264/3456/15-ц
2/264/20/2016
"05" лютого 2016 р. Іллічівський районний суд м. Маріуполя Донецької області під головуванням судді Кузнецова Д. В. , при секретарі Мащенко Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією родиною без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності,
03 червня 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_2. про встановлення факту проживання однією родиною без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності.
В обґрунтування позову зазначила, що в період з 01.11.1985 року по 14.01.1992 року перебувала із відповідачем в зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу мають двох дітей. Після розірвання в 1992 році шлюбу продовжували проживати однією сім'єю як подружжя, виховували дітей та вели спільне господарство. В період спільного проживання за спільні кошти було придбано 2/5 частини та згодом 10/100 частини будинку №10 по вул.Пузирьова у м.Маріуполі та оформлено на чоловіка за біржовими контрактами від 03.02.1998 року та від 12.06.2005 року. Після сумісного проживання сторони зареєстрували шлюб 01.11.2005 року та у зв'язку із незадовільним станом будинку розпочали проводити ремонтні роботи в будинку. 24.04.2007 року за рішенням міської ради ОСОБА_2 була виділена земельна ділянка по вул.Пузирьова, 10. Рішенням Іллічівського районного суду м.Маріуполя від 21.06.2007 року за ОСОБА_2 було визнано право власності на самовільно зведені прибудови (нежитлову прибудову літ.А1-1, гараж літ.В, житлову кімнату літ.1-2 площею 16,2 кв.м. та включені до загального складу домоволодіння. ОСОБА_2 є власником земельної ділянки по вул.Пузирьова, 10 на підставі державного акту від 14.10.2008 року. За весь час спільно робили ремонт у будинку, купували товари для дому, побутову техніку, а також виховували та навчали дітей у вищих навчальних закладах. Вказує, що в період з офіційного розірвання шлюбу 15 січня 1992 року по момент повторної реєстрації шлюбу 31 жовтня 2005 року з відповідачем проживали однією сім'єю без шлюбу, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, який використовували для витрат на будівництво, одяг, лікування, харчування, відпочинок, утримання спільних дітей. За спільні кошти був придбаний спірний житловий будинок по вул.Пузирьова, 10 в м.Маріуполі у зв'язку із чим є спільною сумісною власністю подружжя та підлягає поділу у рівних частках. На підставі вищезазначеного просила встановити факт проживання однією сім'єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 15 січня 1992 року по 31 жовтня 2005 року без шлюбу; визнати 1/2 частину житлового будинку за №10 по вул.Пузирьова у м.Маріуполі до складу, якої входять об'єкти кімнтата 2-4 у житловому будинку літ.Б, житловий будинок за літ.А1-1, тамбур літ.а, погреб літ. а/п, гараж літ. В, туалет літ.К, паркан літ. 1-2, що зареєстрований за ОСОБА_2, об'єктом спільної сумісної власності сторін та визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частку вказаного домоволодіння.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала та пояснила, що в 1992 році вона із відповідачем фіктивно розірвали шлюб для постановки на чергу на квартиру за місцем роботи. З 1985 року по 1992 рік із чоловіком винаймали квартиру та після 1992 року продовжили проживати в орендованих приміщеннях. Позивач стояла в черзі на квартиру в ПАТ «ММК ім.Ілліча». У відповідача на той час була у власності земельна ділянка в м.Маріуполі, що перешкоджало перебувати в черзі за квартирою. З листопада 1995 року по 1998 рік проживали разом із матір'ю позивача. В 1998 році сторони придбали власний будинок по вул.Пузирьова, 10, в якому проводили ремонт, і в 2007 році узаконили всі виконані роботи. 01.11.2005 року повторно зареєстрували шлюб.
