79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"02" лютого 2016 р. Справа № 907/1145/15
Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:
головуючого-судді Костів Т.С.
суддів Марко Р.І.
Желік М.Б.
при секретарі Кобзар О.В.
розглянувши апеляційну скаргу малого приватного підприємства "Рута", м. Ужгород вх. №01-05/323/16 від 13.01.2016 року
на рішення господарського суду Закарпатської області від 25.12.2015 року
у справі № 907/1145/15
за позовом: малого приватного підприємства "Рута", с. Баранинці, Ужгородський район
до відповідача: Ужгородська міська рада, м. Ужгород
за участю третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: відкритого акціонерного товариства "Закарпатавтотранс", м. Ужгород
за участю третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_3, м. Ужгород
про: визнання права власності
За участю представників сторін:
від позивача: Розман С.Ю.-адвокат. (довіреність № 03 від 23.09.15 року)
від відповідача: не з'явився;
від третьої особи 1: ОСОБА_5-представник на підставі довіреності № 1749 від 19.11.2015 року; Костюченко В.В. -представник на підставі довіреності № 1750 від 19.11.2015 року;
від третьої особи 2: ОСОБА_5-представник на підставі довіреності № 1749 від 19.11.2015 року;
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови
рішенням господарського суду Закарпатської області від 25.12.2015 року у справі №907/1145/15 (суддя Васьковський О.В.) у позовних вимогах малого приватного підприємства "Рута", до відповідача Ужгородської міської ради, за участю третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: відкритого акціонерного товариства "Закарпатавтотранс", за участю третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_3, про визнання права власності - відмовлено повністю.
Не погоджуючись з рішенням господарського суду Закарпатської області від 25.12.2015 року у справі №907/1145/15, позивач - мале приватне підприємство "Рута", м. Ужгород, - подав апеляційну скаргу.
Зокрема, скаржник у поданій апеляційній скарзі посилається на те, що хоча суд першої інстанції вірно встановив факт відсутності у скаржника в даний час права власності й права користування земельною ділянкою, на якій розміщене спірне майно, а також правовстановлюючого документу, то саме це власне і підтверджує порушення прав позивача. При цьому, суд не врахував, що рішенням господарського суду Закарпатської області від 30.10.03, ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 19.04.04 та постановою Вищого господарського суду України від 03.11.04 у справі №1/47, які набрали законної сили, встановлено, що у 1988 році створено кооператив «Рута», який у подальшому було реорганізовано у мале приватне підприємство «Рута». З часу свого створення воно було розташоване і здійснювало свою виробничу діяльність по АДРЕСА_1. Протягом 1989-1990 років позивач на привокзальній площі автовокзалу по АДРЕСА_1 розмістив (збудував) торговий павільйон на стаціонарній основі на площі 156 кв.м. - будівлю, до якої з дозволу відповідних служб автономно підведені всі необхідні комунікації - опалення, вода, каналізація, електроенергія та розміщено офіс, бар і кафе. В даній будівлі надаються послуги по харчуванню працівників автовокзалу, в т.ч. водіїв, а також пасажирів, тобто здійснюється комплекс послуг, які повинні бути на вокзалі. Це майно складається з двох частин з підвальними приміщеннями і відноситься до об'єктів нерухомого майна, що підтверджено висновком будівельно- технічного дослідження управління містобудування та архітектури Закарпатської облдержадміністрації. Майно збудоване позивачем на підставі наявних дозволів і не визнане як самовільне будівництво. Проект забудови був узгоджений з міською архітектурою та іншими службами, а також Закарпатським обласним об'єднанням автобусних станцій. У пункті 2.5-1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11 №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» вказано, що відображені в судових рішеннях обставини є преюдиціальними в розумінні ч. 3 ст.35 ГПК України. У порушення цих норм процесуального закону, на думку апелянта, суд першої інстанції встановив відсутність у Позивача дозволу на виконання будівельних робіт та безпідставно покликався на ст.376 ЦК України, яка регламентує питання набуття права власності на самочинне будівництво, чим допустив неправильне застосування норм матеріального права.
На підставі викладеного апелянт просить скасувати рішення господарського суду Закарпатської області від 25.12.2015 р. у справі №907/1145/15 та відмовити у позові.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.01.2016р. справу № 907/1145/15 призначено судді-доповідачу Костів Т.С. та іншим суддям, які входять до складу колегії, а саме суддям: Марку Р.І. та Желіку М.Б..
