04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"02" лютого 2016 р. Справа№ 925/1697/15
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Руденко М.А.
суддів: Дідиченко М.А.
Пономаренка Є.Ю.
при секретарі: Захарчук Н.С.
за участю представників сторін:
від позивача : представник - Петренко Л.В. ( за довіреністю від 04.01.16)
від відповідача: представник - не з'явився
розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська ЗТК"
на рішення господарського суду Черкаської області від 19.11.2015
у справі № 925/1697/15 (суддя: Скиба Г.М.)
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська ЗТК"
до публічного акціонерного товариства "Ватутінський хлібокомбінат"
про стягнення 184 875,15 грн. заборгованості та санкцій
У жовтні 2015р. позивач звернувся до господарського суду Черкаської області з позовною заявою до відповідача про стягнення 184875,15 грн., а саме:170529,65 грн. основного боргу, 9820,64 грн. - пені, 602,69 грн. - 3% річних, 3 922,18 грн. - інфляційних за невиконання умов договору поставки зерна №11/8 від 11.08.2015р.
Рішенням господарського суду Черкаської області від 19.11.2015 по справі № 925/1697/15 в задоволенні позову відмовлено повністю.
Мотивуючи рішення суд першої інстанції зазначив, що договір неукладений в розумінні ч.8 ст. 181 ГК України, оскільки сторони не дійшли згоди щодо якості як складової частини предмету. При цьому, суд обґрунтовує такі висновки наявністю в ДСТУ 3768:2004 критерії в поділу пшениці на групи та класи, та виходячи з відсутності в договорі та документах до нього посилання на конкретний клас пшениці, прийшов до висновку про недосягнення сторонами домовленості щодо якості пшениці, як істотної умови договору.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач - товариство з обмеженою відповідальністю "Одеська ЗТК" звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Черкаської області від 19.11.2015 у справі № 925/1697/15 скасувати та задовольнити вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав на те, що суд першої інстанції прийшов до хибного висновку про неузгодженість сторонами всіх істотних умов, та хибного висновку про неукладеність договору поставки, що не відповідає обставинам справи. Оскільки матеріалами справи належним чином доведено, що на виконання умов договору позивачем було поставлено товар, а відповідачем в свою чергу його було отримано без зауважень, але відповідач не розрахувався в повному обсязі.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 04.12.2015 апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська ЗТК" прийнято до провадження та призначено справу № 925/1697/15 до розгляду.
18.01.2016 через відділ документального забезпечення суду від представника відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечив проти вимог апеляційної скарги, та просив її залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
В подальшому розгляд справи було відкладено на підставі клопотання позивача про відкладення.
02.02.2016 року у судове засідання про час та місце слухання справи повідомлявся належним чином (відповідно до ухвали від 19 січня 2016 року а.с.101-102), поважних причин неявки суду не повідомив.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (Інформаційний лист Вищого господарського суду від 13.08.2008 р. № 01-8/482 із змінами станом на 29.06.2010 року „Про деякі питання застосування норми Господарського процесуального кодексу України").
Відповідно до п. 3.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, судова колегія вважає можливим розглянути справу у відсутності представник відповідача , за наявними у справі доказами.
Представник позивача, у судовому засіданні, 02.02.2016 року просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, позовні вимоги задовольнити.
Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 101 Господарського процесуального кодексу апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Як вбачається з матеріалів справи, 11.08.2015 року між ТОВ «Одеська ЗТК» (Постачальник) та ПАТ «Ватутінський хлібокомбінат» (Покупець, замовник) було укладено Договір поставки зерна №11/8.(а.с.8)
За умовами зазначеного договору, постачальник зобов'язується передати у власність замовника зерно пшениці, що надалі іменується як товар, на підставі заявлених покупцем замовлень на постачання, а покупець зобов'язується прийняти даний товар та оплатити його (п.1.1 даного договору) . Кількість Товару становить 60 т (шістдесят) (+/-10%) тон, вартість однієї тони 3400,00 грн. (три тисячі чотириста гривень) з ПДВ.( п. 2.1 Договору). Товар поставляється покупцеві за договірними цінами, погодженими сторонами шляхом переговорів або згідно з додатками до договору, а видаткова накладна, виписана на передачу партії товару та підписана уповноваженими представниками покупця та постачальника є підтвердженням домовленості сторін про ціну. Оплата за товар здійснюється покупцем на умовах відстрочення платежу протягом п'яти банківських днів (дати відмітки на ТТН Постачальника) (п.4.1 договору).
