09 лютого 2016 року Справа № 912/4464/14
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Плюшка І.А. - головуючого,
Самусенко С.С.,
Татькова В.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну
скаргу Приватного підприємства "Одіссей"
на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27 липня 2015 року
у справі № 912/4464/14господарського суду Кіровоградської області
за позовом Приватного підприємства "Одіссей",
до Олександрійської міської ради
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1.Управління приватизації, оренди майна та землі Олександрійської міської ради
2. ОСОБА_4
3. ОСОБА_5
4. ОСОБА_6
про визнання незаконним та скасування рішення
за участю представників
позивача - Ковальов А.І.
відповідача - не з'явився
третіх осіб - 1. не з'явився
2. не з'явився
3. не з'явився
4. не з'явився
Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 14 квітня 2015 року у справі №912/4464/14 (судді Шевчук О.Б., Колодій С.Б., Поліщук Г.Б.) позов задоволено повністю. Визнано недійсним (незаконним та скасовано) пункт 5 Переліку об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Олександрія, що підлягають приватизації (відчуженню) у 2002 році, затвердженого рішенням Олександрійської міської ради №67 від 12 червня 2002 року. Стягнуто з Олександрійської міської ради на користь Приватного підприємства "Одіссей" 1218,00 грн. судового збору.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27 липня 2015 року (судді Широбокова Л.П., Герасименко І.М., Кузнецова І.Л.) рішення господарського суду Кіровоградської області від 14 квітня 2015 року у справі № 912/4464/14 скасовано. Прийнято у справі нове рішення. У задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Не погоджуючись з вищезазначеною постановою Приватне підприємство "Одіссей" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27 липня 2015 року скасувати та залишити в силі рішення господарського суду Кіровоградської області від 14 квітня 2015 року.
В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що судовими рішеннями у справах №912/663/13, №5013/51/12 та №2-441/07(2-4426/2006) встановлені наступні обставини, які в силу їх преюдиціальності не підлягають доведенню знову при вирішенні даного спору.
13 липня 1999 року між Фондом комунального майна Олександрійської міської ради (орендодавець), правонаступником якого є Управління приватизації, оренди майна та землі Олександрійської міської ради, житлово-експлуатаційною конторою №4 (балансоутримувач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма "ВІТ" (орендар) був укладений договір оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) №178, за умовами якого орендодавець та балансоутримувач передають, а орендар приймає в строкове платне користування нежиле приміщення, що розташоване за адресою АДРЕСА_1 площею 582,4/199,5 кв. м. згідно плану строком дії з 05 липня 1999 року по 05 липня 2004 року.
27 жовтня 1999 року між Фондом комунального майна Олександрійської міської ради (орендодавець), Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма "ВІТ" (орендар) та ПП "Одіссей" як суборендарем (надалі - Позивач) був укладений договір суборенди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) №18, на підставі пунктів 1.1, 1.4 якого орендодавцем та орендарем у строкове оплатне користування Позивачу була передана частина орендованого Товариством з обмеженою відповідальністю "Фірма "ВІТ" наземного приміщення за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 21.2 кв.м, для розміщення пункту обміну валют. Строк дії договору - з 22 жовтня 1999 року по 22 жовтня 2000 року.
10 липня 2001 року ТОВ Фірма "Віт" звернулось до голови виконкому м. Олександрії з листом про внесення змін до договору оренди №178 від 13 липня 1999 року щодо зменшення орендованої площі приміщення на 180 кв. м., яку фірма здає в суборенду ПП ОСОБА_8, ПП ОСОБА_4, ПП "Одіссей".
11 липня 2001 року ОСОБА_4 звернулась до міського голови з заявою про надання згоди на отримання в оренду вище названого приміщення.
12 липня 2001 року виконавчим комітетом Олександрійської міської ради прийнято рішення №487/1 "Про оренду приміщень, будівель, споруд", яким вирішено дозволити надати в оренду приміщення, яке знаходиться на балансовому обліку ЖЕКу №4 за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 180 кв. м підприємцю ОСОБА_4 строком на 5 років для розміщення магазину.
16 липня 2001 року внесено зміни до договору оренди нерухомого майна №178 від 13 липня 1999 року в частині зменшення орендованої площі з 781,9 кв. м. на 601,9 кв. м. (в тому числі 402,4 кв. м - наземна частина, 199,5 кв. м - підвал).
01 серпня 2001 року між Фондом комунального майна Олександрійської міської ради та ПП ОСОБА_4 (Третя особа-2) був укладений договір оренди нерухомого майна №71, за умовами якого орендодавець на підставі рішення виконавчого комітету Олександрійської міської ради (Відповідач) від 12 липня 2001 року №487/1 передав, а орендар прийняв в оренду нежитлове наземне приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 180 кв. м для використання під розміщення магазину (т. 1, а.с.46-48).