Згідно розпорядження голови Львівського апеляційного господарського суду від 13.01.2016 року, у зв'язку із перебуванням судді Желіка М.Б. у відпустці, внесено зміни у склад судової колегії по справі № 907/1145/15, сформувавши її у наступному складі: головуючий суддя Костів Т.С., судді Марко Р.І. та Орищин Г.В..
Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 13.01.2016 р. подані скаржником матеріали визнано достатніми для прийняття їх до провадження в апеляційній інстанції, розгляд справи призначено на 02.02.2016 р..
Згідно розпорядження голови Львівського апеляційного господарського суду від 02.02.2016 року, у зв'язку із зайнятістю судді Орищин Г.В. у складі іншої судової колегії, внесено зміни у склад судової колегії по справі № 907/1145/15, сформувавши її у наступному складі: головуючий суддя Костів Т.С., судді Желік М.Б. та Марко Р.І..
Представникам сторін роз'яснено їх права та обов'язки згідно ст.22 ГПК України.
В судове засідання 02.02.2016 року представник апелянта з'явився, апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі, надав усні пояснення по суті спору.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, на адресу суду надіслав письмове заперечення на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та розглянути дану справу без участі уповноваженого представника Ужгородської міської ради.
Представники третіх осіб в судове засідання 02.02.2016 року з'явились, проти апеляційної скарги заперечили в повному обсязі, рішення суду першої інстанції вважають законним та обґрунтованим, просили залишити його без змін, апеляційну скаргу без задоволення.
Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне:
згідно рішення Ужгородської міської ради від 24.09.1999 року ВАТ "Закарпатавтотранс" надано у постійне користування земельну ділянку площею 0,92 га під автовокзал №1 по вул.Станційній в м.Ужгороді. Згідно рішення господарського суду Закарпатської області від 30.10.2003 року у справі №1/47 визнано недійсним абз.2 пункту 9.7 Рішення Ужгородської міської ради від 24.09.1999 року в частині надання ВАТ "Закарпатавтотранс" земельної ділянки на якій розташована будівля позивача, за адресою АДРЕСА_1 (площею 156 кв. м.) та відповідно в тій же частині Державний акт на право постійного користування землею Серія НОМЕР_1 від 05.11.2001 року виданого ВАТ "Закарпатавтотранс" у відповідності з цим рішенням. Рішення господарського суду Закарпатської області від 30.10.2003 року в справі №1/47 залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 19.07.2004 року та постановою Вищого господарського суду України від 03.11.2004 року.
Рішенням XL сесії IV скликання Ужгородської міської ради "Про впорядкування адрес та розмежування земельних ділянок" від 05.04.2005 №568 позивачу надано дозвіл на збір матеріалів попереднього погодження та виготовлення проекту відведення за адресою АДРЕСА_1 під будівлю і кафе. У подальшому відбулась зміна адреси підприємства без зміни розташування, внаслідок чого адресу замінено з АДРЕСА_1 на АДРЕСА_1.
В ході розгляду справи №4/81 за позовом ВАТ "Закарпатавтотранс" до МПП "Рута" про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою встановлено наступне: на підставі договору від 28.10.2008 року №642 проект землеустрою, щодо відведення позивачу земельної ділянки площею 0,9211 га по АДРЕСА_1 оренду під кафе-баром та для його обслуговування розроблено ТОВ "Терра-капітал"; на підставі рішення XL сесії IV скликання Ужгородської міської ради "Про впорядкування адрес та розмежування земельних ділянок" від 05.04.2005 №568 14.10.10 між Департаментом міського господарства Ужгородської міської ради і позивачем укладено договір оренди земельної ділянки площею 323 кв.м. в АДРЕСА_1 під кафе-баром для його обслуговування. На час прийняття рішення по справі №4/81 від 21.01.11 вказаний договір не пройшов відповідну державну реєстрацію, з якою пов'язується момент набуття ним чинності відповідно до ст. 18 Закону України „Про оренду землі", ч. 5 ст. 126 Земельного кодексу України. В даному випадку проект землеустрою щодо надання відповідачу в оренду земельної ділянки площею 323 кв.м розроблено відповідно до рішення Ужгородської міської ради від 05.04.2005р., прийнятого на підставі судового рішення у справі №1/47, сам проект землеустрою затверджено рішенням цієї ж ради від 25.12.2009р. №1344; крім того, в завершальній стадії знаходиться і оформлення договору оренди землі - документу, що посвідчує право користування землею відповідно до ст. 126 Земельного кодексу України. Згідно з проектом землеустрою відповідачу відведена земельна ділянка площею 323 кв.м за рахунок земель міста, які не надані у власність та користування.