На виконання умов договору постачальник поставив товар загальною вартістю 194445,77 грн. з ПДВ., що підтверджено видатковою накладною РН-000025 від 11.08.2015 року на зазначену суму (а.с.9), а також товарно-транспортними накладними №240152 від 11.08.2015 року та №240153 від 11.08.2015 року (а.с.10,11), підписаними уповноваженою особою покупця, а саме ОСОБА_1 який діяв на підставі довіреності №1181 від 11.08.2015 року (а.с.12), без зауважень.
Колегією суддів встановлено, що зазначені документи оформлені саме на виконання зазначеного договору, про що свідчать відповідні посилання на реквізити договору в цих документах. Відповідач прийняв товар (зерно пшениці), встановивши її кількість та визначивши якість, при цьому позивачу було надано довіреність, підписано видаткові накладні. Товар у зв'язку з неналежною якістю позивачу повернуто не було.
Як вбачається з матеріалів справи, покупець частково оплатив поставлений постачальником товар, зокрема 01.09.2015 року було перераховано кошти на суму 20000,00 грн. та 04.09.2015 року на суму 10000,00 грн.. Таким чином, загальна сума перерахованих коштів становила 30000,00 грн. (а.с.38).
У зв'язку з неповною оплатою відповідачем за поставлений товар, позивачем було надіслано на адресу відповідача письмову вимогу від 16.10.2015 року про сплату заборгованості (а.с.13), проте відповіді надано не було та борг не сплачено.
Позивач звернувся з позовними вимогами на підставі того, що відповідач у встановлений договором поставки строк свого обов'язку по оплаті поставленого товару не виконав і допустив прострочення виконання грошового зобов'язання, то його дії є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 ЦК України), і він вважається таким, що прострочив (ст.612 ЦК України).
Відмовляючи в задоволені позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що між сторонами не досягнуто згоди з усіх істотних умов договору, а тому договір постачання є неукладеним.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції зважаючи на наступне.
Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання, які мають ознаки договору поставки, згідно якого в силу вимог ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
За правовою природою договір поставки є консенсуальним, двостороннім і оплатним. Як консенсуальний договір він вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов. Двосторонній характер договору поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної сторони прав та обов'язків.
Як встановлено ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно вимог ст. ст. 662-664 ЦК України постачальник зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором. Обов'язок продавця вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.
Статтею 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
За ч. 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Відповідно до ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 266 ГК України передбачено, що предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.
Отже в розумінні вищезазначеної статті предметом договору поставки можуть бути продукція та вироби, визначені як родовими, так і індивідуальними ознаками.
Як зазначено в ч. 2 ст. 184 ЦК України родовими визнаються товари, що визначаються родовими ознаками, властивими усім речам такого самого роду, та вимірюються числом, вагою, мірою (цегла, пісок, зерно та ін.).
Як вбачається з матеріалів справи, та встановлено колегією суддів, договір містить умови щодо предмету (зерно пшениці), кількості, строків, оплати тощо, підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками. Оскільки покупець (відповідач) є виробником хлібобулочної продукції, то за умовами договору (п.п. 2.2, п.п. 2.3 Договору) сторони дійшли згоди, що якість товару (зерна пшениці) має відповідати чинним в Україні ДСТУ, ТУ та перевіряється на таку відповідність і придатність до використання у виробництві відповідача його лабораторією.
Також, за умовами договору (п.п.1.1, п.п.2.3) сторони домовились про поставку родових речей - зерна пшениці згідно ДСТУ, тим самим розуміючи єдиний загальновідомий чинний національний ДСТУ 3 768:2010 «Пшениця. Технічні умови». ДСТУ містить вимоги по якості, що прямо відповідає критеріям встановленим ч. 1 ст. 268 ГК України щодо умов договору поставки по якості за якою якість товарів, що поставляються, повинна відповідати стандартам, технічним умовам, якщо сторони не визначать у договорі більш високі вимоги до якості товарів.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку, про невідповідність договору поставки № 11\8 від 11 серпня 2015 року вимогам ч. 4 ст. 180 ГК, оскільки як свідчать матеріали справи, сторони домовлятись про поставку зерна пшениці будь-якого класу в межах ДСТУ, а тому спірний договір містить умови щодо якості, умови щодо предмету визначені у відповідності до Закону.
