Номер провадження: 22-ц/785/1536/16
Головуючий у першій інстанції Галич О. П.
Доповідач Сидоренко І. П.
29.01.2016 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі: головуючого судді - Сидоренко І.П., суддів - Погорєлової С.О., Цюри Т.В., при секретарі - Колмакові В.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 28 жовтня 2015р. по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про визнання права власності, договорів дарування недійсними та скасування реєстрації права власності
встановила:
29 травня 2014р. ОСОБА_3 звернувся з вищевказаним позовом, який остаточно уточнив, просив суд:
-визнати дійсним договір дарування 1\2 частини житлового будинку з господарськими спорудами, розташованого в АДРЕСА_1, укладений 16 квітня 1992р. між ОСОБА_10, в якості дарувальника та ним, в якості обдарованого;
-визнати за ним право власності на 1\2 частину житлового будинку з господарськими спорудами, розташованого в АДРЕСА_1;
-визнати недійсним з моменту укладення договір дарування 2/5 частин житлового будинку з господарськими спорудами, розташованого в АДРЕСА_1, укладений 06 жовтня 1999р. між ОСОБА_11 та ОСОБА_12, в якості дарувальників та ОСОБА_2 в якості обдарованого;
-визнати недійсним з моменту укладення договір дарування 1/5 частки житлового будинку з господарськими спорудами, розташованого в АДРЕСА_1, укладений 01 жовтня 2007р. між ОСОБА_13, діючою на підставі довіреності від імені ОСОБА_14 в якості дарувальниці та ОСОБА_2 в якості обдарованого;
-скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на 1/5 частку житлового будинку з господарськими спорудами, розташованого в АДРЕСА_1, здійснену на підставі договору дарування 1/5 частки житлового будинку від 01 жовтня 2007р.;
-скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на 1/5 частку житлового будинку з господарськими спорудами, розташованого в АДРЕСА_1, здійснену на підставі рішення Біляївського районного суду Одеської області від 01 липня 1999 року по цивільній справі №2-34/1999;
-скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на 2/5 частки житлового будинку з господарськими спорудами, розташованого в АДРЕСА_1, здійснену на підставі договору дарування 2/5 часток житлового будинку від 06жовтня 1999р.
-визнати, що він не пропустив встановлений законом строк для звернення до суду з даною позовною заявою (том 1 а.с.107-113).
В обґрунтування позову позивач ОСОБА_3 вказав, що рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 01 липня 1999р. було проведено поділ спадкового майна, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_15
Вказаним рішенням суду було:
-визнано право власності в порядку спадкування за законом за спадкоємцями ОСОБА_2, ОСОБА_12, ОСОБА_11, ОСОБА_14 та ОСОБА_10 по 1\5 частині за кожним на житловий будинок з господарськими спорудами, розташований в АДРЕСА_1
-визнано недійсним свідоцтво про право власності на 1\2 частину майна ОСОБА_15, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року на ім'я ОСОБА_16, виданого 23 серпня 1985р. Першою Одеською державною нотаріальною конторою;
-визнано недійсним свідоцтво про право власності на спадщину за заповітом від 05 липня 1991р. на ім'я ОСОБА_14 та ОСОБА_10 на спадкове майно ОСОБА_16, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2
-визнано право власності ОСОБА_2, ОСОБА_12, ОСОБА_11 на 3/5 частки домоволодіння під АДРЕСА_1 (а.с.9).
Позивач послався на те, що рішенням апеляційного суду Одеської області від 05 грудня 2012р. було скасовано рішення Біляївського районного суду від 01 липня 1999р., і відмовлено у задоволені позову ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_11 до нього, ОСОБА_17 про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та розподіл спадкового майна (том 1 а.с.7-8).
