04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"28" січня 2016 р. Справа№ 910/21856/15
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко А.І.
суддів: Отрюха Б.В.
Михальської Ю.Б.
За участю представників сторін:
від позивача: Шутов О.О. довіреність № б/н від 04.01.16
від відповідача: не з'явився;
від третьої особи: Музичук Л.В. довіреність № 27-43967/15 від 09.11.15
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"
на рішення
Господарського суду м. Києва
від 03.11.2015р.
у справі № 910/21856/15 (суддя Плотницька Н.Б.)
за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Колосок ЛТД"
третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб
про стягнення 69 192 512, 16 грн.
Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Колосок ЛТД" про стягнення 74 248 251 грн 56 коп. заборгованості за договором кредитної лінії № ВКЛ-2023501 від 15.08.2014, у тому числі: заборгованості по кредиту у розмірі 33 883 171 грн. 87 коп., заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 19 161 641 грн. 67 коп., пені за несвоєчасне повернення кредиту у розмірі 15 410 635 грн 67 коп., пені за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом у розмірі 4 256 045 грн. 29 коп., 3 % річних за несвоєчасне повернення кредиту у розмірі 1 278 955 грн. 11 коп. та 3 % річних за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом у розмірі 257 801 грн. 95 коп.
03.11.2015 представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача заборгованість по кредиту у розмірі 33 883 171 грн 87 коп., заборгованість по процентам за користування кредитом у розмірі 20 786 177 грн 31 коп., пеню за несвоєчасне повернення кредиту у розмірі 8 950 436 грн 99 коп., пеню за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом у розмірі 4 697 328 грн 94 коп., 3 % річних за несвоєчасне повернення кредиту у розмірі 593 156 грн 49 коп. та 3 % річних за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом у розмірі 282 240 грн 56 коп.
Відповідно до частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 03.11.2015р. у справі № 910/21856/15 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги АТ «Дельта Банк» про стягнення на користь АТ «Дельта Банк» з Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛОСОК ЛТД» заборгованість за Договором кредитної лінії № ВКЛ-2023501 від 15 серпня 2014 року на загальну суму 69 192 512 грн. 16 коп.
В обгрунтування апеляційої скарги позивач посилається на те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, та недоведеністю тих обставин, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також невідповідністю висновків, викладених в оскаржуваному рішенні фактичним обставинам справи, що є підставою для його скасування відповідно до статті 104 ГПК України.
Апелянт зазначає, що місцевим судом в порушення вимог, визначених статтями 4-2, 4-3, 32 - 36 та ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, надані позивачем докази не розглядалися та їм не було надано належної правової оцінки, шо викликає сумнів відносно всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи. Одночасно виходячи за межі пред'явлених позивачем вимог та предмету спору, а також залишаючи поза увагою подані позивачем докази, місцевий господарський суд прийшов до протиправного висновку про те, що право вимоги в частині виконаного поручителями за нікчемним правочином кредитного зобов'язання у банку (позивача) відсутнє.
Крім того, апелянт звертає увагу суду та те, що судом першої інстанції не прийнято до уваги та не надано належної правової оцінки поданим доказам, зокрема Протоколу засідання комісії, повідомлення про нікчемність та докази їх направлення, виписки в частині повернення та відображення в обліку сум, перерахованих поручителем за договором, визнаним Уповноваженою особою у встановленому Законом порядку нікчемним, та не застосовано норми спеціального закону, зокрема статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», на підставі якої уповноваженою особою було виявлено, договір поруки, визнаний у подальшому нікчемний з підстав, які мали бути всебічно та повно досліджені судом першої інстанції.
В судове засідання представник відповідча не з»явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомлено.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України (пункту 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року № 18).
Дослідивши матеріали справи, вислухавши думку представників позивача та третьої особи, колегія приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності представника відповідача, який був належним чином повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги, проте не скористався своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України, та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов»язковою судом апеляційної інстанції, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов»язком сторони.
