ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
08 лютого 2016 року місто Київ №826/8440/15
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом
публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк»
до
міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників
про
визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 01.04.2015 №0000394801,
Публічне акціонерне товариство «Український інноваційний банк» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби - Центрального офісу з обслуговування великих платників, в якому просить:
- визнати таким, що не відповідає чинному законодавству України висновок про несвоєчасне подання публічним акціонерним товариством «Український інноваційний банк» податкової декларації з податку на прибуток банку за 2014 рік, що міститься в акті перевірки від 13.03.2015 №284/28-10-43-10/05839888;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 01.04.2015 №0000394801.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки контролюючого органу про несвоєчасність подання публічним акціонерним товариством «Український інноваційний банк» податкової декларації з податку на прибуток за 2014 рік, які покладені в основу оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, не відповідають дійсності, оскільки позивачем у межах граничного строку подання вказаної декларації було подану останню засобами електронного зв'язку, у прийнятті якої контролюючим органом відмовлено з підстави, яка не є законодавчо мотивованою.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, вказавши про правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, прийнятого у межах та на підставі наявних у контролюючого органу повноважень.
Розгляд справи №826/8440/15 здійснено у порядку письмового провадження на підставі частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Міжрегіональним головним управлінням Державної фіскальної служби - Центральним офісом з обслуговування великих платників проведено камеральну перевірку своєчасності подання публічним акціонерним товариством «Український інноваційний банк» податкової декларації з податку на прибуток за 2014 рік.
За результатами вказаної перевірки контролюючим органом зроблено висновок про порушення позивачем підпункту 49.18.3 пункту 49.18 статті 49, пункту 120.1 статті 120 Податкового кодексу України, а саме: несвоєчасне подання податкової декларації з податку на прибуток банку за 2014 рік від 03.03.2015 №9081526941, оскільки граничним строк подання останньої визначено 02.03.2015.
На підставі викладеного, міжрегіональним головним управлінням Державної фіскальної служби - Центральним офісом з обслуговування великих платників складено акт від 13.03.2015 №284/28-10-43-10/55839888 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 01.04.2015 №0000394801, яким публічному акціонерному товариству «Український інноваційний банк» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток банківських організацій за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 170,00 грн.
Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення та висновки, на яких воно ґрунтується, протиправними, позивач звернувся з позовом до суду.
Досліджуючи наявні у матеріалах справи докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.
У відповідності до пункту 46.1 статті 46 Податкового кодексу України, податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.
Податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному року, крім випадків, передбачених підпунктами 49.18.4 та 49.18.5 цього пункту - протягом 60 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року (підпункт 49.18.3 пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу України).
Якщо останній день строку подання податкової декларації припадає на вихідний або святковий день, то останнім днем строку вважається операційний (банківський) день, що настає за вихідним або святковим днем (пункт 49.20 статті 49 Податкового кодексу України).
З урахуванням викладеного, останнім днем подачі податкової декларації з податку на прибуток банку за 2014 рік було 02.03.2015 (60-день строку припадає на неділю - 01.03.2015, а тому останній переноситься на 02.03.2015).
Приписами пункту 120.1 статті 120 Податкового кодексу України передбачено, що неподання або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов'язаними нараховувати та сплачувати податки, збори податкових декларацій (розрахунків), - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 170 гривень, за кожне таке неподання або несвоєчасне подання. Ті самі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке порушення, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 1020 гривень за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.
Як вбачається зі змісту акту перевірки, позивачем податкову декларацію з податку на прибуток банку за 2014 рік №9081526941 подано 03.03.2015, що свідчить про порушення строку подання останньої.
Натомість, позивачем наголошено, що 02.02.2015, тобто у межах граничного строку, останнім засобами електронного зв'язку направлено податкову декларацію з податку на прибуток банку за 2014 рік.
Податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів: а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою; б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; в) засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством (пункт 49.3 ст. 49 Податкового кодексу України).
Відповідно до пунктів 7.4 та 7.5 Інструкції з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв'язку, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України від 10.04.2008 №233, перша квитанція є підтвердженням платнику податків передачі його податкових документів в електронному вигляді до органу ДПС засобами телекомунікаційного зв'язку. Ця квитанція надсилається органами ДПС на електронну адресу платника податків, з якої було надіслано податкову звітність. Другий примірник першої квитанції в електронному вигляді зберігається в органі ДПС. Якщо на електронну адресу платника податків не надійшла перша квитанція, то податковий документ вважається неодержаним.
Підтвердженням платнику податків прийняття його податкових документів до бази даних ДПС є друга квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, в якій визначаються реквізити прийнятого податкового документа в електронній формі, відповідність податкового документа в електронній формі затвердженому формату (стандарту) електронного документа, результати перевірки ЕЦП, інформація про платника податків, дата та час приймання, реєстраційний номер, податковий період, за який подається податкова звітність, та дані про відправника квитанції. На цю квитанцію накладається ЕЦП органу ДПС, здійснюється її шифрування та надсилання платнику податків засобами телекомунікаційного зв'язку. Другий примірник другої квитанції в електронному вигляді зберігається в органі ДПС.
