Справа: № 826/18609/15 Головуючий у 1-й інстанції: Гарник К.Ю.
Суддя-доповідач: Ключкович В.Ю.
Іменем України
16 лютого 2016 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Ключковича В.Ю.,
суддів Борисюк Л.П.,
Петрика І.Й.,
за участю секретаря Шевчук К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ТРК-ОФІС ЮНІТ" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 грудня 2015 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ТРК-ОФІС ЮНІТ" до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,
Товариство з обмеженою відповідальністю «ТРК-Офіс Юніт» (далі по тексту - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі по тексту - відповідач) в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 25 березня 2015 року № 0001062202.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 грудня 2015 року відмовлено у задоволенні адміністративного позову.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вислухавши думку учасників процесу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог з наступних підстав.
Частиною другою статті 195 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції може дослідити нові докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції. Суд апеляційної інстанції може дослідити також докази, які досліджувалися судом першої інстанції з порушенням вимог цього Кодексу.
Відповідно до положень п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, підставою для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
Судом з матеріалів справи встановлено, що Матеріали справи свідчать, що на підставі наказу від 18 лютого 2015 року № 24, відповідно до підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78, пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРК-Офіс Юніт» (код ЄДРПОУ 36175067) з питань взаємовідносин з ТОВ «Гранитбуд» (код ЄДРПОУ 39116004) за період з 01.11.2014 по 30.11.2014, за результатом якої складено акт перевірки від 10 березня 2015 року № 818/26-58-22-02-18-36175067.
Як висновок проведеної перевірки встановлено порушення підпунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого Товариством з обмеженою відповідальністю «ТРК-Офіс Юніт» занижено податок на додану вартість за листопад 2014 року на загальну суму 66971,00 грн.
На підставі вищезазначеного висновку прийнято податкове повідомлення - рішення від 25 березня 2015 року № 0001062202, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «ТРК-Офіс Юніт» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 100457,00 грн., в тому числі: за основним платежем - 66971,00 грн., за штрафними санкціями - 33486 грн.
Позивач не погоджуючись з прийнятим податковим повідомленням - рішенням, звернувся до суду, мотивуючи позовні вимоги тим, що відповідачем не наведено жодного доказу на підтвердження нереальності господарських відносин між ним та ТОВ «Гранитбуд».
Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що господарські операції між позивачем та його контрагентами не мали товарного характеру, не спрямовані на реальне настання правових наслідків, а оформлені лише документально, що, в свою чергу, призвело до встановлення податковим органом порушень норм податкового законодавства. контрагентами слід зазначити наступне.
Даючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів апеляційного адміністративного суду зазначає наступне.
Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України;е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.
Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 ПК. Так, згідно з положенням пункту 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16 липня 1999 року № 996-ХIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-ХIV).
Відповідно до статті 1 цього Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.
Згідно зі статтею 1 Закону № 996-ХIV господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.
За змістом частин першої та другої статті 9 Закону № 996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.
Слід зазначити, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.
Відповідно до вищенаведеного визначення господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.
Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК.
Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 17.11.2015 у справі №2а-14377/12/2670, від 03.11.2015 у справі №826/14081/14, від 15.12.2015 від 826/13848/13-а.
Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 31 жовтня 2014 року між ТОВ «ТРК-Офіс Юніт» (Замовник) та ТОВ «Гранитбуд» (Підрядник) укладено договір підряду №1-31Ю/14/ТОЮ (а.с.48-52).
Згідно умов вказаного Договору Підрядник виконував роботи по монтажу та розстановці офісних меблів за адресою: м. Київ, вул. Червоноармійська, 100, 3 поверх.
