264/6410/15-ц
2/264/3382/2015
(ЗАОЧНЕ)
"16" листопада 2015 р. Іллічівський районний суд м. Маріуполя Донецької області під головуванням судді Хараджа О. О., при секретарі Непекло М.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Азовзагальмаш» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені та моральної шкоди, -
У вересні 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Азовзагальмаш» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені та моральної шкоди.
В обґрунтування позову зазначила, що в період з 04 липня 2013 року по 30 березня 2015 року позивачка працювала у ПАТ «Азовзагальмаш», після чого 30 березня 2015 року її було звільнено за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України. За період часу з вересня 2014 року по день звільнення у відповідача перед позивачкою виникла заборгованість по заробітній платі, яка при звільненні не була виплачена. Сума заборгованості по заробітній платі становить 11366,06 грн. У зв'язку із не проведенням повного розрахунку в день звільнення на підставі ст. 117 КЗпП України вважає, що відповідач має сплатити на її користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 31 березня 2015 року по 30 вересня 2015 року у розмірі 8938,14 грн. та компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати (далі - компенсація) у розмірі 3049,99 грн. Також вказує, що внаслідок протиправних дій відповідача їй завдано моральну шкоду, розмір якої оцінює в 1000 грн.
На підставі викладеного, позивачка просила стягнути з відповідача на її користь нараховану, але не виплачену заробітну плату за період з вересня 2014 року по березень 2015 року в сумі 11366,06 грн., компенсацію, яка нараховується при втраті частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати, в сумі 3049,99 грн., середній заробіток за період з 31 березня 2015 року по 30 вересня 2015 року в сумі 8938,14 грн., середній заробіток за час розгляду справи у суді по день ухвалення судом рішення та моральну шкоду в розмірі 1000 грн. Крім того, просила стягнути з відповідача на свою користь понесені нею судові витрати по справі на правову допомогу у розмірі 292,32 грн.
Позивачка у судове засідання не з'явилася, надала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, надав письмові заперечення проти позову, в яких зазначив, що позовні вимоги визнає частково у частині стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, у розмірі 11366,06 грн. та компенсації, яка нараховується при втраті частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати, в сумі 3049,99 грн. Вважає необґрунтованими вимоги про стягнення суми моральної шкоди, вказуючи про їх безпідставність. Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, то представник відповідача визнав розрахунок середньоденного заробітку позивачки в розмірі 97,15 грн. просив позов задовольнити частково.
У цьому випадку суд вважає доцільним ухвалити заочне рішення, оскільки відповідно до ст. 224 ЦПК України у разі неявки у судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або якщо зазначені причини визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення.
Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивачка з 04 липня 2013 року по 30 березня 2015 року позивачка працювала у ПАТ «Азовзагальмаш», після чого 30 березня 2015 року її було звільнено у зв'язку за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України.
За період роботи позивачки їй нараховувалась заробітна плата.
На момент звільнення у відповідача перед позивачкою утворилась заборгованість по заробітній платі за період її роботи з вересня 2014 року по березень 2015 року в сумі 11366,06 грн., що підтверджується довідкою ПАТ «Азовзагальмаш» №238/ро-468 від 16.10.2015 року.
Таким чином, сума заборгованості по заробітній платі, що підлягає стягненню на користь позивачки, складає 11366,06 грн.
Положеннями ст. 115 КЗпП України встановлено обов'язок працедавця виплачувати заробітну плату працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Згідно ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Відповідачем вказаних вимог закону дотримано не було, заробітна плата у встановлені строки не виплачувалася та остаточний розрахунок при звільненні не проведений, що підтверджується поясненнями відповідача, внаслідок чого по сьогоднішній день перед позивачкою існує заборгованість по заробітній платі в розмірі 11366,06 грн. з урахуванням вже сум, які підлягають утриманню як обов'язкові податки та збори.
У зв'язку із цим позивачка звернулась до суду із заявою про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди.
У відповідності до вимог ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
В пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999р. № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз'яснено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Позивачка в день свого звільнення 30.03.2015 року працювала, що підтверджується табелем обліку робочого часу.
Суд зазначає, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні необхідно розраховувати, починаючи з 31 березня 2015 року - наступного дня після її звільнення, і по день постановлення рішення - 16 листопада 2015 року, оскільки станом на день прийняття рішення судом відповідачем не надано до суду доказів, які б свідчили про виплату заборгованості по заробітній платі перед позивачкою.
При розрахунку суми середнього заробітку суд виходить з наступного.
Порядок обчислення середньої заробітної плати закріплений Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», за частиною 3 пункту 2 якої середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Позивачкою був наданий до суду власний розрахунок середньоденної заробітної плати за останні два календарних місяці роботи, що передували дню звільненню.
Згідно наданого позивачкою розрахунку, її середньоденна заробітна плата становить 97,15 грн.
Відповідач у своїх поясненнях повністю погодився із розрахованим позивачкою розміром середньоденного заробітку в сумі 97,15 грн. і не заперечував цю обставину та не наполягав на її доведенні згідно вимог ст. 61 ЦПК.