Статтею 101 ГПК України встановлено, що в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.
15.08.2014 між Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (кредитор за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Колосок ЛТД" (позичальник за договором) укладено договір кредитної лінії № ВКЛ-2023501, відповідно до умов якого кредитор зобов'язався надавати позичальнику грошові кошти (кредит) у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.
В подальшому між сторонами укладено додатковий договір № 2 від 19.11.2014 до договору договір кредитної лінії № ВКЛ-2023501 від 15.08.2014, відповідно до якого були внесені зміни до графіку заборгованості.
Згідно з пунктом 1.1.1. кредитного договору надання кредиту буде здійснюватись окремими частинами, на умовах, визначених цим договором, в межах відновлювальної відкличної лінії з максимальним лімітом заборгованості 360 000 000 грн 00 коп., зі сплатою плати за користування кредитом у розмірі 18 % річних та кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом не пізніше 14.08.2017.
Відповідно до пункту 1.1.2 кредитного договору повернення кредиту здійснюється у валюті наданого кредиту у відповідності до зміни максимального ліміту заборгованості згідно графіку, але в будь-якому разі не пізніше кінцевого терміну погашення заборгованості за кредитом.
У відповідності до пункту 2.7. кредитного договору сплата процентів за користування кредитом здійснюється у валюті наданого кредиту щомісячно, не пізніше кінцевого терміну погашення заборгованості за кредитом, вказаного в пункті 1.1.1 даного договору, в повній сумі на рахунок в АТ "Дельта Банк".
Положеннями пунктів 3.3.4, 3.3.5 та 3.3.5.1 кредитного договору сторонами погоджено, позичальник зобов'язаний протягом строку використання кредиту сплачувати проценти за їх використання в порядку, визначеному договором; повернути кредитору у повному обсязі кредит зі сплатою процентів та комісії кредитора та можливих штрафних санкцій, у терміни, визначені кредитним договором; не пізніше останнього робочого дня строку дії відповідного максимального ліміту заборгованості, встановленого на поточний період згідно з графіком погашати кредитору частину заборгованості за кредитом, на яку поточна заборгованість за кредитом може перевищувати максимальний ліміт заборгованості, встановлений на наступний період згідно з графіком.
Відповідно до пункту 4.3. кредитного договору у випадку невиконання позичальником зобов'язань, визначених пунктом 3.3. кредитного договору, протягом більше 10 (десяти) календарних днів від дня закінчення строку, встановленого для їх виконання даним договором, на одинадцятий календарний день строк користування кредитом вважається таким, що закінчився та, відповідно, позичальник зобов'язаний погасити наявну заборгованість за кредитом, сплатити нараховані проценти, комісії та штрафні санкції. Після повного погашення заборгованості позичальника за кредитним договором дія кредитного договору припиняється. Виконання позичальником даного обов'язку не потребує від кредитора надіслання жодних попередніх письмових повідомлень та/або вимог до позичальника.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Дослідивши зміст укладеного договору, суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є кредитним договором.
Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Нормами частини 1 та 2 стаття 1056-1 Цивільного кодексу України встановлено, що процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно з нормами частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
У відповідності до норм статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до частини 2 статті 1050 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів належних йому.
На виконання умов договору позивачем було надано відповідачу кредит у розмірі 360 000 000 грн. 00 коп. на умовах, передбачених укладеним між сторонами договором кредитної лінії № ВКЛ-2023501 від 15.08.2014, що підтверджується наявним в матеріалах справи меморіальним ордером № 67359937 від 15.08.2014.
Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідач у порушення умов договір кредитної лінії № ВКЛ-2023501 від 15.08.2014, належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання, в обумовлені строки, визначені погодженим графіком, не здійснив повернення банку кредиту та процентів за користування кредитними коштами.
Місцевий господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки дійшов до висновку про те, що право вимоги в частині виконаного поручителями кредитного зобов'язання у банку (позивача) відсутнє, виходячи з наступних підстав.