На підтвердження факту реальності здійснення вказаних господарських операцій позивачем до матеріалів справи додано копії первинних документів, які оформлені сторонами належним чином, а саме: Кошторис, яким погоджено зображення меблів, їх назву, характеристику, габаритні розміри, артикул, кількість та загальну вартість Робіт (а.с.53-55); акт здачі-прийняття робіт №0013 від 07листопада 2014 року щодо виконання ТОВ «Гранитбуд» монтажу та установки меблів(а.с.56); податкова накладна №13 від 07листопада 2014року (а.с.57); рахунок-фактура №Г.-0000015 від 31 жовтня 2014 року (а.с.170); платіжне доручення №2139 від 02 грудня 2014року щодо часткової оплати 19508,80 грн.(а.с.58); Договір про відступлення права вимоги №3-0503/15/ПР від 05 березня 2015 року щодо передачі права вимоги від ТОВ «Гранитбуд» до ТОВ «Кева ЛТД» (а.с.171-172).
Встановлено, що вказаний договір укладено позивачем на виконанням договірних зобов'язань перед ТОВ «Марс Україна» (Замовник) (Договір про надання послуг №1-2012/13 від 20 грудня 2013 року діяв до 30 червня 2014 року(а.с.60-62); Додаткова угода від 30 квітня 2014 року щодо продовження дії Договору до 31 грудня 2014 року (а.с.165)). 07 листопада 2014 року, сторонами цього Договору підписано Акт №ОУ-0000024(а.с.67), яким визначено проведення ТОВ «ТРК-ОФІС Юніт» наступних робіт: зберігання майна, комплекс послуг щодо перевезення вантажу, монтаж та установка меблів згідно специфікації на загальну суму 353 451,53грн. Також позивачем виписано на адресу ТОВ «Марс Україна» податкову накладну №4 від 07листопада 2014 року(а.с.68). 04 лютого 2015 року ТОВ «Марс Україна» здійснено на адресу позивача оплату за виконані роботи у сумі 353 451,53грн.(а.с.70).
Крім того, 31 жовтня 2014 року між ТОВ «ТРК-Офіс Юніт» (Замовник) та ТОВ «Гранитбуд» (Підрядник) укладено договір підряду №2-31Ю/14/ТОЮ (а.с.73-77).
Згідно умов вказаного Договору, Підрядник виконував роботи по монтажу та розстановці офісних меблів за адресою: м. Київ, вул. Червоноармійська, 100, 3 поверх.
На підтвердження факту реального здійснення вказаних господарських операцій позивачем до матеріалів справи додано копії первинних документів, які оформлені належним чином, а саме: Кошторис, яким погоджено зображення меблів, їх назву, характеристику, габаритні розміри, артикул, кількість та загальну вартість Робіт (а.с.78-80); акт здачі-прийняття робіт №0014 від 07 листопада 2014 року щодо виконання ТОВ «Гранитбуд» монтажу та установки меблів (а.с.81); податкова накладна №14 від 07 листопада 2014 року, рахунок-фактура №Г.-0000016 від 31 жовтня 2014 року (а.с.169); платіжне доручення №2141від 03грудня 2014 року щодо повної оплати 119550,00грн.(а.с.85).
Встановлено, що вказаний договір укладено позивачем на виконанням договірних зобов'язань перед ТОВ «Ріглі Україна» (Замовник) (Договір про надання послуг №2-2012/13 від 20 грудня 2013 року діяв до 30 червня 2014 року (а.с.86-91); Додаткова угода від 30 квітня 2014 року щодо продовження дії Договору до 31.12.2014 року (а.с.92)). 07 листопада 2014 року сторонами цього Договору підписано Акт №ОУ-0000025(а.с.97), яким визначено проведення ТОВ «ТРК-ОФІС Юніт» наступних робіт: зберігання майна, комплекс послуг щодо перевезення вантажу, монтаж та установка меблів згідно специфікації на загальну суму з ПДВ 149 403,96 грн. Також позивачем виписано на адресу ТОВ «РігліУкраїна» податкову накладну №5 від 07листопада 2014 року (а.с.98). 02 грудня 2014 року ТОВ «Ріглі Україна» здійснено на адресу позивача оплату за виконані роботи у сумі 149 403,96 грн.(а.с.100).
