ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
28.01.2016Справа №910/30304/15
За позовомДержавного підприємства "Вугілля України"
доПублічного акціонерного товариства "Центренерго"
простягнення 282511,80 грн.
Суддя Смирнова Ю.М.
Представники:
від позивачаСірий А.М. - представник;
від відповідачаСавєльєв С.І. - представник;
Державне підприємство "Вугілля України" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Центренерго" про стягнення заборгованості у розмірі 214281,60 грн., інфляційних втрат у розмірі 63897,60 грн. та 3% річних у розмірі 4332,60 грн.
Позовні вимоги позивача мотивовані тим, що відповідно до листа відповідача за вих. № 06-06/6233 від 31.12.2014, позивачем було здійснено оплату перевезення вугілля ДП "Донецька вугільна енергетична компанія" у кількості 3721,3 тонни на адресу відповідача, внаслідок чого Державним підприємством "Український транспортно-логістичний центр" було здійснено списання за перевезення вугілля на суму 214281,60 грн. з Державного підприємства "Вугілля України". Оскільки відповідач згідно вищеназваного листа гарантував позивачу оплату перевезення вугілля від станції Пелагіївська Донецької залізниці до станції призначення: Лиман Південної залізниці, позивач листом від 04.03.2015 за вих.№ 0382/07 просив відповідача компенсувати його витрати на перевезення вугілля у розмірі 214281,60 грн. з ПДВ, однак відповідач, в свою чергу, листом за вих.№22-06/3-1395 від 15.05.2015 відмовив позивачу у компенсації витрат на перевезення вугілля з огляду на те, що компенсація витрат на оплату залізничного тарифу постачальникам вугільної продукції, які не підпадають під умови договору поставки вугілля №111/1-07 від 17.07.2014 не передбачена. Отже, як стверджує позивач у позовній заяві, на його думку, відправлення відповідачем електронною поштою на адресу позивача листа за вих. № 06-06/6233 від 31.12.2014 та вчинення позивачем дій спрямованих на його виконання, відповідає нормам ст. ст. 203, 207, 208 Цивільного кодексу України, є правочином (угодою), що має письмову форму, вважається таким, що вчинений та спрямований на реальне здобуття для позивача прав щодо проведення оплати перевезення вугілля та настанням правових наслідків для відповідача у вигляді зобов'язання по гарантуванню оплати витрат позивача за перевезення такого вугілля, чого відповідачем зроблено не було, у зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 214281,60 грн., інфляційні втрати та 3% річних.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.12.2015 за вказаним позовом порушено провадження у справі №910/30304/15 та призначено розгляд справи на 28.12.2015.
У судовому засіданні 28.12.2015 було оголошено перерву до 20.01.2016, 20.01.2016 до 28.01.2016.
Представник позивача в судовому засіданні 28.01.2016 заявлені позовні вимоги підтримав.
Представник відповідача в судовому засіданні 28.01.2016 надав суду відзив на позов, в якому проти заявлених позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що нормами п.1 ч. 1 ст. 208 Цивільного кодексу України передбачено, що правочини між юридичними особами слід вчиняти у письмовій формі, а згідно ч. 1 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, однак, Публічне акціонерне товариство "Центренерго" не отримало від позивача листа, в якому б повідомлялося про погодження прохання відповідача, викладеного у листі від 31.12.2014 за вих.№ 06-06/6233, тобто правочин не був вчинений, а з урахуванням інших норм законодавства України, наведених у відзиві ПАТ "Центренерго", угода не була укладена. Крім цього, на твердження позивача про схвалення правочину шляхом вчинення дій, які свідчать про прийняття його до виконання (оплата за перевезення вугілля ДП "Донецька вугільна енергетична компанія") відповідач вказує на те, що за наданими позивачем залізничними накладними перевезено було тільки 3721,3 тонни вугілля, в той час як у листі відповідача від 31.12.2014 за вих.№ 06-06/6233 йшла мова про оплату перевезення вугілля ДП "Донецька вугільна енергетична компанія" у кількості 100000 тонн, а отже, на думку відповідача, висновок про те, що позивач прийняв до виконання лист відповідача від 31.12.2014 за вих. № 06-06/6233 є передчасним, оскільки не надані належні докази того, що протягом січня 2015 за вказаними у листі ПАТ "Центренерго" від 31.12.2014 за вих. № 06-06/6233 реквізитами залізницею не перевозилось або не могло бути перевезено вугілля у кількості більше ніж 3721,3 тонни. Отже, відповідач стверджує, що оплата перевезення вугілля ДП "Вугілля України" не вказує на те, що ПАТ "Центренерго" повинно компенсувати такі витрати позивача, оскільки правочин між сторонами не вчинений (угода не укладена). Крім цього, відповідач зазначив про те, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що вугілля було отримано ОСОБА_4, яка діяла саме за дорученням ПАТ "Центренерго".
