ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
03.02.2016Справа №910/31552/15
Господарський суд міста Києва у складі судді Чебикіної С.О., розглянувши справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" до Державного підприємства "Управління відомчої воєнізованої охорони" про стягнення 161 999,00 грн., за участю представників позивача - Римарчука В.Г., довіреність № б/н від 20.12.2015 року, відповідача - Савченко А.О., довіреність №б/н від 02.12.2015 року,
У грудні 2015 року позивач звернувся до господарського суду з позовом до відповідача про стягнення з відповідача збитків у сумі 161 999,00 грн. у зв'язку із завищенням відповідачем вартості наданих послуг за договором №1501000472 від 20.01.2015 року про надання послуг по охороні лінійної частини магістральних газопроводів.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.12.2015 року порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 20.01.2016 року
В позовній заяві позивачем заявлено клопотання про залучення до участі в справі в якості третьої особи на стороні позивача Державну фінансову інспекцію в Івано-Франківської області, в задоволенні якого судом відмовлено зважаючи на те, що суду не надано жодного належного доказу на підтвердження того факту, що рішення по даній справі якимось чином вплине на права та обов'язки Державної фінансової інспекції в Івано-Франківської області.
20.01.2016 року в судовому засіданні оголошено перерву на 03.02.2016 року.
01.02.2016 року представником відповідача через канцелярію суду надано відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив суд відмовити в задоволенні позову.
02.02.2016 року представником відповідача через канцелярію суду надано відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив суд відмовити в задоволенні позову.
Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що між Публічним акціонерним товариством "УКРТРАНСГАЗ" (замовник) та Державним підприємством "Управління відомчої воєнізованої охорони" (виконавець) було укладено договір №1501000472 від 20.01.2015 року про надання послуг по охороні лінійної частини магістральних газопроводів, за умовами якого виконавець зобов'язується протягом строку дії договору надати послуги, зазначені в пункті 1.2. цього договору, а замовник - прийняти і оплатити такі послуги (пункт 1.1 договору).
Ціна цього договору становить 3 841 204,08 грн., в тому числі ПДВ - 640 200,68 грн. і відображається у розрахунку вартості надання послуги (додаток №4) (пункт 3.1 договору). Ціна цього договору може бути зменшена за взаємною згодою сторін (п. 3.2. договору).
Оплата за надані послуги проводиться щомісячно згідно рахунку протягом 30 днів після підписання акту про надання послуг (пункт 4.1. договору).
На виконання умов договору сторонами було укладено акти приймання здачі-прийняття робіт (надання послуг) за січень-травень 2015 року на загальну суму 1 132 889,68 грн.
Судом встановлено, що вказані акти підписано та скріплено печатками сторін, що свідчить про те, що позивачу надано послуги без будь-яких зауважень з його боку.
Відповідачем було належним чином виконано умови договору, у зв'язку з чим позивачем здійснено оплату наданих послуг, що підтверджується поясненнями обох сторін в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої, другої, третьої статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.
Державною фінансовою інспекцією в Івано-Франківській області за період з 20.11.2013 року по 16.01.2015 року було проведено планову ревізію фінансової-господарської діяльності філії Управління магістральних газопроводів «Львівтрансгаз» Публічного акціонерного товариства «Укртрансгаз» і складено довідку ревізії від 29.01.2015 року, якою було встановлено завищення вартості робіт за договором №1501000472 від 20.01.2015 року про надання послуг по охороні лінійної частини магістральних газопроводів на загальну суму 161 999,00 грн.
Позивач звернувся до відповідача із претензією-вимогою від 24.07.2015 №3054/31-06 про необхідність проведення коригування вартості завищених робіт згідно довідки ревізії Державної фінансової інспекції у Львівській області від 29.01.2015 року.
Відповідачем 13.08.2015 року було направлено позивачу заперечення на претензію-вимогу, в яких він відмовився від коригування вартості виконаних робіт.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно, за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.
За змістом пунктів 1, 7, 10 частини першої статті 10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» органу державного фінансового контролю надається право: перевіряти в ході державного фінансового контролю грошові та бухгалтерські документи, звіти, кошториси й інші документи, що підтверджують надходження і витрачання коштів та матеріальних цінностей, документи щодо проведення процедур державних закупівель, проводити перевірки фактичної наявності цінностей (коштів, цінних паперів, сировини, матеріалів, готової продукції, устаткування тощо); пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджету та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.
При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на приведення роботи підконтрольної організації у відповідність із вимогами законодавства у майбутньому і є обов'язковою до виконання. Що ж стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово відшкодовані шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення органу державного фінансового контролю до суду з відповідним позовом.
Орган державного фінансового контролю має право заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути кошти на відшкодування виявлених в ході перевірки збитків.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15.04.2014 №21-63а14.
Частиною другою статті 224 ГК України передбачено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Відповідно до частин першої та другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
За приписами частини першої статті 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Отже, для застосування такого виду господарської санкції (правового наслідку порушення зобов'язання) як стягнення збитків необхідна наявність всіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення:
- протиправної поведінки;
- збитків;
- причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника і збитками;
- вини.
При відсутності хоч б одного з цих елементів господарсько-правова відповідальність не настає.
З огляду на вищевикладене позивачем не доведено наявність всіх елементів складу правопорушення.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Отже, враховуючи все вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача збитків у сумі 161 999,00 грн. у зв'язку із завищенням відповідачем вартості послуг за договором №1501000472 від 20.01.2015 року не підлягають задоволеню, тому в позові слід відмовити.
Судові витрати відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
В позові відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 85 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 08.02.2016р.
Суддя С.О. Чебикіна