"08" лютого 2016 р. Справа № 920/672/15
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Пуль О.А., суддя Білоусова Я.О. , суддя Фоміна В. О.;
при секретарі Марченко В.О.,
за участю представників:
позивача - не з'явився,
відповідача - не з'явився,
третьої особи - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЕВ-ГРУП" (вх.№5753С/2) на рішення господарського суду Сумської області від 01 грудня 2015 року у справі №920/672/15
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЕВ-ГРУП", м. Білопілля Сумської області,
до Товариства з обмеженою відповідальністю "НОДИС", м. Суми,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1, м. Глухів Сумської області;
про визнання недійсним договору, -
Позивач звернувся до господарського суду Сумської області з позовною заявою, в якій просив суд визнати недійсним договір позики №Д-2013-02 від 04.02.2013, укладений між ТОВ "НОДИС" та ТОВ "ЛЕВ-ГРУП".
Рішенням господарського суду Сумської області від 01 грудня 2015 року (судова колегія у складі: головуючий суддя Джепа Ю.А., суддя Левченко П.І., суддя Рунова В.В.) у задоволенні позову відмовлено.
Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Сумської області від 01 грудня 2015 року по справі №920/672/15 скасувати і прийняти нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.
Апелянт вказує на те, що суд першої інстанції не забезпечив повного та всебічного з'ясування обставин справи та витребування необхідних документів, оскільки, як вважає апелянт, у зв'язку з відсутністю оригіналу договору позики ТОВ «ЛЕВ-ГРУП» було позбавлено права та можливості доказування у справі, адже призначення судової почеркознавчої експертизи є єдиним можливим методом та способом доказування у даній справі. Також, апелянт зазначає, що колишній директор ОСОБА_2 мав повноваження на підписання спірного договору позики за статутом як директор, однак вказаний договір не підписував.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 24.12.2015 року апеляційну скаргу прийнято до провадження, її розгляд призначено на 20 січня 2016 року об 11.00 год.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 15.01.2016 року у справі № 920/672/15 задоволено клопотання позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЕВ-ГРУП" про його участь у судовому засіданні Харківського апеляційного господарського суду з розгляду справи №920/672/15, яке відбудеться 20.01.2016 року об 11 год. 00 хв., у залі судового засідання №131, в режимі відеоконференції. Доручено господарському суду Сумської області забезпечити проведення відеоконференції у справі №920/672/15.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 20.01.2016р. розгляд справи відкладено на 08.02.2016р. о 09:30 год.
У судове засідання 08.02.2016 року позивач, відповідач та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1, не з'явилися, були належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 20.01.2016 року про відкладення розгляду справи.
Як убачається з матеріалів справи, копію зазначеної ухвали ТОВ «ЛЕВ -ГРУП» отримало 27.01.2016р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.
Копія зазначеної ухвали суду від 20.01.2016р., направлена на адресу ТОВ "НОДИС", повернулася до суду з позначкою "Укрпошти" "за закінченням терміну зберігання". Копія ухвали суду від 20.01.2016р., направлена на адресу ОСОБА_1, повернулася до суду з позначкою "Укрпошти" «за даною адресою не проживає».
Однак, як убачається з матеріалів справи, а саме, з повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.239) ОСОБА_1 особисто отримала ухвалу господарського суду Харківської області про прийняття апеляційної скарги до провадження, яка направлялася за тією ж адресою, що і ухвала Харківського апеляційного господарського суду від 20.01.2016р. про відкладення розгляду справи, а саме, за адресою: АДРЕСА_1
Пунктом 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2010р. №01-08/140 "Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами в господарському судочинстві" зазначено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Зважаючи на вищевикладене, ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 20.01.2016 року сторони були попереджені, що у разі не з'явлення їх представників у судове засідання та не надання сторонами документів, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами та за відсутністю представників сторін, тому справа згідно зі статтею 75 Господарського процесуального кодексу України, розглядається за наявними в ній матеріалами.
Враховуючи належне повідомлення учасників справи про час та місце розгляду апеляційної скарги, та оскільки явка в судове засідання згідно зі статтею 22 Господарського процесуального кодексу України - це право, а не обов'язок сторін, справа може розглядатися без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 20.02.2016р. про відкладення розгляду справи явку представників судом обов'язковою визнано не було.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про належне повідомлення учасників справи про час та місце судового засідання.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів встановила наступне.
Відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону може бути на вимогу однієї із сторін, або з відповідного органу державної влади визнано судом недійсним.
Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; одержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Як убачається з матеріалів справи, 04.02.2013р. між ТОВ "НОДИС" та ТОВ "ЛЕВ-ГРУП" укладено договір позики №Д-2013-02 у вигляді зворотно-фінансової допомоги, за яким ТОВ "НОДИС" зобов'язувався надати у власність грошові кошти, а ТОВ "ЛЕВ-ГРУП" зобов'язувався повернути таку ж саму суму грошей у визначений договором строк.
Відповідно до п.1.2 договору сума позики за цим договором складає 551648,00 грн.
Пунктом 3.1. договору сторони узгодили, що позичальник зобов'язується повертати позику позикодавцеві до «01» грудня 2014р. - 551648,00 грн. (а.с.8).
14.04.2015 між ТОВ "НОДИС" та ОСОБА_1 укладено договір відступлення права вимоги (цесії), за яким ТОВ "НОДИС" передало ОСОБА_1 право вимоги боргу від ТОВ "ЛЕВ-ГРУП" щодо неповернення коштів за договором позики № Д-2013-02 04.02.2013 у вигляді надання зворотно - фінансової допомоги, укладеного між позивачем та відповідачем (а.с.9).
Позивач стверджує, що копію спірного договору позики отримав лише 29.04.2015 разом з матеріалами позовної заяви за позовом ОСОБА_1 до ТОВ "ЛЕВ-ГРУП", третя особа ТОВ "НОДИС", пред'явленого до Білопільського районного суду Сумської області про стягнення з ТОВ "ЛЕВ-ГРУП" суми боргу зі штрафними санкціями.
Як убачається з копії договору позики №Д-2013-02 від 04.02.2013р, від ТОВ "ЛЕВ-ГРУП" договір підписаний директором підприємства ОСОБА_2. Як стверджує позивач, ОСОБА_2 був звільнений з посади директора товариства 10.02.2014р.
Як в суді першої, так і апеляційної інстанцій, позивач зазначає, що не має оригіналу такого договору та іншої інформації стосовно нього, що, як вважає апелянт, є підставою вважати його оспорюваним з ознаками підробки. Також, позивач вважає, що недійсність договору позики № Д-2013-02 від 04.02.2013 прямо пов'язана та тягне за собою недійсність договору відступлення права вимоги (цесії) від 14.04.2015, укладеного між ТОВ "НОДИС" та ОСОБА_1
Господарський суд Сумської області, відмовляючи у задоволенні позову про визнання договору недійсним, виходив з наступного.
Статтею 204 ЦК України встановлений принцип правомірності правочину, відповідно до якого правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Підстави для визнання правочину недійсним визначені в ч. 1 ст. 215 ЦК України, відповідно до якої підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятись у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Таким чином, для визнання оспорюваного договору недійсним позивач має довести за допомогою належних засобів доказування, що договір суперечить вимогам чинного законодавства щодо його форми, змісту, правоздатності і волевиявленню сторін, на момент укладення договору свідомо існує об'єктивна неможливість настання правового результату, а також, що внаслідок його укладення порушені права позивача.
Втім, позивач у порушення вимог ст.ст. 33, 34 ГПК України не довів за допомогою належних засобів доказування наявність правових підстав, з якими закон пов'язує недійсність договору.
Відповідно до ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Як зазначає позивач, ТОВ "ЛЕВ-ГРУП" вперше стало відомо про існування договору позики № Д-2013-02 від 04.02.2013 у вигляді зворотної-фінансової допомоги лише з повідомлення, викладеному в листі ТОВ "НОДИС" від 21.04.2015р.