Згідно ч. 1 ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.
Крім того, нормами ст. 10, 11 ЦПК України закріплено такі принципи цивільного судочинства, як змагальність сторін та диспозитивність цивільного судочинства, які полягають в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Також за принципом диспозитивності суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Зважаючи на вказані принципи та обставини того, що суд не може вийти за межі позовних вимог позивача, який у своєму позові наполягає на розмірі середньоденного заробітку в розмірі 97,15 грн., а відповідач повністю визнає вказаний розмір, вказана обставина не підлягаю доведенню іншими доказами, та вважається судом встановленою у зазначеному розмірі - 97,15 грн.
Згідно наданого відповідачем графіку роботи №8-1 для працюючих у безперервному режимі з робочим днем тривалістю 11,4 години на 2015 рік за період з 31 березня 2015 року по 16 листопада 2015 року кількість робочих днів складає 115 днів.
Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 31 березня 2015 року по 16 листопада 2015 року складає - 11172,25 грн. (115 днів х 97,15 грн.).
За таких обставин та положень закону, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка підлягає задоволенню складає 11172,25 грн.
Щодо позовних вимог про стягнення компенсації, яка нараховується при втраті частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати, то суд виходить з наступного.
У відповідності до ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
За ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом (набрав чинності 1 січня 2001 року). Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, серед яких, крім іншого, заробітна плата (грошове забезпечення).
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №159 від 21.02.2001 року (далі - Порядок), його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
З пункту 4 Порядку вбачається, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після
утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.
Позивачкою заявлено вимоги про стягнення компенсації, яка нараховується при втраті частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати, у розмірі 3049,99 грн.
Відповідач у своїх поясненнях повністю погодився із розрахованим позивачкою розміром компенсації, яка нараховується при втраті частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати, в сумі 3049,99 грн. і не заперечував цю обставину.
Таким чином, суд приходить до висновку, що саме ця сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки, оскільки наданий нею розрахунок визнаний судом обгрунтованим.
Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
За змістом вказаного положення, законною підставою для відшкодування моральної шкоди згідно зі ст. 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
У відповідності до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року із змінами внесеними Постановою Пленуму Верховного Суду України № 5 від 25 травня 2001 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань фізичних, душевних, психічних) та з урахування інших обставин.
У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Таким чином судом встановлено, що внаслідок не своєчасної виплати відповідачем позивачці заробітної плати та остаточного розрахунку при звільненні, позивачці була спричинена моральна шкода, між тим, розмір визначений позивачкою у 1000 гривень є завищеним.
Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд враховує конкретні обставини справи, характер порушення прав позивачки, істотність вимушених змін у її житті через тривалу невиплату заробітної плати та зусиль, вжитих для відновлення трудових прав. Виходячи з розуміння загальнолюдських цінностей, жоден працівник не може залишатися байдужим до порушення роботодавцем його права на оплату праці, а тому суд погоджується з тим, що встановлені порушення трудових прав позивачки пов'язані з певними душевними стражданнями і вважає, що 300 грн. є достатньою і справедливою компенсацією завданої їй моральної шкоди.
Щодо відшкодування судових витрат суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до складу яких зокрема відносяться витрати на правову допомогу.
Відповідно до вимог ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» від 20.12.2011р., розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.
Позивачкою надано квитанцію до прибуткового касового ордеру та акт прийому-передачі виконаних робіт, відповідно до яких сплатила 292,32 грн. за надання правової допомоги по цивільній справі, а саме складання позовної заяви та підготовка пакету документів для звернення до суду та юридична консультація, тривалість 0,6 години.
Частиною 1 статті 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Отже з відповідача на користь позивачки на відшкодування витрат на правову допомогу підлягає стягненню 292,32 грн.
Крім того, з відповідача підлягає стягненню на користь держави судові витрати у вигляді судового збору в сумі 487,20 гривень за вимоги майнового характеру та 487,20 грн. за вимоги немайнового характеру, що разом складає 974,40 грн.
Керуючись ст. ст. 10, 60, 88, 209, 212-215, 218, 224-226 ЦПК України, ст.ст. 115, 117, 233, 237-1 КЗпП України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Азовзагальмаш» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені та моральної шкоди, - задовольнити частково.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Азовзагальмаш» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період з вересня 2014 року по березень 2015 року в сумі 11366,06 грн., компенсацію, яка нараховується при втраті частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати, в сумі 3049,99 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 11172,25 грн. з утриманням ПАТ «Азовзагальмаш» з суми середнього заробітку передбачених законом податків та обов'язкових платежів при її виплаті, а також 300 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди та витрати на правову допомогу у розмірі 292,32 грн.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Азовзагальмаш» на користь держави судовий збір у розмірі 974,40 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуто Іллічівським районним судом м. Маріуполя за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.
На рішення може бути подана апеляція в Апеляційний суд Донецької області через Іллічівський районний суд м. Маріуполя протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: О. О. Хараджа