Скаржник покликається на те, що у відповідності до ст.35 ГПК України, факти встановлені рішенням господарського суду Закарпатської області від 30.10.2003 року в справі №1/47 та рішенням господарського суду Закарпатської області у справі №4/81 від 21.01.11 не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Рішенням V сесії V скликання Ужгородської міської ради від 25.12.2009 року №1344 "Про регулювання земельних відносин" малому приватному підприємству "Рута" затверджено проект відведення та надання в оренду строком на два роки з наступним викупом земельну ділянку площею 0,323 га під кафе баром та для його обслуговування по АДРЕСА_1. Вказаним рішенням визначено, що до використання земельних ділянок в т.ч. на умовах оренди приступати після одержання документів, що посвідчують право власності або право користування землею (ст. 122-125 ЗК України).
Рішенням державного кадастрового реєстратора Управління Держземагенства в Ужгородському районі №РВ-2100054932015 від 17.09.15 за результатами розгляду заяви про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру від 17.09.15 (реєстраційний №ЗВ-2101133492015) разом з доданими до неї документами та відповідно до Порядку ведення державного земельного кадастру відмовлено у внесенні вказаних відомостей (змін) з підстав невідповідності поданих документів вимогам Закону України "Про Державний земельний кадастр" і Порядку ведення державного земельного кадастру та знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини, зокрема реєстратором встановлено, що земельна ділянка, яку належить зареєструвати перетинається з двома іншими ділянками (перетин з земельною ділянкою за кадастровим номером 2110100000:15:001:0122; Площа співпадає на 97,5643% та з земельною ділянкою за кадастровим номером 2110100000:15:001:0005; Площа співпадає на 2,0298%). Рекомендовано звернутись до розробника документації.
Рішенням ХХVІІ сесії VІ скликання Ужгородської міської ради від 29 жовтня 2015 року №1873 продано ВАТ "Закарпатавтотранс" земельну ділянку площею 0,9211 га для розміщення та експлуатації будівель та споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства по АДРЕСА_1.
Згідно договору від 05.11.15 №2094, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ВАТ "Закарпатавтотранс", (продавець) продав (передав у власність) третій особі, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - громадянину ОСОБА_3, (покупець) земельну ділянку, яка знаходиться в АДРЕСА_1, площею 0,0792 га, а покупець купив (прийняв у власність) вказане майно. Відчужувана земельна ділянка належить ВАТ "Закарпатавтотранс" на праві власності на підставі свідоцтва про право власності, виданого реєстраційною службою Ужгородського міськрайонного управління юстиції 04.11.2015 року індексний №46950354.
Право власності на земельну ділянку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно реєстраційною службою Ужгородського міськрайонного управління юстиції 04.11.2015 року.
Згідно Витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності індексний № 46950826, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 767398021101, номер запису про право власності 11898358.
Земельна ділянка, що відчужилась згідно п.3 договору, розміром 0,0792 га., цільовим призначенням - 12.04. Вид використання та цільове призначення земельної ділянки для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства. Кадастровий номер земельної ділянки 2110100000:15:001:0175.
При вирішенні справи суд першої інстанції підставно виходив з того, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч.1 ст.317 ЦК України).
Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
У відповідності до ч.2-3 ст.331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об'єкта незавершеного будівництва, право власності на який реєструється органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно на підставі документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об'єкта нерухомого майна, дозволу на виконання будівельних робіт, а також документів, що містять опис об'єкта незавершеного будівництва.
Частина 1 ст. 22 Закону України „Про основи містобудування" визначає, що забудова земельних ділянок, що надаються для містобудівних потреб, здійснюється після виникнення права власності чи права користування земельною ділянкою у порядку, передбаченому законом, та отримання дозволу на виконання будівельних робіт. Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 року №461.
Пунктами 3,11,12 Порядку визначено, що прийняття в експлуатацію об'єктів, що належать до I-III категорії складності, та об'єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації органами державного архітектурно-будівельного контролю поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації (далі - декларація); датою прийняття в експлуатацію об'єкта є дата реєстрації декларації або видачі сертифіката; експлуатація об'єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачене законодавством) в експлуатацію, забороняється. Правові та організаційні основи планування, забудови та іншого використання територій і спрямований на забезпечення сталого розвитку населених пунктів з урахуванням громадських і приватних інтересів станом на момент виникнення спірних правовідносин встановлювались Законом України "Про планування і забудову територій", який діяв до 17.02.11.