Вказаний факт спростовується матеріалами справи, а саме: з банківських виписок, відповідно до яких ТОВ "ЛЕВ-ГРУП" на підставі вказаного договору позики у період часу з лютого 2013 року по листопад 2013 року систематично отримувало на власний рахунок грошові кошти від ТОВ "НОДИС" загальною сумою 294148 грн., а саме: 15 лютого 2013 року - 50000,00 грн.; 12 червня 2013 року - 50000 грн.; 13 вересня 2013 року-5000 грн.; 27 вересня 2013 року-75000 грн.; 01 жовтня 2013 року - 20000 грн.; 02 жовтня 2013 року - 10825 грн.; 07 жовтня 2013 року - 43323 грн.; 14 листопада 2013 року - 25000 грн.; 15 листопада 2013 року - 15000 грн. (а.с.17-а.с.25).
При перерахуванні вказаних коштів відповідачем зазначено призначення платежу - зворотно-фінансова допомога згідно з договором №Д-2013-02 від 04.02.2013р.
Таким чином, на підставі договору позики № Д-2013-02 від 04.02.2013р. ТОВ "ЛЕВ-ГРУП" отримувало кошти, а тому твердження позивача про те, що він дізнався лише в квітні 2015 року про договір позики є такими, що не відповідають дійсності та матеріалам справи, зокрема, банківським випискам по рахунку ТОВ "НОДИС".
Як правомірно встановлено судом першої інстанції, відповідачем виконані умови, передбачені договором позики №Д-2013-02 від 04.02.2013р., а саме: перераховано грошові кошти на поточний рахунок позивача. Позивач, в свою чергу, кошти отримав, однак у строк, встановлений договором, не повернув.
Щодо доводів апелянта про те, що договір підписаний не директором ТОВ "ЛЕВ-ГРУП", а іншою особою, колегія суддів зазначає наступне.
Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.
За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Якщо позивач заявив вимогу про визнання недійсним договору позики, то на нього покладено обов'язок надати до суду оригінал договору для подальшого його огляду в судовому засіданні та направлення його на почеркознавчу експертизу з метою з'ясування питання чи виконано підпис в договорі директором ТОВ "ЛЕВ-ГРУП".
У матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що підпис у договорі позики виконаний не директором ТОВ "ЛЕВ-ГРУП", а іншою особою. Договір містить відбиток печатки позивача та обов'язкові реквізити та умови, ОСОБА_2 мав повноваження 04.02.2013р. підписати договір. Укладений договір позики не суперечить нормам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, як того вимагає ч.1 ст. ЦК України.
За цим договором позивачем отримано кошти в сумі 294148 грн., які у встановлений договором строк не повернуті у повному обсязі.
У ході судового розгляду справи позивач зазначав, що у нього відсутній оригінал договору позики.
Як свідчать матеріали справи, судом першої інстанції неодноразово витребовувався у сторін оригінал спірного договору, для відібрання зразків підпису викликався у судові засідання ОСОБА_2
Так, ухвалою господарського суду Сумської області від 28.07.2015р. розгляд справи відкладено на 08.09.2015 о 11 год. 00 хв. Викликано ОСОБА_2 до судового засідання для відібрання зразків особистого підпису. Зобов'язано позивача надати первісні документи (накази щодо господарської діяльності або інші документи) для відібрання вільного зразку підпису ОСОБА_2. Повторно зобов'язано відповідача надати суду документи щодо часу прийняття на посаду та звільнення з посади директора ТОВ "Нодис" - ОСОБА_2. Повторно зобов'язано третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - ОСОБА_1, надати суду оригінал договору позики №Д-2013-02 від 04.02.2013 р., укладений між позивачем та відповідачем. Явку учасників процесу визнано обов'язковою (а.с.107-а.с.108).
Ухвалою господарського суду Сумської області від 23.09.2015р. клопотання позивача про призначення почеркознавчої експертизи задоволено. Призначено по даній справі почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено Сумському відділенню при Харківському науково-дослідному інституті судових експертиз ім.Бокаріуса Міністерства юстиції України (вул. Герасима Кондрат'єва, 27, м. Суми, 40000). На вирішення експерту поставлено наступне питання: "Чи виконано підпис на першій та другій сторінці копії договору позики № Д-2013-02, укладеного 04.02.2013 між ТОВ "НОДИС" та ТОВ "ЛЕВ-ГРУП", яка міститься в матеріалах господарської справи № 920/672/15 (а.с.8), в графі "Позичальник" ОСОБА_2?"
