печерський районний суд міста києва
Справа № 757/1985/16-к
16.02.2016 Печерський районний суд м. Києва у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
при секретарі - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Києві кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 42015110350000887 від 17.11.2015, за обвинуваченням
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, громадянина України, з професійно-технічною освітою, який розлучений, має на утриманні неповнолітнього сина ІНФОРМАЦІЯ_2 , який зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий, -
у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 407 КК України (в редакції Закону України № 194-VIII від 12.02.2015),-
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора - ОСОБА_4 ,
захисника - ОСОБА_5 ,
обвинуваченого - ОСОБА_3 ,
ОСОБА_3 , будучи військовослужбовцем, самовільно залишив військову частину в умовах особливого стану, за наступних обставин
Указом Президента України №15/2015 від 14.01.2015 року «Про часткову мобілізацію», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» №113- VIII від 15.01.2015, відповідно до ст.ст.106 ч.1 п.п.1, 17, 20; ст. 112 Конституції України та ст. ст. 4, 11 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» № 3543-ХІІ від 21.10.1993 оголошено проведення, зокрема, на території міста Києва та Київської області часткової мобілізації та постановлено здійснити призов військовозобов'язаних для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, інших військових формувань України в обсягах, визначених мобілізаційними планами з урахуванням резерву.
На виконання цього Указу Президента України та визначених завдань військовим комісаром ІНФОРМАЦІЯ_3 11.03.2015 з урахуванням стану здоров'я та інших даних, а також відсутності визначених ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» № 3543-ХІІ від 21.10.1993 підстав для відстрочки або звільнення від призову на військову службу під час мобілізації, здійснено призов ОСОБА_3 на військову службу під час мобілізації та направлено для її проходження до військової частини - польова пошта НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ).
Згідно розпорядження першого заступника командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_4 » від 10.04.2015 року №501/5/2/89 ОСОБА_3 направлено для подальшого проходження військової служби до військової частини - польова пошта НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 ).
Згідно наказу тво командира військової частини - польова пошта НОМЕР_2 №91 від 21.04.2015 (по стройовій частині), ОСОБА_3 , у військовому званні сержанта призначено на посаду командира відділення зв'язку взводу управління командира батареї 5 гаубичної самохідно-артилерійської батареї 2 гаубичного самохідно-артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи, зараховано до списків особового складу та на всі види забезпечення.
Згідно ст. 24 ч. 1 п. 4 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» № 2232-ХІІ від 25.03.1992 з 11.03.2015 ОСОБА_3 набув статусу військовослужбовця і почав проходити військову службу за призовом під час мобілізації, у зв'язку з чим повинен, окрім іншого, керуватися вимогами ст. ст. 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України №548-XIV від 24.03.1999, та ст. ст. 1,3,4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України № 551-XIV від 24.03.1999, які вимагають від нього свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим, постійно бути зразком високої культури, скромності і витримки, берегти військову честь, захищати свою і поважати гідність інших людей, бути ввічливим і дотримуватись військового етикету, поводитися з гідністю і честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.
Згідно ст.1 Закону України «Про оборону України» №1932-Х 11 від 06.12.1991 року та ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» № 3543-ХІІ від 21.10.1993 особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Згідно наказу командира військової частини - польова пошта НОМЕР_2 №96 від 28.04.2015 (по стройовій частині) сержант ОСОБА_3 , командир відділення зв'язку взводу управління командира батареї 5 гаубичної самохідно- артилерійської батареї 2 гаубичного самохідно-артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи, направлений у службове відрядження у АДРЕСА_3 для виконання завдань у зоні проведення антитерористичної операції.
05.08.2015 ОСОБА_3 , діючи з прямим умислом, з мотивів небажання виконувати обов'язки військової служби та з метою тимчасово незаконно ухилитися від неї, вирішив стати на злочинний шлях та у порушення зазначених статутних вимог, а також вимог ст. 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України № 548-XIV від 24.03.1999, самовільно залишити місце служби.
Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_3 того ж дня біля 08 год. 00 хв. самовільно без дозволу командування залишив місце служби у м. Лисичанськ Луганської області та направився до місця свого фактичного проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
У подальшому ОСОБА_3 постійно перебував у м. Києві та проводив час на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби та не вживаючи жодних заходів для повернення до місця служби у АДРЕСА_3 , військову частину - польова пошта НОМЕР_2 або звернення до правоохоронних, інших державних органів чи органів військового управління за наявності реальної можливості для цього.
05.01.2016, приблизно о 18:25 год., ОСОБА_6 , усвідомлюючи протиправність і помилковість своїх дій, побоюючись кримінальної відповідальності за вчинений злочин, прибув до військової прокуратури Київського гарнізону і заявив про себе.