Позивач вважав, що на момент укладення вищеназваних договорів дарування право власності дарувальників на предмет договору дарування частини зазначеного житлового будинку з господарськими спорудами, визначалось рішенням суду від 01 липня 1999р., яке в подальшому було скасовано. Тому дарувальники за вищеназваними договорами дарування не є законними власниками предмету договору дарування часток житлового будинку з господарськими спорудами АДРЕСА_1 та відпали підстави для визнання ОСОБА_2 власником 4\5 часток житлового будинку з господарськими спорудами, розташованого в АДРЕСА_1, які були встановлені рішенням суду 01 липня 1999р.
Рішенням суду від 28 жовтня 2015р. позов ОСОБА_3 задоволено (том 2 а.с.13-16).
Визнано дійсним договір дарування 1\2 (однієї другої) частини житлового будинку з господарськими спорудами, розташованого в селі Усатово Біляївського району Одеської області по вулиці Леніна, укладений 16 квітня 1992р. між ОСОБА_10, в якості дарувальника та ОСОБА_3, в якості обдарованого.
Визнано ОСОБА_3 власником 1\2 (однієї другої) частини житлового будинку з господарськими спорудами, розташованого в АДРЕСА_1.
Визнано недійсним з моменту укладення договір дарування 2/5 (двох п'ятих) частин житлового будинку з господарськими спорудами, розташованого в АДРЕСА_1 укладений 06 жовтня 1999р. між ОСОБА_11 та ОСОБА_12, в якості дарувальників та ОСОБА_2, в якості обдарованого, посвідчений державним нотаріусом Біляївської державної нотаріальної контори ОСОБА_18 та зареєстрований в реєстрі за №1-2101, зареєстрований в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 22 серпня 2008 року.
Визнано недійсним з моменту укладення договір дарування 1/5 (однієї п'ятої) частки житлового будинку з господарськими спорудами, розташованого в АДРЕСА_1 укладений 01 жовтня 2007р. між ОСОБА_13, діючою на підставі довіреності від імені ОСОБА_14, в якості дарувальниці, та ОСОБА_2, в якості обдарованого.
Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на 1/5 (одну п'яту) частку житлового будинку з господарськими спорудами, розташованого в АДРЕСА_1, здійснену на підставі договору дарування від 01 жовтня 2007р.
Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на 1/5 (одну п'яту) частку житлового будинку з господарськими спорудами, розташованого в АДРЕСА_1, здійснену на підставі рішення Біляївського районного суду Одеської області від 01 липня 1999р. по цивільній справі №2-34/1999.
Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на 2/5 (дві п'ятих) частки житлового будинку з господарськими спорудами, розташованого в АДРЕСА_1, здійснену на підставі договору дарування від 06 жовтня 1999р.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3, посилаючись на те, що суд в порушені вимог процесуального і матеріального права необґрунтовано і безпідставно задовольнив позов ОСОБА_3 (том 2 а.с.28-33).
Колегія суддів, заслухав суддю-доповідача, представника апелянта ОСОБА_2, представника позивача ОСОБА_3, вивчивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:
1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;
3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;
4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Вказаним вимогам ЦПК України оскаржуване рішення суду не відповідає.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що рішенням апеляційного суду Одеської області від 05 грудня 2012р. було скасовано рішення Біляївського районного суду від 01 липня 1999р. та відмовлено у задоволені позову ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_11 до ОСОБА_3, ОСОБА_17 про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та розподіл спадкового майна було відмовлено. Тому відпали підстави для визнання ОСОБА_2 власником 4\5 часток житлового будинку з господарськими спорудами, розташованого в АДРЕСА_1, які були встановлені рішенням суду 01 липня 1999р.
Судова колегія не може повністю погодитися з вказаним висновком суду першої інстанції, оскільки він не відповідає матеріалам справи, встановленим обставинам по справі, вимогам закону та висновки суду зроблені на не повно з'ясованих обставинах по справі.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_15 і ОСОБА_16 перебували у зареєстрованому шлюбі та проживали у АДРЕСА_1
Від шлюбу у подружжя народилися діти: сини - ОСОБА_2, ОСОБА_12, ОСОБА_11 і доньки ОСОБА_14, ОСОБА_10
ОСОБА_15 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 Після смерті ОСОБА_15 його дружина ОСОБА_16 і діти подали до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини.
