"08" лютого 2016 р. Справа № 917/2142/15
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Плахов О.В., суддя
Лакіза В.В., суддя Шутенко І.А.,
при секретарі Міракові Г.А.
за участю представників:
позивача - не з'явився,
відповідача - не з'явився,
розглянувши у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лубенське шляхово-будівельне управління № 9", м. Лубни (вх. №5693П/2) на рішення господарського суду Полтавської області від 26.11.2015р. у справі № 917/2142/15
за позовом Приватного підприємства "СВ-Трансбудсервіс", смт. Великабагачка,
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Лубенське шляхово-будівельне управління № 9", м. Лубни,
про стягнення 341147,03 грн.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 26.11.2015р. у справі № 917/2142/15 (суддя Безрук Т.М.) позов задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лубенське шляхово-будівельне управління № 9" на користь Приватного підприємства "СВ-Трансбудсервіс" 182620грн. 00 коп. боргу з орендної плати, 11152грн. 91коп.річних, 132711грн. 34 коп. інфляційних, 4897грн. 26 коп. витрат зі сплати судового збору; в іншій частині у позові відмовлено.
Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що відповідач неналежним чином виконав свої зобов'язання за укладеними договором, тому до сплати підлягає сума основної заборгованості, 3% річних та інфляційні втрати; у задоволенні вимоги щодо стягненні пені відмовлено, оскільки укладеним договором не передбачено відповідальності орендаря за несвоєчасну сплату, тому відсутні підстави для стягнення пені.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Лубенське шляхово-будівельне управління № 9" з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Полтавської області від 26.11.2015р. у справі № 917/2142/15 скасувати частково; ПП "СВ-Трансбудсервіс" відмовити у частині стягнення інфляційних за період з 02.07.2013р.-17.09.2015р., та 3% річних за період з 02.07.2013р.-14.01.2015р., прийняти нове рішення по справі з урахуванням обставин, викладених у апеляційній скарзі.
В обґрунтування апеляційної скарги заявник посилається на те, що судом першої інстанції не вірно встановлений строк виконання зобов'язання, а саме, оскільки укладеним договором не передбачено строк виконання зобов'язання, тому у відповідності до норм чинного законодавства визначений моментом пред'явлення вимоги, у якій встановлений строк до 25.08.2015р., отже, на думку апелянта, починаючи з цього часу у орендаря виник обов'язок оплати.
Розпорядженням секретаря другої судової палати від 16.12.2015р. у зв'язку з відпусткою судді Здоровко Л.М. для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Плахова О.В., судді Лакізи В.В., судді Шутенко І.А.
Від позивача надійшла заява (вх. 792 від 25.01.2016р.) про відмову у позові, в якій повідомляє суд, що позивач по справі відмовляється від позовних вимог до відповідача, у зв'язку з чим просить припинити провадження у справі.
Колегія суддів відмовляє у задоволенні заяви про відмову у позові з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Відповідно до п. 8 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2011р. №7 «Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України», зокрема, апеляційна інстанція не застосовує положення Господарського процесуального кодексу України щодо відмови позивача від позову.
Таким чином, заява позивача про відмову у позові не підлягає задоволенню.
У судове засідання 08.02.2016р. представники сторін не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.
20.03.2013p. між Приватним підприємством "СВ-Трансбудсервіс" (позивачем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Лубенське шляхово-будівельне управління № 9" (відповідачем) укладений договір № 2003013 оренди транспортних засобів.
Згідно з п. 1.1. договору у порядку та на умовах, визначених договором, орендодавець (позивач) передає, а орендар (відповідач) приймає в тимчасове користування транспортний засіб, визначений у п.1.2 договору.
В п.1.2. договору вказана характеристика предмету оренди, а саме сідлового тягача-Е ватажний DAF XF95 95.380, н/причіпу - самоскид Е, сідлового тягача-Е ватажний DAF XF95 95.480 н/причіпу - самоскид Е.
За актом приймання-передачі від 25.03.2013р. позивач передав, а відповідач прийняв: 1) сідловий тягач-Е ватажний DAF XF 95.380 державний реєстраційний номер - ВІ 9534 ВК; 2) напівпричіп - самоскид Е, ВІ 9695 ХР, рік випуску 2004; 3) сідловий тягач-Е ватажний DAF XF95.480 державний реєстраційний номер ВІ 2150 ВТ, рік випуску 2005; 4) напівпричіп - самоскид Е, державний реєстраційний номер ВІ 0511 ХО, рік випуску 2012 рік (а.с.17).
Згідно з п. 4.1. договору орендна плата становить 2160,00 грн. за один календарний день з ПДВ.
Пунктом 4.2. договору встановлено, що сума орендної плати розраховується по закінченню календарного місяця з розрахунку календарних днів фактичного використання предмету оренди згідно актів приймання-передачі та підписується акт про вартість оренди.
Орендар використовував предмет оренди, що підтверджується: актами приймання передачі виконаних робіт від 31.03.2013р. на суму 30373,00 грн. з ПДВ, від 16.04.2013р. на суму 32400,00 грн. з ПДВ., від 16.04.2013р. на суму 32400,00 грн. з ПДВ., від 30.04.2013р, на суму 32400,00 грн. з ПДВ., від 30.04.2013р. на суму 32400,00 грн. з ПДВ., від 16.05.2013р. на суму 32400,00 грн. з ПДВ., від 16.05.2013р. на суму 32400,00 грн. з ПДВ., від 31.05.2013р. на суму 34560,00 грн. з ПДВ., від 31.05.2013р. на суму 34560,00 грн., з ПДВ., від 01.07.2013р. на суму 32400,00грн. з ПДВ., від 01.07.2013р. на суму 32400,00грн. з ПДВ., від 02.07.2013р. на суму 32400,00 грн. з ПДВ., від 02.07.2013р. на суму 32400,00 грн. з ПДВ, від 02.07.2013р. на суму 9500,00грн. з ПДВ.; податковими накладними №8 від 31.03.2013р. на суму 30373,00 грн. з ПДВ., №11 від 16.04.2013р. на суму 32400,00 грн. з ПДВ., №12 від 16.04.2013р, на суму 32400,00 грн. з ПДВ., №14 від 30.04.2013р. на суму 32400.00 грн. з ПДВ., №13 від 30.04.2013р. на суму 32400,00 грн. з ПДВ., №20 від 16.05.2013р. на суму 32400,00 грн. з ПДВ., №21 від 16.05.2013р. на суму 32400,00 грн. з ПДВ., №22 від 31.05.2013р. на суму 34560,00 грн. з ПДВ., №23 від 31.05.2013р. на суму 34560,00 грн. з ПДВ., №34 від 01.07.2013р. на суму 32400,00 грн. з ПДВ., №35 від 01.07.2013р. на суму 32400,00 грн. з ПДВ., №36 від 02.07.2013р. на суму 32400,00 грн. з ПДВ., №37 від 02.07.2013р. на суму 32400,00 грн. з ПДВ., №38 від 02.07.2013р. на суму 9500грн. з ПДВ.
На оплату вказаних послуг позивачем було виписано рахунки №10 від 31.03.2013р., №16 від 16.04.2013р., №17 від 16.04.2013р., №18 від 30.04.2013р., №19 від 30.04.2013р., №27 від 16.05.2013 р., №28 від 16.05.2013 р., №29 від 31.05.2013р., №30 від 31.05.2013 р., №37 від 01.07.2013 р., №38 від 01.07.2013р., №39 від 02.07.2013р., №40 від 02.07.2013р., №41 від 02.07.2013 р.
Таким чином, загальна сума заборгованості складає 432993,00 грн. у відповідності до вищезазначених рахунків.
Як вбачається з матеріалів справи відповідачем на виконання укладеного договору було сплачено 130373,00 грн. у відповідності до платіжного доручення від 24.04.2013р. на суму 30373,00грн., від 03.06.2013р. на суму 64800 грн., від 05.06.2013р. на суму 35200,00грн. (а.с. 63-65).
У зв'язку з неналежним виконання договору оренди транспортного засобу від 20.03.2013р. №2003013 позивачем (орендодавцем) на адресу відповідача - ТОВ «Лубенське ШБУ-9» направлено претензію від 12.08.2015р. №12-08/15 з вимогою погасити заборгованість в розмірі 202620 грн. у термін до 25.08.2015р. (а.с. 19).