Вищезазначена правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 16.09.2014 року в якій суд наводить висновок щодо вимог до якості товару, що є предметом договору поставки та Постанові Вищого господарського суду України від 18.10.2011 року у справі №4/158/09-11/166/10-15/340/10.
Стосовно доводів скаржника, що відповідач у встановлений договором строк свого обов'язку по оплаті поставленого товару не виконав і допустив прострочення виконання грошового зобов'язання, то його дії є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 ЦК України), і він вважається таким, що прострочив (ст.612 ЦК України), відповідно, наявні підстави для застосування встановленої законом або договором відповідальності, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідальність покупця за несвоєчасно виконане грошове зобов'язання встановлюється згідно з п.7.2 Договору поставки №11/8 та чинним законодавством. За умовами договору поставки покупець в разі несвоєчасного розрахунку за поставлений товар сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, коли сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний прострочений календарний день.
Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо іншого розміру процентів не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст.534 ЦК України в разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.
Як видно з матеріалів справи, а саме з розрахунку пені та інфляції (а.с. 15) оскільки, оплата товару здійснювалася покупцем частково 01.09.2015 року в сумі 20 000 грн та 04.09.2015 року в сумі 10 000 грн. з порушенням встановлених сторонами строків ( п. 4.4 договору поставки) та суми платежів було недостатньо для погашення всієї суми боргу, продавцем було відраховано від суми платежів в першу чергу пеню та 3 відсотки річних, а потім здійснювалося відрахування від загальної суми боргу, що відповідає вимогам ст. 534 ЦК України.
Отже, матеріалами справи підтверджено, що відповідачем було отримано зерно пшениці та частково сплачено кошти за товар, що свідчить про належне виконання умов договору поставки зерна № 11\8 від 11 серпня 2015 року позивачем, та порушення відповідачем умов договору в частині оплати.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково застосував норми ч.4. ст. 180 ГК України (за якою умови про предмет у господарському договорі повинні визначати в т.ч. вимоги до їх якості). Оскільки в силу спеціальної норми - ч. 3 ст. 268 ГК України у разі відсутності в договорі умов щодо якості товарів остання визначається відповідно до мети договору або до звичайного рівня якості для предмета договору чи загальних критеріїв якості (аналогічно в ч.2 ст. 673 ЦК України).
За таких обставин, навіть відсутність в договорі поставки посилання на ДСТУ не свідчить про неукладеність такого договору, оскільки поставлена пшениця мала відповідати меті договору, а саме потребам відповідача як виробника хлібу.
Відповідно до ч.1 ст. 666 ЦК України в разі не передання постачальником документів, що стосуються товару та підлягають переданню разом з ним, покупець має право не погодитися з цим та встановити розумний строк для їх передання. А в разі, якщо протягом цього строку документи передано не було, то відмовитися від договору та повернути товар постачальникові. Крім того, діючою Інструкцією про порядок прийому продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю від 25.04.1966 року (П7) в п. 14 встановлено, що в разі відсутності певних супровідних документів, це не зупиняє прийом товару, натомість складається акт про їх фактичну якість.
За умовами договору (п. 5.4. договору) в разі невідповідності товару якості, покупець має відмовитися від прийому товару. Крім того, умовами договору також чітко встановлений алгоритм дій замовника в разі встановлення його лабораторією, що товар є неналежної якості. В даному випадку покупець надсилає Постачальнику вимоги про заміну неякісного Товару в письмовому виді, по факсу, по електронній пошті або усній формі, після чого створюється комісія з представників обох сторін, якою робиться висновок стосовно якості товару (п.2.5, 2.6.Договору).
В матеріалах справи відсутні належні докази, які б свідчили, що відповідачем вчинялись будь які дії, які б свідчили про незгоду замовника з якістю товару, а тому товар був придатний для мети договору. Товар був прийнятий відповідачем та відповідно до матеріалів справи повернутий у зв'язку з не якістю не був.