03 жовтня 2001 року Третя особа-2 у встановленому порядку подала заяву №333 про включення об'єкту (нежитлового приміщення площею 180 кв. м. по АДРЕСА_1 орендованого за договором оренди від 01 серпня 2001 року №71) до переліку об'єктів, що підлягають приватизації.
12 червня 2002 року Відповідачем було прийнято рішення №67 "Про затвердження переліку об'єктів комунальної власності територіальної громади міста, що підлягають приватизації (відчуженню) у 2002 році. У пункті 5 переліку зазначено: частина нежитлового приміщення за адресою АДРЕСА_1 площею 180,0 кв. м, вбудованого, спосіб приватизації - викуп (а.с.79,80 т.1).
18 липня 2002 року Третя особа-2 подала заяву про приватизацію зазначеного об'єкта.
В подальшому, згідно договору купівлі-продажу приміщення шляхом викупу від 23 серпня 2002 року №40 Фондом комунального майна Олександрійської міської ради продано, а Третьою особою-2 придбано шляхом викупу нежитлове приміщення загальною площею 168 кв. м за адресою: 28000, АДРЕСА_1.
Згідно договору дарування від 12 березня 2006 року Третя особа-2 передала ОСОБА_5 (Третя особа -3) належне їй нежитлове приміщення площею 168 кв. м, що розташовано за адресою: АДРЕСА_1.
Згідно договору купівлі-продажу від 16 листопада 2007 року Третя особа-3 продала ОСОБА_6 (Третя особа-4) магазин непродовльчих товарів після реконструкції нежитлових приміщень, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 площею 759,8 кв. м.
Позивач, вважаючи порушеним своє речове право (право на користування майном), неодноразово звертався до судових інстанцій із позовами:
- про визнання недійсним договорів купівлі-продажу, дарування, зобов'язання повернути об'єкт приватизації у комунальну власність (справа Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області №2-441/07(2-4426/2006);
- про визнання незаконним та скасування рішення Відповідача №487/1 від 12 липня 2001 року (справи господарського суду Кіровоградської області №5013/51/12 та №912/663/13).
Предметом розгляду у даній справі є позовна вимога Позивача про визнання незаконним та скасування пункту 5 Переліку об'єктів комунальної власності територіальної громади міста, що підлягають приватизації (відчуженню) у 2002 році, затвердженого рішенням Відповідача №67 від 12 червня 2002 року. Позивач вважає, що вказане рішення прийнято без дотримання Відповідачем положень Закону України "Про приватизацію державного майна", Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", а також положень затвердженої Законом України "Про Державну програму приватизації" Державної програми приватизації на 2000-2002 роки. Крім того, стверджує, що порушені його законні права на участь в аукціоні (конкурсі) щодо приватизації включеного до цього пункту об'єкту комунальної власності.
Приймаючи рішення у справі господарський суд першої інстанції послався на висновки, зроблені в судових актах у справі №912/663/13.
У справі № 912/663/13 були задоволені позовні вимоги Позивача про визнання незаконним та скасування рішення Відповідача №487/1 від 12 липня 2001 року яким надано дозвіл на надання Третій особі-2 в оренду приміщення, що перебувало на балансовому обліку житлово-експлуатаційної контори №4, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 180 кв. м строком на 5 років для розміщення магазину. Суди дійшли висновку, що під час прийняття рішення №487/1 від 12 липня 2001 року був порушений встановлений порядок надання в оренду нежитлових приміщень, що знаходяться у комунальній власності, оскільки фонд комунального майна міської ради не надав інформації через засоби масової інформації про звільнений нежитловий фонд, який міг бути наданий в оренду, що позбавило Позивача (ПП "Одіссей") можливості прийняти участь у відповідному конкурсі, та як наслідок, можливості отримати в оренду дане приміщення. Крім того, спірне рішення було прийнято міськвиконкомом раніше, ніж внесено зміни від 16 липня 2001 року до договору оренди нерухомого майна №178 від 13 липня 1999 року в частині зменшення орендованої площі, на підставі якого був укладений договір суборенди нерухомого майна №18 від 27 жовтня 1999 року, чим порушено право суборендаря.