23 серпня 1985р. ОСОБА_16 отримала свідоцтво про право власності на 1/2 частину спірного будинку як дружині, що пережила чоловіка на підставі довідки Усатівської сільської ради про власників будинку, а на іншу 1\2 частину спірного будинку Першої Одеської державної нотаріальної контори було видано свідоцтво про право на спадщину всім спадкоємцям, а саме: дружині ОСОБА_16, синам - ОСОБА_2, ОСОБА_12, ОСОБА_11 і донькам ОСОБА_14, ОСОБА_10 в рівних частках.
ІНФОРМАЦІЯ_2. померла ОСОБА_16, та після її смерті 05 липня 1991р. Біляївською державною нотаріальною конторою Одеської області її донькам ОСОБА_14 і ОСОБА_10 було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на частину будинку АДРЕСА_1
Позивач стверджував, що його мати ОСОБА_10 подарувала йому 1\2 частину спірного будинку за договором дарування від 16 квітня 1992р., складеним Усатівською сільською радою, без реєстраційного номера і без реєстрації у відповідних органах (том 1 а.с.12).
Судова колегія вважає, що рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 01 липня 1999р. було обґрунтовано визнано недійсним свідоцтво про право власності на 1/2 частину спірного будинку, видане 23 серпня 1985р. на ім'я ОСОБА_16, та визнано за ОСОБА_2, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_10, ОСОБА_14 право власності на спадкове майно після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_15 по 1/5 частині за кожним. Також було визнано недійсним свідоцтво на спадщину за заповітом на ім'я ОСОБА_10 і ОСОБА_14, видане Біляївською державною нотаріальною конторою 05 липня 1991р. після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2. ОСОБА_16 Визнано за ОСОБА_2, ОСОБА_11 і ОСОБА_12 право власності на 3/5 частини житлового будинку АДРЕСА_1
Судом при розгляді справи було встановлено, що спірний будинок не був сумісним майном подружжя ОСОБА_12, а був особистою власністю померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_15, оскільки він належав батькам ОСОБА_15, та він отримав спірний будинок у спадщину у 1971р. після померлої ОСОБА_26, що було підтверджено довідкою виконкому Усатівської сільської ради за № 1241 від 15 серпня 1997р., та поясненнями допитаного у якості свідка голови сільської ради ОСОБА_19 і свідка ОСОБА_20 (том 1 а.с.9).
Після ухвалення вищевказаного рішення суду, власники ОСОБА_11 і ОСОБА_12 за договором дарування від 06 жовтня 1999р., посвідченим державним нотаріусом Біляївської державної нотаріальної контори і зареєстрованим в реєстрі за № 1-2101, та в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 22 серпня 2008р., подарували, а ОСОБА_2 прийняв у дар 2/5 частини спірного будинку (том 1 а.с.13).
Також за договором дарування від 01 жовтня 2007р., посвідченим державним нотаріусом Біляївської державної нотаріальної контори, зареєстрованим в реєстрі за № 2-5761 та в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 04 жовтня 2007р., ОСОБА_14 подарувала, а ОСОБА_2 прийняв у дар 1/5 частину спірного будинку, що належала дарувальниці на підставі рішення Біляївського районного суду Одеської області від 01 липня 1999р. (том 1 а.с.14).
ОСОБА_14 померла 30 листопада 2007р., ОСОБА_12 помер 17 листопада 2008р, ОСОБА_11 помер 03 грудня 2011р.
За заповітом від 22 березня 2005р., посвідченим державним нотаріусом Четвертої Одеської державної нотаріальної контори, ОСОБА_14 заповідала ОСОБА_17 все те, що на день смерті буде їй належати і на що вона за законом матиме право.