Також, колегія суддів звертає увагу що відповідно до в п.2.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29.05.2013 передбачено, що визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками виконання його сторонами. Така сама позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 10.02.2009 року за якою виконання договору сторонами не дає підстав вважати цей договір неукладеним. Вказана обставина також виключає можливість застосування до спірних правовідносин частини 8 статті 181 ГК України, відповідно до приписів якої визначення договору як неукладеного (такого, що не відбувся), може мати місце на стадії укладання господарського договору, у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних його умов, а не за наслідками виконання договору сторонами.
При цьому звертаючись з позовною заявою посилається на положення ст. 534 ЦК України, якою передбачена черговість погашення вимог за грошовими зобов'язанням.
Згідно вказаної статті, у разі недостатності суми проведення платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: перша черга відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання;у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; у третю чергу сплачується основна сума боргу.
Отже, колегія суддів вважає, що позивачем правомірно застосовані положення ст. 534 ЦК України щодо зарахування неустойки (пені) та суми основного боргу.
В той же час позиція позивача про частковість зарахування перерахованих відповідачем суми грошових коштів в рахунок погашення 3% річних є помилковою.
Колегія суддів звертає увагу, як зазначено Верховним Судом України у листі від 01.07.2014р. практики застосування ст. 625 ЦК України в цивільному судочинстві роз'яснив, що при застосуванні норм стосовно черговості погашення вимог грошовим зобов'язанням у разі недостатності суми проведеного платежу (ст. 534 ЦК України) судам необхідно виходити з того, що під процентами, які погашаються раніше від основної суми боргу, розуміють відсотки за користування чужими коштами, що підлягають сплаті за грошовим зобов'язанням, зокрема проценти за користування сумою позику, кредиту, тощо. Відсотки передбачені ст. 625 ЦК України за порушення грошового зобов'язання, погашаються після суми основного боргу.
Таким чином, перераховані відповідачем грошові кошти позивач має право у відповідності до ст. 534 ЦК України зарахувати в рахунок погашення суми неустойки (пені) та суми основної заборгованості.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що умови договору поставки виконувались позивачем, що підтверджується належними доказами щодо поставки товару, а відповідачем отримано зерна пшениці, та в порушення умов договору оплачено лише частково, тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу підлягають задоволенню частково в розмірі 170229,63 грн. ( 170 529,65 грн основного боргу після здійснення часткового розрахунку позивачем - 225,71 грн. ( 3 відсотки річних нарахованих за період з 16.08.2015 року по 31.08.2015 року) - 44,31 грн. ( з відсотки річних нарахованих за період з 01.09.2015 року по 03.09.2015 року).
Необґрунтованими є посилання відповідача на те, що відповідно до платіжних доручень в реквізиті призначення платежу зазначено: за пшеницю згідно накладної № РН 000025 від 11.08.2015 року , оскільки вимог ст. 534 ЦК України визначено черговість погашення боргу.
Стосовно позовних вимог, щодо стягнення пені в розмірі 9820,64 грн., колегія суддів зазначає наступне.
Пунктом 1 ст. 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Одним із правових наслідків порушення зобов'язання, згідно ст. 611 ЦК України є сплата боржником неустойки.
За умовами пункту 7.2. договору у випадку несвоєчасної оплати покупцем вартості отриманого від постачальника товару, замовник сплачує на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, від суми заборгованості за кожний прострочений календарний день.
Зважаючи на викладене колегія суддів прийшла до висновку про те, що відповідач взяті на себе зобов'язання щодо оплати вартості отриманого товару своєчасно не виконав, тому останній повинен сплатити позивачу, пеню відповідно до п. 7.2 Договору.
Колегія суддів перевіривши розрахунок пені, дійшла висновку, що розмір пені становить 9 803,36 грн.: за період 16.08.2015 по 31.05.2015 становить 4 986,33 грн.(основний борг 194445,77 грн.)
(194445,77х30х2х12/365/100=3835,64 грн.)
(194445,77х27х2х4/365/100=1 150,69 грн.)
- За період 01.09.2015 по 03.09.2015 становить 797,52 грн. (основний борг 179687,82 грн., в зв'язку зі сплатою 20000,00 грн.)
