Справа: № 826/12738/15 Головуючий у 1-й інстанції: Арсірій Р.О. Суддя-доповідач: Губська Л.В.
Іменем України
01 лютого 2016 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Губської Л.В.,
Суддів: Ісаєнко Ю.А.,
Федотова І.В.,
при секретарі: Нікітіній А.В.,
за участю: представника відповідача Подольського А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 17 листопада 2015 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Державної виконавчої служби про зобов'язання вчинити дії, -
Позивач, ОСОБА_4, звернулася до суду з даним позовом, в якому просила визнати протиправною та скасувати постанову ДВС України від 26.02.15р. та зобов'язати ДВС України виконати другу частину постанови Галицького суду від 22.05.2009р. та виконавчий лист від 02.09.2010р. шляхом стягнення коштів з боржника на користь стягувача в розмірі 31 200,00 грн. за період з 2009р. по 2014р.
Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 17 листопада 2015 року адміністративний позов задоволено частково.
Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм матеріального та процесуального права, просить постанову суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
В судовому засіданні представник відповідача доводи апеляційної скарги підтримав і просив апеляційну скаргу задовольнити.
Належним чином повідомлена про дату, час і місце апеляційного перегляду позивач до суду не прибула, що, відповідно до ч.4 ст.196 КАС України, не є перешкодою для судового розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Так, з матеріалів справи вбачається, що постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 22.05.2009 року у справі № 2а-4422/2009 стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Галицької райдержадміністрації на користь ОСОБА_4 6 300,00 грн. одноразової допомоги на оздоровлення за 2006-2008 роки та зобов'язано управління праці та соціального захисту населення Галицької райдержадміністрації надалі виплачувати позивачці кошти на оздоровлення відповідно до ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
31.07.2014 року Європейським судом з прав людини прийнято рішення у справі Штефан та інші проти України за заявою №32140, де одним із заявників є ОСОБА_4, відповідно до якого суд постановив:
(a) протягом трьох місяців держава-відповідач має виконати рішення національних судів, ухвалені на користь заявників, які залишаються невиконаними, та сплатити 2000 (дві тисячі) євро кожному заявнику або його/її спадкоємцю; ці суми є відшкодуванням матеріальної та моральної шкоди, а також компенсацією судових витрат, і мають бути сплачені разом з будь-якими податками, що можуть нараховуватись, та конвертовані в національну валюту за курсом на день здійснення платежу;
(d ) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на ці суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої може бути додано три відсоткові пункти.
На виконання вказаного рішення Європейського суд державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України відкрито виконавче провадження №№44557640, про що винесено відповідну постанову.
В межах здійснення даного виконавчого провадження 21.10.14 р. Міністерством юстиції України виплачено позивачу справедливу сатисфакцію у розмірі 2000,00 Євро, що дорівнює 33220,81 грн., як відшкодування матеріальної та моральної шкоди, 25.12.14р. позивачу виплачено 6 300,00 грн. одноразової допомоги на оздоровлення за 2006-2008роки та 04.02.2015р. позивачу виплачено 31.35 грн. пені за несвоєчасне виконання рішення Європейського суду з суми 6 300,00 грн.
Після здійснення зазначених дій Державною виконавчою службою України винесено постанову від 26.02.2015р. про закінчення виконавчого провадження з виконання рішення Європейського суду з прав людини від 31.07.2014 року.
Вказана постанова є предметом цього позову, оскільки позивачка вважає її протиправною, бо рішення суду не виконано в повному обсязі.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції оскаржувану постанову про закінчення виконавчого провадження скасував та зобов»язав відповідача здійснити необхідні заходи щодо повного виконання рішення Європейського суду з прав людини, при цьому, суд виходив з наступного.
Так, пунктом 9 частини 2 статті 17 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 року №606-XIV передбачено, що рішення Європейського суду з прав людини підлягають виконанню державною виконавчою службою відповідно до цього Закону, з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 року №3477-IV.
Абзацом 9 частини 1 статті 1 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 року №3477-IV визначено, що виконання рішення - це а) виплата стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру.
Частиною 1 статті 8 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 року №3477-IV встановлено, що виплата стягувачеві відшкодування має бути здійснена у тримісячний строк з моменту набуття Рішенням статусу остаточного або у строк, передбачений у Рішенні.
Частиною 5 статті 8 цього Закону передбачено, що підтвердження списання відшкодування, отримане від центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, та підтвердження виконання всіх вимог, зазначених у резолютивній частині остаточного рішення Суду у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції, резолютивній частині остаточного рішення Суду щодо справедливої сатисфакції у справі проти України, у рішенні Суду щодо дружнього врегулювання у справі проти України, у рішенні Суду про схвалення умов односторонньої декларації у справі проти України, є для державної виконавчої служби підставою для закінчення виконавчого провадження.
Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 року №3477-IV, з метою забезпечення відновлення порушених прав Стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру, якими, згідно з ч.2 ст.10 цього Закону, є:
а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який Стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum);
б) інші заходи, передбачені у Рішенні.
Таким чином, обов'язок виконати рішення національного суду, передбачений у рішенні Європейського суду з прав людини, по своїй суті, є додатковим заходом індивідуального характеру в розумінні Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 року №3477-IV.
В свою чергу, частиною 1 статті 11 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 року № 3477-IV передбачені наступні дії щодо вжиття додаткових заходів індивідуального характеру - протягом десяти днів від дня одержання повідомлення про набуття Рішенням статусу остаточного Орган представництва:
а) надсилає Стягувачеві повідомлення з роз'ясненням його права порушити провадження про перегляд справи та/або про його право на відновлення провадження відповідно до чинного законодавства;
б) повідомляє органи, які є відповідальними за виконання передбачених у Рішенні додаткових заходів індивідуального характеру, про зміст, порядок і строки виконання цих заходів. До повідомлення додається переклад Рішення, автентичність якого засвідчується Органом представництва.
Частиною 2 статті 11 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 року №3477-IV встановлено, що контроль за виконанням додаткових заходів індивідуального характеру, передбачених у Рішенні, що здійснюються під наглядом Комітету міністрів Ради Європи, покладається на Орган представництва.
Абзацом 10 частини 1статті 11 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 року № 3477-IV визначено, що Органом представництва є орган, відповідальний за забезпечення представництва України в Європейському суді з прав людини та координацію виконання його рішень.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2006 року №784, функції Органу представництва виконує Міністерство юстиції України через Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини.
Частиною 1 статті 12 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 року №3477-IV закріплено, що органи, відповідальні за виконання додаткових заходів індивідуального характеру, зобов'язані:
а) невідкладно та у визначений Рішенням та/або чинним законодавством строк виконати додаткові заходи індивідуального характеру;
б) надавати інформацію на запити Органу представництва про перебіг і наслідки виконання додаткових заходів індивідуального характеру;
в) дієво та без зволікань реагувати на подання Органу представництва;
г) про виконання додаткових заходів індивідуального характеру повідомити Орган представництва.
Отже, вжиття додаткових заходів індивідуального характеру, передбачених у рішенні Європейського суду з прав людини, в тому числі, щодо виконання рішення національного суду, повинно здійснюватись органами, відповідальними за їх вжиття.
Законом України "Про виконавче провадження" визначено умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх в добровільному порядку.
Так, згідно зі ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 вказаного Закону, примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
Приписами частини 1 статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" та пунктів 1.7,1.8 Інструкції організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом МУЮ 02.04.2012 №512/5, передбачено, що вимоги державного виконавця щодо виконання рішень обов'язкові для всіх органів, установ, організацій, посадових осіб, фізичних і юридичних осіб на території України.
Стаття 75 вказаного Закону передбачає, що після відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом, що зобов'язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше ніж на наступний день після закінчення строку, встановленого частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, його виконання перевіряється не пізніше наступного робочого дня після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання зазначених вимог без поважних причин, державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону і не пізніше п'яти робочих днів з дня його накладення повторно перевіряє стан виконання рішення.
З наведених вище норм вбачається, що для виконання державною виконавчою службою підлягають рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".
Судом встановлено, що Державною виконавчою службою України відкрито виконавче провадження №44557640 з виконання на користь стягувача - ОСОБА_4 рішення Європейського суду з прав людини від 31.07.2014 року у справі Штефан та інші проти України , про що винесено відповідну постанову.
Із змісту рішення Європейського суду з прав людини від 31.07.2014 року у справі Штефан та інші проти України вбачається, що ОСОБА_4 на протязі трьох місяців підлягало до виплати 2000 (дві тисячі) євро, конвертовані у національну валюту за курсом на день здійснення виплати, матеріальної та моральної шкоди, а також на протязі трьох місяців підлягало виконанню рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 22.05.2009 року у справі № 2а-4422/2009, відповідно до змісту якого підлягало стягненню на користь позивача 6 300,00 грн. одноразової допомоги на оздоровлення за 2006-2008 роки, а також зобов'язано управління праці та соціального захисту населення Галицької райдержадміністрації надалі виплачувати позивачу кошти на оздоровлення відповідно до ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Як наголошувалось вище, в рамках виконавчого провадження позивачу виплачено справедливу сатисфакцію у розмірі 2000,00 Євро, що дорівнює 33220,81 грн., як відшкодування матеріальної та моральної шкоди, 6300,00грн. одноразової допомоги на оздоровлення за 2006-2008 роки та 31.35 грн. пені за несвоєчасне виконання рішення Європейського суду, після чого, винесено постанову від 26.02.2015р. якою закінчено виконавче провадження з виконання рішення Європейського суду з прав людини від 31.07.2014 року у зв'язку із його фактичним виконанням.
Разом з тим, із змісту рішення національного суду вбачається, що позивачу також підлягали до виплати кошти на оздоровлення відповідно до ст. 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за наступні роки, тобто з 2010 року.
Судом першої інстанції було встановлено і не спростовано відповідачем, що до вжиття державною виконавчою службою України заходів, спрямованих на виконання рішення Європейського суду з прав людини, жодних коштів за рішенням Галицького районного суду Івано-Франківської області від 22.05.2009 року у справі № 2а-4422/2009 позивачці виплачено не було, а виконавчий документ виданий на виконання такого рішення повернуто їй без виконання у зв'язку із відсутністю у боржника майна та коштів, що могли б бути спрямовані на погашення заборгованості.
Тобто, як зазначає суд першої інстанції, хоча відповідачем і виконано рішення національного суду в частині стягнення встановленої твердої суми, однак повністю проігноровано вимогу щодо подальшої виплати ОСОБА_4 коштів на оздоровлення, отже,рішення суду в частині подальшої виплати виконано не було, більш того, жодних заходів спрямованих на виконання цієї частини рішення відповідачем не вживалось.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що постанова від 26.02.2015р. про закінчення виконавчого провадження у зв'язку із його фактичним виконанням винесена передчасно, є необґрунтованою, а тому підлягає скасуванню.
Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач, як суб»єкт владних повноважень, не довів суду правомірність своїх дій.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи і судове рішення ухвалено у відповідності до норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому підстав для скасування постанови не вбачається.
В іншій частині постанова суду не оскаржується.
Керуючись ст.ст.195,196,198,200,205,206,211,212,254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 17 листопада 2015 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту.
Ухвала в повному обсязі складена 05 лютого 2016 року.
Головуючий-суддя Л.В.Губська
Судді Ю.А.Ісаєнко
І.В.Федотов
Головуючий суддя Губська Л.В.
Судді: Ісаєнко Ю.А.
Федотов І.В.