Для забезпечення виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Колосок ЛТД" своїх зобов'язань за договором кредитної лінії № ВКЛ-2023501 від 15.08.2014, зокрема, зобов'язання щодо повернення банку кредиту у розмірі 360 000 000 грн. 00 коп. в строк, визначений кредитним договором, сплати процентів за користування кредитом, а також виконання інших зобов'язань, встановлених кредитним договором між банком та ОСОБА_4 укладено договір поруки № П-2023501-1 від 20.11.2014, а також між банком та ОСОБА_5 - договір застави майнових прав № ВКЛ-2023501/8-2 від 02.10.2014.
Місцевим судом встановлено, що відповідно до наявних в матеріалах справи платіжного доручення № 1 від 31.10.2014, меморіальних ордерів № 100441341 від 18.12.2014, № 100440586 від 18.12.2014, № 100440588 від 18.12.2014 та банківських виписок про рух коштів по рахунку відповідача № 20679202350101 за період з 15.08.2014 по 31.07.2015 відповідачем та поручителями на виконання умов вищезазначених договорів було сплачено кредитору кошти в рахунок погашення заборгованості відповідача за договором кредитної лінії № ВКЛ-2023501 від 15.08.2014.
Місцевим господарським судом не прийнято до уваги твердження позивача щодо нікчемності договору поруки № П-2023501-1 від 20.11.2014 та договору застави майнових прав № ВКЛ-2023501/S-2 від 02.10.2014 відповідно до частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки, на думку суду, позивачем не надано доказів в підтвердження наявності підстав, з якими закон пов'язує нікчемність правочинів.
Колегія не погоджується з висновком місцевого господарського суду, виходячи з наступних підстав.
Другого березня 2015 року Правлінням Національного банку України прийняло Постанову № 150 «Про віднесення публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних» (копія в матеріалах справи).
Другого березня 2015 року виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення за № 51 «Про запровадження тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк», згідно з яким з 03 березня 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у АТ «Дельта Банк». Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ «Дельта Банк» призначено Кадирова Владислава Володимировича (копія в матеріалах справи).
Восьмого квітня 2015 року Виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення № 71 Про внесення змін до рішення виконавчої дирекції Фонду від 02 березня 2015 року за № 51 «Про запровадження тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк», відповідно до якого тимчасову адміністрацію стосовно АТ «Дельта Банк» запроваджено строком на шість місяців: з 03 березня 2015 року по 02 вересня 2015 року, а рішенням від 03 серпня 2015 року за № 147 тимчасову адміністрацію в «Дельта Банк» було продовжено до 02 жовтня 2015 року (копія додається).
Частинами 1, 2 ст. 1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
Метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.
Таким чином, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними та цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у спірних правовідносинах, які виникають за участю неплатоспроможного банку.
Відповідно до статті 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) Фонд розпочинає виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.
Виконавча дирекція Фонду не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних призначає з числа працівників Фонду уповноважену особу Фонду.
Відповідно до статей 35, 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) з дня призначення уповноваженої особи Фонду призупиняються всі повноваження органів управління та контролю банку. Уповноважена особа Фонду від імені Фонду набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня призначення початку тимчасової адміністрації..
На період тимчасової адміністрації усі структурні підрозділи, органи та посадові особи банку підпорядковуються уповноваженій особі Фонду і діють у визначених нею межах та порядку.
Уповноважена особа Фонду діє від імені Фонду відповідно до цього закону і нормативно-правових актів Фонду.
На виконання своїх повноважень уповноважена особа Фонду:
1) діє без довіреності від імені банку, має право підпису будь-яких договорів (правочинів), інших документів від імені банку;
2) видає накази та розпорядження, дає доручення, обов'язкові до виконання працівниками банку;
3) звітує за результатами здійснення тимчасової адміністрації банку перед виконавчою дирекцією Фонду.
