Рішення від 01.02.2016 по справі 904/10424/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ

01.02.16 Справа № 904/10424/15

За позовом Приватного акціонерного товариства "ПРОФІ-ПАК", м. Дніпропетровськ

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВУС УКРАЇНА", м. Київ

відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпрофінком", м. Дніпропетровсь

про стягнення заборгованості за договором поставки

Суддя Ярошенко В.І.

Представники:

від позивача: не з'явились

відвідповідача-1: не з'явились

від відповідача-2: не з'явились

СУТЬ СПОРУ:

Приватне акціонерне товариство "Профі-Пак" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Новус Україна" та до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпрофінком" про стягнення з відповідача-1: 49375 грн. основної заборгованості, 575, 52 грн. трьох відсотків річних, 81, 78 грн. інфляційних втрат, 9776, 89 грн. пені та солідарного стягнення з відповідача-1 та відповідача-2 1000 грн. основної заборгованості.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 07.12.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено на 21.12.2015.

18.12.2015 відповідач-1 надіслав клопотання про припинення провадження у справі на підставі п. 1.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з відсутністю предмету спору, надав до клопотання оригінал платіжного доручення № 398498 від 29.07.2015 з оплати поставленого позивачем товару на суму 50375 грн.

21.12.2015 через канцелярію Господарського суду Дніпропетровської області від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, оскільки 29.07.2015 відповідач-1 сплатив грошові кошти за поставлений товар в повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням № 398498.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 21.12.2015 розгляд справи відкладено на 18.01.2016.

14.01.2016 відповідач-1 надіслав до суду письмові пояснення до відзиву на позовну заяву про стягнення заборгованості за договором поставки, в яких зазначив, що ним 29.07.2015 сплачено грошові кошти за поставлений товар в повному обсязі в сумі 50375 грн. згідно з реквізитами вказаними в п. 2.1.9 договору поставки від 01.11.2014 № А1901114015. Умовами п. 30.2 вищезазначеного договору встановлено, що зміна договору допускається лише за згодою сторін та відповідно до п. 30.3 зміна договору оформлюється у вигляді додаткової угоди. Також, відповідач-1 зазначив, що зміна реквізитів позивача, як постачальника за договором, оформлена додатковою угодою № 3 лише 18.09.2015. Враховуючи виконання відповідачем-1 зобов'язання з оплати товару, зобов'язання за договором поставки припинено, а тому відповідач-1 просить в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

18.01.2015 через канцелярію Господарського суду Дніпропетровської області від позивача надійшла уточнена позовна заява, в якій він вказав на те, що зазначений у видатковій накладній № 415 від 15.06.2015 договір № А1901114015 від 19.11.2015 є нікчемним, оскільки ніколи сторонами не укладався, а дата поставки товару передує даті укладання договору, що унеможливлює існування такого договору на момент поставки товару та свідчить про позадоговірну поставку товару. Відтак позивач вважає видаткову накладну № 415 від 15.06.2015 первинним обліковим документом, який є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за поставлений товар.

Щодо доводів відповідача-1 про виконання обов'язку з оплати товару, позивач зазначає, що оплата відповідачем-1 виконана на інші банківські реквізити, відмінні від реквізитів, зазначених у видатковій накладній № 415 від 15.06.2015 та рахунку на оплату № 384 від 15.06.2015; в призначенні платіжного доручення № 398498 від 29.07.2015 зазначено "за поставлений ТНС згідно накладної № 415 від 15.06.2015 року, у т.ч. ПДВ = 8395,83", що підтверджує той факт, що оплата проводилась саме на підставі видаткової накладної, натомість на зовсім інший банківський рахунок.

Також, позивач зазначає, що рахунок, на який відповідачем-1 було здійснено платіж згідно платіжного доручення № 398498 від 29.07.2015, був закритий 29.01.2015, та всі котнтрагенти були повідомлені про зміну банківських реквізитів листом від 23.01.2015 за вих. 1/01, а тому позивач просить стягнути з відповідача-1 49375 грн. заборгованості за поставлений товар, 886, 05 грн. 3 відсотків річних, 576, 25 грн. інфляційних втрат та просить стягнути солідарно з відповідачів заборгованість в розмірі 1000 грн.

В судовому засіданні, на запитання суду про правову природу вищевказаної заяви, представник позивача відповів, що в розумінні ст. 22 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК України) дана заява є заявою про зміну підстав позову.

Відповідності до ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі зменшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Щодо поданої позивачем уточненої позовної заяви, то судом враховано п. 3.11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011, де зазначено, що ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.

