61022, м.Харків, пр.Науки, 5
іменем України
03.02.2016 Справа № 905/161/16
Суддя господарського суду Донецької області Тоцький С.В.
при секретарі судового засідання Вороніній О.С
розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу
за позовом: Департаменту міського майна Маріупольської міської ради, м.Маріуполь
до відповідача: Приватного підприємства «Альтаир-Плюс», м.Маріуполь
про стягнення заборгованості у розмірі 2736,13грн.
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився;
Заявлено позов, Департаментом міського майна Маріупольської міської ради, м.Маріуполя до Приватного підприємства «Альтаир-Плюс», м.Маріуполь про стягнення заборгованості у розмірі 2736,13грн.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що відповідно до умов укладеного договору оренди №1286-О від 03.02.2012р. відповідач взяв на себе зобов'язання щодо сплати орендної плати, однак у встановлений строк та належним чином їх не виконав у результаті чого за відповідачем утворилася заборгованість по орендним платежам у розмірі 2545,92грн., що стало підставою для нарахування пені в сумі 190,21грн.
Представник позивача у судове засідання не з'явився.
Відповідач у судове засідання не з'явився відзив на позовну заяву не надав. Про дату та час судового засідання відповідач був повідомлений належним чином, ухвала про порушення провадження у справи та про відкладення розгляду справи були надіслані за адресою, яка зазначена у позовній заяві.
За приписами п.3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" доказом повідомлення сторони про час і місце розгляду справи в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.
Тобто відповідач був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, однак у судове засідання не з'явився, свого представника не направив, своїм правом на участь у судовому засіданні не скористався.
При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами.
Також за приписами п.3.9.2. Постанови Пленуму ВГСУ №18 від 26 грудня 2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Відтак відповідно до положень ст.75 Господарського процесуального кодексу України, справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, господарський суд встановив:
03 лютого 2012 року між Управлінням міського майна Маріупольської міської ради(Орендодавець) та Приватним підприємством «Альтаир-Плюс» (Орендар) укладений договір на дострокову оренду нежитлового приміщення №1286-О, що належить до державної власності.
За умовами укладеного договору (п.1.1.) на підставі заяви Орендаря від 19.12.2011 року та договору купівлі-продажу свідоцтва на право дострокової оренди №1286-О від 16.01.2012р. Орендодавець передає, а Орендар прийняє у строкове платне користування нежитлове приміщення прибудови Літ.А1-2 до багатоквартирного будинку Літ.А-9, загальною площею 84,10 кв.м., розташоване за адресою: місто Маріуполь, вулиця Пашковського, будинок № 64а на земельній ділянці, яка знаходиться у розпорядженні міської ради, а саме: з Літ.А1-2, приміщення №1, кімната 92-96, 65а, прибудова, для використання під їдальню. Нежитлове приміщення дійсно належать територіальній громаді м.Маріуполя згідно свідоцтва на право власності САС №192199, виданого Маріупольською міською радою 28.10.2011р. та зареєстрованого у реєстрі прав власності на нерухоме майно - згідно витягу про реєстрацію від 28.10.2011 року, виданого Маріупольським БТІ за реєстраційним № 24772980 та витягу із реєстру прав власності на нерухоме майно, виданого Маріупольським БТІ від 07.11.2011р. №31933315 під реєстраційним №24772980 (номер запису: 3052 у книзі:5).
Згідно умов п.2.1. договору Орендар вступає у тимчасове платне володіння та користування приміщенням наступає на підставі договору та свідоцтва на право дострокової оренди нежитлових приміщень міської комунальної власності з моменту підписання акту прийому-передачі вказаного нежитлового приміщення.
Приписами п.4.2. договору встановлено, що Орендар зобов'язаний прийняти за актом прийому-передачі нежитлове приміщення у 10-денний термін після укладання договору оренди; щомісячно і у повному обсязі вносити Одержувачу орендну плату не пізніше останнього поточного місяця.
Відповідно до умов п.п.5.2 договору Орендар за вказане у п.1.1 договору приміщення оплачує орендну плату за базовий місяць у розмірі 363,31грн. з розрахунку 4,32грн. за 1 кв.м. та перераховує її на розрахунковий рахунок Одержувача не пізніше останнього дня поточного місяця, з урахуванням індексу інфляції. Нарахування податку на додану вартість на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством України.
Згідно положень п.7.3. договору у разі порушення терміну внесення орендної плати, починаючи з першого числа місяця, наступного за звітним, з Орендаря стягується пеня у розмірі двох облікових ставок Національного банку України від місячної орендної плати за кожний день прострочення. Нарахування штрафних санкцій за прострочку внесення орендної плати припиняється з того дня, коли зобов'язання виконані у повному обсязі.
Цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами, нотаріального посвідчення та державної реєстрації і діє до 27 січня 2022 року (п. 8.1 договору).
21 лютого 2012 року до укладеного договору був складений акт приймання-передачі майна, відповідно до якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв нежитлові приміщення загальною площею 84,10 кв.м., розташоване Літ.А1-2, ном.№1, кімн. 92, 93, 94, 95, 96, 65а у будинку 64а по вул.Пашковського.
У зв'язку із невиконанням відповідачем умов договору оренди №1286-О від 03.02.2012р. у період з червня 2015р. по вересень 2015р. за відповідачем утворилася заборгованість в сумі 2545,92грн., що стало підставою для нарахування пені в сумі 190,21грн.
Розглянувши матеріали справи, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Згідно вимог передбачених ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд, відповідно до приписів частини 1 ст.12 ЦК України.
Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, згідно вимог передбачених ст.13 ЦК України.
Згідно з положеннями ст.14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Способи судового захисту цивільних прав та інтересів встановлені статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 ГК України, цими нормами встановлено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до вимог ст.509 Цивільного кодексу України та ст.173 Господарського кодексу України , зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною першою статті 193 Господарського Кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно вимог частини 2 статті 11 ЦК України та ст.174 ГК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до вимог ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 67 Господарського кодексу України передбачено, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності, виконуються на підставі договорів.
В силу вимог передбачених ч.1 ст.598 ЦК України зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом.
За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 статті 530 Цивільного кодексу України).
Відповідно до вимог статті 610 Цивільного кодексу України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 Цивільного кодексу України).
Згідно вимог статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з положеннями статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права (ч.1 ст.761 ЦК України).
За приписами частини другої статті 762 Цивільного кодексу України та частини третьої статті 285 Господарського кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 2 ст.9 ЦК України передбачено, що законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.
Водночас, на спірні правовідношення поширюються також дії спеціального закону, а саме Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
Відповідно до вимог передбачених статтями 2, 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" правовою підставою користування майном є договір оренди.
Статтею 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що істотною умовою договору є - орендна плата.
Відповідно до приписів ст.12 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди вважається укладеним з моменту досягнення домовленості з усіх істотних умов і підписання сторонами тексту договору.
Приписами частини 3 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено обов'язки орендаря, де зазначено, що орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.
Згідно вимог передбачених статтею 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" зазначено, що орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються у договорі.
Відповідно до вимог передбачених статтею 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Частиною п'ятою статті 762 Цивільного кодексу України встановлено, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. Зазначеній нормі повністю відповідає пункт 4.2. договору, у відповідності до якого відповідач повинен був сплачувати орендну плату не пізніше останього дня поточного місяця.
Статтею 42 ГК України визначено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Вимогами статті 144 ГК України визначено, що підстави виникнення майнових прав та обов'язків суб'єкта господарювання можуть виникати: з угод, передбачених законом.
Частиною 1 ст.175 ГК України передбачено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Позовні вимоги про стягнення з відповідача не підлягають задоволенню, тому що 14.10.2014р. набрав чинності Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції». Вимогами ст.7 зазначеного Закону визначено наступне, що скасувати на період проведення антитерористичної операції орендну плату за користування державним та комунальним майном суб'єктам господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції.
Статтею 1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» законодавець зазначив, що Період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України. Територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014.
Враховуючи вищевикладене, суд з урахуванням законодавчих актів відмовляє в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості з орендної плати в розмірі 2545,92грн.
Щодо позовних вимог про стягнення пені у розмірі 190,21грн., суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову в цій частині, з огляду на те, що нарахування пені здійснено позивачем щодо заборгованості з орендної плати, що виникла, починаючи з червня 2015 року по вересень 2015 року та враховуючи висновки суду про відмову у задоволенні позову в частині стягнення заборгованості з орендної плати за період після 14.04.2014 року також не підлягають задоволенню і вимоги в частині стягнення пені у розмірі 190,21грн.
Відповідно до вимог передбачених пунктом 4 частини 3 ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є - змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 4-3 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Під час розгляду зазначеної справи позивачем належним чином не доведено вимоги, які викладено ним у позовній заяви.
Згідно вимог передбачених ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Статтями 33, 34 ГПК України встановлено, що кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до приписів ст.36 ГПК України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до вимог передбачених ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов ґрунтовного висновку та вважає позовні вимоги залишити без задоволення.
Відповідно до т.49 ГПК України понесені позивачем судові витрати за подання позовної заяви не відшкодовуються.
На підставі вимог передбачених статтями 8, 10, 19, 129 Конституції України, п.3.9.1., 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", ст.ст.2, 3, 10, 12, 18, 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», ст.ст.1, 7 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», ст.ст.9, 11-16, 202, 509, 530, 546, 549, 550, 598, 599, 626, 627, 629, 632, 759, 761, 762 Цивільного кодексу України, ст.ст. 20, 42, 67, 144, 173, 174, 175, 193, 285 Господарського кодексу України та керуючись ст.ст.1, 2, 2-1, 4-2, 4-3, 4-5, 4-6, 12, 15, 20, 22, 28, 32-34, 36, 43, 49, 75, 77, 81-1, 82-85 ГПК України, господарський суд, -
У позові Департаменту міського майна Маріупольської міської ради, м.Маріуполя до Приватного підприємства «Альтаир-Плюс», м.Маріуполь про стягнення заборгованості у розмірі 2736,13грн. - відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано і може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня прийняття рішення. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення виготовлений та підписаний 05.02.2016р.
Суддя С.В. Тоцький