З огляду на те, що факт протиправності надання Третій особі-2 в оренду приміщення площею 180,00 кв. м, розташованого по АДРЕСА_1 встановлений у справі №912/663/13. суд першої інстанції у даному спорі дійшов висновку про незаконність подальшого прийняття Відповідачем рішення "Про затвердження переліку об'єктів комунальної власності територіальної громади міста, що підлягають приватизації (відчуженню) у 2002 році" №67 від 12 червня 2002 року у частині включення до зазначеного переліку спірного приміщення. Окрім того, в оскаржуваному рішенні судом було зазначено, що в порушення Закону України "Про приватизацію державних підприємств" ані Відповідачем, ані спеціально уповноваженим на це органом - Фондом комунального майна Олександрійської міської ради, правонаступником якого є Управління приватизації, оренди майна та землі міської ради, список об'єктів, які підлягають приватизації, у виданнях державних органів приватизації та у місцевій пресі не публікувався, що позбавило Позивача законного права на подачу заяви про участь в аукціоні (конкурсі) з приватизації спірного об'єкта та, як наслідок, призвело до нехтування одним з основних принципів, на основі яких здійснюється приватизація, - застосування конкурентних способів приватизації.
Суд апеляційної інстанції не погодився з висновком суду першої інстанції, оскільки його рішення обґрунтовано встановленими фактами щодо орендних відносин та не прийнято до уваги судові акти у справі №2-441/07(2-4426/2006), які стосуються саме приватизації спірного об'єкта, та зазначає наступне.
Відповідно до частини 4 статті 3 Закону України "Про приватизацію державного майна" №2163-ХІІ від 04 березня 1992 року (далі - Закон №2163-ХІІ) відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування.
Згідно ч.7 ст.7 Закону №2163-ХІІ продаж майна, що є у комунальній власності, здійснюють органи, створювані відповідними місцевими радами. Зазначені органи діють у межах повноважень, визначених відповідними місцевими радами, та є їм підпорядкованими, підзвітними і підконтрольними.
За правилами ст.4 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" від 06 березня 1992 року №2171-ХІІ (далі - Закон №2171-ХІІ) продавцями об'єктів малої приватизації, що перебувають у загальнодержавній і комунальній власності, є відповідно: Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва; органи приватизації, створені місцевими Радами.
Згідно норм статті 11 вказаного Закону №2171-XII викуп застосовується щодо об'єктів малої приватизації: не проданих на аукціоні, за конкурсом; включених до переліку об'єктів, що підлягають приватизації шляхом викупу: зданих в оренду, якщо право на викуп було передбачено договором оренди, укладеним до набрання чинності Законом України "Про оренду державного майна".
Четверта сесія Олександрійської міської ради двадцять четвертого скликання прийняла рішення затвердити перелік об'єктів комунальної власності, які підлягають відчуженню (приватизації) у 2002 році згідно з додатком, у якому за пунктом 5 передбачено включення спірного приміщення до переліку об'єктів комунальної власності, які підлягають приватизації способом викупу.
Відповідно до частин 4 та 5 ст.7 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" покупці подають до відповідного органу приватизації заяву про включення підприємства до одного із зазначених у цій статті переліків об'єктів, що підлягають приватизації. Орган приватизації розглядає подану заяву і в разі відсутності підстав для відмови у приватизації включає підприємство до переліків, зазначених у частині першій цієї статті. Результати розгляду не пізніш як через місяць з дня подання заяви доводяться до заявника у письмовій формі.
Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 16 січня 2007 року у справі №2-441/07(2-4426/2006) залишеним в силі Постановою Вищого господарського суду України від 09 серпня 2007 року встановлено, та не спростовано Позивачем, що останній не звертався до Фонду комунального майна Олександрійської міської ради із заявою про приватизацію спірного об'єкта, жодних доказів існування перешкод, які б позбавляли Позивача можливості звернутися з відповідною заявою останнім не надано. Натомість, Третя особа-2 03 жовтня 2001 року у встановленому порядку подала заяву №333 про включення об'єкту (нежитлового приміщення площею 180 кв. м. по АДРЕСА_1 орендованого нею за договором оренди від 01 серпня 2001 року №71 до переліку об'єктів, що підлягають приватизації, а в подальшому після прийняття рішення Олександрійської міської ради №67 від 12 червня 2002 року також подала заяву про приватизацію вказаного об'єкту від 18 липня 2002 року №373 способом викупу.