Згідно діючих норм ст.29 Закону України "Про планування і забудову територій" дозвіл на виконання будівельних робіт - документ, що засвідчує право замовника та підрядника на виконання підготовчих (якщо підготовчі роботи не були виконані раніше відповідно до дозволу на виконання підготовчих робіт) і будівельних робіт, підключення об'єкта будівництва до інженерних мереж та споруд. Дозвіл на виконання будівельних робіт надається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю.
Скаржник визнав факт відсутності таких документів. Відтак, в силу ст. 376 ЦК України, така будівля вважається самовільним будівництвом. Тому, висновок суду першої інстанції щодо цього відповідає закону та матеріалам справи. Покликання скаржника на неврахування преюдиційного характеру фактів, встановлених судовими рішеннями, не заслуговує на увагу враховуючи, що в оскаржуваному судовому рішенні правильно відображено буквальний зміст стверджуваних фактів та документів, на які там здійснено посилання. Оскаржуване судове рішення не суперечить таким фактам. Зокрема, та обставина, що судами встановлено, що спірне майно не визнавалось самочинним будівництвом, відображає фактичні обставини на дату винесення оскаржуваного рішення та не перешкоджає встановленню факту самовільності будівництва у подальшому на підставі оцінки доказів. Рішенням господарського суду Закарпатської області від 21.01.11 встановленими є обставини тільки щодо підготовки договору оренди земельної ділянки, однак не факт його укладення та державної реєстрації. Вказане підтверджується і листом Департаменту міського господарства Ужгородської міської ради від 10.11.2015 №1731/24,01-10.
Стаття 182 ЦК України визначає, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації; державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом; відмова у державній реєстрації права на нерухомість, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду.
Нормами ст.376 ЦК України встановлено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
Згідно ст.124-125 ЗК України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Частиною 1 ст.122 Земельного кодексу України встановлено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. У разі якщо місце розташування об'єкта, розміри і межі земельної ділянки, що пропонується до вилучення (викупу), та умови вилучення (викупу) цієї ділянки погоджені згідно з вимогами статті 151 цього Кодексу, які під час розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не змінилися, проект погодженню не підлягає (п.5 ст.123 Земельного кодексу України).
Скаржником не одержано документи, що посвідчують право власності або право користування виділеною землею, згідно рішення Ужгородської міської ради. Згідно ситуаційного плану земельної ділянки по АДРЕСА_1, позивач займає 372, кв.м.. В свою чергу, рішенням ХХVІІ сесії VІ скликання Ужгородської міської ради від 29 жовтня 2015 року №1873 продано ВАТ "Закарпатавтотранс" земельну ділянку площею 0,9211 га для розміщення та експлуатації будівель та споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства по АДРЕСА_1. Станом на момент розгляду справи рішення ХХVІІ сесії VІ скликання Ужгородської міської ради від 29 жовтня 2015 року №1873 є чинним, а законним власником земельної ділянки площею 0,0792 га, на якій частково розташований спірний об'єкт є третя особа - гр. ОСОБА_3, який заперечує проти визнання за позивачем права власності на збудоване нерухоме майно.
Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованого Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17.07.1997 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Положенням ст.392 ЦК України визначено, що саме власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Як вбачається із матеріалів справи будівля збудована на земельній ділянці, право користування якої не набуте позивачем у законному порядку і такі дії порушують права інших осіб, зокрема власника земельної ділянки, на якій розташований спірний об'єкт. Сам власник земельної ділянки заперечує стосовно визнання за позивачем права власності на збудоване нерухоме майно. Таким чином, позивачем не доведено підставність позовних вимог.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
У відповідності до ч. 1 ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.
Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Відтак, беручи до уваги наведене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду Закарпатської області від 25.12.2015 р. у справі № 907/1145/15 прийняте на підставі матеріалів справи, у відповідності до норм матеріального та процесуального права, посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі, висновків господарського суду Закарпатської області не спростовують, а відтак, не визнаються такими, що можуть бути підставою для його скасування.
Керуючись ст.ст. 1, 21, 33, 43, 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд , -
1.Апеляційну скаргу малого приватного підприємства "Рута", м. Ужгород вх. №01-05/323/16 від 13.01.2016 року- залишити без задоволення, а рішення господарського суду Закарпатської області від 25.12.2015 р. у справі № 907/1145/15 без змін.
2.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.
3.Матеріали справи скеровуються до господарського суду Закарпатської області.
Повний текст постанови суду оформлено і підписано відповідно до вимог статті 105 ГПК України 08.02.2016 року.
Головуючий-суддя Костів Т.С.
Суддя Марко Р.І.
Суддя Желік М.Б.