З довідки Біляївської районної державної нотаріальної контори Одеської області від 14 січня 2013р. № 21/01-16 вбачається, що після смерті ОСОБА_12, ОСОБА_11 Біляївською районною державною нотаріальною конторою Одеської області спадкові справи не заводились.
Судова колегія звертає увагу на те, що 25 грудня 2012р. позивач ОСОБА_3 і ОСОБА_17, яка вважала себе спадкоємцем майна ОСОБА_14, вже зверталися з позовом до суду про визнання недійсним з моменту укладення договору дарування 2/5 спірного будинку від 06 жовтня 1999р., про визнання недійсним з моменту укладання договору дарування 1/5 спірного будинку від 01 жовтня 2007р., скасування державної реєстрації прав власності на ім'я ОСОБА_2 за вказаними договорами дарування.
При цьому позивач ОСОБА_3 посилався на те, що він за договором дарування житлового будинку від 16 квітня 1992р. є власником 1/2 вказаного будинку, але не може в установленому порядку зареєструвати свої права на це нерухоме майно у зв'язку з наявністю договорів дарування цього будинку від 06 жовтня 1999р. і від 01 жовтня 2007р.
Позивачі також посилалися на те, що на момент укладення договору дарування право власності дарувальників на частину предмету дарування визначалося рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 01 липня 1999р., яке було скасовано рішенням апеляційного суду Одеської області від 05 грудня 2012р., а тому дарувальники не були законними власниками предмету договору дарування.
Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 30 травня 2013р. у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 і ОСОБА_17 було відмовлено.
Справа неодноразово розглядалася судом апеляційної інстанції та останнім рішенням апеляційного суду Одеської області від 25 березня 2014р. у задоволені позову ОСОБА_3 і ОСОБА_17 було відмовлено у повному обсязі з викладенням мотивувальної частини із змінами та залишенням в іншій частині рішення суду від 30 травня 2013р. без змін (том 1 а.с.42-45).
При цьому судом апеляційної інстанції було роз'яснено позивачам, що дане рішення суду за наявності спору щодо спірного майна не позбавляє усіх заінтересованих сторін права вирішувати його відповідно до вимог закону, в тому числі і шляхом подання відповідних позовів до суду з притягненням до участі у справі усіх зацікавлених осіб.
Позивач ОСОБА_3 звернувся 29 травня 2014р. повторно з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про визнання права власності, визнання договорів дарування недійсними та скасування реєстрації права власності.
Суд першої інстанції ухвалою від 24 грудня 2014р. намагався закрити провадження по даній справі (том 1 а.с.128-130).
Але ухвалою апеляційного суду Одеської області від 04 березня 2015р. ухвалу від 24 грудня 2014р. було скасовано з направленням справи до суду для продовження розгляду (том 1 а.с.173-175). При цьому судом апеляційної інстанції обґрунтовано було звернуто увагу на те, що звернувшись з позовом 29 травня 2014р. позивач ОСОБА_3 просив визнати дійсним договір дарування 1\2частини спірного будинку від 16 квітня 1992р. та визнати за ним право власності на цю частину спірного будинку, що раніше ним не було заявлено.
Вказані обставини не надавали можливості застосування вимог ст.205 ЦПК України та закриття провадження по даній справі.
Судова колегія вважає, що ОСОБА_3, звернувшись 29 травня 2014р. з вищевказаним позовом, фактично виклав ті ж самі підставі у підтвердження свого позову, а саме посилаючись на те, що він за договором дарування житлового будинку від 16квітня 1992р. є власником 1/2 вказаного будинку, але не може в установленому порядку зареєструвати свої права на це нерухоме майно, у зв'язку з наявністю договорів дарування цього будинку від 06 жовтня 1999р. і від 01 жовтня 2007р., що на момент укладання договорів дарування право власності дарувальників на частину предмету дарування визначалося рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 01 липня 1999р., яке було скасовано рішенням апеляційного суду Одеської області від 05 грудня 2012р., а тому дарувальники не були законними власниками предмету договору дарування.
Однак, з рішення апеляційного суду Одеської області від 25 березня 2014р. вбачається, що усім твердженням позивача ОСОБА_3 було надано відповідну оцінку і суд апеляційної інстанції прийшов до правильного висновку про необґрунтованість заявлених позивачем ОСОБА_3 позовних вимог, та позивач ОСОБА_3, повторно звернувшись з вищевказаним позовом, не надав інших правових доводів та інших доказів на підтвердження свого позову.
Так, дійсно рішенням апеляційного суду Одеської області від 05 грудня 2012р. за апеляційною скаргою ОСОБА_21, як представника ОСОБА_22 (батько позивача ОСОБА_3.) було скасовано рішення Біляївського районного суду Одеської області від 01 липня 1999р., і відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_11 до ОСОБА_3, ОСОБА_17 про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та розподіл спадкового майна (том 1 а.с.7-8).
З даного рішення апеляційного суду вбачається, що підставою для скасування рішення Біляївського районного суду Одеської області від 01 липня 1999р. є лише те, що на порушення ст.107 ЦПК України (в редакції 1963р., який був чинним на час розгляду справи) суд першої інстанції не залучив до участі у справі ОСОБА_22, який є чоловіком, померлої ІНФОРМАЦІЯ_3. ОСОБА_10, та є її правонаступником, оскільки правовідносини у справі допускали правонаступництво, внаслідок чого були порушені майнові та процесуальні права ОСОБА_22
Крім того, у рішенні апеляційного суду було вказано, що позивачі не позбавлені можливості звернутися до суду з аналогічним позовом, вказавши всіх належних відповідачів у справі.
Судова колегія вважає, що судом апеляційної інстанції лише з формальних підстав було скасовано рішення суду першої інстанції від 01 липня 1999р., та взагалі не вказано і не встановлено чим були порушені права апелянта ОСОБА_22, не встановлені причини і не надано відповідну оцінку тому факту, чому з дня смерті дружини ОСОБА_10 тобто з ІНФОРМАЦІЯ_3. (14років) апелянт ОСОБА_23 не звертався з заявою про прийняття спадщини. Судом апеляційної інстанції не було надано оцінку тому, що на день скасування рішення суду від 01 липня 1999р. на ім'я померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_10 взагалі не існувало будь-якого спадкового майна, та її чоловік з дня смерті дружини, тобто ще з червня 1998р. не звертався до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, та йому було чітко відомо про те, що за договором дарування від 16 квітня 1992р. його дружина ОСОБА_10 подарувала 1\2 частину спірного будинку їх сину ОСОБА_3 (позивач по справі).
В даному судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_21, як представник позивача ОСОБА_3, пояснила, що після скасування рішення суду від 01 липня 1999р., заявник ОСОБА_23 не звертався до суду за захистом своїх прав, як спадкоємця після померлої дружини ОСОБА_10, та фактично він подав апеляційну скаргу про скасування вищевказаного рішення суду в інтересах свого сина ОСОБА_3
Також ОСОБА_21 пояснила, що її довіритель ОСОБА_3 не заперечує, що спірний будинок належав особисто, померлому ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_15, однак, вона вважає, що ОСОБА_3 тривалий час мешкає в 1\2 частині спірного будинку, має на неї право, та суду апеляційної інстанції слід врахувати, що рішення суду від 01 липня 1999р. скасовано, що надає право ОСОБА_3 для задоволення його позову в повному обсязі і залишення без змін рішення суду від 28 жовтня 2015р.
Ухвалив рішення суду на користь позивача ОСОБА_3, суд першої інстанції не звернув увагу на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 48 ЦК України, в редакції 1963р., чинної на момент укладання договору дарування від 06 жовтня 1999р. недійсною є угода, яка не відповідає вимогам закону.
Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України в редакції 2004р., чинної на момент укладання договору дарування від 01 жовтня 2007р., підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.
