ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/11683/15-ц
провадження № 2/753/492/16
"12" лютого 2016 р. Дарницький районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Сухомлінова С.М.
секретаря Палій Т.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6 про зобов'язання не чинити перешкод у користуванні квартирою, визнання недійсним договору оренди та виселення,
Позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору оренди квартири укладеного між відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_4, про виселення відповідачів з АДРЕСА_1 та про зобов'язання відповідачів не чинити перешкод в користуванні спірною квартирою.
Посилався на те, що він з лютого 2013р. є власником АДРЕСА_1 в якій незаконно залишилась проживати бувший власник квартири ОСОБА_3, яка в грудні 2014 р. незаконно уклала з відповідачем ОСОБА_4 договір оренди спірної квартири. Стверджував, що відповідачі відмовляються виселятись з спірної квартири, чим порушують права позивача користуватись, розпоряджатись та володіти цією квартирою.
Судом в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог були залучені ОСОБА_5 та ОСОБА_6
В судовому засіданні позивач підтримав свої вимоги, а відповідач ОСОБА_4 заперечень проти позову не представив і в судове засідання не з'явився.
Представник відповідача ОСОБА_3 позов визнала частково лише в частині недійсності договору оренди, а в частині виселення ОСОБА_3 заперечувала та стверджувала, що відповідач ОСОБА_3 не втратила право користування спірною квартирою, а підстави її виселення які вказані позивачем не відповідають вимогам діючого законодавства.
Вислухавши пояснення сторін та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з рішення, витягу (а.с. 7-10) та пояснень позивача ОСОБА_2, за останньою судом було визнано право власності на АДРЕСА_1, а в березні 2013р. вказане право власності було зареєстроване в Державному реєстрі.
Бувший власник спірної квартири ОСОБА_3 відмовилась добровільно виселятись з квартири, а в період оскарження рішення суду про своє виселення уклала 01.12.2014р. з відповідачем ОСОБА_4 договір оренди спірної квартири (а.с.11-12).
З представленого договору вбачається, що власник квартири ОСОБА_3 передала в тимчасове володіння та користування відповідачу ОСОБА_4 спірну квартиру для створення громадської приймальні народного депутата України.
Згідно листа, фото (а.с.84,89) та пояснень представника ОСОБА_3, в спірній квартирі дійсно розташована офіційна громадська приймальна народного депутата України ОСОБА_4
Як вбачається з довідки, листів, акту, рахунків (а.с.86-91) та пояснень позивача ОСОБА_2, в спірній квартирі фактично проживає відповідач ОСОБА_3, яка не сплачує за житлово-комунальні послуги.
Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а ст. 215 ЦК України визначено, що правочин є недійсним в разі недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, передбачених ч. 1 ст. 203 ЦК України.
Відповідно вимог ст. 761 ЦК України право передання майна в найм має власник речі або особа якій належать майнові права.
Враховуючи те, що відповідач ОСОБА_3 на час укладання договору оренди не була власником спірної квартири, то оспорюваний договір оренди слід визнати недійсним як такий, що суперечить Закону (ЦК України).
Судом встановлено, що після припинення права власності ОСОБА_3 на спірну квартиру, остання продовжувала проживати в ній, договір житлового найму з позивачем вона не укладала і строк тимчасового проживання з позивачем ОСОБА_3 не обумовлювала. Таким чином, в результаті визнання договору оренди спірної квартири недійсним і втрати відповідачем права власності на спірну квартиру, відповідачі набули статус тимчасових мешканців які, відповідно ч. 2 ст. 818 ЦК України, не мають самостійного права користування житлом.
Згідно ч. 3 ст. 98 ЖК України тимчасові жильці на вимогу наймача зобов'язанні негайно звільнити приміщення, а в відмовлення - підлягають виселенню в судовому порядку без надання іншого жилого приміщення.
Враховуючи те, що відповідачі відмовились звільнити спірну квартиру, то вони підлягають виселенню без надання іншого житлового приміщення.
При цьому, суд не приймає тверджень представника відповідача ОСОБА_3 в тій частині, що остання залишається зареєстрованою в спірній квартирі і не втратила право користування нею, оскільки реєстрація ОСОБА_3 в спірній квартирі в липні 2015р. доказового значення для даного спору не має, а законність цієї реєстрації оспорюється позивачем в порядку адміністративного судочинства.
В решті позовних вимог слід відмовити як необґрунтованих, оскільки порушене право позивача захищено шляхом визнання договору оренди недійсним та виселення відповідачів зі спірної квартири.
Вирішуючи позов таким чином, суд вважає необхідним стягнути з відповідачів на користь позивача понесені останнім судові витрати в розмірі 243,60 грн.(а.с. 22).
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 88,212-215 ЦПК України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати недійсним договір оренди квартири, укладений 1 грудня 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4.
Виселити ОСОБА_4 та ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.
Стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 по 121 (сто двадцять одна) грн. 80 коп. судових витрат з кожного.
В решті позову - відмовити.
Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів до Апеляційного суду м. Києва через Дарницький районний суд м. Києва.
СУДДЯ : С.М.Сухомлінов