Щодо тверджень контролюючого органу про відсутність трудових ресурсів у ТОВ «Гранитбуд» колегія суддів зазначає наступне.
Укладення трудового договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання робіт з монтажу та розтановки меблів; податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит в залежності від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється виконання робіт постачальником послуг.
З матеріалів справи та пояснень представника позивача апеляційним судом встановлено, що 01 вересня 2014 року між ТОВ «Гранитбуд» (Замовник) та ТОВ «Даркоінвест» (Виконавець) укладено договір про надання послуг з підбору працівників (а.с.178-181). За умов вказаного Договору, ТОВ «Даркоінвест» зобов'язується надати послуги з підбору працівників для участі у господарській діяльності Замовника. Представник апелянта пояснила суду, що, зважаючи ще на той факт, що позивач у приміщеннях вказаних підприємств здійснював ще і ремонтно-оздоблювальні роботи, перелік осіб, які будуть виконувати роботи, надавався ТОВ «Гранитбуд» напередодні дня виконання робіт засобами електронної пошти та відповідно в подальшому надавався позивачем адміністрації ТОВ «Марс Україна» та ТОВ «Ріглі Україна» кожного дня засобами електронної пошти.
Також представник апелянта зазначила, що із пояснень ТОВ «Гранитбуд», особи, які здійснювали монтажу та розстановки меблів на об'єкті за адресою м. Київ, вул. Червоноармійська, 100, 3 поверх (ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 ) в штаті підприємства не перебували, їх за договором про надання послуг з підбору працівників надало ТОВ «Дарко Інвест». Вказане спростовує доводи податкового органу про відсутність осіб, за допомогою яких ТОВ «Гранитбуд» надавав позивачу відповідні послуги.
Крім того, представник апелянта в судовому засіданні суду апеляційної інстанції зазначила, що внаслідок переходу суду першої інстанції в письмове провадження, позивач був позбавлений можливості подати докази, які б спростували доводи податкового органу та підтверджують позицію позивача.
Колегією суддів апеляційного суду звернуто увагу, що господарські операції між ТОВ «Гранитбуд» та ТОВ «ТРК-Офіс Юніт» належним чином відображено у бухгалтерському та податковому обліку, про що свідчить витяг з бухгалтерського рахунку №631 (а.с.190) та відповідна декларація з податку на додану вартість за листопад 2014 року (а.с.191-196).
Як вбачається з матеріалів справи та підтверджується поясненнями представника апелянта, оплата за Договором підряду №2-3110/14/ТОЮ від 31 жовтня 2014 року позивачем здійснена в повному обсязі, а за Договором підряду №1-31Ю/14/ТОЮ від 31 жовтня 2014 року частково.
Встановлено, що 31 жовтня 2014 року ТОВ «Гранитбуд» виставлено рахунок-фактуру №Г.- 0000015 від 31 жовтня 2014 року на загальну суму 282275,00грн. та вказано, що вказаний рахунок дійсний до 07 листопада 2014 року. Однак, як пояснила представник позивача, ТОВ «ТРК-Офіс Юніт» не мало можливості оплатити вказану суму у зазначений строк. Оплату здійснено лише частково у розмірі 19508,80 грн. на підставі рахунку №27 від 28 листопада 2014 року (а.с.198), а залишок суми за Договором про відступлення права вимоги №3-0503/15/ПР від 05.03.2015 року оплачено ТОВ «Кева ЛТД» та відповідно до вказаного підприємства перейшло право вимоги до Позивача.
Вищевказані обставини, які зазначені позивачем, жодним чином не спростовані і не ставляться під сумнів з боку податкового органу ані в акті перевірки, ані в судовому засіданні суду апеляційної інстанції.
Судова колегія зазначає, що про відсутність реального характеру господарських операцій можуть свідчити наступні обставини: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» - якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.
Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.
Як вбачається з матеріалів справи, на момент укладення договору та в період його виконання відомості в Єдиному державному реєстрі з приводу реєстрації як позивача, так і його контрагентів були чинні. Крім того, вказані особи були зареєстровані платниками податку на додану вартість.
