04 лютого 2016 року м. Київ К/800/6152/15
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді Шведа Е.Ю.,
суддів Горбатюка С.А.,
Мороз Л.Л.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу за
касаційною скаргою ОСОБА_2
на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2014 року
та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2015 року
у справі № 816/3798/14
за позовом ОСОБА_2
до Головного управління Держземагенства у Полтавській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Головного управління Держземагентства у Полтавській області, в якому просила:
- визнати протиправними дії Головного управління Держземагенства у Полтавській області щодо відмови у наданні їй дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Власівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області з підстав, викладених у листі № 31-16-0.4-4914/2-14 від 25 липня 2014 року;
- зобов'язати Головне управління Держземагенства у Полтавській області повторно розглянути її клопотання від 24 червня 2014 року року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Власівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області.
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2014 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2015 року, в задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач не мав законних підстав для відмови позивачу в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.
В запереченнях, що надійшли на адресу суду, відповідач не погоджується з доводами касаційної скарги, просить відмовити в її задоволенні, рішення судів - залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, суд дійшов наступного висновку.
Судами встановлено, що 24 червня 2014 року ОСОБА_2 звернулася до Головного управління Держземагентства у Полтавській області із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою на відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га, що знаходиться на території Власівської сільської ради Зіньківського району Полтавської області (зареєстрована за вх. № 31-2330/0/17-14 від 24 червня 2014 року).
Листом Головного управління Держземагентства у Полтавській області від 25 липня 2014 року № 31-16-0.4-4914/2-14 клопотання ОСОБА_2 залишено без задоволення у зв'язку з тим, що за інформацією відділу Держземагентства у Зіньківському районі Полтавської області дана земельна ділянка рахується землями колективної власності колишнього КСП ім. Котляревського, що підтверджується відповідним Державним актом на право колективної власності на землю ПЛ № 23.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачем правомірно відмолено позивачу в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оскільки земельна ділянка, яку бажає отримати позивач, належить на праві колективної власності колишньому КСП.
Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів та зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Питання надання земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства регулюється, зокрема, ЗК України.
П. б) ч. 1 ст. 121 ЗК України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства в розмірі не більше 2,0 гектара.
За змістом ч.ч. 6, 7 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Зі змісту наведених норм вбачається, що підставою відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
При цьому, судами встановлено, що позивач виконала вимоги закону в частині надання необхідних документів відповідно до ст. 118 ЗК України.
Згідно з ч. 4 ст. 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Таким центральним орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин є Державне агентство земельних ресурсів України відповідно до Положення про нього, що затверджене указом Президента України від 8 квітня 2011 року N 445/2011.
Нормою цитованої статті ЗК України Держземагентство України, його територіальні органи наділено повноваженнями передавати у власність або у користування для всіх потреб земельні ділянки сільськогосподарського призначення лише державної власності.
Як встановлено судами та не спростовано позивачем, земельна ділянка, яку бажала отримати позивач, відноситься до земель колективної власності колишнього КСП ім. Котляревського, відтак не належить до земель державної власності.
За таких обставин, відповідач позбавлений повноважень розпоряджатись такою земельною ділянкою, в тому числі і надати дозвіл, зацікавленій особі в її отриманні, на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову. Судами ухвалено законні та обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Згідно з ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої і апеляційної інстанцій та встановлених обставин справи, тому відсутні підстави для її задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2015 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та не підлягає оскарженню, проте може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді: