Справа № 22-ц/793/185/16Головуючий по 1 інстанції
Категорія : 58 ОСОБА_1
Доповідач в апеляційній інстанції
ОСОБА_2
03 лютого 2016 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:
головуючогоОСОБА_2
суддівОСОБА_3 , ОСОБА_4
при секретаріОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7 на рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 26 листопада 2015 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_8, ПАТ «УкрСиббанк», ПАТ «Укрсоцбанк», ПАТ «Універсал Банк», ПАТ «Приватбанк», Управління ПФУ у м. Черкаси, ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія», за участю третьої особи - Придніпровського ВДВС Черкаського МУЮ, про визнання права власності на частину майна, звільнення майна з-під арешту, скасування акта опису й арешту майна, усунення перешкод у здійсненні права власності на майно,
ОСОБА_6 звернулася до суду із указаним позовом, яким просила: визнати за нею право власності на частину автомобілів НОМЕР_1, 2007 року випуску, та Citroen Xsara, д.н.з. НОМЕР_2, 2004 року випуску; звільнити з-під арештів ДВС зазначені автомобілі; скасувати акти опису й арешту майна боржника від 16.01.2013 та від 17.10.2014 щодо цих автомобілів; усунути перешкоди в здійсненні ОСОБА_6 права користування та розпорядження її майном, шляхом повернення належного їй на праві власності майна.
В обґрунтування вказала на те, що вона з ОСОБА_8 перебуває у шлюбі з 2000 року. За час сумісного життя ними набуто спільне майно, зокрема, автомобілі НОМЕР_1, 2007 року випуску, та Citroen Xsara, д.н.з. НОМЕР_2, 2004 року випуску.
В рамках виконавчого провадження згідно виконавчого листа Придніпровського районного суду м. Черкаси у справі №2-276 від 01.07.2011 про стягнення з ОСОБА_8 на користь ПАТ «УкрСиббанк» боргу в сумі 294122,51 грн. постановами Придніпровського ВДВС Черкаського МУЮ від 24.01.2012 про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження накладено арешт на вказані автомобілі. В подальшому, автомобіль Citroen С4 описано актом опису й арешту майна боржника від 16.01.2013, а автомобіль Citroen XSARA - актом опису й арешту майна боржника від 17.10.2014.
Таким чином ДВС накладено арешт на майно, яке є об'єктом спільної сумісної власності сторін у справі, чим порушено права позивачки, як співвласника арештованого майна.
Рішенням Придніпровського районного суду міста Черкаси від 26.11.2015 у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції представник позивачки подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав та мотивів.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо визнання права власності позивачки на частину майна суд першої інстанції виходив з того, що спірні транспортні засоби окремо один щодо одного є неподільним майном, придбані та використовуються в інтересах сім'ї. Також, оскільки позивачка є боржником у відповідному виконавчому провадженні перед відповідачем ПАТ «Універсал Банк», який є стягувачем, отже підстави для виключення її майна з-під арешту, накладеного у рамках цього виконавчого провадження, відсутні.
Однак повністю погодитися із такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може, виходячи з наступного.
При розгляді справи встановлено, що рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 20.06.2014, яке набрало законної сили 01.07.2014, стягнуто солідарно на користь ПАТ «Універсал Банк», як кредитора, з ФОП ОСОБА_8, як позичальника, та ОСОБА_6, як поручителя, заборгованість за кредитним договором у розмірі 126102,10 грн. та судовий збір в розмірі 1261,02 грн. Таким чином ОСОБА_6 та відповідач ОСОБА_8 є солідарними боржниками перед ПАТ «Універсал Банк».
Згідно інформації про виконавче провадження (а.с.94) у виконавчому провадженні №44911421 на примусове виконання виконавчого листа Придніпровського районного суду м. Черкаси від 20.08.2014 №711/2032/14-ц з боржника ОСОБА_6 на користь ПАТ «Універсал Банк» підлягає до стягнення 126102,10 грн.
Згідно постанови про об'єднання у зведене виконавче провадження від 18.02.2015 (а.с.51) у зведене виконавче провадження об'єднано у зведене виконавче провадження 11 виконавчих провадження про стягнення з ОСОБА_8 (чоловіка позивачки) 584867,11 грн.
Відповідно до ст.60 ЗУ «Про виконавче провадження» та роз'яснень, наданих у п.24 постанови Пленуму ВССУ «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» вимоги осіб щодо належності їм, а не боржникові майна, на яке на накладено арешт, вирішуються шляхом пред'явлення ними відповідно до правил судової юрисдикції позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на це майно і зняття з нього арешту.
Саме ця правова норма стала правовою підставою для звернення за даним позовом до суду. Виходячи з цього, позивачка просила визначити її частку у рухомому майні, яке належить їй на праві спільної сумісної власності з її чоловіком - відповідачем по справі ОСОБА_8
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 в цій частині, не звернув уваги на те, що позивачка не ставила перед судом питання про поділ вказаного майна в натурі, а лише просила визначити їй ідеальну частку у майні, яке належить їй на праві спільної сумісної власності з її чоловіком.
Згідно до вимог чинного цивільного закону України, а саме: ст. ст. 356, 368, 372, ЦК України, співвласник майна, що знаходиться в спільній сумісній власності має право на визначення своєї частки у майні, виходячи з принципу рівності часток. У такому випадку право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Проаналізувавши вищевказані норми права та обставини справи, колегія суддів приходить до висновку про те, що позовні вимоги в цій частині є законними, обґрунтованими, тому мають бути задоволені, відповідно рішення суду в цій частині підлягає до скасування з винесенням нового про задоволення вимог щодо визначення частки в спільному майні.
Далі, відповідно до положень ст.124 Конституції України та ч.1 ст.14 ЦПК України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
За змістом ст.1 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до ст.57 ЗУ «Про виконавче провадження» арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом, зокрема, винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.
Ураховуючи викладені вище фактичні обставини справи та норми законодавства, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про безпідставність позовних вимог позивачки про визнання за нею права власності на майно та його виключення з-під арешту, оскільки позивачка є боржником у виконавчому провадженні, отже для примусового виконання рішення суду про стягнення з позивачки коштів, є можливим у рамках виконавчого провадження звертати стягнення на її майно, у тому числі, накладаючи на нього арешт.
Таким чином положення ст.60 ЗУ «Про виконавче провадження» про виключення майна з-під арешту з підстав того, що це майно належить не боржнику, застосовані бути не можуть, оскільки воно належить боржнику.
Доводи позивачки про належність автомобілів їй та її чоловіку на праві спільної сумісної власності, як подружжю, з посиланням на ст. 60 СК України, про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, не виключають можливості звернути стягнення на це майно, з урахуванням положень законодавства про звернення стягнення на спільне майно. Більш того, в даному випадку обидва члени подружжя є солідарними боржниками у відповідному виконавчому провадженні.
Згідно ч. 4 ст. 65 СК України укладений одним із подружжя договір створює обов'язки для другого з подружжя в тому разі, якщо договір укладено в інтересах сім'ї, а майно, одержане за цим договором, використане для задоволення потреб сім'ї.
Відповідно до ч.2 ст.73 СК України стягнення може бути накладено на
майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір
був укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї і те, що було одержане за договором,
використано на її потреби.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно вказав, що спірні автомобілі придбані і використовуються в інтересах сім'ї, про що вказує і той факт, що в свідоцтвах про реєстрацію цих транспортних засобів зазначено, що ними мають право керувати члени сім'ї ОСОБА_8, в тому числі і позивачка ОСОБА_6 Вказані обставини визнавалися представником позивачки в суді першої та апеляційної інстанцій.
Викладене свідчить про помилковість апеляційних доводів про те, що на вищевказані автомобілі стягнення було звернене незаконно.
Колегія суддів оцінює критично апеляційні доводи про те, що суд не розглянув вимогу позивачки про забезпечення позову та не вирішив питання про долю судового збору, оскільки це питання не впливає на правильність висновків по суті позовних вимог про виключення майна з-під арешту, зокрема, у аспекті відмови в їх задоволенні за безпідставністю.
Не можна погодитися з апеляційними доводами про те, що суд не врахував, що арешт майна позивачки, накладений ДВС, порушує її право власності, оскільки даний арешт накладено на підставі норм ЗУ «Про виконавче провадження» у рамках примусового виконання судового рішення про стягнення з позивачки, як власника майна, коштів на користь іншої особи.
Відповідно до ст.309 ЦПК України підставою для зміни рішення суду першої інстанції є невідповідність висновків суду обставинам справи, недоведеність обставин, що мають значення по справі, які суд вважав доведеними, порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Отже, рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 26 листопада 2015 року у цивільній справі за вищезазначеним позовом необхідно змінити, скасувавши його в частині відмови в позові щодо визнання права власності на частину в майні, з винесенням в цій частині нового рішення про задоволення позовних вимог, в решті рішення суду має бути залишено без змін.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 315, 316 ЦПК України, колегія суддів,
апеляційну скаргу - задовольнити частково.
Рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 26 листопада 2015 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_8, ПАТ «УкрСиббанк»,ПАТ «Укрсоцбанк», ПАТ «Універсал Банк», ПАТ «Приватбанк», Управління ПФУ у м. Черкаси, ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія», за участю третьої особи - Придніпровського ВДВС Черкаського МУЮ, про визнання права власності на частину майна, звільнення майна з-під арешту, скасування акта опису й арешту майна, усунення перешкод у здійсненні права власності на майно, - змінити, скасувавши його в частині відмови в позові щодо визнання права власності на частину в майні.
Визнати за ОСОБА_6 та ОСОБА_8 право власності на автомобіль НОМЕР_1, 2007 року випуску по 1/2 частині за кожним та на автомобіль НОМЕР_3, 2004 року випуску по 1/2 частині за кожним.
В решті рішення - залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом 20 днів з дня проголошення.
Головуючий :
Судді :