Уповноважена особа має право, зокрема:
вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку;
продовжувати, обмежувати або припиняти здійснення банком будь-яких операцій;
повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів;
заявляти від імені банку позови майнового та немайнового характеру до суду.
На підставі статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити збереження активів та документації банку.
Протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.
Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:
1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог:
2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим:
3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;
4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;
5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність";
6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;
7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; .
8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особоюбанку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.
Уповноважена особа Фонду:
1) протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів;
2) вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами;
3) має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням.
У разі отримання повідомлення уповноваженої особи Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.
Уповноважена особа Фонду вживає передбачені законодавством заходи щодо стягнення простроченої заборгованості позичальників та інших боржників банку.
Так на виконання вказаних повноважень відповідно до статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та за результатами проведення перевірки правочинів (інших договорів), вчинених (укладених) АТ «Дельта Банк» протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації, Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ «Дельта банк » були виявлені договори, які є нікчемними з підстав, передбачених ч. 3. ст. 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (із змінами та доповненнями), а саме::
1) Договір поруки №П-2023501-1 від 20.11.2014, (надалі - Договір поруки №П-2023501-1), укладений між Банком та ОСОБА_4 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1);
2) Договір застави майнових прав №ВКЛ-2023501/S-2 від 02.10.2014, (надалі - Договір застави майнових прав №ВКЛ-2023501/S-2), укладений між Банком та ОСОБА_5 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2).
Вищевказані договори були укладені (вчинені) Банком для забезпечення виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «КОЛОСОК ЛТД» своїх зобов'язань за Договором кредитної лінії №ВКЛ-2023501 від 15.08.2014 (із змінами та доповненнями) зокрема, зобов'язань щодо повернення Банку кредиту у розмірі 360 000 000, 00 грн. (Триста шістдесят мільйонів гривень 00 копійок) в строк до 16.12.2014, сплати процентів за користування кредитом у розмірі 18% річних (25% річних - з дати виникнення прострочки по кредиту - з 17.12.2014), а також виконання інших зобов'язань, встановлених Кредитним договором.
При цьому було встановлено, що Договір поруки №П-2023501-1 був укладений між Банком та ОСОБА_4 тільки 20.11.2014, і відображений на відповідному позабалансовому рахунку Банку (для обліку забезпечення за активними операціями) 24.11.2014. Тобто, вказаний договір поруки був укладений в період, коли:
- у Банку були проблеми з ліквідністю, внаслідок чого клієнти Банку вже не могли ані перерахувати залишки коштів (що були наявні на їх рахунках) на власні рахунки, відкриті в інших банках, ані використати/ отримати їх іншим чином;
- постановою Правління Національного банку України № 692/БТ від 30.10.2014 Банк віднесений до категорії проблемних на строк 180 днів, як наслідок, були запроваджені обмеження в його діяльності, зокрема, Банк було зобов'язано приймати погашення заборгованості, що виникла за будь-якими активними операціями, виключно в грошовій формі (крім набуття права власності на об'єкти застави за погодженням із куратором Банку), та було заборонено вивільняти забезпечення за кредитними операціями до часу повного погашення позичальниками заборгованості;
Постановою Правління Національного банку України №730/БТ від 19.11.2014 було заборонено передавати третім особам майно та активи Банку без погодження з куратором Банку.
ОСОБА_4 (без будь-яких звернень Банку до неї як до поручителя) 24.11.2014 здійснила погашення частини заборгованості ТОВ «КОЛОСОК ЛТД» у розмірі 30 000 000,00 грн. шляхом перерахування коштів у вказаній сумі з власного поточного рахунку, відкритого в Банку, тобто з рахунку, кошти з якого ОСОБА_4 вже не могла ані перерахувати на рахунки, відкриті в інших банках, ані використати іншим чином. При цьому, вказане погашення заборгованості за Кредитним договором було здійснене в день обліку Банком Договору поруки №П-2023501-1 на відповідному позабалансовому рахунку та фактично являло собою згортання зобов'язань та вимог Банку (за рахунок коштів на поточному рахунку поручителя, відкритого в Банку) без надходження коштів, що є порушенням обмежень, встановлених постановами Правління НБУ № 692/БТ від 30.10.2014 та №730/БТ від 19.11.2014.