Обвинувачений ОСОБА_3 в судовому засіданні повністю визнав свою вину у вчиненні інкримінованого злочину, підтвердив обставини його вчинення, так як вони викладені у вироку вище, пояснив, що 11.03.2015 військовим комісаром ІНФОРМАЦІЯ_3 він був призваний на військову службу під час мобілізації та з часом його було направлено для її проходження до військової частини польова пошта НОМЕР_2 та у військовому званні сержанта на посаді командира відділення зв'язку взводу управління командира батареї 5 гаубичної самохідно-артилерійської батареї 2 гаубичного самохідно-артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи, - направлено у службове відрядження у АДРЕСА_3 для виконання завдань у зоні проведення антитерористичної операції. Проте, у визначений час, а саме 05.08.2015, він, будучи обізнаним з усіма нормами законодавства, з мотивів небажання виконувати обов'язки військової служби та з метою тимчасово незаконно ухилитися від неї самовільно залишив місце служби, поки 05 січня 2016 року, усвідомлюючи протиправність і помилковість своїх дій, добровільно прибув до військової прокуратури Київського гарнізону і заявив про себе. Свої дії охарактеризував негативно. Причину вчинення злочину пояснив тим, що необхідність залишення місця проходження військової служби була перш за все обумовлена наявністю на утриманні неповнолітнього сина, який проживає разом із ним, і утримувати якого його мати, тобто його колишня дружина, не мала можливості.
Приймаючи до уваги, що обвинувачений ОСОБА_3 повністю визнав свою вину у вчиненні злочину в межах висунутого обвинувачення, його показання в судовому засіданні відповідали фактичним обставинам справи, положення ч. 3 ст. 349 КПК України обвинуваченому та іншим учасникам судового розгляду роз'яснені, і вони не наполягали на досліджені інших доказів у справі, при цьому у суду не було сумнівів в добровільності та істинності їх позиції, суд визнав недоцільним дослідження решти доказів щодо фактичних обставин справи, які сторонами кримінального провадження не оспорювались.
Визнавши показання обвинуваченого ОСОБА_3 допустимим доказом у справі, суд приходить до висновку про доведеність його вини у вчиненні інкримінованого злочину та кваліфікує його дії за ч. 4 ст. 407 КК України (в редакції Закону України № 194-VIII від 12.02.2015) як самовільне залишення військової частини, вчинене в умовах особливо періоду, крім воєнного стану, вчинене військовослужбовцем ( крім строкової служби).
При призначенні покарання суд, у відповідності до положень ст. ст. 65-67 КК України, враховує ступінь тяжкості та конкретні обставини вчинення злочину, дані, які характеризують особу обвинуваченого, наявність (відсутність) обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання.
ОСОБА_3 вчинив тяжкий злочин, проте вперше притягується до кримінальної відповідальності, має професійно-технічну освіту, розлучений, на його вихованні та утриманні знаходиться неповнолітній син - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який проживає разом із батьком, за місцем постійного проживання обвинувачений характеризується позитивно.
Обставин, що обтяжують покарання, передбачених ст. 67 КК України, судом під час розгляду справи не встановлено.
Обставинами, які пом'якшують покарання ОСОБА_3 згідно ст. 66 КК України є з'явлення зі зізнанням та щире каяття.
Враховуючи позитивні дані про особу обвинуваченого, відсутність тяжких наслідків від вчиненого та наявність обставин, що пом'якшують покарання, суд вважає необхідним призначити ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі із застосуванням положень ст. 75 КК України у виді звільнення ОСОБА_3 від покарання з випробуванням, однак в умовах здійснення контролю за його поведінкою в період строку звільнення від покарання з покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
Судові витрати, цивільний позов та речові докази у справі відсутні.
Керуючись ст. 371, ч. 2 ст. 373, ст. 374, ст. 376 КПК України, -
ОСОБА_3 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 407 КК України, та призначити покарання у виді 3 років позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_3 від відбування покарання у виді позбавлення волі, якщо він протягом іспитового строку тривалістю 2 (два) роки не вчинить нового злочину та виконає покладені на нього обов'язки.
У відповідності до п.п. 2, 3 ст. 76 КК України зобов'язати ОСОБА_3 в період іспитового строку не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції; повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання.
Вирок набирає законної сили через тридцять днів з моменту його проголошення, у разі не подачі на нього апеляції.
Вирок може бути оскаржений до Апеляційного суду м. Києва через Печерський районний суд м. Києва шляхом подачі апеляції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Копію вироку негайно вручити прокурору і обвинуваченому.
Суддя - ОСОБА_1