10 лютого 2016 року Справа № 910/14970/15
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді: Губенко Н.М.,
суддів: Барицької Т.Л.,
Картере В.І. (доповідач)
за участю представників (згідно з ухвалою Вищого господарського суду України від 10.02.2016 про виправлення описки):
ТОВ "Капітал Інвест ЛТД" - Кондратюка А.В.,
ПАТ "Державний ощадний банк України" - Аргат Т.В., Спєрова Д.К., Марцінів Ю.К.
ПАТ "Брокбізнесбанк" - Дудник Н.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" та Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк"
на постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2015
та на рішення господарського суду міста Києва від 22.07.2015
у справі № 910/14970/15
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Капітал Інвест ЛТД"
до Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк"
про визнання іпотечного договору недійсним
У червні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Капітал Інвест ЛТД" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" про визнання іпотечного договору № 2 від 23.05.2013 недійсним.
Рішенням господарського суду міста Києва від 22.07.2015 (суддя Чинчин О.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2015 (колегія суддів у складі: суддя Тищенко О.В. - головуючий, судді Іоннікова І.А., Тарасенко К.В.), позов задоволено. Визнано недійсним іпотечний договір № 2 від 23.05.2013, укладений Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Капітал Інвест ЛТД", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим № 710.
У касаційних скаргах і додаткових поясненнях ПАТ "Державний ощадний банк України" та ПАТ "Брокбізнесбанк" просять скасувати рішення господарського суду першої інстанції від 22.07.2015, постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2015 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування касаційних скарг позивач та третя особа стверджують, що господарськими судами при прийнятті оскаржуваних рішень порушено вимоги ст.ст. 32, 35, 43, 85 ГПК України, ст.ст. 92, 203, 215, 241 ЦК України. Так, на думку скаржників, господарський суд апеляційної інстанції безпідставно зазначив про набрання законної сили рішенням господарського суду у справі № 910/8438/15-г, оскільки апеляційне провадження щодо перегляду цього рішення і досі триває. Крім того, касатори стверджують про те, що визнання недійсними рішень загальних зборів учасників товариства не може бути підставою для визнання недійсним укладеного на його виконання іпотечного договору. Також, на думку касаторів господарськими судами на надано оцінку тому, що в подальшому з боку укладав договір добровільного страхування майна, що є предметом іпотеки та пред'являв позов про розірвання такого договору.
У відзиві на касаційну скаргу та у додаткових поясненнях позивач просить рішення господарського суду першої інстанції від 22.07.2015, постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2015 залишити без змін, а касаційні скарги - без задоволення. Так, на думку позивача, відповідачем та третьою особою не доведено, що вони не були обізнані про наявність обмежень повноважень представника ТОВ "Капітал Інвест ЛТД" на укладення іпотечного договору.
Перевіривши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню виходячи з такого.
Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи було встановлено, що:
- 23.05.2013 ПАТ "Брокбізнесбанк" (позичальник) та ПАТ "Державний ощадний банк України" (кредитор) укладений договір кредитної лінії № 280, відповідно до якого банк зобов'язався надати на умовах цього договору кредит у вигляді відновлювальної кредитної лінії окремими частинами (траншами) з остаточним терміном повернення не пізніше 21.11.2014, а позичальник зобов'язався повернути в передбачені договором строки кредит та сплатити проценти та інші платежі за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених цим договором;
- максимальний ліміт кредитування становить 300 000 000,00 грн. (п. 2.3 кредитного договору);
- 23.05.2013 в якості забезпечення кредитних зобов'язань ПАТ "Державний ощадний банк України" (іпотекодержатель) та ТОВ "Капітал Інвест ЛТД" (іпотекодавець) укладений іпотечний договір № 2, відповідно до умов якого іпотекодавець з метою забезпечення належного виконання зобов'язання передає в іпотеку іпотекодержателю об'єкт нерухомого майна, а саме: нежилий будинок загальною площею 2590,8 м2, який знаходиться у місті Києві по вулиці Саксаганського, 115-А.
Звертаючись до господарського суду з позовом у даній справі, позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що на момент підписання договору від 23.05.2013 у особи, яка його підписувала від імені ТОВ "Капітал Інвест ЛТД", були відсутні необхідні повноваження, у зв'язку з чим позивач просив суд визнати договір іпотеки недійсним на підставі ч. 2 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України.
Приймаючи рішення про задоволення позову, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що на момент укладання спірного договору директор ТОВ "Капітал Інвест ЛТД" Коломієць О.М. не мав необхідний обсяг повноважень для підписання іпотечного договору, оскільки рішення загальних зборів, яким останнього було наділено на вчинення такого правочину, визнано в судовому порядку недійсним.