На підставі Договору застави майнових прав №ВКЛ-2023501/S-2, укладеного між Банком та ОСОБА_5, банк в порушення обмежень, встановлених постановами Правління НБУ № 692/БТ від 30.10.2014 та №730/БТ від 19.11.2014 (щодо прийняття погашення заборгованості за активними операціями виключно в грошовій формі), 18.12-2014 здійснив договірне списанні коштів з рахунку ОСОБА_5 (на загальну суму 17 439 062,27 грн.) в рахунок погашення частини заборгованості ТОВ «КОЛОСОК ЛТД» за кредитом та процентами, нарахованими за Кредитним договором.
Відповідно до Закону України «Про заставу» та ст.556 Цивільного кодексу України до поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, у тому числі й ті, що забезпечували його виконання.
В результаті вчинення (укладання) Банком Договору поруки №П-2023501-1, Договору застави майнових прав №ВКЛ-2023501/S-2 та приймання Банком погашення заборгованості за Кредитним договором від фізичних осіб на підставі таких договорів, Банк фактично відступив ОСОБА_4 та ОСОБА_5 активи Банку (а саме: право вимоги грошових коштів за Кредитним договором у загальній сумі 47 439 062,27 грн.) та надав їм переваги перед іншими кредиторами у поверненні коштів, що знаходилися на їх рахунках, відкритих в Банку, а саме: шляхом вимоги вказаних коштів від ТОВ «КОЛОСОК ЛТД».
З огляду на встановлені при перевірці факти та обставини вчинених Банком правочинів, зокрема на те, що:
Договір поруки №П-2023501-1 був укладений між Банком та ОСОБА_4 в період, коли Банк було віднесено до категорії проблемних та в його діяльності Національним банком України було запроваджено обмеження, і при цьому при укладанні такого Договору поруки були допущені обмеження, встановлені Національним банком України;
за Договором поруки №П-2023501-1 та Договором застави майнових прав №ВКЛ- 2023501/S -2 обов'язок виконання грошових зобов'язань ТОВ «КОЛОСОК ЛТД» перед Банком за Кредитним договором був покладений на фізичних осіб за рахунок коштів, що знаходились на їх рахунках, відкритих у Банку;
погашення заборгованості за Кредитним договором на підставі Договору поруки №П-2023501-1 та Договору застави майнових прав №ВКЛ-2023501/S-2 здійснювалося без фактичного надходження грошових коштів, тобто здійснювалося за рахунок згортання із зобов'язаннями (за коштами на рахунках фізичних осіб, відкритих Банку) у період, коли Банк мав проблеми з поточною ліквідністю, внаслідок чого не виконував свої зобов'язання перед кредиторами Банку, зокрема, перед вкладниками та іншими клієнтами, які фактично були позбавлені змоги перерахувати кошти з власних рахунків на рахунки, відкриті в інших банках, або використати кошти іншим чином;
Договір поруки №П-2023501-1 та Договір застави майнових прав №ВКЛ-2023501/S - 2 фактично були укладені (вчинені) у зв'язку з тим, що залишок грошових коштів на рахунках ОСОБА_4 та ОСОБА_5 значно перевищували суму граничного розміру відшкодування грошових коштів Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, а, відповідно, для зазначених фізичних осіб існував ризик неповернення їм коштів у повному обсязі (у разі ліквідації Банку та недостатності ліквідаційної маси майна для задоволення вимог кредиторів);
у результаті вчинення (укладання) Банком Договору поруки №П-2023501-1, Договору застави майнових прав №ВКЛ-2023501/S-2 та приймання Банком погашення заборгованості за Кредитним договором від фізичних осіб на підставі таких договорів, Банк фактично передав активи Банку кредиторам-фізичним особам з наданням їм переваг, не встановлених для них законодавством України та внутрішніми документами Банку, та згідно з ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», на підставі якої правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з зокрема підстав:
банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог (п.1 ч.3 ст.38);
банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку (п.7 ч.З ст.38).
