02 лютого 2016 року Справа № 916/871/15-г
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Дроботової Т.Б. - головуючого
Алєєвої І.В., Рогач Л.І.
за участю представників:
позивачаХлабистін Д.М. - довіреність від 10.12.2015 року
відповідачаМирончак А.П. - довіреність від 13.01.2016 року
третьої особине з'явилися (про час і місце судового засідання повідомлено належно)
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Придніпровська залізниця"
на постановувід 03.09.2015 р. Одеського апеляційного господарського суду
у справі№ 916/871/15-г господарського суду Одеської області
за позовомДержавного підприємства "Придніпровська залізниця" в особі відокремленого підрозділу "Дніпропетровська дирекція залізничних перевезень"
до Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Трансінвестсервіс"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачаДержавне підприємство "Одеська залізниця"
простягнення 43 370,00 грн.
У березні 2015 року ДП "Придніпровська залізниця" в особі відокремленого підрозділу "Дніпропетровська дирекція залізничних перевезень" звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до ТОВ з іноземними інвестиціями "Трансінвестсервіс" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ДП "Одеська залізниця" про стягнення штрафу за неправильно вказану в залізничній накладній масу вантажу у розмірі 43 3700 грн.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 01.04.2015 року було залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державне підприємство "Одеська залізниця".
ТОВ з іноземними інвестиціями "Трансінвестсервіс" у відзиві на позовну заяву просило відмовити у задоволенні позовних вимог повністю, посилаючись на необхідність доведення залізницею факту того, що вантаж не було частково втрачено під час його перевезення.
Щодо комерційного акта, на підставі якого ґрунтуються заявлені позовні вимоги, відповідач наполягав на тому, що вказаний документ не встановлює факту внесення позивачем неправдивих даних щодо маси вантажу в залізничній накладній, а лише вказує на невідповідність маси вантажу, зазначеної в залізничній накладній, масі вантажу в натурі.
На думку відповідача, твердження залізниці про наявність комерційного акта встановлює факт внесення неправдивих відомостей щодо маси вантажу в залізничній накладній є хибним, з огляду на проведення зважування відповідачем вагонів на зареєстрованих у залізниці вагонних вагах при присутності представника залізниці під час їх зважування, який своїм підписом на відвісі підтвердив справжність маси вантажу, завантаженого у вагон № 60359213 та вагон № 56864408.
Крім того, відповідач, заперечував проти позову, наполягав на маркуванні вантажу, а зазначення у комерційному акті про його відсутність, на його думку, є приховуванням дійсних обставин справи, які вказують на те, що невідповідність маси вантажу виникла в результаті втрати частини вантажу під час перевезення.
Рішенням господарського суду Одеської області від 20.07.2015 р. (судді Ю.О. Зайцев, Ю.І. Мостепаненко, Ю.М. Щавинська) у задоволенні позову відмовлено.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку щодо недоведеності позивачем обставин, які можуть бути підставою для застосування статті 118 Статуту залізниць та задоволення його позовних вимог, зокрема, неправильне зазначення у накладній №41666280 маси вантажу.
За апеляційною скаргою ДП "Придніпровська залізниця" Одеський апеляційний господарський суд (судді: Г.П. Разюк, С.І. Колоколов, М.С. Петров), переглянувши рішення господарського суду Одеської області від 20.07.2015 р. в апеляційному порядку, постановою від 03.09.2015 р. залишив його без змін з тих же підстав.
ДП "Придніпровська залізниця" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Одеської області від 20.07.2015 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 03.09.2015 року, а справу направити на новий розгляд до господарського суду Одеської області, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги порушенням судами норм матеріального та процесуального права.
Заявник касаційної скарги зазначає, що відповідно до статті 22 Статуту залізниць України виконання залізницею додаткових операцій, пов'язаних з перевезенням вантажів (завантаження, розвантаження, зважування, експедирування тощо) здійснюється на підставі окремих договорів.
Проте, суди під час розгляду справи не надали жодної правової оцінки тому, що у відповідача відсутній окремий договір на зважування вагонів залізницею.
