06 червня 2006 р.
№ 19/413
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Шульги О. Ф. -головуючого, Козир Т.П., Кота О. В.,
за участю представників: заявника -прокурора відділу Генеральної прокуратури України Савицької О. В., відповідача -Шубчинської Л. М. дов. від 13.01.2006 року № 39,
розглянувши касаційне подання в.о. прокурора м. Донецька на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 15 березня 2006 року у справі господарського суду Донецької області за позовом прокурора м. Донецька в інтересах держави в особі Донецького міського управління МВС України в Донецькій області до Асоціації малих та спільних підприємств у вигляді ТОВ “ДА -ЛВ» про стягнення боргу,
У жовтні 2004 року прокурор м. Донецька звернувся до господарського суду з позовом в інтересах держави в особі Донецького міського управління МВС України в Донецькій області до асоціації малих і спільних підприємств ТОВ “ДА - ЛВ» про стягнення вартості недопоставленого товару за договором купівлі -продажу.
Посилаючись на невиконання відповідачем зобов'язань з передачі продуктів харчування, просив стягнути з асоціації малих і спільних підприємств ТОВ “ДА -ЛВ» 1148383 гривні 37 коп.
Справа в судах розглядалась неодноразово.
Рішенням господарського суду Донецької області від 23 січня 2006 року прокурору в позові відмовлено.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 15 березня 2006 року рішення суду залишене без змін.
У касаційному поданні прокурор просить скасувати судові рішення і задовольнити позов, посилаючись на неправильне застосування судом ст. ст. 655, 670, 715 ЦК України.
На його думку, оскільки між сторонами укладено саме договір купівлі -продажу, то розрахунок векселем свідчить про факт сплати за товар певної грошової суми.
А відтак, вважає прокурор, у зв'язку з тим, що повернення частки векселя на суму недопоставленої продукції неможливо, суд повинен був застосувати аналогію закону і стягнути з відповідача суму попередньої оплати, на яку було недопоставлено товар.
Вислухавши пояснення прокурора і представника відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом, 17 серпня 1999 року між Донецьким міським управлінням МВС в Донецькій області та асоціацією малих та спільних підприємств у вигляді ТОВ “ДА - ЛВ» було укладено усну угоду, відповідно до якої позивач 22 грудня 1999 року передав відповідачу простий вексель № 66334550326789, емітований 20 грудня 1999 року ОП “Костянтинівський завод скловиробів ім. 13-ти розстріляних робітників» на суму 2000000 гривень, а відповідач зобов'язався передати позивачу на цю суму продукти харчування згідно підписаних сторонами специфікацій та графіку поставки товару.
Відповідач поставив позивачу продуктів на суму 851616 гривень 63 коп.
Предметом позову є стягнення 1148383 гривень 37 коп. грошових коштів -вартості недопоставлених продуктів харчування.
Місцевим господарським судом встановлено, що строк позовної давності закінчився до набрання чинності ЦК України, тому до спірних правовідносин повинні застосовуватись норми ЦК УРСР.
Згідно ст.245 ЦК УРСР за договором поставки організація -поставщик зобов'язується передати у певні строки або строк організації -покупцеві (замовникові) у власність (в оперативне управління) певну продукцію, а організація -покупець зобов'язується прийняти продукцію і оплатити її за встановленими цінами.
За невиконання зобов'язань законом передбачено відповідальність у вигляді неустойки та обов'язку відшкодувати збитки.
Відповідно до ст. 21 Закону України “ Про цінні папери і фондову біржу», чинної на момент передачі векселя, вексель -цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).
За таких обставин апеляційний господарський суд прийшов до правильного висновку, що передачу векселя як боргового зобов'язання в даному випадку не можна ототожнювати з передоплатою товару грошовими коштами, таким чином відсутні правові підстави для стягнення на користь позивача різниці між номінальною вартістю переданого векселя і вартістю одержаних позивачем продуктів.
Враховуючи викладене, постанова суду апеляційної інстанції законна і обгрунтована, а тому зміні не підлягає.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117 -1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд
Касаційну скаргу залишити без задоволення.
Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 15 березня 2006 року залишити без змін.
Головуючий О. Шульга
Судді Т. Козир
О. Кот