Водночас, позивачем надано суду первинні бухгалтерські та інші документи, які свідчать про дійсне виконання ТОВ «Гранитбуд» спірних господарських операцій, а також докази розрахунків з контрагентом за проведені роботи.
Із матеріалів справи вбачається, що виконувані ТОВ «Гранитбуд» на замовлення позивача роботи узгоджуються із основним видом діяльності.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що суд першої інстанції помилково вдався до аналізу господарських відносин в частині відсутності підтвердження транспортування товарів по господарських операціях, які мали місце між позивачем і його контрагентами ТОВ «Марс Україна» та ТОВ «Ріглі Україна», оскільки податковим органом ставиться під сумнів по даній справі саме господарські відносини позивача із ТОВ «Гранитбуд».
Таким чином, господарські операції позивача з ТОВ «Гранитбуд» здійснювалися в межах звичайної господарської діяльності підприємств, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, які містять усі обов'язкові реквізити та розкривають зміст та обсяг господарських операцій.
Особливу увагу при розгляду цієї справи колегія суддів звертає на наступні обставини.
У адміністративному судочинстві тягар доказування правомірності та обґрунтованості своїх дій та рішень покладається на суб'єкта владних повноважень з дотриманням принципу змагальності.
Як вбачається з акта перевірки та пояснень представників податкового органу в суді апеляційної інстанції, висновки податкового органу ґрунтуються лише на зібраній податковій інформації щодо проведення зустрічної звірки ТОВ «Гранитбуд», які ґрунтуються на результатах зібраної Вишгородською ОДПІ ГУ ДФС у Київській області податкової інформації щодо проведення зустрічної звірки ТОВ «Гранитбуд» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за листопад 2014 року.
При цьому, з акта перевірки позивача вбачається, що документальні перевірки (зустрічні звірки) ТОВ «Гранитбуд» Вишгородською ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області за період з 01.11.2014р. по 30.11.2014 р. не проводились, натомість Вишгородською ОДПІ проведено лише аналіз наявної в органі ОДПІ інформації з використанням інформації комп'ютерних автоматизованих інформаційних систем ІС «Податковий облік».
Враховуючи, що Вишгородською ОДПІ ані звірки, ані перевірки діяльності ТОВ «Гранитбуд» не проводилося, фактично первинні документи та господарські операції не досліджувалися, а тільки зібрано податкову інформацію шляхом аналізу даних АІС «Податковий облік», яка в подальшому передана до ДПІ у Соломянському районі м. Києва, яка в свою чергу теж таких не досліджувала, колегія суддів приходить до висновку про необґрунтованість висновків відповідача щодо безтоварності господарських операцій, що відбулись між позивачем та ТОВ «Гранитбуд» в період листопад 2014 року та не можуть бути взяті до уваги судом.
З огляду на вищенаведене, судом апеляційної інстанції при вирішенні справи взято правову позицію, неодноразово висловлену Верховним Судом України щодо інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючих органів. Зокрема, Верховним Судом України у справах № 21-3197а15 ,№ 21-1388а15, № 21-1654а15, зазначено, що інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах контролюючих органів або безпосередньо посадовими (службовими) особами контролюючих органів. Висновки, викладені в акті перевірки, є відображенням дій податкових інспекторів та не породжують правових наслідків для платника податків і, відповідно, такий акт не порушує прав останнього.
Зазначене та з огляду на принципи податкового законодавства, закріплені в статті 4 Податкового Кодексу України, дає підстави для висновку суду апеляційної інстанції, що податкова інформація по контрагенту платника податку, розміщена в АІС «Податковий облік» щодо відносин з іншими контрагентами-постачальниками та контрагентами-покупцями, зібрана іншим податковим органом, не може мати безпосереднього впливу (в тому числі і негативного) та зв'язку з його господарськими відносинами з платником податку, оскільки така інформація з АІС «Податковий Блок» за своїми юридичними наслідками не може бути одночасно такою, що безпосередньо не порушує права чи інтереси платника податків і одночасно такою, що може бути використана податковим органом в якості доказу на підтвердження безтоварності (фіктивності) господарських операцій платника податків.