Також, у відзиві на позов відповідач повідомив суд про те, що 09.02.2004 Господарським судом м. Києва по відношенню до ПАТ "Центренерго" порушено справу № 15/76-б (№15/76-б-43/624-б) про банкрутство і одночасно, відповідно до вимог ч. 4 ст. 12 попередньої редакції Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" введено мораторій на задоволення вимог кредиторів до закінчення провадження у справі.
В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -
31.12.2014 Публічним акціонерним товариством "Центренерго" (ПАТ "Центренерго", відповідач) було надіслано Державному підприємству "Вугілля України" (ДП "Вугілля України", позивач) лист за вих. № 06-06/6233 з проханням оплатити перевезення вугілля ДП "Донецька вугільна енергетична компанія" в січні 2015 в кількості 100000 тонн від станції Пелагеєвська Донецької залізниці, код станції - 503906, код відправника - 6608, адреса: 86606, м.Торез, пгт. Пелагеєвка, ЦОФ "Красная звезда" на Зміївську ТЕС ПАТ "Центренерго" за реквізитами: 63460, Харківська область, Зміївський район, смт. Комсомольське, код вантажоодержувача: 3128, станція призначення: Лиман Південної залізниці, код 444002. Зазначеним листом ПАТ "Центренерго" гарантував оплату витрат ДП "Вугілля України" у повному обсязі.
Протягом січня місяця 2015 позивач оплатив перевезення 3721,3 тонни вугілля від залізничної станції Пелагеєвська Донецької залізниці до залізничної станції Лиман Південної залізниці на загальну суму 214281,60 грн. з ПДВ за залізничними накладними №№: 48843148, 48843155, 48843163, 48857866, 48857858, 48848329, 48848105, 48845986, 48843205, 48843189, 48843171, 48863195, 48863211, 48863906, 48863914, 48863922, 48863930, 48863948.
Списання Державним підприємством "Український транспортно- логістичний центр" з Державного підприємства "Вугілля України" 214281,60 грн. плати перевезення згідно вищевказаних залізничних накладних підтверджується витягами з переліку перевізних документів по перевезенням замовника ДП "Вугілля України" за 05.01.2015 та 09.01.2015.
Відповідно до листа від 04.03.2015 за вих. №0382/07 позивач просив відповідача компенсувати його витрати на оплату здійснених перевезень 3721,3 тонн вугілля зі станції Пелагіївська Донецької залізниці до станції Лиман Південної залізниці на загальну суму 214281,60 грн. При цьому, до зазначеного листа позивачем були долучені підписані з боку позивача реєстр провізної плати, рахунок-фактуру №ВУ-СФ-0000095 від 27.02.2015 та акт № ВУ-ОУ-0000013 на відшкодування транспортних послуг.
Згідно листа за вих.№22-06/3-1395 від 15.05.2015 відповідач відмовив позивачу у відшкодуванні витрат на перевезення вугілля з огляду на те, що компенсація витрат на оплату залізничного тарифу постачальникам вугільної продукції, які не підпадають під умови договору поставки вугілля №111/1-07 від 17.07.2014, не передбачена.
Враховуючи наведене, позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 214281,60 грн., інфляційні втрати та 3% річних.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Статтею 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Частинами 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.
За змістом ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Згідно з ч. 4 ст. 203 Цивільного кодексу України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. Обов'язковість скріплення правочину печаткою може бути визначена за письмовою домовленістю сторін.
Згідно п.1 ст. 208 Цивільного кодексу України у письмовій формі належить вчиняти зокрема правочини між юридичними особами.
Статтею 638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно з ч. 1 ст. 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Відповідно до ч. 1 ст. 641 Цивільного кодексу України пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору.