Відповідач в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та пояснив, що в 1985 зареєстрували шлюб із ОСОБА_1 В 1992 розірвали шлюб. Після розірвання шлюбу періодично продовжував проживати однією сім'єю із ОСОБА_1, а деякий час проживав окремо від сім'ї. Винаймав із сім'єю різне житло. Стояв у черзі на квартиру в ПАТ «ММК ОСОБА_3». ОСОБА_1 також стояла у черзі на квартиру. В 2005 році сторони повторно зареєстрували шлюб. Після смерті батька відповідача залишився автомобіль «Москвіч» та гараж, які були продані, та за виручені кошти було придбано будинок. ОСОБА_1 фінансово не приймала участі у придбанні та ремонті будинку. Після придбання будинку ОСОБА_1 із дітьми були прописані в ньому та проживали всі разом. В 2007 році проведені переобладнання та прибудови були узаконені. На придбання та проведення ремонту в будинку грошові кошти надавав брат відповідача, які були віддані в 1999 році після продажі ОСОБА_2 машини Москвіч 412 та гаражу, що залишилися після смерті батька. До придбання будинку фактично проживав разом із сім'єю у тещі. Добровільно надавав допомогу сім'ї, приймав участь у вихованні дітей, позивач працювала у дитячому садку.
Представник відповідача ОСОБА_4 позовні вимоги не визнав, зазначивши, що положення Сімейного кодексу України розповсюджуються на правовідносини після 2004 року та неможливість застосування положень статті 74 СК України до 2004 року. Все спірне майно було придбано до 2004 року, а тому є особистою власністю ОСОБА_2 Всі гроші на придбання та ремонт будинку сплачувалися виключно за рахунок відповідача.
Суд, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 01 листопада 1985 року між сторонами було зареєстровано шлюб, який 14 січня 1992 року був розірваний, що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану від 02 червня 2015 року (а.с.7-9).
Згідно біржового контракту купівлі-продажу №ИР-240 від 03 лютого 1998 року та реєстраційного свідоцтва Маріупольського БТІ від 12.03.1998 року відповідач ОСОБА_2 придбав 2/5 частини жилого будинку літ.А-1, тамбур літ.а, погреб - а/п, літня кухня - літ.В, сарай - літ. в, сарай - З, вбиральня -К, огорожа №1-2, житловою площею 24,5 кв.м., що розташований по вул.Пузирьова, буд. 10 в місті Маріуполі (а.с. 11, 12).
В подальшому згідно біржового контракту купівлі-продажу №ИР-301 від 12.06.1998 року та реєстраційного свідоцтва Маріупольського БТІ ОСОБА_2 було придбано 10/100 частин жилого будинку літ.Б, а саме кімнати 2-4, жилою площею 24,5 кв.м., що розташований по вул.Пузирьова, буд. 10 в місті Маріуполі (а.с. 13, 14).
Згідно домової книги для прописки громадян, що проживають в ІНФОРМАЦІЯ_1, з 10.04.1998 року ОСОБА_1В та ОСОБА_2 були зареєстровані та проживали у вказаному домоволодінні. Також в домоволодінні були зареєстровані діти ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (а.с. 15-18).
Згідно довідки, виданої комітетом самоорганізації населення селища Садки -ІІ від 11 червня 2015 року, ОСОБА_1 спільно з чоловіком ОСОБА_2 після придбання будинку №10 по вул.Пузирьова фактично проживала в домоволодінні з чоловіком в період з лютого 1998 року по 25.06.2014 року (а.с. 65).
Згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ№432984 від 14.10.2008 року ОСОБА_2 є власником земельної ділянки по вул.Пузирьова, 10 в м.Маріполі, площею 0,0525 га із цільовим призначенням будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (а.с. 23).
Також згідно рішення Іллічівського районного суду м.Маріуполя Донецької області від 06 жовтня 2005 року визнано дійсними біржові угоди купівлі-продажу від 03 лютого 1998 року та 12 червня 1998 року, та визнано право власності за ОСОБА_2 на 2/5 та 3/5 частини будинку№10 по вул.Пузирьова в м.Маріуполі (а.с. 24).
В період повторно зареєстрованого шлюбу рішенням Іллічівського районного суду м.Маріуполя Донецької області від 21 червня 2007 року позов ОСОБА_2 до Маріупольської міської ради про визнання права власності на самовільно зведені будови було задоволено. Визнано за ОСОБА_2 право власності на самовільно зведені: нежитлову прибудову літ. А1-1, гараж літ. В, житлову кімнату літ. 1-2 площею 16,2, що розташовані на земельній ділянці по вул.Пузирьова, 10 в м.Маріуполі та включено їх до загального домоволодіння (а.с. 26). Також вказаним рішенням встановлено, що вказані зміни домоволодіння відбулись у період його експлуатації з метою благоустрою. Набуття вказаного права власності на підставі рішення суду відбулось в момент перебування сторін в офіційно зареєстрованому шлюбі.