Матеріали справи містять повідомлення про неможливість надання висновку судової почеркознавчої експертизи №1152 за матеріалами господарської справи №920/672/15 за відсутності оригіналу договору позики №Д-2013-02 від 04.02.3013р. та у межах наданого порівняльного аналізу (а.с.175-а.с.176).
Оригінал спірного договору витребовувася і в суді апеляційної інстанції, а саме: ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 20.01.2016р. зобов'язано сторони надати суду для огляду у судовому засіданні оригінал договору позики №Д-2013-02 від 04.02.2013р. Зобов'язано представника ТОВ "ЛЕВ-ГРУП" надати суду належним чином засвідчену копію довіреності до матеріалів справи. Викликано у судове засідання ОСОБА_2 для надання пояснень. Зобов'язано відповідача та третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, за три дні до судового засідання надати суду відзиви на апеляційну скаргу та докази в обґрунтування заперечень.
Сторони вимоги ухвали суду не виконали, оригіналу договору позики №Д-2013-02 від 04.02.3013р., як у суді першої, так і апеляційної інстанції, не надали.
Відповідно до ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Таким чином, у відповідності до вимог статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судами першої та апеляційної інстанцій створені сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи, але сторонами не дотримано приписів частини 3 статті 22 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку сторін добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Щодо вимоги про визнання недійсним договору позики №Д-2013-02 від 04.02.2013р. колегія суддів виходить з наступного.
Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ч.1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст.627 ЦК України відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду.
Згідно ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Відповідно до п. 2.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" в силу припису статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується.
Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.
Пункт 3.3 цієї постанови передбачає, що, вирішуючи спори, пов'язані з представництвом юридичної особи у вчиненні правочинів, господарські суди повинні враховувати таке.
Письмовий правочин може бути вчинений від імені юридичної особи її представником на підставі довіреності, закону або адміністративного акта.
Особа, призначена повноваженим органом виконуючим обов'язки керівника підприємства, установи чи організації, під час вчинення правочинів діє у межах своєї компетенції без довіреності.
Припис абзацу першого частини третьої статті 92 ЦК України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи, не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України). Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють). Наприклад, третя особа, укладаючи договір, підписаний керівником господарського товариства, знає про обмеження повноважень цього керівника, оскільки є акціонером товариства і брала участь у загальних зборах, якими затверджено його статут.
У зв'язку з наведеним господарському суду слід виходити з того, що контрагент юридичної особи знає (або повинен знати) про обмеження повноважень цієї особи, якщо: - такі обмеження передбачені законом (наприклад, абзацом другим частини другої статті 98 ЦК України); - про відповідні обмеження було вміщено відомості у відкритому доступі на офіційному веб-сайті розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.
Якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може братії до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента.
Пунктом 3.4 цієї ж постанови передбачено, що наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, який не мав належних повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійснім (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпрограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчнх документів і т.ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.
Як правомірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, договір позики №Д-2013-02 від 04.02.13 підписаний повноважними представниками сторін, містить усі істотні умови для договору даного виду необхідні для його укладення та виконання. Укладення даного договору позики відповідає волевиявленню сторін та спрямоване на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, про що свідчить наступне здійснення позивачем платежів за цим договором.
Доказів в обґрунтування протилежного у розумінні ст.ст. 33, 34 ГПК України, в тому числі, висновок почеркознавчої експертизи, позивач, як в суді першої, так і апеляційної інстанцій, не надав.
Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком господарського суду Сумської області про те, що вимоги апелянта щодо визнання договору позики №Д-2013-02 від 04.02.2013р. недійсним, задоволенню не підлягають.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, і не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення у даній справі, тому рішення господарського суду Сумської області від 01 грудня 2015 року у справі №920/672/15 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст. ст. 99, 101, 102, п.1 ст.103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЕВ-ГРУП" залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Сумської області від 01 грудня 2015 року у справі №920/672/15 залишити без змін.
Повний текст постанови складено 10.02.2016 року.
Головуючий суддя О.А.Пуль
Суддя Я.О.Білоусова
Суддя В.О.Фоміна