09.02.2016 Справа № 756/5527/15-ц
ун. № 756/5527/15-ц
пр.№2/756/294/16
09 лютого 2016 року Оболонський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді - Луценко О.М.
при секретарі - Бублієві Д.О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Райффайзен Банк аваль» про зобов'язання вчинити певні дії та за зустрічним позовом ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, просив зобов'язати відповідача здійснити перерахунок всіх платежів та банківських операцій, що були проведені між сторонами кредитного договору № 014/7137/74/25791 від 27.01.2006р. та провести в національну валюту України - гривню та стягнути суми, посилаючись на те, що порушені вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», зокрема, позивача було введено в оману, щодо валюти кредиту, щодо порядку погашення заборгованості за кредитним договором не надано повну та достовірну інформацію про товар або послуг, сторонами не досягнуто згоди з усіх істотних умов договору, вказаний договір укладений не в грошовій одиниці - гривня, а в доларах США, та його умови є несправедливими. Позивач нібито отримав кредитні кошти в доларах США та конвертував їх в національну валюту - гривню. Вказував, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, тобто допускається лише визначення еквіваленту зобов'язання у іноземній валюті, а не здійснення нею розрахунків /платежів/. А зобов'язання у договорі мають бути визначені виключно у гривні.
ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованість за кредитним договором у сумі 505 928,45 грн. та судові витрати, мотивуючи свої вимоги тим, що 27.01.2006 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль Банк»( правонаступником якого є позивач) та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 014/7137/74/25791 про надання кредиту терміном до 27.01.2016 року на суму 67 019,00 доларів США зі сплатою 15% річних. 30.01.2007року між сторонами укладено додаткову угоду №1 до вказаного кредитного договору, згідно якої погодили зміни дати здійснення щомісячних обов'язкових платежів, а саме 15 числа кожного місяця та погоджено новий графік погашення. Банк свої зобов?язання виконав, кредит надав, але відповідач свої зобов?язання належним чином не виконує, кредит та відсотки не сплачує. На підставі викладеного позивач вимушений звернутися до суду з даним позовом.
У судовому засіданні представник позивача за первісним позовом позовну заяву підтримав, проти задоволення зустрічного позову заперечував.
ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, просив стягнути з відповідача борг в сумі 505 928,45 грн., зокрема: 216 561,21 грн. - заборгованость за кредитом; 13 586,00 грн. - відсотки за користування кредитом; 275 781,24 грн. - пеня, проти задоволення первинного позову заперечував.
Заслухавши пояснення сторін, вивчивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що первісний позов не підлягає задоволенню, зустрічний позов підлягає задоволенню.
У судовому засіданні встановлено, що 27.01.2006 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 014/7137/74/25791 про надання кредиту терміном до 27.01.2016 року на суму 67 019,00 доларів США зі сплатою 15,0% річних. 30.01.2007року між сторонами укладено додаткову угоду №1 до вказаного кредитного договору, згідно якої погодили зміни дати здійснення щомісячних обов'язкових платежів, а саме 15 числа кожного місяця та погоджено новий графік погашення.
Відповідно до ст. 1050 ЦК України, якщо договором позики встановлений обов?язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов?язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов?язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно із ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно із ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов?язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов?язання не допускається.
Станом на 29.05.2012 року за відповідачем є заборгованість у сумі 505 928,45 грн., зокрема: 216 561,21 грн. - заборгованость за кредитом; 13 586,00 грн. - відсотки за користування кредитом; 275 781,24 грн. - пеня.
Як встановлено в судовому засіданні та доведено зібраними по справі доказами, відповідач умови кредитного договору в повному обсязі не виконав, кредит не виплатив, відсотки за користування кредитом не сплатив, тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Відповідно ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день простроченого зобов'язання.
ОСОБА_1 просила суд зобов'язати відповідача здійснити перерахунок всіх платежів та банківських операцій, що були проведені між сторонами кредитного договору № 014/7137/74/25791 від 27.01.2006р. та провести в національну валюту України - гривню та стягнути суми, посилаючись на те, що порушені вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», зокрема, позивача було введено в оману, щодо валюти кредиту, щодо порядку погашення заборгованості за кредитним договором не надано повну та достовірну інформацію про товар або послуг, сторонами не досягнуто згоди з усіх істотних умов договору, вказаний договір укладений не в грошовій одиниці - гривня, а в доларах США, та його умови є несправедливими.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов?язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов?язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно із ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Отже, свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначити умови такого договору.
З матеріалів справи вбачається, що договір між сторонами підписаний повноваженими особами, він містить всі суттєві умови передбачені законом для договорів і які мають істотне значення, а також які були узгодженні сторонами в спірному договорі.
Дослідивши письмові докази у справі, суд дійшов висновку, що сторони, підписавши спірний договір, встановили факт досягнення згоди між сторонами, щодо всіх істотних умов Кредитного договору.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому не встановлено якихось обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і порядку, встановлених законом. Тобто, відповідно до законодавства, гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак у той же час обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».
Стаття 1054 ЦК України передбачає , що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець ) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
При цьому у відповідності із ст. 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність» кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Ст. 47 та ст. 49 цього Закону визначають операції банків і розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.
Відповідно до ст. 5 Декрету КМУ операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього ж Декрету.
Відповідно до п. 2.3. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, що затверджене Постановою Правління НБУ № 275 від 17.07.01 року за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу НБУ мають право здійснювати операції з валютними цінностями, серед яких:
- неторговельні операції з валютними цінностями;
- операції готівковою іноземною валютою (купівля,продаж,обмін), що здійснюється в пунктах обміну іноземної валюти, які працюють на підставі укладених банками агентських договорів з юридичними особами-резидентами;
- ведення рахунків клієнтів в іноземній валюті та клієнтів нерезидентів у грошовій одиниці України;
- залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України;
- залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках;
- інші операції з валютними цінностями на валютному ринку України.
З вищенаведеного вбачається, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операції з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.
Щодо вимог підпункту «в» п. 4 ст. 5 Декрету КМУ, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на сьогодні не визначено межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті. Відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ від 14.10.04 року № 483, використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операції уповноваженого банку на здійснення яких НБУ видав банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями.)
Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку. Тому здійснення кредитної операції у валюті не суперечить вимогам чинного законодавства.
Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, та, враховуючи те, що обставини, на які посилаються позивач, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, а позовні вимоги не ґрунтуються на вимогах закону, суд прийшов до висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити в повному обсязі.
Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору.
На підставі викладеного, керуючись ст. 10, 11, 15, 60, 88, 209, 212-215 ЦПК України,
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ «Райффайзен Банк аваль» про зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Зутрічний позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1( ідентифікаційний номер НОМЕР_1)на користь ПАТ « Райффайзен Банк аваль» в особі Київської регіональної дирекції ПАТ « Райффайзен банк Аваль»( код ЄДРПОУ23494105, МФО:322904, рахунок 2909001032) суму заборгованості за кредитним договором № 014/7137/74/25791 від 27.01.2006р. в сумі 24 036,63 доларів США, що еквівалентно 505 928 (п'ятсот п'ять тисяч дев'яносто двадцять вісім) гривень 45коп. та суму судового збору у розмірі 7 588грн. 93 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя О.М. Луценко