08.02.16р. Справа № 904/10503/15
За позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Джус Альянс", м.Київ
до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, с.Дослідне, Дніпропетровський район, Дніпропетровська область
про стягнення заборгованості
Суддя Петренко І.В.
Секретар судового засідання Пономарьов Є.О.
Представники:
від позивача: представник Костін К.М. - довіреність № б/н від 24.11.15р.;
від відповідача: не з'явився.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Джус Альянс", м.Київ (далі по тексту - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, с.Дослідне, Дніпропетровський район, Дніпропетровська область (далі по тексту - відповідач) про стягнення 8064,64грн. основної заборгованості; 1459,15грн. пені; 86,83грн. трьох відсотків річних; 13,09грн. інфляційних втрат.
Судові витрати по справі позивач просив суд стягнути з відповідача.
За результатами розгляду позовної заяви від б/д за вих.№б/н ухвалою суду від 09.12.2015р. порушено провадження по справі та призначено слухання на 28.12.2015р.
Суд розгляд справи відкладав з 28.12.2015р. на 18.01.2016р. та з 18.01.2016р. на 08.02.2016р.
Відповідно до п.3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.
У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 811 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.
За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.
Позивач про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується відомостями про явку представника відображеними в протоколі судового засідання від 18.01.2015р.
Відповідач про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується реєстром поштових відправлень суду.
В якості додаткового повідомлення відповідача про час та місце судового засідання позивачем надано лист з описом вкладення та фіскальний чек від 22.01.2016р. за №4943.
Господарський суд звертає увагу, що доказом отримання відповідачем ухвали про порушення провадження у справі є конверт, який повернувся на адресу господарського суду 29.12.2015р. з відміткою пошти "за закінченням терміну зберігання".
08.02.2016р. повноважний представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримує та наполягає на їх задоволенні в повному обсязі.
Звернувся до суду з заявою про продовження строку розгляду спору на 15 (п'ятнадцять) календарних днів, яка ухвалою суду задоволена.
Повноважний представник відповідача в судове засідання не з'явився, клопотання про відкладення розгляду справи не заявляв, відзив на позов не представив, витребуванні судом документи не надав, про розгляд справи повідомлений належним чином.
Абзацом 1 п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11р. за №18 визначено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представника сторони - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без його участі, якщо нез'явлення цього представника не перешкоджає вирішенню спору.
Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Неявка учасника судового процесу в судове засідання не є підставою для скасування судового рішення, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце такого засідання, надіслано йому в порядку, зазначеному в підпункті 3.9.1 підпункту 3.9 цього пункту постанови.
Пунктом 3.14. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. за № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що нез'явлення представників учасників судового процесу в судові засідання без поважних причин та без повідомлення причин, якщо їх явку судом визнано обов'язковою, також може розцінюватися судом як зловживання процесуальними правами.
Відповідна практика, спрямована на умисне затягування судового процесу, порушує права інших учасників судового процесу та суперечить вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку.
На думку суду неявка у судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду справи за наявними матеріалами.
Отже, з метою уникнення умисного затягування судового процесу з боку відповідача та недопущення порушення прав позивача господарський суд розглянув справу по суті позовних вимог.
В судовому засіданні оглянуто всі оригінали первинних документів на підставі яких виник спір.
Суд розглянув справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.
Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Враховуючи вимоги статті 69 Господарського процесуального кодексу України щодо строків розгляду справи у судовому засіданні, яке відбулося 08.02.2015р. в порядку ст.85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.
Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, -
31.01.2014р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Джус Альянс" (далі по тексту - позивач, продавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі по тексту - відповідач, покупець) укладено договір купівлі-продажу №117 (далі по тексту - договір), відповідно до пункту 1.1 умов якого продавець продає, а покупець купує товари народного вжитку, які є в асортименті на складі продавця.
Пунктом 1.2 договору визначено, що відпуск товару проводиться по видатковій накладній зі складу продавця.
Загальна сума договору складає 2000000,00грн. (пункт 1.3 договору).
Оплата проводиться по безготівковому розрахунку протягом року по мірі реалізації товару, з дня його отримання (пункт 2.1 договору).
Оплата проводиться на розрахунковий рахунок продавця (пункт 2.2 договору).
У випадку несплати за одержаний товар протягом року продавець стягує вартість товару (пункт 2.3 договору).
У випадку зниження попиту на товар і неможливість його реалізації покупець має право на повернення товару продавцю (пункт 2.4 договору).
Строк дії договору необмежений і діє до згоди сторін про його припинення (пункт 3.1 договору).