Також скаржник зазначав про те, що суди попередніх інстанцій не надали жодної правової оцінки відсутності у відповідача вимоги на участь працівника залізниці у зважуванні, доказів сплати державного регульованого тарифу.
У відзиві на касаційну скаргу ТОВ з іноземними інвестиціями "Трансінвестсервіс" просить у задоволені касаційної скарги відмовити у повному обсязі та залишити в силі рішення господарського суду Одеської області від 20.07.2015 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 03.09.2015 року.
Відповідач зазначає, що встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи свідчать про те, що при завантаженні вантажу у вагони вантажопідрядником вжиті заходи щодо забезпечення транспортабельності та схоронності вантажу в процесі його перевезення, які передбачені вимогами Технічних умов та вимогам Правил перевезення вантажів у вагонах відкритого типу.
Крім того, відповідач звертав увагу, що прийняття до перевезення залізницею за накладною, відповідно до якої вантаж був розміщений згідно із розділом ІІ Технічних умов, а відтак був й промаркований, свідчить про той факт, що фактично такий вантаж був промаркований.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутніх у судовому засіданні представників позивача та відповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами першої та апеляційної інстанції, 30.08.2014 року ТОВ з іноземними інвестиціями "Трансінвестсервіс" по залізничній накладній № 41666280 зі станції Чорноморська Одеської залізниці відправило до ПАТ "ДТЕК "Дніпроенерго" на станцію призначення Ірень Придніпровської залізниці кам'яне вугілля. У вагоні №60359213 було відправлено вантаж вагою 68050 кг. та у вагоні №56864408 - 67300 кг. Вантаж завантажено вантажовідправником, масу визначено на електронних вагах.
За заявкою одержувача №390 на підставі статті 52 Статуту залізниць України залізницею проведено перевірку маси вантажу, під час якої було виявлено, що маса вантажу у вагонах № 60359213 і №56864408 не відповідає масі вказаній відправником у накладній (том 1 а.с. 13).
01.09.2014 року було складено комерційний акт РА №004066/327, в якому зазначалося, що за заявою вантажоодержувача та на підставі статті 52 Статуту залізниць України було проведено зважування вагону з вугіллям на 150т тензометричних вагах ПД ТЕС, перевірених 13.08.2014 року та відповідно до акта загальної форми № 226 виявлено, що маса вантажу у вагонах, зазначена у накладній № 41666280, не відповідає фактичній масі вантажу: у вагоні № 60359213 вказана маса вантажу складає 68050 кг, а фактично вона складає 64650 кг., що на 3400 кг менше, ніж вказано в накладній; а у вагоні № 56864408 вказана маса вантажу 67300 кг, а фактично - 63100 кг, що на 4200 кг менше, ніж вказано в накладній (том 1 а.с. 9, 12).
Внаслідок виявлення факту невідповідності зазначення у залізничній накладній №41666280 маси вантажу залізницею на підставі статей 118, 122 Статуту залізниць України був нарахований відповідачу штраф у розмірі п'ятикратної провізної плати в загальній сумі 43370,00 грн.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої та апеляційної інстанції, предметом спору у даній справі є вимога ДП "Придніпровська залізниця" в особі відокремленого підрозділу "Дніпропетровська дирекція залізничних перевезень" про стягнення з ТОВ з іноземними інвестиціями "Трансінвестсервіс" штрафу за неправильно вказану в залізничній накладній масу вантажу у розмірі саме 43 3700 грн.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку стосовно помилковості даних зважування на станції призначення, що є наслідком застосування різного способу зважування, отже ДП "Придніпровська залізниця" в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України не доведено належним чином обставину, яка може бути підставою для застосування статті 118 Статуту залізниць та задоволення його позовних вимог, зокрема неправильне зазначення у накладній №41666280 маси вантажу.
Проте, такий висновок судова колегія вважає передчасним та таким, що був зроблений без встановлення необхідних обставин справи та норм діючого законодавства, виходячи з наступного.