(179687,82 х27х2х3/365/100 =797,52 грн.)
- За період 04.04.2015 по 16.10.2015 становить 9803,36грн. (основний борг 170229,63 грн, в зв'язку зі сплатою 10000,00 грн.)
(170229,63 х27.2х21/365/100=5 288,78 грн.)
(170229,63 х22х2х22/365/100= 4 514,58 грн.).
Отже, колегія суддів зазначає, що позовні вимоги в частині стягнення пеня у розмірі 9 803,36 грн., яка нараховувалась у відповідності до п. 7.2 договору та на підставі ст. 534 ЦК України, є такими, що підлягають задоволенню.
Стосовно позовних вимог, щодо стягнення 602,69 грн. процентів річних та 3922,18 грн. інфляції, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
Згідно з умовами договору, зобов'язання по сплаті вважається простроченим, якщо оплата за товар не здійснилася відповідачем протягом п'яти банківських днів з дати передання товару. В договорі №11/8 від 11.08.2015 року прямо встановлено обов'язок відповідача розрахуватися протягом 5-ти днів з дати поставки. Часткова оплата товару відповідачем відбулася вже з порушенням даних строків, тому позивачем було застосовано норми ст. 534 ЦК України щодо черговості погашення вимог кредиторів, а отже спочатку з даних сум було відраховано проценти та неустойки, а потім суму основного боргу. Повністю суму боргу погашено не було.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що позивачем було зараховано в погашення суми, основної заборгованості, неустойки (пені) та 3%, що суперечить нормам ст. 534 ЦК України.
Таким чином, колегія суддів здійснивши перерахунок зарахувань, дійшла висновку, що у відповідності до ст. 534 ЦК України, зарахування погашення суми слід зарахувати в рахунок погашення суми неустойки (пені) та суми основної заборгованості, а зарахування 3% річних в розмірі 255,71грн. та 44,31 грн. є безпідставними.
- За період 04.09.2015 по 16.10.2015 становить 601,63грн. (основний борг 170229,63грн. в зв'язку зі сплатою 10000,00 грн.)
(170229,63х 3/365х43/100=601,63 грн.)
Отже, колегія суддів зазначає, що позовні вимоги в частині стягнення процентів річних у розмірі 601,63 грн., є такими, що підлягають задоволенню.
Стосовно стягнення інфляційних, колегія суддів перевіривши розрахунок інфляційних дійшла висновку що вони підлягають зменшенню, тому позовні вимоги в частині стягнення інфляційних у період з 04.09.2015 по 16.10.2015 рік підлягають задоволенню в розмірі 3915,29 грн. (170229,63х1,023=174144,92-170229,63 = 3 915,29 грн.)
Отже, місцевий господарський суд при прийнятті оскарженого рішення наведеного не врахував, не повністю з'ясував обставини, що мають значення для справи натомість, виходячи з наявних в матеріалах справи доказів, виніс помилкове рішення.
Відповідно до ст. 104 ГПК України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є обґрунтованою і підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення господарського суду Черкаської області від 19.11.2015р. підлягає скасуванню.
Керуючись ст. ст. 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України суд,-
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська ЗТК" на рішення господарського суду Черкаської області від 19.11.2015р. задовольнити .
Рішення господарського суду Черкаської області від 19.11.2015р. скасувати.
Позов задовольнити частково.
Стягнути з публічного акціонерного товариства "Ватутінський хлібокомбінат" (код ЄДРПОУ 00380669, Черкаська обл., Звенигородський р-н, м. Ватутіне, вул. Транспортна, 33) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеська ЗТК"( код ЄДРПОУ 39390495, Одеська обл. м. Одеса, Польський узвіз, буд. 6 оф. 5) основний борг в розмірі 170229,63 грн., пені - 9803,36 грн., процентів річних - 601,63 грн., інфляційні - 3 915,29 грн., судовий збір за подачу позовної заяви в розмірі - 2 773,13 грн. та судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі - 3050,45 грн.
Видачу наказу доручити господарському суду Черкаської області
Матеріали справи №925/1697/15 повернути господарському суду Черкаської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через суд апеляційної інстанції протягом двадцяти днів.
Головуючий суддя М.А. Руденко
Судді М.А. Дідиченко
Є.Ю. Пономаренко