04 лютого 2016 року Справа № 876/12128/15
Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді: Кухтея Р.В.
суддів: Яворського І.О., Носа С.П.
з участю секретаря судового засідання: Джули В.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 19 листопада 2015 року за позовом ОСОБА_2 до Перегінської селищної ради Рожнятівського району Івано-Франківської області (за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_3, ОСОБА_1) про визнання дій протиправними,
У травні 2015 року ОСОБА_2 звернулася в суд із зазначеним адміністративним позовом, в якому просила визнати протиправними дії Перегінської селищної ради Рожнятівського району в особі її голови та спеціаліста - землевпорядника щодо відмови підписати їй технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної, ділянки площею 0,1392 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, що знаходиться по вул. Коцюбинського, 47 в смт. Перегінське Рожнятівського району та зобов'язати відповідача підписати розроблену технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж вказаної земельної ділянки в натурі.
Постановою Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 19.11.2015 позов було задоволено повністю.
Не погодившись із постановою суду першої інстанції, її оскаржила ОСОБА_1 Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуваною постановою її позбавлено права заїзду до своєї земельної ділянки, оскільки іншого заїзду не існує. Крім того, в матеріалах справи наявна власноручно написана заява ОСОБА_2 про те, що вона згідна на проїзд через подвір'я цього господарства для ОСОБА_1 та ОСОБА_3 У зв'язку з цим просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою в задоволені позову відмовити.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, а тому колегія суддів, відповідно до ч.1 ст.41 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності сторін, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що 05.12.2014 рішенням Перегінської селишної ради № 237-47/2014 «Про розгляд заяв громадян» було вирішено дати дозвіл гр.ОСОБА_2 на виготовлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку по вул. Коцюбинського, 47 без підпису суміжного землекористувача гр.ОСОБА_1 (вул. Івасюка, 22) при умові вирішення проїзду до земельних ділянок гр.ОСОБА_1 та ОСОБА_3
В подальшому рішенням Перегінської селишної ради № 261/52-2015 від 19.03.2015 «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)» було вирішено дати дозвіл гр.ОСОБА_2 (вул. Річна, 5-а) на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), площею 0,1392 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд по вул. Коцюбинського в смт. Перегінське. Розроблену технічну документацію із землеустрою представити на затвердження сесії селищної ради в термін не пізніше одного року з дня прийняття даного рішення.
На виконання зазначеного рішення позивачка виготовила технічну документацію із землеустрою, яка на даний час не погоджується (не підписується) селищним головою та спеціалістом землевпорядником Перегінської селищної ради.
В суді першої інтонації було встановлено, що ОСОБА_2 зверталася до селищної ради із заявою з проханням підписати вказану технічну документацію, однак їй було відмовлено з підстав необхідності встановлення земельного сервітуту.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не вправі не погоджувати технічну документацію через відмову позивачки встановити земельний сервітут в добровільному порядку, оскільки він не є власником або користувачем земельної ділянки, якому надається право вимагати встановлення такого сервітуту для користування нерухомим майном, яким є земельна ділянка. Лише на вимогу власника земельної ділянки або землекористувача його право на обмежене користування чужою земельною ділянкою може бути встановлено договором, який укладається з власником земельної ділянки або її володільцем. За відсутності згоди останніх, особа, яка вимагає встановлення сервітуту, має право звернутися до суду з вимогою про покладення на власника (володільця) земельної ділянки обов'язку надати право користування майном на умовах сервітуту. Крім того, відповідач не надав суду жодного доказу, який би підтверджував встановлення заїзду через подвір'я ОСОБА_2, такий заїзд є необхідним та створення перешкод з боку позивачки в користуванні земельною ділянкою ОСОБА_1
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, з огляду на наступне.
Статтею 12 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) встановлені повноваження сільських, селищних, міських рад в галузі земельних відносин, у тому числі по розпорядженню землями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами передбачено ст.118 ЗК України.
Частиною 2 статті 118 ЗК України встановлено, що рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймаються у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.
Відповідно до ч.6 ст.118 ЗК України, громадяни зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовані розміри. До клопотання додаються викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб).
Відповідно до ст.198 ЗR України, межі земельної ділянки погоджуються з суміжними власниками та землекористувачами.
З матеріалів справи видно, що ОСОБА_2 відмовлено у підписанні акту встановлення та узгодження меж земельної ділянки з підстав необхідності встановлення земельного сервітуту.
Стаття 99 ЗК України визначає конкретних суб'єктів, між якими виникають відносини щодо сервітуту, якими можуть власники або землекористувачі земельних ділянок. Ініціатором встановлення земельного сервітуту може бути власник або користувач земельної ділянки, що потребує використання суміжної (сусідньої) земельної ділянки, щоб усунути недоліки своєї ділянки, обумовлені місцем розташування.
Така особа повинна звернутися до власника (користувача) суміжної ділянки за дозволом на обмежене постійне або тимчасове користування цією ділянкою в рамках конкретного земельного сервітуту.
Згідно ч.3 ст.402 Цивільного кодексу України, у разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.
Проте, як видно з матеріалів справи, рішенням Рожнятівського районного суду від 06.11.2014 було відмовлені у задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення земельного сервітуту, оскільки ОСОБА_1 не довела яким чином чиняться їй перешкоди в користуванні проїздом до своєї присадибної ділянки.
Крім того, копією заяви від 28.05.2014 підтверджено, що ОСОБА_2 дала свою згоду на проїзд через подвір'я по вул. Коцюбинського, 47 в смт. Перегінське Рожнятівського району ОСОБА_1 та ОСОБА_3 до їх присадибних ділянок, і не буде чинити їм перешкоди у користуванні цим проїздом.
Окрім цього, передача у приватну власність земельної ділянки у відповідності до ст.ст.98-100 ЗК України не позбавляє права третіх осіб в разі спору та створення перешкод ставити питання про встановлення земельного сервітуту в судовому порядку.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що дії відповідача щодо відмови ОСОБА_2 підписати технічну документацію із землеустрою з вищенаведених правових підстав є протиправними.
Крім того, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідач не вправі не погоджувати технічну документацію через відмову позивачки встановити земельний сервітут в добровільному порядку, оскільки вона не є власником або користувачем земельної ділянки, якому надається право вимагати встановлення такого сервітуту для користування нерухомим майном, яким є земельна ділянка.
Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст.159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У зв'язку з цим, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даної справи всебічно, повно та об'єктивно встановив обставини справи, дослідив та оцінив всі докази, які містяться в матеріалах справи та прийшов до вірного висновку про задоволення позову.
З огляду на викладене вище, наведені в апеляційній скарзі доводи не викликають сумнівів щодо правильності висновків суду першої інстанції та застосування норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч.1 ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 41, 160, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а постанову Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 19 листопада 2015 року по справі №350/821/15-а - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий : Р.В.Кухтей
Судді : І.О.Яворський
ОСОБА_4
Повний текст ухвали виготовлений та підписаний 09.02.2016.