На виконання умов укладеного між сторонами договору в період з 2014 року по 2015 рік позивач поставив, а відповідач отримала товар на загальну суму 570365,21грн., що підтверджується наступними видатковими накладними, а саме:
- видаткова накладна №136 від 14.02.2014р. на суму 5770,40грн.;
- видаткова накладна №288 від 13.03.2014р. на суму 29037,60грн.;
- видаткова накладна №289 від 13.03.2014р. на суму 6630,00грн.;
- видаткова накладна №359 від 26.03.2014р. на суму 182344,35грн.;
- видаткова накладна №360 від 26.03.2014р. на суму 24434,10грн.;
- видаткова накладна №361 від 26.03.2014р. на суму 3531,00грн.;
- видаткова накладна №362 від 26.03.2014р. на суму 1033,50грн.;
- видаткова накладна №363 від 26.03.2014р. на суму 17782,80грн.;
- видаткова накладна №364 від 26.03.2014р. на суму 23650,00грн.;
- видаткова накладна №365 від 26.03.2014р. на суму 22611,60грн.;
- видаткова накладна №366 від 26.03.2014р. на суму 5950,00грн.;
- видаткова накладна №589 від 21.05.2014р. на суму 44282,00грн.;
- видаткова накладна №590 від 21.05.2014р. на суму 5616,00грн.;
- видаткова накладна №755 від 30.06.2014р. на суму 4582,50грн.;
- видаткова накладна №817 від 22.07.2014р. на суму 59480,80грн.;
- видаткова накладна №818 від 22.07.2014р. на суму 21774,72грн.;
- видаткова накладна №826 від 22.07.2014р. на суму 346,80грн.;
- видаткова накладна №901 від 24.07.2014р. на суму 30075,22грн.;
- видаткова накладна №902 від 24.07.2014р. на суму 12753,60грн.;
- видаткова накладна №903 від 24.07.2014р. на суму 5836,32грн.;
- видаткова накладна №904 від 24.07.2014р. на суму 7841,90грн.
Останній відпуск товару відбувся 24.07.2014 року, що підтверджується видатковими накладними та актом звіряння.
Відповідач частково розрахувався з позивачем за отриманий товар, а саме у розмірі 285603,28грн.
Частково відповідач повернув позивачу товар, а саме на суму 276697,29грн., що підтверджується наступними зворотніми накладними від покупця, а саме:
- зворотня накладна від покупця №793 від 10.09.2014р. на суму 3545,90грн.;
- зворотня накладна від покупця №794 від 10.09.2014р. на суму 5654,16грн.;
- зворотня накладна від покупця №795 від 10.09.2014р. на суму 7727,52грн.;
- зворотня накладна від покупця №796 від 10.09.2014р. на суму 29433,67грн.;
- зворотня накладна від покупця №798 від 10.09.2014р. на суму 5372,30грн.;
- зворотня накладна від покупця №799 від 10.09.2014р. на суму 2761,20грн.;
- зворотня накладна від покупця №801 від 10.09.2014р. на суму 20490,60грн.;
- зворотня накладна від покупця №802 від 10.09.2014р. на суму 50,00грн.;
- зворотня накладна від покупця №803 від 10.09.2014р. на суму 10533,60грн.;
- зворотня накладна від покупця №804 від 10.09.2014р. на суму 4200,00грн.;
- зворотня накладна від покупця №805 від 10.09.2014р. на суму 7699,50грн.;
- зворотня накладна від покупця №806 від 10.09.2014р. на суму 20731,20грн.;
- зворотня накладна від покупця №808 від 10.09.2014р. на суму 37954,40грн.;
- зворотня накладна від покупця №809 від 10.09.2014р. на суму 7411,32грн.;
- зворотня накладна від покупця №810 від 10.09.2014р. на суму 21849,30грн.;
- зворотня накладна від покупця №811 від 10.09.2014р. на суму 548,80грн.;
- зворотня накладна від покупця №906 від 12.09.2014р. на суму 869,70грн.;
- зворотня накладна від покупця №907 від 12.09.2014р. на суму 1856,64грн.;
- зворотня накладна від покупця №908 від 12.09.2014р. на суму 3873,60грн.;
- зворотня накладна від покупця №909 від 12.09.2014р. на суму 20656,08грн.;
- зворотня накладна від покупця №1 від 12.09.2014р. на суму 9246,00грн.;
- зворотня накладна від покупця №2 від 12.09.2014р. на суму 45015,60грн.;
- зворотня накладна від покупця №3 від 12.01.2015р. на суму 2295,00грн.;
- зворотня накладна від покупця №470 від 30.09.2015р. на суму 6921,20грн.
Отже, заборгованість відповідача перед позивачем складає 8064,64грн., яка і стала підставою звернення позивача до господарського суду з даною позовною заявою.
З метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача з листом за вих.№21 від 09.10.2015р., який відповідач отримав 20.10.2015р., що підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення, однак залишив без відповіді та задоволення.
В свою чергу, відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань по вищезазначеному договору на момент розгляду спору до господарського суду не надав. Крім того, відповідач не скористався наданим йому правом на судовий захист, наведених позивачем обставин не спростував.
Згідно з частиною другою статті 43 та статтею 33 Господарського кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали.
Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово (стаття 32 цього Кодексу).
Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За приписами процесуального законодавства, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.
Дослідивши матеріали справи, оригінали документів наданих позивачем на вимогу суду в судове засідання та заслухавши повноважного представника позивача в судовому засіданні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу у розмірі 8064,64грн., слід визнати обґрунтованими, документально доведеними, такими, що не суперечать чинному законодавству України, а отже є такими, що підлягають задоволенню.
Факт отримання відповідачем товару підтверджується матеріалами справи, а саме видатковими накладними, що містяться в матеріалах справи, які підписані представниками сторін та скріплені печаткою підприємства позивача.
Зобов'язання відповідача, щодо оплати за отриманий товар передбачено умовами договору та нормами законодавства.
З огляду на положення пункту 2.3 договору, строк оплати товару отриманого за видатковими накладними є таким, що настав.
Господарський суд вважає, що відповідач-1 визнав себе зобов'язаною особою по відношенню до позивача, оскільки до дій які свідчать про визнання боргу можуть відноситися часткове погашення самим боржником основного боргу.
Доказів оплати товару в сумі 8064,64грн. відповідач не надав, доводи позивача, наведені в обґрунтування позову, належними доказами не спростував.
Доказів повернення вказаного товару та оплати позивачу відповідачем у повному обсязі не надано, а наявні лише частково.
Приймаючи рішення господарський суд виходив із наступного.
Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України).
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).
Положеннями ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Як зазначено у ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.
У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).
Статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).
Статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання.
Згідно з ч. 1 ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ст.1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Згідно ст.3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір не передбачено законом або договором.
Частиною 6 ст.232 Господарського кодексу України, передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Позивач нарахував відповідачу до сплати пеню за загальний період з 24.07.2015р. по 01.12.2015р. на суму 1459,15грн.
Господарський суд визнав, що вимога про стягнення пені не підлягає задоволенню з огляду на положення статей 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", а саме статтею 1 вказаного Закону чітко визначено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Тобто обов'язковою умовою для сплати пені є згода сторін. Позивач не надав суду належних доказів того, що згода сторін на стягнення пені існує.
Згідно ст.3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Тобто статтею 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначено максимальний розмір пені щодо якого сторони можуть досягти згоди.
В даному випадку сторони не надали суду доказів наявності між ними згоди про стягнення пені та про розмір такого стягнення.
Отже, вимога про стягнення пені є такою, що не підлягає задоволенню.
Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивач нарахував відповідачу до сплати три відсотки річних у розмірі 86,83грн. за загальний період прострочення з 24.07.2015р. по 01.12.2015р. та інфляційні втрати у розмірі 13,09грн., які розраховані за загальний період з 24.07.2015р. по 01.12.2015р.
Господарський суд перевірив розрахунок трьох відсотків річних та визнав його вірним, а вимогу такою, що підлягає задоволенню.
Господарський суд перевірив розрахунок інфляційних втрат здійснений позивачем та визнав його вірним, а вимогу таклю, що підлягає задоволенню.
В порядку ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 1033,35грн., з урахуванням того, що 84,84% позовних вимог позивача судом задоволено.
До уваги. Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.
Пленум Вищого господарського суду України у п. 9 постанови від 17.05.2011 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України", роз'яснив, що у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою Господарського процесуального кодексу України покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.
Аналогічна правова позиція підтримана постановами Вищого господарського суду України від 24.12.2014р. по справі № 904/9428/13, від 23.11.2015р. по справі №904/2640/15, недотримання якої стало підставою скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду.
Згідно пунктом 12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України" не підлягає скасуванню судове рішення, якщо апеляційною інстанцією буде з'ясовано, що його резолютивна частина є правильною, хоча б відповідні висновки місцевого господарського суду й не були належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині рішення. Водночас апеляційний господарський суд у мотивувальній частині своєї постанови не лише вправі, а й повинен зазначити власну правову кваліфікацію спірних відносин та правову оцінку обставин справи.
Керуючись ст. ст. 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", ст.ст. 509, 525, 526, 530, 549, 599, 610, 612, 625, 629, 655 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193, 199, 218, 231, 232 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 2, 12, 21, 32, 33, 34, 36, 44, 49, 75, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (51071, АДРЕСА_1; індивідуальний ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Джус Альянс" (03150, м.Київ, вул.Боженка, буд.86Е; ідентифікаційний код 36133975) 8064,64грн. (вісім тисяч шістдесят чотири грн. 64 коп.) основної заборгованості; 86,83грн. (вісімдесят шість грн. 83 коп.) трьох відсотків річних; 13,09грн. (тринадцять грн. 09 коп.) інфляційних втрат; 1033,35грн. (одна тисяча тридцять три грн. 35 коп.) судового збору, видати наказ.
В решті позовних вимог відмовити.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Дніпропетровським апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено
09.02.2015р.
Суддя І.В. Петренко