ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
02.02.2016Справа №910/32404/15
За позовом Заступника військового прокурора Рівненського гарнізону в інтересах
держави в особі військової частини НОМЕР_1
до Корпорації "Таско"
про стягнення 123 208,86 грн.
Суддя Головатюк Л.Д.
Представники сторін:
Від прокурора: не з'явився
Від позивача: Герасименко Н.В.(дов. від 04.01.2016)
Від відповідача: Полонська А. Б. (за дов. від 15.01.2016)
Заступник військового прокурора Рівненського гарнізону в інтересах держави в особі військової частини НОМЕР_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Корпорації "Таско" про стягнення 123 208,86 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.12.2015 порушено провадження у справі № 910/32404/15, розгляд справи призначено на 19.01.2016.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.12.2015 також, задоволено заяву Заступника військового прокурора Рівненського гарнізону про відстрочення сплати судового збору.
19.01.2016 через відділ канцелярії Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив у справі.
В судове засідання 19.01.2016 представник позивача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Представники прокурора та відповідача в судове засідання з'явились, прокурор позовні вимоги підтримав, відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог.
Розгляд справи відкладено на 02.02.2016.
Представники позивача та відповідача з'явилися в судове засідання 02.02.2016, надали пояснення по суті справи.
Позивач позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечував та просив відмовити в його задоволенні, оскільки має місце форс-мажор, що полягає у забороні Міністерства оборони України на реалізацію відповідачем реставрованих утилізаційних боєприпасів.
Представник прокуратури в судове засідання 02.02.2016 не з'явився, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Таким чином, суд приходить до висновку, що прокуратура повідомлена про час та місце судового розгляду належним чином.
Оскільки про час та місце судового засідання прокуратура була належним чином повідомлена, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.
В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
У судовому засіданні складено протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вислухавши думку представників позивача та відповідача, господарський суд міста Києва -
14.12.2009 між корпорацією «ТАСКО» (далі - відповідач, замовник за договором) та військовою частиною НОМЕР_1 (далі - позивач, виконавець за договором) укладено договір на відшкодування витрат пов'язаних із зберіганням спецмайна №18/ОРІС (далі - договір).
Згідно п. 1.1. договору відповідач передає, а позивач приймає на зберігання майно вказане в акті прийому-передачі майна.
Відповідно до п. 1.2. договору виконавець зобов'язується власними силами і засобами забезпечити надійне зберігання майна замовника, а замовник зобов'язується оплатити надання вказаних послуг.
Згідно розділу 2 договору передача майна виконавцю на зберігання здійснюється одночасно з підписанням повноважними представниками сторін акту приймання-передачі майна (додаток №1).
Власником переданого майна залишається замовник.
Майно, передане виконавцю, повертається замовнику в повному обсязі або частинами за його письмовою вимогою з підписанням акту приймання-передачі повноважним представником замовника.
Розділом 3 договору встановлено, що оплата послуг встановлюється виконавцем за домовленістю сторін на підставі його внутрішніх нормативних актів (Додаток №2) і перераховується замовником в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок виконавця не пізніше 15 числа місяця, що настає за розрахунковим, згідно з рахунками, які виставляються виконавцем не пізніше 5 числа місяця, що настає за розрахунковим.
Датою початку оплати вважається дата приймання-передачі майна, що вказана в Додатку № 1.
Розмір оплати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць, за винятком випадків дефляції.
Відповідно до акту прийому-передачі відповідач передав позивачу на зберігання спеціальне майно у кількості 1214,89 тон.
Як свідчать матеріали справи, станом на 15.12.2015 у позивача на зберіганні залишилося спеціальне майно у кількості 385,860 тони.
Пунктом 7.1 договору передбачено, що договір діє до моменту повної передачі відповідачу майна.
Додатком №2 до договору вартість надання послуг по зберіганню майна дорівнює 13,44 грн. без ПДВ.
Пунктом 3.2 договору передбачено, що датою початку оплати вважається дата приймання-передачі майна.
Відповідно до п. 3.3 договору, розмір плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць, за винятком випадків дефляції.
Однак, відповідно до розрахунку дебіторської заборгованості за надані послуги корпорації «ТАСКО», станом на 15.12.2015 відповідачем не сплачено заборгованість за зберігання спеціального майна в розмірі 123 208 грн. 86 коп. за період січень - листопад 2015 року.
Вищезазначене підтверджується також актами виконаних робіт № № 1, 18, 29, 42, 48, 52, 64, 102, 124, 149, 174 за надані послуги відповідно до договору № 18/ОРІС від 14.12.2009. Судом встановлено, що підписані акти виконаних робіт № 124 від 01.10.2015 та № 149 від 01.10.2015 до позивача від відповідача не надійшли.
Крім того, заборгованість перед позивачем підтверджується актом звірки взаєморозрахунків, відповідно до якого, станом на 01.11.2015 перед позивачем у відповідача виникла заборгованість в сумі 111 961, 18 грн. (вказана сума не включає заборгованість 11 259 грн. 39 коп. згідно акту виконаних робіт №174 від 02.11.2015, яка також підлягає відшкодуванню).