Рішенням вказаної вище Комісії з перевірки правочинів, затвердженої Протоколом № 18 від 15 липня 2015 року затверджено результати перевірки, якою виявлено наступні правочини (договори), що є нікчемними згідно зі ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»:
- Договір поруки №П-2023501-1 від 20.11.2014, укладений між Банком та ОСОБА_4 (згідно з п.п. 1, 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»);
- Договір застави майнових прав №ВКЛ-2023501/S-2 від 02.10.2014, укладений між Банком та ОСОБА_5 (згідно з п.п. 1, 7 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»);
- здійснено дії щодо: поновлення системах Банку бухгалтерського обліку за рахунками для обліку кредитів, (згідно з Планом рахунків бухгалтерського обліку банків України) кредитної заборгованості за Договором кредитної лінії № ВКЛ-2023501 від 15.08.2014, укладеним між Банком та ТОВ «КОЛОСОК ЛТД» (із змінами та доповненнями), у сумі, погашеній на підставі Договору поруки № П-2023501-1 від 20.11.2014 та Договору застави майнових прав №ВКЛ-2023501/8-2 від 02.10.2014, а також відповідні позабалансові вимоги за зазначеними договорами,
- відновлення нарахування процентів за користування кредитом/ комісій (на суму кредиту, погашеного на підставі Договору поруки № П-2023501-1 від 20.11.2014 та Договору застави майнових прав № ВКЛ-2023501/S-2 від 02.10.2014) у розмірі, визначеному Договором кредитної лінії № ВКЛ-2023501 від 15.08.2014, з дат погашення частин заборгованості, відповідно.
- направлено повідомлення про нікчемність правочинів (згідно зі ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб») та витребування оригіналів договорів та інших документів ОСОБА_4 - щодо Договору поруки № П-2023501-1 від 20.11.2014, ОСОБА_5 - щодо Договору застави майнових прав № ВКЛ- 2023501/S-2 від 02.10.2014, ТОВ «КОЛОСОК ЛТД
Листом від 17.07.2015р. за № 5319 Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в АТ «Дельта банк» відповідача було повідомлено, що на виконання вказаних вище вимог Закону України Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час перевірки були виявлені та визнані нікчемними ряд договорів, відповідно до яких право вимоги Кредитним договором було передано третім особам та наголошено про необхідність повного та належного виконання всіх умов Кредитного договору, оскільки здійснення тимчасової адміністрації не призупиняє строк та не змінює порядок виконання зобов'язань позичальника та не позбавляє Банк, в разі порушення умов Кредитного договору, права вимагати сплати штрафних санкцій та/або примусового стягнення заборгованості в порядку, визначеному договором (зокрема як за рахунок заставного майна так і за рахунок коштів/майна боржника).
Однак відповідач ні станом на день звернення до суду, ні під час розгляду справи за даним позовом відповідач не здійснив жодних дій, ні щодо погашення заборгованості за Кредитним договором, ні щодо оспорювання вимоги про нікчемність правочину.
Крім того, колегія звертає увагу на те, що в матеріалах справи взагалі відсутні копії Договору поруки №П-2023501-1 від 20.11.2014, укладеного між Банком та ОСОБА_4 та Договору застави майнових прав №ВКЛ-2023501/S-2 від 02.10.2014, укладеного між Банком та ОСОБА_5, судом першої інстанції зазначені договори не витребовувались та не досліджувались, однак рішення ґрунтується на них, що є порушенням норм процесуального та матеріального права.
Відповідно до пункту 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» вимога про встановлення нікчемності підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. В той же час у матеріалах господарської справи відсутні докази, або будь-яким іншим чином підтвердженної інформації про оскарження Відповідачем або особою поручителем факту нікчемності Договору поруки та/або Договору застави майнових прав.