За приписами статей 909 Цивільного кодексу України та 307 Господарського кодексу України, за договором перевезення вантажу залізниця зобов'язується доставити ввірений їй відправником вантаж до пункту призначення та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Відповідно до вимог частини 5 статті 307 Господарського кодексу України, які кореспондуються з вимогами частини 4 статті 909 та частини 1 статті 920 Цивільного кодексу України, умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначається транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
Статтею 2 Статуту залізниць України передбачено, що обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом визначає Статут залізниць України.
Згідно із статтею 6 Статуту залізниць України накладна є основним перевізним документом встановленої форми, оформленим відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача.
За приписами статті 22 Статуту залізниць України, за договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов'язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату.
Виконання залізницею додаткових операцій, пов'язаних з перевезенням вантажів (завантаження, розвантаження, зважування, експедирування тощо), здійснюється на підставі окремих договорів.
Відправник може здійснювати у встановленому порядку добровільне страхування вантажів.
Статтею 23 Статуту залізниць України визначено, що відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів).
Згідно статті 24 Статуту залізниць України вантажовідправники несуть відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноти відомостей, зазначених ним у накладній. Залізниця має право перевіряти правильність цих відомостей, а також періодично перевіряти кількість та масу вантажу, що зазначаються у накладній.
За приписами статті 118 Статуту залізниць України, за пред'явлення вантажу, який заборонено до перевезень або який потребує під час перевезення особливих заходів безпеки, та з неправильним зазначенням його найменування або властивостей з відправника, крім заподіяних залізниці збитків і витрат, стягується штраф у розмірі п'ятикратної провізної плати за всю відстань перевезення.
Якщо через порушення відправником Правил перевезення небезпечних вантажів сталася аварія, збитки відшкодовуються відправником.
Статтею 122 Статуту залізниць України передбачено, що за неправильно зазначені у накладній масу, кількість місць вантажу, його назву, код та адресу одержувача з відправника, порту стягується штраф у розмірі згідно із статтею 118 цього Статуту. При цьому відправник несе перед залізницею відповідальність за наслідки, які виникли.
При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що статтею 6 Правил перевезення вантажів у вагонах відкритого типу, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 20 серпня 2001 р. N 542, з метою забезпечення збереженості всіх вантажів, що перевозяться у вагонах відкритого типу, на їх поверхню відправником наноситься захисне маркування або застосовується покриття плівкою (емульсією) чи інше закріплення верхнього шару вантажу.
Статтею 7 Правил перевезення вантажів у вагонах відкритого типу визначено, що конструкція відповідних пристроїв і установок, порядок ущільнення вантажів, застосування захисної плівки (емульсії), кріплення та маркування, що забезпечують збереження і свідчать про відсутність втрати вантажу при перевезенні, визначається інструкцією, яка розробляється і затверджується відправником та узгоджується із залізницею в частині, що стосується забезпечення збереженості вантажу і вагонів від пошкодження.
Проте, здійснюючи судовий розгляд справи суди першої та апеляційної інстанції на вказані приписи законодавства, з урахуванням наявних доказів у справі, уваги не звернули та не встановили відповідних обставин справи за наявністю яких застосовується штраф визначений статтею 118 Статуту залізниць України.
Крім того, поза увагою судів попередніх інстанцій залишились доводи позивача про відсутність відмітки про маркування в накладній та з'ясування питання щодо матеріалу, яким проводилось маркування вагону та чи проводилось воно взагалі, а також щодо фактичної участі працівника залізниці при зважуванні вантажу та належних доказів на підтвердження цього.
Згідно зі статтею 32 вказаного Кодексу, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що господарськими судами першої та апеляційної інстанції при розгляді справи та прийнятті судових рішень не взято до уваги та не надано належної правової оцінки всім доказам у справі в їх сукупності, що, враховуючи суть спору, свідчить про не з'ясування судом всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
За приписами процесуального законодавства рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Оскільки передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до господарського суду Одеської області.
При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від установлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 1115, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-
Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 03.09.2015 у справі №916/871/15-г та рішення господарського суду Одеської області від 20.07.2015 скасувати, справу направити на новий розгляд до господарського Одеської області.
Касаційну скаргу задовольнити частково.
Головуючий суддя Т. Дроботова
Судді: І.Алєєва
Л. Рогач