Згідно з наявною у матеріалах справи копією квитанції №2, податкова декларація публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» не була прийнята контролюючим органом із зазначенням того, що документ в електронному вигляді не відповідає затвердженому формату (стандарту) через відсутність заявлених у пакеті пов'язаних документів (порушено цілісність пакету).
Таким чином, податкова декларація позивача з податку на прибуток банку за 2014 рік, яка подана засобами електронного зв'язку 02.03.2015, не була прийнята контролюючим органом як звітна.
При цьому, суд звертає увагу, що дії відповідача щодо неприйняття вказаної податкової декларації не є предметом розгляду у даній справі, а, відтак, правомірність її неприйняття дослідженню під час розгляду цієї адміністративної справи не підлягає.
Водночас, доказів визнання у судовому чи адміністративному (досудовому) порядку податкової декларації публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» з податку на прибуток за 2014 рік, поданої засобами електронного зв'язку 02.03.2015, прийнятою датою її подання до контролюючого органу, позивачем не надано, а іншого з матеріалів справи не вбачається.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивачем порушено строк подання податкової декларації з податку на прибуток банку за 2014 рік, оскільки лише податкова декларація публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» від 03.03.2015, тобто подана з порушенням строків подання такої декларації, прийнята контролюючим органом у встановленому податковим законодавством порядку та є звітною.
Отже, з урахуванням всього викладеного, суд зазначає про обґрунтованість оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, прийнятого у зв'язку з порушенням позивачем строку подання податкової декларації з податку на прибуток банку за 2014 рік, оскільки вказаний факт знайшов своє підтвердження під час судового розгляду даної справи, виходячи з наявних у матеріалах справи доказів.
Щодо позовної вимоги про визнання таким, що не відповідає чинному законодавству України висновок про несвоєчасне подання публічним акціонерним товариством «Український інноваційний банк» податкової декларації з податку на прибуток банку за 2014 рік, що міститься в акті перевірки від 13.03.2015 №284/28-10-43-10/05839888, суд зазначає про таке.
Загальне поняття акта перевірки наведено у пункті 3 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22 грудня 2010 року №984, який був чинним станом на момент виникнення спірних правовідносин, згідно з яким акт - це службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства.
Аналогічні положення також викладено у Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 20.08.2015 №727, у відповідності до пункту 2 якого, акт документальної перевірки - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки, відображає її результати і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
У цьому випадку акт перевірки, в якому відображено узагальнений опис виявлених перевіркою порушень законодавства, що, в свою чергу, відповідає встановленим правилам складання акта перевірки, не є правовим документом, який встановлює відповідальність суб'єкта господарювання та, відповідно, не є актом індивідуальної дії у розумінні частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України.
Обов'язковою ознакою дій суб'єкта владних повноважень, які можуть бути оскаржені до суду, є те, що вони безпосередньо породжують певні правові наслідки для суб'єктів відповідних правовідносин і мають обов'язковий характер. Висновки, викладені у акті, не породжують обов'язкових юридичних наслідків. Водночас, окремі судження контролюючого органу є висновками тільки контролюючого органу, зазначення яких в акті перевірки не суперечить чинному законодавству. Такі твердження акта можуть бути підтверджені або спростовані судом у разі спору про законність рішень, дій, в основу яких покладені згадувані висновки акта.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу, а тому оцінка акта, в тому числі й оцінка дій службових осіб контролюючого органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта.
Слід зазначити, що аналогічна позиція викладена у постанові Верховного суду України від 10.09.2013 року (номер ЄДРСР 33770792), прийнятої за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.
Таким чином, позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат за наслідками відмови у задоволенні позову, суд наголошує на наступному.
Згідно з частиною першою статті 87 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з приписами статті 4 Закону України «Про судовий збір» у редакції, яка діяла станом на момент звернення позивача з даним позовом, за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру судовий збір становить 2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати. Під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.
Враховуючи сплачену позивачем при зверненні до суду суму судового збору за позовну вимогу майнового характеру у розмірі 182,70 грн., з позивача підлягає стягненню сума судового збору у розмірі у розмірі 1 644,30 грн.
Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Керуючись статтями 69, 70, 71 та 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва
У задоволенні позову відмовити.
Стягнути з публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» (04053, м. Київ, вулиця Смирнова-Ласточкіна, 10-А, ЄДРПОУ 05839888) на користь Державного бюджету України (розрахунковий рахунок ГУ ДКСУ в місті Києві №31218206784007, МФО 820019, код отримувача 38004897) судовий збір у розмірі 1 644,30 грн. (однієї тисячі шестисот сорока чотирьох грн. 30 копійок).
Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Літвінова А.В.