послався місцевий суд, є справою з іншими предметом (правовідносинами), і в цій справі ВСУ не розглядав доводів про визначення предмету спору щодо захисту прав споживачів на підставі ст. 16 ЦК України, спростовуються наступним.
Відповідно до вимог ст. 360-7 ЦПК України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
При ухваленні постанов Верховного Суду України у справах № 6-856цс15 від 02.09.2015р., №6-831цс14 від 21.10.2015 року; № 6-2074 від 04.11.2015р. Верховний Суд України виклав правові позиції про непідвідомчість спорів третейському суду після внесення зазначених змін до Закону, зазначивши, зокрема, й те, що :
«Суди, розглядаючи заяву про скасування рішення третейського суду на вказану обставину не звернули уваги та відмовили у її задоволенні, помилково пославшись на те, що спір, який виник між сторонами, не є спором щодо захисту прав споживачів.
Оскільки заявник є споживачем послуг банку, спір виник щодо заборгованості за кредитом, третейському суду в силу положень пункту 14 частини 1 статті 6 Закону України «Про третейські суди» така справа не підвідомча»;
«Отже, норми закону щодо регулювання обігу іноземної валюти в Україні, зокрема і проведення грошових розрахунків валютними цінностями, мають публічну основу, переслідують публічний інтерес і спрямовані на досягнення результату, необхідного в публічних цілях для задоволення публічних потреб - забезпечення стабільності української грошової одиниці - гривні.
Наявність в правовідношенні щодо проведення розрахунку за договором кредиту, наданого в іноземній валюті, такої концентрації суспільно-значимих публічних елементів не дозволяє віднести такі спори до спорів суто приватного характеру між приватними особами, які можуть розглядатися в приватному порядку - третейськими судами».
«Положення пункту14 частини першої статті 6 Закону України «Про третейські суди», які містять заборону на розгляд третейськими судами справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної установи), поширюються на правовідносини з питань виконання, зміни, розірвання договору споживчого кредиту.
Отже, суди дійшли помилкового висновку про те, що заборона на розгляд третейськими судами справ у спорах щодо захисту прав споживачів не поширюється на спори про захист прав банківських установ, тобто спори, в яких позивачем є банківська установа, а відповідачем - споживач».
Згідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Колегія суддів зазначає, що апелянтом не надано належних та допустимих доказів на обґрунтування апеляційної скарги, та вважає, що за таких обставин підстави для її задоволення відсутні.
Відповідно до вимог ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Згідно положень ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
Враховуючи викладене та оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, колегія суддів вважає законними й обґрунтованими висновки районного суду про наявність правових підстав для задоволення вимог заявника про скасування рішення третейського суду.
Справа судом розглянута повно та об'єктивно. Норми матеріального і процесуального права застосовано правильно. Інші доводи апеляційної скарги недоведені та містяться лише на формальних міркуваннях.
Відповідно до ч.1 ст. 308 ЦПК України Апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 308, 312, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» - Ганаги Антона Сергійовича - відхилити.
Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 18 листопада 2015 року - залишити без змін.
Ухвала набирає чинності негайно, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів з моменту проголошення шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.
Головуючий:
Судді: