09 лютого 2016 року Справа № 910/13932/15
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючий суддя Судді:Борденюк Є.М., Кривда Д.С., Могил С.К. (доповідач),
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.11.2015 та рішення господарського суду міста Києва від 10.07.2015 у справі № 910/13932/15 господарського суду міста Києва
за позовомкомунального підприємства "Київський інститут земельних відносин"
доДержавного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця"
простягнення 120 809, 78 грн.,
за участю представників
позивача: Пляшечник В.Г.,
відповідача: Понька Ю.І.,
У червні 2015 року комунальне підприємство "Київський інститут земельних відносин" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" про стягнення, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, 83 684, 28 грн. основного боргу, 10 887, 78 грн. пені, 5 200, 96 грн. 3% річних та 21 036, 76 грн. інфляційних втрат за договором № ПЗ/ДН-6-1240 від 29.12.2012.
Рішенням господарського суду міста Києва від 10.07.2015, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.11.2015, позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 83 684, 28 грн. основного боргу, 10 814, 35 грн. пені, 5 200, 96 грн. 3% річних та 21 036, 76 грн. інфляційних втрат. В іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятими рішенням місцевого та постановою апеляційного господарських судів, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить їх скасувати і прийняти нове рішення про відмову в позові.
В обґрунтування заявлених вимог скаржник посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Переглянувши в касаційному порядку оскаржені судові рішення колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, між Державним територіально-галузевим об'єднанням "Південно-Західна залізниця" (замовником) та комунальним підприємством "Київський інститут земельних відносин" (виконавцем) 29.12.2012 укладено договір № ПЗ/ДН-6-1240 відповідно до п. 1.1. якого, в редакції додаткової угоди №1 від 11.08.2013 до договору, замовник замовляє, приймає та оплачує роботи, а виконавець зобов'язується з дотриманням вимог законодавства здійснити комплекс проектно-вишукувальних робіт по розробленню технічної документації із землеустрою щодо встановлення в натурі (на місцевості) меж земельних ділянок Державному територіально-галузевому об'єднанню "Південно-Західна залізниця" для будівництва залізнично-автомобільного мостового переходу через р. Дніпро у м. Києві (з підходами) на залізничній ділянці Київ-Московський - Дарниця у Голосіївському районі м. Києва.
Пунктом 2.1. договору, в редакції додаткової угоди, передбачено, що вартість робіт за взаємною згодою сторін, згідно з протоколом погодження договірної ціни на виконання робіт (додаток № 1 до договору), становить 141 073, 52 грн., в тому числі ПДВ 23 512, 25 грн.
Відповідно до п. 2.2. договору, в редакції протоколу розбіжностей від 14.08.2013, замовник сплачує виконавцю вартість робіт в 15-ти денний строк з дня оформлення акта здачі-приймання робіт.
За умовами п. 9.1. договору, останній набуває чинності з дня його підписання та засвідчення печатками і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Позивач відповідно до умов договору виконав, а відповідач вказані роботи прийняв, що підтверджується актом виконаних робіт № 1 від 09.12.2013 на суму 141 073, 52 грн., підписаним та скріпленим печатками сторін без зауважень.
У свою чергу відповідач свої зобов'язання з оплати робіт за договором виконав частково у сумі 57 389, 24 грн., що підтверджується копіями платіжних доручень № 491 від 07.10.2014 (4 035, 68 грн.), № 45 від 13.01.2015 (33 353, 56 грн.), № 169 від 16.04.2015 (20 000 грн.) та виписками з банківського рахунку позивача, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 83 684, 28 грн., що і стало підставою для звернення з даним позовом.
Частково задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем доведено виконання ним у повному обсязі робіт за договором, а відповідачем не спростовано прийняття робіт, визначених умовами договору, та наявності заборгованості, несплаченої на час прийняття рішення, у зв'язку з чим з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 83 684, 28 грн. основного боргу, 5 200, 96 грн. 3% річних та 21 036, 76 грн. інфляційних втрат. Разом з тим, здійснивши перерахунок заявленої до стягнення суми пені, суди дійшли висновку про її часткове задоволення у розмірі 10 814, 35 грн.
Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів з огляду на таке.
Вирішуючи спір, суди обох інстанцій правильно визначили правову природу відносин, що склалися між сторонами, зазначивши, що між ними виникли відносини договору підряду на проведення проектних та пошукових робіт, за яким, відповідно до ст. 887 Цивільного кодексу України, підрядник зобов'язується розробити за завданням замовника проектну або іншу технічну документацію та (або) виконати пошукові роботи, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити їх.
Згідно з п. 1 ч. 1 статті 889 Цивільного кодексу України замовник зобов'язаний, якщо інше не встановлено договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт сплатити підрядникові встановлену ціну після завершення усіх робіт чи сплатити її частинами після завершення окремих етапів робіт або в іншому порядку, встановленому договором або законом.
Виходячи з приписів статей 173, 193 Господарського кодексу України, статей 526, 629 Цивільного кодексу України, сторони мають виконувати зобов'язання належним чином відповідно до його умов та вимог закону, при цьому, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За правилами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Враховуючи викладене та беручи до уваги встановлений судами факт порушення відповідачем умов договору, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів про стягнення з відповідача та користь позивача 83 684, 28 грн. основного боргу.
Крім цього, встановивши факт неналежного виконання відповідачем умов договору, суди обох інстанцій дійшли правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 10 814, 35 грн. пені на підставі п. 5.3. договору, ст. 231 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", а також 5 200, 96 грн. 3% річних та 21 036, 76 грн. інфляційних втрат на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України.
Доводи скаржника про відсутність його вини у порушенні зобов'язання не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки у спорі про стягнення заборгованості питання вини не має значення, бо навіть за її відсутності заборгованість має бути погашена.
Інші доводи скаржника спростовані судами попередніх інстанцій.
Згідно з ч. 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Враховуючи викладене, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для скасування рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів у даній справі, оскільки в межах касаційного провадження скаржником не доведено порушення або неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.
Керуючись ст.ст. 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
Касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову Київського апеляційного господарського суду від 23.11.2015 - без змін.
Головуючий суддяБорденюк Є.М.
Судді:Кривда Д.С.
Могил С.К.