Право на пред'явлення позову про визнання договору недійсним мають сторони договору або особи, права яких були порушені в зв'язку з укладенням цих договорів.
Позивач ОСОБА_3 не був стороною оспорюваних нотаріально посвідчених договорів дарування від 06 жовтня 1999р. і від 01 жовтня 2007р., але вважає себе особою, права якої були порушені вказаними договорами дарування.
При цьому позивач ОСОБА_3, стверджуючи про порушення його прав вказав, що за договором дарування житлового будинку від 16 квітня 1992р. він є власником 1/2 частини спірного будинку, яку йому подарувала ОСОБА_10, але не може в установленому порядку зареєструвати свої права на це нерухоме майно у зв'язку з наявністю вказаного оспорюваного договору дарування цього будинку від 06 жовтня 1999р.
Статтями 227, 243 ЦК України (редакція 1963р.) передбачено, що договір дарування щодо жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин і такий договір підлягає державній реєстрації, після чого лише і може виникнути право власності у обдарованого.
На а.с.12 том 1 знаходиться договір дарування від 16 квітня 1992р., який як вказано був складений в Усатовській сільській раді. У справі відсутні дані про наявність нотаріально посвідченого договору дарування від 16 квітня 1992р. щодо спірного майна за участю в якості обдарованого ОСОБА_24, і відсутні дані про державну реєстрацію такого договору і відповідної частини спірного будинку за ОСОБА_24 Відсутні у справі і будь-які докази про право ОСОБА_24 саме на спірне майно.
На вказані обставини вже було звернуто увагу в рішенні апеляційного суду Одеської області від 25 березня 2014р. (том 1 а.с.42-45). Також в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України від 29 січня 2014р. також було звернуто увагу на те, що раніше при ухвалені рішення про визнання дійсним договору дарування від 16 квітня 1992р. не було перевірено і те, чи дотримані вимоги закону при укладанні даного договору, чи зареєстрував ОСОБА_3 у встановленому законом порядку своє право на цю нерухомість (том 1 а.с.39-41). Що в подальшому було встановлено рішенням апеляційного суду від 25 березня 2014р., та встановлено, що вимоги закону при укладанні даного договору не були дотримані та вказаний договір не зареєстрований ОСОБА_3 у встановленому законом порядку.
Але при розгляді даної справи позивач ОСОБА_3 знову не надав суду першої і апеляційної інстанції будь-які докази на підтвердження свого права на 1\2 частину спірного будинку.
В судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_21, як представник позивача ОСОБА_3, погодилася з тим, що відповідно до наявних документів ОСОБА_10 не може належати 1\2 частина спірного будинку, та вона не була в змозі надати пояснення чому в договорі дарування від 16 квітня 1992р. вказано, що ОСОБА_10 подарувала ОСОБА_3 належну їй на праві власності 1\2 частину спірного будинку, в той час, як з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_10 після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 мати ОСОБА_16 отримала 05 липня 1997р. в рівних частках зі своєю сестрою ОСОБА_14 свідоцтво про право на спадщину за заповітом на належну мати 1\2 частину спірного будинку, а на другу 1\2 частину спірного будинку вона мала право з іншими спадкоємцями в рівних частках після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_15 (ОСОБА_2, ОСОБА_12, ОСОБА_11, ОСОБА_14).
Судова колегія з урахуванням викладеного відповідно до вимог ст.11 ЦПК України, розглядаючи справу в межах заявлених ОСОБА_3 позовних вимог на основі викладених ним обставин, вважає, що позивач ОСОБА_3 не надав відповідні та допустимі докази на підтвердження позову, та він ні є особою, права якої були порушені при укладенні оспорюваних ним договорів дарування від 06 жовтня 1999р. і від 01 жовтня 2007р.
