04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"03" лютого 2016 р. Справа№ 910/4477/15-г
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Іоннікової І.А.
суддів: Тищенко О.В.
Тарасенко К.В.
секретар Каніковський А.О.
за участі представників:
від позивача: Цівінська Н.М. (представник за довіреністю)
від відповідача: Кость О.Г (представник за довіреністю)
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз»
на рішення господарського суду міста Києва
від 25.11.2015 року
у справі № 910/4477/15-г (суддя Пукшин Л.Г.)
за позовом Публічного акціонерне товариство «Укртрансгаз»
до Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»
про стягнення 25790,63 коп.
Публічне акціонерне товариство «Укртрансгаз» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» про стягнення 25790,63 грн. заборгованості за договором поставки № Д-1111-64/87-Д від 01.06.10, з яких: 19779,03 грн. основний борг, 766,91 грн. - пеня, 1783,36 грн. - 3% річних, 2076,80 грн. інфляційних втрат та 1384,53 грн. - 7 % штрафу.
Рішенням господарського суду м. Києва від 23.04.15 у справі № 910/4477/15-г позовні вимоги задоволено частково, вирішено стягнути з Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» на користь Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» 19779 грн. 03 грн. основного боргу, 766 грн. 91 коп. пені, 1783 грн. 36 коп. - 3% річних, 2076 грн. 80 коп. - збитки від інфляції, 1728 грн. 92 коп. судового збору, в іншій частині позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.06.2015 апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» залишено без задоволення, рішення господарського суду м. Києва від 23.04.15 у справі № 910/4477/15-г без змін.
Постановою Вищого господарського суду України від 30.09.15 касаційну скаргу Дочірнього підприємства «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» задоволено частково, рішення господарського суду міста Києва від 23.04.2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.06.2015 року у справі № 910/4477/15-г скасовано та направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.
При цьому, Вищий господарський суд України в постанові від 30.09.2015 зазначив, що суди попередніх інстанцій не дослідили обставини та час вчинення відповідачем дій, що свідчать про визнання ним свого боргу за договором № Д-1111-64/87-Д від 01.06.2010, а отже належним чином не встановлено чи може вказаний акт бути підставою переривання перебігу позовної давності відповідно до ст. 264 Цивільного кодексу України. Колегія суддів зазначила, що визначення акта звірки взаєморозрахунків станом на 30.09.2013р. обставиною переривання строку позовної давності є передчасним, оскільки відповідний акт не містить даних про визнання відповідачем боргу саме за спірним договором або за видатковими накладними, а лише містить відомості про загальну суму заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 1106612,92 грн.
Рішенням господарського суду міста Києва від 25.11.2015 року у позові відмовлено повністю.
Не погоджуючись з зазначеним рішенням, Публічне акціонерне товариство «Укртрансгаз» звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва 25.11.2015 року у справі №910/4477/15-г та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення є безпідставним та необґрунтованим, прийнятим з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, прийнятим при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають обставинам справи.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.12.2015 р. апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» прийнято до провадження, призначено розгляд справи на 03.02.2016 р.
Представники сторін у судове засідання 03.02.2016 з'явились та надали пояснення по суті спору.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.
01 червня 2010 року між Дочірньою компанією «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (постачальник) та Дочірнім підприємством «Укравтогаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (покупець) було укладено договір поставки № Д-1111-64/87-Д (надалі - Договір).
На виконання розпорядження Кабінету Міністрів України «Про реорганізацію дочірніх компаній Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» від 13.06.2012 р. № 360-р та наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України «Про реорганізацію Дочірньої компанії «Укртрансгаз» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» від 18.07.2012 року №530 було припинено діяльність Дочірньої компанії «Укртрансгаз «Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», внаслідок реорганізації шляхом перетворення в Публічне акціонерне товариство «Укртрансгаз» (постачальник).
Відповідно до п. 1.2. Статуту Публічне акціонерне товариство «Укртрансгаз» є правонаступником усіх майнових та немайнових прав та обов'язків Дочірньої компанії «Укртрансгаз «НАК « Нафтогаз України».
Положеннями п. 1.1. Договору сторони погодили, що постачальник зобов'язався на умовах визначених договором передати у власність покупцю певну продукцію (товар), згідно специфікації, а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити товар на умовах даного договору.