Відповідно до даних трудової книжки серії БТ-І№7410589 (а.с. 63), а також довідки ПАТ «ММК ОСОБА_3» від 09.06.2015 року вих.№ 150 ОСОБА_1 в період з 02.10.1987 року по 18 травня 2007 року працювала в ПАТ «ММК ім.Ілліча» кухарем в дитячому садку, що свідчить про наявність самостійних доходів позивача та її фінансову участь у формуванні спільного сумісного бюджету сім'ї за рахунок якого проводилися будівельні та ремонтні роботи в спірному домоволодінні.
Під час вирішення спірних правовідносин суд виходить як з положень Кодексу про шлюб та сім'ю України, який діяв до 31.12.2003 року, Закону України «Про власність» (втратив чинність 27.04.2007 року), так і Сімейного кодексу України, оскільки спірні правовідносини мали місце в період з 14.01.1992 року по день повторної реєстрації шлюбу 01.11.2005 року, тобто в період дії двох кодексів.
Пунктом 1 розділу VII Прикінцевих положень СК України визначено, що цей Кодекс набирає чинності одночасно з набранням чинності Цивільним кодексом України, тобто з 1 січня 2004 року.
До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК України застосовуються лише в частині тих прав і обов'язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права та обов'язки визначаються на підставах, передбачених СК України (абз. 2 п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3).
До зазначених правовідносин, які виникли між сторонами з 1987 року по 31.12.2003 року мають застосовуватися норми Кодексу про шлюб та сім'ю України, а також Закону України «Про власність».
Положеннями Кодексу про шлюб та сім'ю України (далі - КпШС України) не передбачено було можливості визнання факту спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу як підстави для визнання набутого майна спільною сумісною власністю, у зв'язку із цим суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині встановлення факту проживання однією сім'єю без шлюбу з 15.01.1992 року по 31.12.2003 року в період дії старого Кодексу про шлюб та сім'ю. Крім того нормами чинного на той час КпШС України не передбачалося виникнення права спільної сумісної власності чоловіка та жінки, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
Одночасно з цим суд керується нормами статті 17 Закону України «Про власність», який був чинний в період спірних правовідносин.
Відповідно до роз'яснень, що містяться в пункті 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України" (у редакції, яка була чинною на момент спірних правовідносин), спори про поділ майна осіб, які живуть однією сім'єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі, мають вирішуватися згідно з пунктом 1 статті 17 Закону України "Про власність", відповідних норм ЦК Української РСР та з урахуванням пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 “Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності”.
У разі спору частка в майні сторін повинна визначатися залежно від участі кожного з них у його набутті.
Так, згідно із частиною першою статті 17 Закону України "Про власність", який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.
Частиною другою статті 112 ЦК Української РСР 1963 року визначено, що сумісною власністю є спільна власність без визначення часток.
За змістом пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 29 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), розглядаючи позови, пов'язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу (статті 16 Закону «Про власність», статті 22 КпШС України), а й майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (пункту 1 статті 17, статті 18, пункту 2 статті 17 Закону України «Про власність»), тощо.
Отже, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об'єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб, як сім'ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об'єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними. Саме такі висновки містяться в постанові Верховного суду України в постанові від 25 грудня 2013 року у справі №6-135цс13, яка згідно ст.360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.
Вирішуючи питання про джерела придбання спірного домоволодіння, а також ступеня участі членів сім'ї спільною працею яких було придбано майно, суд враховує, що позивачем були представлені письмові докази, які свідчать про фактичне спільне проживання однією сім'єю ОСОБА_1 та ОСОБА_1 після розірвання шлюбу в 1992 році, а також в подальшому в 1998 році, що підтверджується домовою книгою для прописки громадян, а також довідкою з комітету самоорганізації населення. Проте позивачем не було представлено переконливих доказів достатності джерел спільного сумісного придбання домоволодіння в 1998 році.