Крім того, 28.08.2015 президентом корпорації «ТАСКО» на адресу позивача направлено гарантійний лист вих. № 1188 в якому вказує, що заборгованість перед позивачем, яка склалася за попереднє збереження майна корпорації буде погашена до кінця 2015 року.
Відповідач заперечував проти задоволення позову, зазначивши, що має місце форс-мажор, що полягає у забороні Міністерства оборони України на реалізацію відповідачем реставрованих утилізаційних боєприпасів.
Проте суд зазначає, що заборона на реалізацію відповідачем реставрованих утилізаційних боєприпасів не спростовує факту зберігання даних боєприпасів позивачем, а тому наведені відповідачем підстави не звільняють відповідача від відповідальності.
Отже, в порушення умов договору та чинного законодавства України відповідач не оплатив зберігання свого майна позивачем і станом на день розгляду справи основна заборгованість відповідача перед позивачем за договором склала 123 208,86 грн.
Внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов'язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦКУ) Відповідно до ст.629 ЦКУ договір є обов'язковим до виконання сторонами, а отже умови договору, укладеного між сторонами є юридично обов'язковими.
У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205, 206 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.
Згідно ст. 173 ГК України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).
На підставі ст. 3 ЦК України, яка закріплює свободу договору, сторони мають право як врегулювати у договорі свої відносини, які не врегульовані цими актами, так і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Відповідно до ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається у випадках і на умовах, встановлених договором.
Згідно ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати всій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.
Відповідно до ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов'язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому.
Договір зберігання є публічним, якщо зберігання речей здійснюється суб'єктом підприємницької діяльності на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування.
В силу положень ч.1 ст.946 ЦК України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.
Отже, факт несплати відповідачем позивачу винагороди за зберігання майна належним чином доведений, а також доведений обов'язок відповідача оплатити позивачу винагороду за зберігання майна, що дає суду підстави задовольнити позов прокуратури в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 123 208,86 грн.
Що стосується правомірності звернення прокуратури з даним позовом до суду, то суд зазначає наступне:
Згідно ст. 121 Конституції України прокуратура покликана захищати інтереси
держави та реалізовувати ці повноваження шляхом звернення до суду з позовом.
Відповідно до ст. 29 господарського процесуального Кодексу України, ст. 23
Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді
законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів
держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює
орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних
повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Відповідно до Указу Президента України від 15.12.1999 №1752/99 „Про систему центральних органів виконавчої влади” та Закону України „Про джерела фінансування органів державної влади”, до системи органів державної влади належать Кабінет Міністрів України, міністерства, комітети, агентства, служби, адміністрації, департаменти, комісії, управління, палати, фонди, інспекції, бюро та інші центральні органи виконавчої влади і місцеві державні адміністрації.
Безпосереднє керівництво Збройними Силами України здійснює Міністерство оборони України, яке відповідно до ст. З Закону України “Про Збройні Сили України”, абз. 2 п. 1, 6 “Положення про Міністерство оборони України”, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2006 р. №1080, є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади і військового управління із забезпечення реалізації державної політики з питань національної безпеки у воєнній сфері, оборони і військового будівництва, а також утворює, реорганізує і ліквідує підприємства, установи та організації, які забезпечують діяльність Збройних Сил, здійснює управління закріпленим за ними державним військовим майном, контроль за їх діяльністю та проводить його інвентаризацію.
Під поняттям «інтереси держави» розуміються правовідносини в економічних, політичних, соціальних та інших сферах діяльності держави в цілому.
Військова частина НОМЕР_1 є структурним підрозділом Міністерства оборони України та усе майно, яке перебуває у її користуванні є державним, і закріплене за даною військовою частиною на праві оперативного управління.
Крім того, фінансування видатків даної військової частини здійснюється з Державного бюджету України.
Таким чином, правовідносини військової частини НОМЕР_1 в економічній, соціальній та інших сферах є державними та стосуються інтересів держави.
Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені прокуратурою та позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ст. 49 ГПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 33, 34, 49, 82-85, 116-118 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов Заступника військового прокурора Рівненського гарнізону в інтересах держави в особі військової частини А 1358 задовольнити повністю.
2. Стягнути з корпорації «ТАСКО» (04119, м. Київ, вул. Ярославська, 5/2 Б, код ЄДРПОУ 22866094, р/р НОМЕР_2 у АТ «Укрексімбанк») на користь військової частини НОМЕР_1 (30014, Хмельницька область, Славутський район, с. Цвітоха, р/р 260036755000 в Управлінні Державної казначейської служби України у Хмельницькій області, код ЄДРПОУ 08526931) заборгованість за надані послуги зі зберігання спеціального майна в сумі 123 208(сто двадцять три тисячі двісті вісім) грн. 86 коп.
3. Стягнути з корпорації «ТАСКО» (04119, м. Київ, вул. Ярославська, 5/2 Б, код ЄДРПОУ 22866094, р/р НОМЕР_2 у АТ «Укрексімбанк») в дохід державного бюджету України судовий збір в розмірі 1848(одна тисяча вісімсот сорок вісім) грн. 13 коп.
4. Видати накази.
5. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене в порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.
6. Копію рішення розіслати сторонам.
Суддя Головатюк Л.Д.
Дата підписання повного тексту рішення - 05.02.2016