При цьому, позивач не може нести відповідальність за порушення своїм контрагентом правил звітування про наявність основних фондів та/чи трудових ресурсів.
Даний висновок узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини, висловленою, зокрема, у рішенні від 09 січня 2007 року у справі «Інтерсплав проти України», згідно з яким якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.
У рішенні цього ж суду у справі «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року (заява № 3991/03) наводяться висновки про те, що позбавлення податковим органом права платників податків ПДВ на податковий кредит/бюджетне відшкодування з причини виявлення зловживань з боку їхніх постачальників є порушенням статті 1 Протоколу до Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод у разі якщо немає доказів залучення платника податку до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням податкової вигоди, чи доказів того, що йому було відомо/повинно було бути відомо про незаконну діяльність його постачальників. Інакше, порушується справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.
Оскільки податковим органом, всупереч вимогам статті 11 КАС України, жодним належним доказом не спростовано доводи позивача щодо фактичного виконання для нього робіт його контрагентом ТОВ «Гранитбуд» та не доведено, що позивач та його контрагент при укладанні вказаних угод мали умисел на їх укладання з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, намірів їх на ухилення від оподаткування, безтоварність операції, неможливість її вчинення в силу відсутності основних засобів, персоналу,натомість наявними в матеріалах справи первинними документами підтверджується рух активів та пов'язаність господарських взаємовідносин позивача з ТОВ «Гранитбуд» з господарською діяльністю позивача, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність реального характеру спірних господарських операцій, відтак, і з правомірністю оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
З огляду на встановлені судом обставини та викладені висновки, колегія суддів вважає оскаржувану постанову суду першої інстанції ухваленою з порушенням вищеназваної правової норми, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, який відповідачем в даній справі не виконано.
Враховуючи викладене колегія суддів прийшла до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні постанови про відмову у задоволенні адміністративного позову порушено норми матеріального та процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова скасуванню з прийняттям нової про задоволення позовних вимог.
За приписами підпункту 5 пункту 1 ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України під час прийняття постанови суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати, про що відповідно до вимог ст. 163 Кодексу адміністративного судочинства України зазначає у резолютивній частині постанови.
Частинами першою та другою ст. 94 КАС України передбачено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа. Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем при зверненні до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом сплачено судовий збір у розмірі 200,91 грн., що підтверджується квитанцією №12927110036 від 27 серпня 2015 року (а.с.3). При подачі апеляційної скарги до Київського апеляційного адміністративного суду, позивачем сплачено судовий збір у розмірі 221,10 грн. (а.с.147).
Враховуючи що адміністративний позов є обґрунтованим, колегія суддів вважає за необхідне стягнути з Державного бюджету України за рахунок асигнування на утримання Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ТРК - ОФІС ЮНІТ" (код ЄДРПОУ 36175067) документально підтверджені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, у розмірі 422 (чотириста двадцять дві) гривні 01 копійку.
Керуючись ст.ст. 160, 198, 202, 205,206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ТРК-ОФІС ЮНІТ" - задовольнити.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 грудня 2015 року - скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов - задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві від 25 березня 2015 року №0001062202.
Стягнути з Державного бюджету України за рахунок асигнування на утримання Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ТРК - ОФІС ЮНІТ" (код ЄДРПОУ 36175067) документально підтверджені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, у розмірі 422 (чотириста двадцять дві) гривні 01 копійку.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Повний текст постанови складено та підписано 16.02.2016
Головуючий суддя: В.Ю. Ключкович
Судді: Л.П. Борисюк
І.Й. Петрик
Головуючий суддя Ключкович В.Ю.
Судді: Борисюк Л.П.
Петрик І.Й.