Тому за таких обставин, у даному випадку відсутні передбачені законом підстави для задоволення необґрунтованих позовних вимог ОСОБА_3 щодо визнання дійсним договору дарування від 16 квітня 1992р., визнання недійсними договорів дарування від 06 жовтня 1999р., від 01 жовтня 2007р. та скасування реєстрації вказаних договорів.
Судова колегія вважає, що з урахуванням встановленого ні є підставою для визнання договорів дарування недійсними і та обставина, що було скасовано рішення суду від 01 липня 1999р.
Судом першої інстанції не надано відповідну оцінку тому та взагалі не звернуто увагу, що дарувальники ОСОБА_11, ОСОБА_12 і ОСОБА_14 мали право власності на відповідні частки спірного будинку ні лише на підставі рішення суду від 01 липня 1999р., а і на підставі отриманого ними 23 серпня 1985р. свідоцтва про право на спадщину за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_15 в рівних частках на 1\2 частину спірного будинку (том 1 а.с.94). Вказане свідоцтво є чинним і не було визнано недійсним.
Лише після того як рішенням суду від 01 липня 1999р. було встановлено, що дружина померлого, ОСОБА_16 незаконно отримала 23 серпня 1985р. свідоцтво про право власності на 1\2 частину спірного будинку, та вказане свідоцтво було визнано недійсним, як і свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 05 липня 1991р. видане після померлої ОСОБА_16 на ім'я ОСОБА_10 і ОСОБА_14, та визнано, що будинок повністю належав лише ОСОБА_15, то вищевказані долі були прирощені до раніше належних спадкоємцям часток у спадковому майні після померлого ОСОБА_15
Тому дарувальники ОСОБА_11 і ОСОБА_12 06 жовтня 1999р. і дарувальник ОСОБА_14 01 жовтня 2007р. мали право подарувати ОСОБА_2 на підставі раніше виданих їм нотаріально посвідчених свідоцтв щодо права власності на частині спірного будинку відповідно належним їм на той час за цими свідоцтвами на праві власності частини спірного будинку, що виключає визнання оспорюваних договорів недійсними в повному обсязі, як було заявлено у позовних вимогах ОСОБА_3
Безпідставними є твердження позивача ОСОБА_3 і його представника ОСОБА_21 відносно того, що договори дарування підлягають визнанню недійсними у зв'язку з тим, що рішенням апеляційного суду від 05 грудня 2012р. було скасовано рішення суду першої інстанції від 01 липня 1999р., та на момент укладення оспорюваних договорів дарувальники не були власниками предмету дарування, оскільки це не має ніякого правового значення при відсутності доказів, що позивач ОСОБА_3 є особою, права якої були порушені в зв'язку з укладенням оспорюваних ним договорів дарування.
При цьому в рішенні апеляційного суду від 25 березня 2014р. судом апеляційної інстанції було обґрунтовано звернуто увагу на те, що навіть за доведеності у позивача ОСОБА_3 прав на спірний будинок та доведеності порушення його прав оспорюваними договорами дарування можливе в такому випадку належним способом захисту є не звернення з позовом про визнання договорів дарування недійсними, а захист порушеного права шляхом подання віндікаційного позову (з урахуванням аналогічних положень ст. ст. 145, 469 ЦК України 1963 р. і ст. ст. 388, 1212 ч. 1 ЦК України 2003 р.).
Але таких доказів при повторному зверненні до суду 29 травня 2014р. позивачем ОСОБА_3 надано не було.
З урахуванням викладених обставин на підставі вимог ст. 11 ЦПК України щодо розгляду справи в межах заявлених позивачем вимог і доводів апеляційної скарги відповідно до вимог ст.ст.303, 309 ЦПК України апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції у даній справі підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволені позову ОСОБА_3 в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.
Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 28 жовтня 2015р. -скасувати, ухвалити нове рішення.
У задоволені позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про визнання права власності, договорів дарування недійсними та скасування реєстрації права власності - відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення.
Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий: І.П.Сидоренко
Судді: С.О. Погорєлова
Т.В. Цюра