Разом з тим, після придбання в 1998 році домоволодіння по вул.Пузирьова, 10 в м.Маріуполі та вселення в нього, сторони продовжували спільне проживання із дітьми, їх виховування та ведення спільного бюджету, його поповнення із власних доходів, за рахунок якого обидві сторони проводили ремонт в будинку та будівельні роботи, докладали індивідуальні трудові зусилля для покращення житлових умов в домоволодінні, внаслідок чого були проведені певні переобладнання та зведені прибудови.
Дані обставини спільного сумісного проживання однією сім'єю, ведення спільного господарства та єдиного бюджету, докладання спільних трудових зусиль для покращення стану домоволодіння також були підтверджені поясненнями допитаних в судовому засіданні свідків ОСОБА_7, ОСОБА_3, ОСОБА_8О, а також дочки сторін ОСОБА_9, яка пояснила, що все життя, в тому числі з 1992 року по 2014 рік батьки разом із нею та братом проживали однією сім'єю, батьки робили ремонт та зводили прибудови, вели спільне господарство, мали спільний бюджет. В 2005 році матір продала 1/2 частину квартири по вул.Азовстальській за рахунок коштів якої проводився ремонт в спірному домоволодінні після 2005 року.
Крім того, відповідно до довідки від 28.07.2015 року №973/02-14, виданої завідуючою 4-ої маріупольської державної нотаріальної контори, ОСОБА_1 продала 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 за 8 907,00 грн. згідно нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу квартири від 02.03.2005 року.
Вказані обставини у своїй сукупності свідчать про спільне проживання сторін однією сім'єю, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету.
Крім того, згідно висновку будівельно-технічної експертизи №20/с від 26 листопада 2015 року ринкова вартість 1/частки домоволодіння №10 по вул.Пузирьова в м.Маріуполі, яка складається з кімнати 2-4 в жилому будинку літ.Б, жилого будинку літ.А1-1, тамбура літ.а, погребу літ. а/п, гаража літ.В, туалету літ.К, огорожі літ.1-2 складає 334 205,00 грн. Вартість покращень, проведених в 1/2 частині домоволодіння №10 по вул.Пузирьова в м.Маріуполі, яка складається з кімнати 2-4 в жилому будинку літ.Б, жилого будинку літ.А1-1, тамбура літ.а, погребу літ. а/п, гаражу літ.В, туалету літ.К, огорожі літ.1-2 на момент проведення експертизи в порівнянні с 1/2 частиною домоволодіння, яка належить ОСОБА_2, що існувало станом на 12.06.1998 рік у відповідності з інвентаризаційною справою БТІ, складає 164 841,00 грн. Ринкова вартість покрашень на момент проведення експертизи 1/2 частини домоволодіння №10 по вул.Пузирьова в м.Маріуполі, яка належить ОСОБА_2 у відповідності з даними інвентаризаційної справи БТІ станом на 12.06.1998 року може складати 169 364,00 грн.
З наведеної експертизи вбачається, що за період після придбання домоволодіння з 1998 року спільними зусиллями членів сім'ї, до складу якої входили ОСОБА_1 та ОСОБА_2, за рахунок спільного бюджету ними були проведені ремонтні роботи, зведені: прибудова, гараж, житлова кімнати та проведені ремонтні роботи в приміщеннях, вартість яких (164 841,00 грн.) станом на день проведення експертизи фактично дорівнювала первісній вартості домоволодіння (169 364,00 грн.) в порівнянні із станом на день придбання будинку в 1998 році.
Отже наведене свідчить, що за рахунок спільної праці та спільного бюджету сторонами майже вдвічі була збільшена вартість придбаного в 1998 році будинку. Вказані збільшення та покращення відбулись в період як спільного проживання сторін, ведення ними спільного побуту, господарства та бюджету сім'ї, сімейного піклування за дітьми, так і за рахунок спільної праці та трудових зусиль сторін. В подальшому в період зареєстрованого шлюбу між сторонами за рішенням суду від 21 червня 2007 року на вказані самовільні будови було визнано право власності за ОСОБА_2
Згідно статті 376 ЦК України одним із первинних способів набуття права власності на самочинно збудоване нерухоме майно є визнання права власності за рішенням суду, яке може бути визнано за особою, якій відведена земельна ділянка у встановленому законом порядку. Визнання та виникнення такого права у ОСОБА_2 виникло в період зареєстрованого шлюбу з ОСОБА_1, що окрім спільної праці (бюджету) при будівництві такого об'єкту є додатковою підставою для визнання його спільною сумісною власністю подружжя згідно положень діючого Сімейного кодексу України. Тобто зведення та набуття права власності на самовільні поліпшення домоволодіння відбулись під час дії положень Сімейного кодексу України та перебування сторін у зареєстрованому шлюбі.