Колегія вважає, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог і предмету спору та фактично вирішив питання про визнання дійсним нікчемного правочину, в порушення вимог ст. 16, ч. 2 ст. 215 ЦК України та вимог господарського процесуального законодавства, та за відсутності відповідних вимог сторони нікчемного правочину.
Статтею 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Уповноваженій особі Фонду надано право призначати проведення аудиторських перевірок та юридичних експертиз з питань діяльності банку.
Зі змісту ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 526, 530 Цивільного кодексу України слідує, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства.
Згідно статті 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Умовами укладеного Кредитного договору не передбачено право позичальника відмовитись від зобов'язань або в односторонньому порядку змінити їх.
Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
Сторонами договору було погоджено строк виконання зобов'язання з повернення кредиту та сплати відсотків, однак, відповідач в порушення вимог чинного законодавства та умов договору, отриманий кредит не повернув, відсотки не сплатив.
На підставі вищевикладеного колегія приходить до висновку про задоволення позовних вимог про стягнення суми заборгованості за простроченим кредитом 33 883 171, 87 грн. та суми заборгованості по простроченим процентам у розмірі 20 786 177, 31 грн.
Також позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 8 950436,99 грн. за прострочення повернення кредиту та 4 697 328, 94 грн. пені за прострочення сплати процентів.
Відповідно до ст. 230 ГК України у разі порушення правил здійснення господарської діяльності, неналежного виконання господарського зобов'язання учасник господарських відносин, яким є відповідач, зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ст. 611 ЦК України).
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 8 950436,99 грн. за прострочення повернення кредиту та 4 697 328, 94 грн. пені за прострочення сплати процентів є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Позивачем також заявлена вимога про стягнення з відповідача трьох процентів річних від суми простроченого кредиту у розмірі 593 156, 49 грн., трьох процентів річних від суми прострочених процентів у розмірі 282 240, 56 грн.
Згідно ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
На підставі вищевикладеного колегія приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення трьох процентів річних від суми простроченого кредиту у розмірі 593 156, 49 грн. та трьох процентів річних від суми прострочених процентів у розмірі 282 240, 56 грн.
Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору ( ст. 32 ГПК України).
Відповідно до ст. 43 ГПК України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об"єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Статтями 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду підлягає скасуванню, як таке, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 80, 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд,-
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на рішення Господарського суду м. Києва від 03.11.2015р. у справі № 910/21856/15 задовльнити.
Рішення Господарського суду м. Києва від 03.11.2015р. у справі № 910/21856/15 скасувати.
Позовні вимоги задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Колосок ЛТД" (04073, м. Київ, Московський проспект,16, ідентифікаційний код 25290884) на користь Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (01133, м. Київ, вул. Щорса, 36-Б, ідентифікаційний код 36915270) заборгованість за договором кредитної лінії № ВКЛ від 15.08.2014р заборгованість за простроченим кредитом у розмірі 33 883 171, 87 грн., заборгованість за простроченими процентами у розмірі 20 786 177,31 грн, пеню за несвоєчасне повернення кредиту у розмірі 8 950 436, 99 грн., пеню за несвоєчасне повернення процентів за користування кредитними коштами у розмірі 4 697 328, 94 грн., три проценти річних за простроченим кредитом у розмірі 593 156, 49 грн., три проценти річних від суми прострочених процентів за користування кредитними коштами у розмірі 282 240, 56 грн.
Видати наказ.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Колосок ЛТД" (04073, м. Київ, Московський проспект,16, ідентифікаційний код 25290884) на користь Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (01133, м. Київ, вул. Щорса, 36-Б, ідентифікаційний код 36915270) витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 80 388, 00 грн.
Видати наказ.
Видачу наказів доручити Господарському суду м.Києва.
Матеріали справи № 910/21856/15 повернути до Господарського суду м. Києва.
Головуючий суддя А.І. Тищенко
Судді Б.В. Отрюх
Ю.Б. Михальська