Частиною 1 статті 642 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повного і безумовною.
Згідно з ч. 2 ст. 644 Цивільного кодексу України, якщо пропозицію укласти договір, в якій не вказаний строк для відповіді, зроблено у письмовій формі, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь протягом строку. встановленого актом цивільного законодавства, а якщо цей строк не встановлений. - протягом нормально необхідного для цього часу.
Статтею 180 Господарського кодексу України передбачено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними. Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.
Згідно з ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.
Матеріалами справи підтверджується надсилання відповідачем на адресу позивача листа за вих. № 06-06/6233 від 31.12.2014, в якому позивач просив відповідача здійснити оплату перевезення вугілля ДП "Донецька вугільна енергетична компанія" в січні 2015 року в кількості 100000 тонн від станції Пелагеєвська Донецької залізниці, код станції - 503906, код відправника - 6608, адреса: 86606, м.Торез, пгт. Пелагеєвка, ЦОФ "Красная звезда" на Зміївську ТЕС ПАТ "Центренерго" за реквізитами: 63460, Харківська область, Зміївський район, смт. Комсомольське, код вантажоодержувача: 3128, станція призначення: Лиман Південної залізниці, код 444002, при цьому, ПАТ "Центренерго" гарантувало оплату витрат ДП "Вугілля України" у повному обсязі.
Відповідно ст. 62 Статуту залізниць, належні за перевезення вантажів і надання додаткових послуг платежі можуть вноситися готівкою, чеками, безготівково, якщо інше не передбачено законодавством, на станціях відправлення або передоплатою через розрахункові підрозділи залізниць.
Відповідно п. 1.4. Правил розрахунків за перевезення вантажів № 644 від 21.11.2000, якщо відправник (одержувач) не внесе залізниці належні їй платежі, то залізниця для покриття своїх витрат використовує заставне право і реалізує вантаж згідно зі статтями 49, 51 Статуту.
Згідно п. 1.7 Правил розрахунків за перевезення вантажів № 644 від 21.11.2000, отримана залізницею при відправленні сума платежів указується цифрами у відповідних графах перевізних документів.
Відповідно п. 2.2., 2.3 Правил розрахунків за перевезення вантажів № 644 від 21.11.2000, для зарахування платежів та обліку виручки залізниць від перевезень вантажів в установах банку, які обслуговують розрахункові підрозділи, відкриваються поточні рахунки зі спеціальним режимом використання (розподільчі рахунки). Розрахунки за перевезення вантажу та вантажобагажу між залізницею і платником (відправником, одержувачем, експедитором) здійснюються на підставі договору, згідно з яким залізниця відкриває особовий рахунок кожному платнику (відправнику, одержувачу, експедитору) з присвоєнням коду платника.
Залізничними накладними, які містяться в матеріалах справи підтверджується здійснення перевезення вугілля у кількості 3721,3 тонни від ПАТ ГЗФ "Червона зірка", станція Пелагеєвська Донецької залізниці на адресу Зміївської ТЕС ПАТ "Центренерго", станція призначення Лиман Південної залізниці, внаслідок чого Державним підприємством "Український транспортно-логістичний центр" було здійснено списання з рахунку позивача за перевезення вугілля на суму 214281,60 грн. У графі 14 вище перелічених залізничних накладних, визначено код платника 9711813, який присвоєно ДП "Вугілля України".
Договору про відшкодування витрат позивача на сплату залізничного тарифу за цим перевезенням у формі єдиного документу, підписаного сторонами, сторони не укладали.
Твердження позивача про те, що між сторонами виникли зобов'язальні відносини у зв'язку з відправленням відповідачем електронною поштою на адресу позивача листа за вих. № 06-06/6233 від 31.12.2014 та вчинення позивачем, дій спрямованих на його виконання, суд відхиляє, оскільки сторонами не досягнуто згоди щодо загальної ціни договору, у листі не міститься положень щодо строків і порядку оплати вищевказаних витрат, тобто сторонами не погоджено усіх необхідних суттєвих умов договору, передбачених законодавством.
За таких обставин, відсутні підстави вважати відповідача таким, що не виконав зобов'язання перед позивачем, а тому позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 282511,80 грн. не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 33, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 09.02.2016
Суддя Ю.М.Смирнова