Згідно статті 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Крім того, згідно частини 1 статті 62 СК України якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно частини 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
З урахування вказаних положень, та з огляду на період спільного будівництва 1/2 частини домоволодіння, спільного проживання сторонами однією сім'єю, докладання спільних трудових зусиль, працевлаштування ОСОБА_1 та отримання нею доходу в спільний бюджет сім'ї, обсягу участі кожної із сторін у формуванні спільного бюджету та вкладу у збільшення вартості майна суд вважає обґрунтованим та доведеним набуття ОСОБА_1 у спільну сумісну власність частини домоволодіння №10 по вул.Пузирьова в м.Маріуполі в розмірі 1/8 частини. Визначаючи право власності на 1/8 частину домоволодіння за ОСОБА_1В суд виходить із періоду з якого ОСОБА_1В проживала та вела спільне господарство, сімейний бюджет, її особистий вклад в збільшення та покращення домоволодіння. Суд вважає недоведеним в достатньому обсязі факт спільного сумісного первісного придбання домоволодіння в 1998 році за спільні сімейні кошти, разом з тим факт спільної участі у зведені покращень в домоволодінні після 1998 року згідно статті 17 Закону України «Про власність» та ч.1 статті 62 Сімейного кодексу України суд вважає доведеним належними та достатніми доказами.
Відповідач зі свого боку не представив доказів на спростування доводів позивача, не надав доказів іншого місця проживання окрім будинку по вул.Пузирьова, 10 разом із ОСОБА_1 та дітьми з квітня 1998 року по день повторної реєстрації шлюбу; під час спільного проживання не представив доказів ведення окремого бюджету, натомість частково підтвердив наявність спільного бюджету та періодичне спільне проживання із позивачем та дітьми.
Згідно зі ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Відповідно до ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу (ч. 1 ст. 60 ЦПК України).
З урахуваннях зазначеного суд приходить до висновку, що частина спірного домоволодіння №10 по вул.Пузирьова в місті Маріуполі була зведена та набута внаслідок спільної праці та сімейного бюджету членів сім'ї - сторін у справі, а тому згідно із частиною першою статті 17 Закону України «Про власність», статті 60, 62 Сімейного кодексу України 1/2 частина спірного домоволодіння є їхньою спільною сумісною.
Керуючись, ст.ст. 10, 11, 57, 58, 60, 88, 212, ч.2 ст.214, 224-226, 360-7 ЦПК України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією родиною без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності, задовольнити частково.
Встановити факт проживання однією сім'єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 01 січня 2004 року по 31 жовтня 2005 року без шлюбу.
Визнати 1/2 частину житлового будинку за №10 по вул.Пузирьова у м.Маріуполі, загальною площею 108,4 кв.м., житловою площею 69,8 кв.м., до складу, якої входять об'єкти: частина жилого будинку літ.Б: кімнати 2-4, житловий будинок за літ.А-1, нежила прибудова літ. А1-1, тамбур літ.а, погреб літ. а/п, гараж літ. В, туалет літ.К, паркан № 1-2, що зареєстрований за ОСОБА_2, об'єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/8 частку будинку №10 по вул.Пузирьова 10 в місті Маріуполі, загальною площею 108,4 кв.м., житловою площею 69,8 кв.м., до складу, якої входять об'єкти: частина жилого будинку літ.Б: кімнати 2-4, житловий будинок за літ.А-1, нежила прибудова літ. А1-1, тамбур літ.а, погреб літ. а/п, гараж літ. В, туалет літ.К, паркан № 1-2.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 121,80 грн.
На рішення може бути подана апеляція в Апеляційний суд Донецької області через Іллічівський районний суд м. Маріуполя Донецької області.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: Д. В. Кузнецов