Однак вказані висновки господарських судів попередніх інстанцій Вищий господарський суд України вважає передчасними з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Пунктом 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" роз'яснено, що рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого:
- чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються;
- чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин;
- яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Вказаним вимогам ГПК України оскаржені рішення господарських судів не відповідають, оскільки господарські суди попередніх інстанцій розглядаючи вимоги за позовом у даній справі, не з'ясували усієї сукупності фактичних обставин, з якими закон пов'язує наявність підстав для визнання недійсним оспорюваного іпотечного договору.
Так, господарським судом першої інстанції зазначено про те, що на час розгляду справи № 910/14970/15 рішення господарського суду міста Києва від 28.05.2015 у справі № 910/8438/15-г набрало законної сили, а тому в силу вимог ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, щодо особи, у відношенні якої встановлено ці обставини.
З такими ж доводами погодився господарський суд апеляційної інстанції.
Висновок господарських судів попередніх інстанцій про те, що рішення господарського суду міста Києва від 28.05.2015 у справі № 910/8438/15-г на момент розгляду справи № 910/14970/15 було таким, що набрало законної сили відповідає фактичним обставинам справи та приписам ст. 85 ГПК України.
Разом з тим, Вищий господарський суд України, з урахуванням правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду України від 06.11.2011 у справі № 4/105-10, виходить з того, що сам по собі факт визнання в судовому порядку недійсним рішення загальних зборів товариства щодо надання повноважень особі, яка підписала оспорюваний іпотечний договір не може бути єдиною та достатньою підставою для визнання недійсним оспорюваного договору іпотеки.
Так, з огляду на визначений ст. 129 Конституції України принцип обов'язковості рішення після вирішення судом справи та набрання рішенням суду законної сили, слід дійти висновку про те, що у разі, якщо є судове рішення про визнання недійсним рішень загальних зборів товариства, і це рішення набрало законної сили, то під час вирішення справи про визнання недійсним договору, який укладався відповідною особою на виконання такого рішення загальних зборів, господарському суду необхідно враховувати встановлені таким судовим рішенням обставини, однак у сукупності з іншими обставинами справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Зокрема, в даному випадку, згідно положеннями ст. 43 ГПК України, враховуючи підставу позовних вимог господарським судам для правильного вирішення справи слід було з'ясувати як наявність або відсутність обставин, з якими ст. 92 ЦК України пов'язує юридичну силу обмежень повноважень щодо представництва юридичної особи так і наявність або відсутність обставин, з якими ст. 241 ЦК України пов'язує чинність правочину у разі його наступного схвалення.
При цьому, якщо обов'язок доведення наступного схвалення товариством оспорюваного правочину у даному випадку покладається на відповідача то згідно з приписами ст. 92 ЦК України обов'язок доведення факту того, що банк знав чи за всіма обставинами не міг не знати про такі обмеження покладено на юридичну особу, тобто на позивача у справі.
Висновок господарського суду апеляційної інстанції стосовно того, що банк за умови виконання ст. 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність", за всіма обставинами справи не міг не знати про наявні обмеження у особи, яка підписала оспорюваний договір іпотеки, не можна визнати обґрунтованим, оскільки такого висновку апеляційний господарський суд дійшов без дослідження обставин справи щодо того, які саме документи були надані банку під час укладання договору та які документи законодавство та встановлені НБУ вимоги щодо концентрації ризиків зобов'язували банк вимагати у товариства представити для укладання оспорюваного договору.
Місцевий господарський суд в свою чергу вказані обставини не досліджував та відповідних висновків у рішенні не навів.
За таких обставин, наявні у оскаржуваних судових рішеннях доводи щодо правомірності застосування місцевим господарським судом приписів ст. 35 ГПК України, а також у рішенні місцевого господарського суду щодо відсутності належних та допустимих доказів наступного схвалення оспорюваного правочину не можуть бути визнанні достатніми для обґрунтування висновку про задоволення позовних вимог у даній справі.
Враховуючи викладене, як місцевий так і апеляційний господарські суди припустились неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч. 1 ст. 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до ч. 1 ст. 11110 ГПК України є підставою для скасування судового рішення у справі.
Касаційна ж інстанція відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
З огляду на наведене справа має бути направлена на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку, і вирішити спір відповідно до вимог закону.
Керуючись статтями 1117 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України
Касаційні скарги Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" та Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2015 та рішення господарського суду міста Києва від 22.07.2015 у справі № 910/14970/15 скасувати.
Справу направити на новий розгляд до господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя:Н. Губенко
Судді: Т. Барицька
В. Картере