Відповідач сплатив 70000 грн., що підтверджується виписками банку по особовому рахунку позивача від 15.01.2015р. на суму 50000,00 грн., від 17.09.2015р. на суму 20000,00грн. (а.с. 66-67).
Отже, заборгованість відповідача зі сплати орендної плати становить 182620,00 грн.
У зв'язку з вищевикладеним, позивач вважає, що його права порушені та звернувся до господарського суду першої інстанції про стягнення з відповідача заборгованості за договором від 20.03.2013р. №2003013 в сумі 341147,03 грн., з яких 182620 грн. - сума основного боргу, 14146,72 грн. - пеня за період 02.07.20013р.-02.12.2013р., 63758,23 грн. - збитки від інфляції за період 02.07.2013р.-15.01.2015р., 68953,11 грн. - збитки від інфляції за період з 16.01.2015р.-17.09.2015р., 11668,97 - три відсотка річних за період з 02.07.2013р.-14.01.2015р.
Господарським судом Полтавської області винесено рішення від 26.11.2015р., яким позов задоволено частково.
Колегія суддів частково не погоджується з висновком господарського суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ч.1 ст.193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до положень ст. 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 526 Цивільного Кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як зазначено вище, відповідачем не було виконано належним чином умов укладеного між сторонами договору оренди транспортного засобу від 20.03.2013р. № 2003013.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками господарського суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача за неналежне виконання умов договору оренди транспортного засобу від 20.03.2013р. № 2003013 основної суми заборгованості у сумі 182620,00грн.
У відповідності до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до п. 1.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.
Днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.
Оскільки згаданою статтею 530 ЦК України не визначена форма пред'явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо. При цьому якщо боржник (відповідач) заперечує одержання ним такої вимоги, кредитор (позивач) зобов'язаний подати господарському суду докази її надіслання боржникові. Останній, зі свого боку, не позбавлений права подати докази неодержання ним вимоги кредитора (наприклад, довідку підприємства зв'язку про ненадходження на адресу боржника відповідного рекомендованого поштового відправлення). Ухилення боржника від одержання на підприємстві зв'язку листа, що містив вимогу (відмова від його прийняття, нез'явлення на зазначене підприємство після одержання його повідомлення про надходження рекомендованого або цінного листа) не дає підстав вважати вимогу непред'явленою.
Відповідно до п. 4.2 договору сума орендної плати розраховується по закінченню календарного місяця з розрахунку календарних днів фактичного використання предмету оренди згідно з актів приймання-передачі та підписується акт про вартість оренди.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем (орендодавцем) на адресу відповідача - ТОВ «Лубенське ШБУ-9» направлено претензію від 12.08.2015р. №12-08/15 з вимогою погасити заборгованість в розмірі 202620 грн. у термін до 25.08.2015р. (а.с. 19).
Ця претензія надіслана відповідачу 13.08.2015р., а отримана відповідачем за довіреністю 18.08.2015р., про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 20).
Таким чином, договором оренди не передбачено строк оплати. Однак, на адресу відповідача направлена претензія про вимогу сплатити заборгованість за укладеним договором, тому строк сплати настав 25.08.2015р., тобто у строк, встановлений претензією.
Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Пунктом 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Оскільки індекс інфляції є змінною величиною, позивач, який бажає стягнути заборгованість з урахуванням цього індексу, повинен у кожному конкретному випадку подати господарському суду обґрунтований розрахунок відповідної суми.
Як вбачається з матеріалів справи, та з чим частково погодився господарський суд першої інстанції, позивач просив стягнути збитки від інфляції за період з 28.08.2013р. по 17.09.2015р.
Однак, колегія суддів не може погодитися з даним періодом стягнення збитків від інфляції, оскільки, як зазначено вище, строком виконання зобов'язання є 25.08.2015р. (строк указаний у претензії).
У відповідності до п. 2. Інформаційного листа Вищого господарського суду від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця
Таким чином, строком настання обов'язку сплати є 25.08.2015р., позивач звернувся до суду 02.10.2015р., отже, інфляційні втрати розраховуються за вересень 2015 року.
Перевіривши, наданий відповідачем (апелянтом) розрахунок інфляційних втрат, колегія суддів погоджується з даним розрахунком та вважає за правомірне стягнути з відповідача інфляційних втрат у розмірі 4200,26 грн.
Щодо стягнення 3% річних колегія суддів зазначає наступне.
У позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача за неналежне виконання договору оренди транспортного засобу 3% річних за період з 28.08.2013р. по 14.01.2015р.
Як встановлено вище, обов'язок оплати визначений у претензії від 12.08.2015р. №12-08/15, а саме 25.08.2015р.
Оскільки, позивач просить стягнути 3% річних включно по 14.01.2015р., а це не є строком виконання зобов'язання, тому дана вимога не підлягає задоволенню.
Колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені з огляду на наступне.
Відповідно до ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Стосовно спірних правовідносин законом розмір штрафних санкцій не встановлено, отже, необхідною умовою їх нарахування та стягнення є визначення підстав сплати та розміру санкцій в договорі, укладеному між сторонами.
В договорі від 20.03.2013р. № 2003013 сторони не передбачено відповідальності орендаря несвоєчасну оплату орендної плати за користування транспортними засобами у вигляді нарахування пені.
Отже, підстави для нарахування пені відсутні. Вимоги позивача в частині стягнення пені задоволенню не підлягають.
Відповідно до приписів ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Наведена норма зобов'язує суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, які необхідні для правильного вирішення спору, на основі вичерпних та достеменно підтверджених висновків.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені, інфляційних втрат за період з 28.08.2013р. по 25.08.2015р., три відсотки річних з 28.08.2013р. по 14.01.2015р. слід відмовити, як таких, що не підтверджені належними доказами, які б об'єктивно і у визначеному законом порядку підтвердили позицію позивача.
А також, колегія суддів зазначає, що апелянт просить переглянути рішення в частині стягнення 3% річних, в якому просить стягнути з відповідача 3% річних за період з 25.08.2015р. по 17.09.2015р., а не за період з 28.08.2013р. по 14.01.2015р. як просить позивач. Однак, дана вимога не підлягає задоволенню, оскільки стягнення 3% річних з відповідача (апелянта) за період з 25.08.2015р. по 17.09.2015р. не заявлялась позивачем та не була предметом розгляду у суді першої інстанції.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню частково, тому Рішення господарського суду Полтавської області від 26.11.2015р. у справі № 917/2142/15 слід скасувати та прийняти нове рішення про часткову відмову у позову.
Відповідно до п. 10 ч.2 ст.105 Господарського процесуального кодексу України у постанові має бути зазначений новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.
За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне здійснити перерозподіл судових витрат у відповідності до положень ст.49 ГПК України.
Керуючись статтями 49, 91, 99, 101, 102, п.2 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лубенське шляхово-будівельне управління № 9", м. Лубни, задовольнити частково.
Рішення господарського суду Полтавської області від 26.11.2015р. у справі № 917/2142/15 скасувати та прийняти нове рішення.
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лубенське шляхово-будівельне управління № 9" (вул. Радянська, буд. 210, м. Лубни, Лубенський район, Полтавська область, 37500, ідентифікаційний код 03450436) на користь Приватного підприємства "СВ-Трансбудсервіс" (вул. Леніна, буд. 2, кв. 5, смт. Велика Багачка, Великобагачанський район, Полтавська область, 38300; ідентифікаційний код 35376959) 182620грн. 00 коп. боргу з орендної плати, 2705,70 грн. інфляційних, 2785,28 грн. судового збору за подання позовної заяви.
В іншій частині у задоволенні позову відмовити.
Стягнути з Приватного підприємства "СВ-Трансбудсервіс" (вул. Леніна, буд. 2, кв. 5, смт. Велика Багачка, Великобагачанський район, Полтавська область, 38300; ідентифікаційний код 35376959) на користь з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лубенське шляхово-будівельне управління № 9" (вул. Радянська, буд. 210, м. Лубни, Лубенський район, Полтавська область, 37500, ідентифікаційний код 03450436) 3063,82 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.
Господарському суду Полтавської області видати відповідні накази.
Повний текст постави складено 10.02.2016р.
Головуючий суддя О.В. Плахов
Суддя В.В. Лакіза
Суддя І.А. Шутенко