Згідно п. 2.2 Договору оплата товару здійснюється протягом 30 (тридцяти) робочих днів з дня надходження товару, що постачається за даним договором в розмірі 100% вартості обладнання, відповідно до умов п.6.3 даного договору, на підставі накладної на отримання товарно-матеріальних цінностей уповноваженому представнику покупця, який діє на підставі оригіналу довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей встановленого зразка. Датою передачі товару є дата оформлення та підписання уповноваженими представниками сторін накладної.
Пунктом 6.1 Договору встановлено, що покупець сплачує вартість обладнання та послуг з настройки та впровадження обладнання за договором за цінами, узгодженими з постачальником.
У відповідності до п. 6.2 Договору загальна вартість обладнання, що поставляється за даним договором та загальна вартість з настройки та впровадження обладнання вказується сторонами у специфікації (Додаток № 1 до договору).
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, на виконання умов Договору позивач здійснив поставку товару, визначеного в специфікації договору на загальну суму 19779,03 грн., що підтверджується видатковими накладними: №6 від 01.06.2010 р. на суму 7908,84 грн., № 7 від 01.06.2010 р. на суму 1129,76 грн., № 8 від 01.06.2010 р. на суму 4645,22 грн., № 9 від 01.06.2010 р. на суму 1311,00 грн., № 11 від 01.06.2010 р. на суму 2030,19 грн., № 12 від 01.06.2010 р. на суму 7173,98 грн.
Відповідач в порушення умов договору за поставлений товар не розрахувався, внаслідок чого у позивача виникла заборгованість в розмірі 19779,03 грн.
Під час нового розгляду справи відповідач факт наявності заборгованості не заперечував, наголошував на необхідності застосування судом строку позовної давності.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Положеннями ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не виникає з характеру відносин сторін.
Приписами ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Проте, відповідач, в порушення умов Договору та чинного законодавства, не виконав своїх зобов'язань щодо здійснення повного розрахунку за поставлений товар, в зв'язку з чим за ним на час розгляду справи рахується заборгованість в розмірі 19779,03 грн. Доказів сплати зазначеного боргу відповідач суду не надав.
Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога позивача про стягнення 19779,03 грн. заборгованості за поставлений товар є доведеною та обґрунтованою.
Згідно ч. 1 ст. 252 Цивільного кодексу України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.
Положеннями ч. 1 ст. 253 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Враховуючи наведені норми Цивільного кодексу України, положення п. 2.2 Договору, згідно якого покупець оплачує постачальнику 100% вартості продукції протягом 30 робочих днів з дати поставки зазначеної продукції, а також, дат на накладних, за якими позивачем було здійснено відповідачу поставку товару згідно Договору, прострочення виконання відповідачем зобов'язання щодо здійснення розрахунку за поставлений товар починається з наступного дня після спливу встановленого 30-денного строку для здійснення оплати, який також починає свій обрахунок з наступного дня після здійснення поставки товару, тобто останнім днем оплати товару, отриманого за видатковими накладними №6 від 01.06.2010 р., № 7 від 01.06.2010 р., № 8 від 01.06.2010 р., № 9 від 01.06.2010 р., № 11 від 01.06.2010 р.., № 12 від 01.06.2010 р. є 14.07.2010р.
Положеннями ст. 256 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно з ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язують його початок.
Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Статтею 258 Цивільного Кодексу України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Частиною 2 вказаної норми ЦК України встановлено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Положеннями ст. 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач у відзиві на позов зазначає, що строк позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості за поставлений за Договором товар сплинув до моменту звернення позивача з даним позовом до суду, а саме 14.07.2013р.
З огляду на зазначене, відповідач подав заяву про застосування строку позовної давності та посилаючись на ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України просить суд застосувати наслідки спливу строків позовної давності у даному спорі щодо заявлених позовних вимог про стягнення основного боргу, пені, штрафу, інфляційних втрат і 3% річних та з вказаних підстав відмовити в задоволенні позову.
Позивач, в свою чергу, заперечуючи щодо спливу строків позовної давності до вказаних позовних вимог посилається на переривання строку позовної давності, що підтверджується актами звірки взаємних розрахунків станом на 31.03.2013 та на 30.09.2013, які підписано у двосторонньому порядку повноважними представниками сторін та скріплений печатками товариств, згідно яких сальдо на користь позивача становить 1106612,92 грн.