Тому, Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області з яким погодився Вищий господарський суд України (рішення від 16 січня 2007 року у справі №2-441/07(2-4426/2006), дійшов висновку, що договір суборенди нерухомого майна від 04 січня 2001 року не породжує юридичних наслідків до спірних правовідносин та не впливає на законність приватизації спірного приміщення ОСОБА_4 з тих мотивів, що заяви на приватизацію цього приміщення подано Третьою особою-2 в період дії договору оренди - від 01 серпня 2001 року №71, під час укладення якого остання вже мала статус суб'єкта підприємницької діяльності. З огляду на те, що Позивач не звертався до міської ради з приводу приватизації об'єкта оренди, він не є суб'єктом процесу приватизації, а тому не має права оспорювати договір купівлі-продажу, який за висновком суду є таким, що відповідає вимогам закону.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що з огляду на те, що спірний об'єкт був включений до Переліку із зазначенням способу приватизації - викуп, то такий викуп проводиться за заявою потенційного покупця і не пов'язаний із правовідносинами оренди з правом викупу, а тому визнання рішення Відповідача №487/1 від 12.07.2001р., яким надано дозвіл на надання Третій особі-2 в оренду приміщення, що перебувало на балансовому обліку житлово-експлуатаційної контори №4, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 180 кв. м не впливає на правовідносини, що розглядаються у даній справі, оскільки договір оренди з Третьою особою-2 був укладений, діяв до часу викупу, недійсним визнаний не був (та і міг бути визнаний лише на майбутнє - ст.207 Господарського кодексу України), отже Третя особа-2 була орендарем, не зважаючи на визнання судом рішення Відповідача недійсним, та мала право на приватизацію шляхом викупу.
У п. 2 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 26 січня 2000 року №02-5/35 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" зазначено, що підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.
Недотримання вимог правових норм, які регулюють порядок прийняття акта, у тому числі стосовно його форми, строків прийняття тощо, може бути підставою для визнання такого акта недійсним лише у тому разі, коли відповідне порушення спричинило прийняття неправильного акта. Якщо ж акт в цілому узгоджується з вимогами чинного законодавства і прийнятий відповідно до обставин, що склалися, тобто є вірним по суті, то окремі порушення встановленої процедури прийняття акта не можуть бути підставою для визнання його недійсним, якщо інше не передбачено законодавством.
В силу ст.1 Господарського процесуального кодексу України особи мають звертатися до господарського суду згідно із встановленою підвідомчістю господарських справ саме за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Як встановлено у справі №2-441/07(2-4426/2006), незважаючи на відсутність публікації, інтереси позивача у справі не були порушені.
Крім цього, згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" під час розгляду справ суди повинні застосовувати Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права. Перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним, а держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів".
Європейський Суд наголошує на тому, що особа на користь якої органом влади прийняте певне рішення, має повне право розумно очікувати, що якщо місцевий орган влади вважає, що в нього є певна компетенція, то така компетенція дійсно існує, а тому визнання незаконності дій органу влади не повинно змінювати відносини прав, які виникли внаслідок такої дії органу влади. Рішенням Європейського суду з прав людини від 24 червня 2003 року №44277/98 "Стретч проти Сполученого Королівства" встановлено, що, оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції", отже визнання недійсним договору, згідно якого покупець отримав майно від держави, та подальше позбавлення його цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим.
Відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують під час розгляду справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Судом апеляційної інстанції зазначено, що з матеріалів справи не вбачається порушень з боку ОСОБА_4 щодо винесення радою оспорюваного рішення, а тому суд приходить до вірного висновку, що відсутнє порушення прав Позивача або невідповідності вимогам законодавства під час прийняття оспорюваного рішення Відповідача, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Пунктом 4 частини 1 статті 268 Цивільного кодексу України передбачалось, що позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право
Дана норма була виключена Законом України № 4176-VI від 20 грудня 2011 року, але підпунктом 3 пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень вказаного закону передбачено, що особа протягом трьох років з дня набрання чинності цим законом має право звернутися до суду з позовом "Про визнання незаконним правового акту органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.
Відповідно до пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України його правила про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.
Проте, Позивачем не наведено, яким чином оспорюване рішення Відповідача порушує його речове право, порушення такого права судом також не встановлено. Окрім того, судом у справі №2-441/07(2-4426/2006) було зроблено висновок, що договір суборенди від 27 жовтня 1999 року №18 є припиненим з 01 липня 2004 року у зв'язку з припиненням договору оренди від 13 липня 1999 року №178. Тому, фактично речове право Позивача на користування орендованим приміщенням припинилося із припиненням договору 01 липня 2004 року, отже позовна давність за позовними вимогами сплила. Проте, з огляду на відсутність правових підстав для задоволення позову та заяв сторін про застосування позовної давності остання застосуванню судом не підлягає.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Колегія суддів Вищого господарського суду дійшла висновку про те, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції прийнята з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
Таким чином, доводи заявника касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає.
З огляду на зазначене. Вищий господарський суд України дійшов висновку, що постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
На підставі наведеного вище та керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
1. Касаційну скаргу Приватного підприємства "Одіссей" залишити без задоволення.
2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27 липня 2015 року зі справи №912/4464/14 залишити без змін.
Головуючий суддя І. А. Плюшко
Судді С. С. Самусенко
В. І. Татьков