Як зазначає позивач, підписаний з боку відповідача акт звірки взаєморозрахунків свідчить про визнання ним заборгованості за поставлену продукцію по укладеним між сторонами у справі договорам, в тому числі і за договором № Д-1111-64/87-Д від 01.06.2010 р.
Відповідно до п. 2.2 Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» за змістом частини 1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Суд зазначає, що відповідно до ст. 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Пунктом 4.4.1 Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу. Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.
Дослідивши зазначені акти звірки взаємних розрахунків між сторонами у справі від 31.03.2013 та від 30.09.2013, на які позивач посилається як на підставу переривання строку позовної давності та свідчення визнання відповідачем заборгованості за договором поставки продукції № Д-1111-64/87-Д від 01.06.2010 р., суд першої інстанції прийшов до висновку, з яким погоджується суд апеляційної інстанції, що вказані акти не містять вказівок про те, що в них зафіксовано стан взаєморозрахунків, зокрема, і сума заборгованості відповідача перед позивачем, саме за договором поставки продукції № Д-1111-64/87-Д від 01.06.2010 р, який є підставою для звернення позивача з даним позовом до суду, крім того дані акти також не відображають і факт визнання відповідачем заборгованості за видатковими накладними № 6 від 01.06.2010 р., № 7 від 01.06.2010 р., № 8 від 01.06.2010 р., № 9 від 01.06.2010 р., № 11 від 01.06.2010 р.., № 12 від 01.06.2010 р. є 14.07.2010р.
Посилання позивача на наявність помилки в актах, а саме про помилкове незазначення номеру договору № Д-1111-64/87-Д від 01.06.2010 р у актах звірки від 31.03.2013 та від 30.09.2013 правомірно відхилено судом першої інстанції, оскільки вказані твердження заперечувались представником відповідача, доказів внесення відповідних виправлень в акти звірки позивачем не надано. Крім того, в разі помилкового незазначення сторонами в акті звірки від 31.03.2013 р. договору № Д-1111-64/87-Д, сторони мали можливість виправити вказану помилку при складанні акта звірки від 30.09.2013р., проте цього зроблено не було.
Крім того, позивач додатково посилається на довідку станом від 02.03.2015р., додану до письмових пояснень, згідно якої, на думку позивача, можливо ідентифікувати борг по спірному договору, проте суд не може прийняти таку довідку у якості належного доказу, оскільки вона складено в односторонньому порядку бухгалтером позивача вже після звернення позивача з даним позовом до суду. Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позивачем не надано достатніх доказів, які б підтверджували факт переривання строку позовної давності щодо вимог позивача про стягнення заборгованості в розмірі 19779,03 грн. за Договором № Д-1111-64/87-Д від 01.06.2010 р.
Таким чином, підписання відповідачем актів звірки взаємних розрахунків станом на 31.03.2013 та 30.09.2013 не є дією в розумінні ст. 264 Цивільного кодексу України, що свідчить про визнання відповідачем боргу за Договором № Д-1111-64/87-Д від 01.06.2010 р на суму 19779,03 грн., а відтак переривання перебігу строку позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості за поставлений за договором товар не відбулось.
За таких обставин, перебіг строку позовної давності щодо вимог про стягнення 19779,03 грн., починається з 14.07.2010 і спливає через три роки, тобто 14.07.2013.
Позивач звернувся до суду з позовом 25.02.2015, про що свідчить вхідний штамп суду № 4477/15 на позовній заяві, тобто поза межами строку позовної давності. Інших доказів щодо переривання строку позовної давності чи поважності причин його пропуску позивач суду не надав.
Згідно ст. 266 Цивільного кодексу України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Таким чином, враховуючи сплив позовної давності, а також наявність заяви відповідача щодо застосування до спірних відносин наслідків спливу строку позовної давності, позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Вищевикладені обставини справи спростовують доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, та на які він посилається як на підставу скасування рішення суду, а тому відхиляються судом.
За таких обставин, Київський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що суд першої інстанції прийняв рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду не вбачається.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» залишити без задоволення, рішення господарського суду міста Києва від 25.11.2015 року у справі № 910/4477/15-г - без змін.
2. Матеріали справи № 910/4477/15-г повернути до господарського суду міста Києва.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановлені законом порядку та строки.
Головуючий суддя І.А. Іоннікова
Судді О.В. Тищенко
К.В. Тарасенко