Таким чином, подана позивачем заява про уточнення позовних вимог, розцінюється судом як заява про зміну підстав позову та зменшення розміру позовних вимог та, оскільки дана заява не порушує чиї-небудь права та інтереси, вона прийнята судом до розгляду.

Ухвалою суду від 18.01.2016 розгляд справи відкладено на 01.02.2016.

01.02.15 від позивача до суду надійшли додаткові пояснення до позовної, в яких він надав обґрунтування позовних вимог, які, на його думку, свідчать про те, що поставка несплаченого товару була позадоговірною.

01.02.2016 від відповідача-1 надійшли письмові пояснення щодо уточненої позовної заяви, в яких він навів доводи щодо того, що підставою виникнення зобов'язань сторін щодо поставки товару та розрахунків за поставлений товар є саме укладений між сторонами договір № А1901114015.

Позивач явку повноважного представника у судове засідання не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив. Про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується протоколом судового засідання від 18.01.2016 (арк. с. 171).

Відповідач-1 явку повноважного представника у судове засідання не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив. Про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення цінних листів з ухвалами суду (арк. с. 174, 175).

Відповідач-2 явку повноважного представника у судове засідання не забезпечив, відзив на позовну заяву та інші витребуванні судом документи не надав, про причини неявки суд не повідомив. Про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, за адресою: 49000, Дніпропетровська область, м. Дніпропетровськ, вул. Погребняка, буд. 25-А, відповідно до витягу з ЄДРПОУ станом на 03.12.2015 (арк. с. 55-56), оскільки поштові конверти (арк. с. 154, 157) з ухвалами суду, які направлялись на вищезазначену адресу відповідача-2, повернулись з поштовими відмітками: «за закінченням терміну зберігання».

Відповідно до п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У судовому засіданні 13.07.2015 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

01.11.2014 між Приватним акціонерним товариством "Профі-Пак" (далі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Новус Україна" (далі - відповідач-1, покупець) було укладено договір поставки № А1901114015 (далі - договір).

Пунктом 3.1 спеціальної частини договору встановлено, що оплата за отриманий товар здійснюється покупцем з відстрочкою платежу на 30 календарних днів з моменту передачі товару у власність і надання постачальником повного та відповідного пакету документів.

Відповідно до п. 13.1 договору постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, встановлених договором, поставити і передати товар у власність покупця, а покупець зобов'язаний прийняти товар і оплатити його на умовах визначених договором.

Згідно з п. 13.7 договору найменування, асортимент, торгова марка та ціна товару, що поставляється, вказуються в додатку № 1 до цього договору (специфікація).

Поставка вважається виконаною з моменту передачі товару у власність покупця і надання повного та відповідного пакету документів покупцю (п. 16.5 договору).

Пунктом 24.1 договору встановлено ціна за одиницю товару зазначається в погодженій сторонами специфікації (додаток № 1 до договору).

Відповідно до п. 30.1 цей договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє протягом строку визначеного в п. 1.3 спеціальної частини договору.

Строк дії договору до 31.12.2015 (п. 1.3 спеціальної частини договору).

13.05.2015 позивачем та відповідачем-1 було складено та підписано специфікацію № 1 до договору, відповідно до якої узгоджено поставку пакету п/е 36(2*8)60 з рис за ціною нетто (з урахуванням знижки) 1, 09 з ПДВ за 1шт та пакету п/е 45(2*12)68 з рис за ціною нетто (з урахуванням знижки) 1, 82 грн. з ПДВ за 1 шт (арк. с. 23).

15.06.2015 позивач виставив відповідачу-1 рахунок на оплату № 384 на загальну суму 50375 грн. (арк. с. 35)

На виконання умов договору та специфікації № 1 до нього, позивач поставив, а відповідач-1 прийняв товар (пакет п/е 36(2*8)х60 з рис за ціною 1, 09 з ПДВ за та пакет п/е 45(2*12)х68 з рис за ціною 1, 82 грн. з ПДВ) на загальну суму 50375 грн., що підтверджується видатковою накладною від 15.06.2015 № 415, підписаною обома сторонами та скріпленою печатками підприємств (арк. с. 32).

Як зазначає позивач, відповідач-1 вартість поставленого товару у сумі 50375 грн. не сплатив, у зв'язку з чим він звернувся до відповідача-1 з претензією від 20.11.2015 вих.№129, в якій просив сплатити заборгованість за поставлений товар на суму 50375 грн. за наступними банківськими реквізитами: отримувач: ПрАТ "Профі-Пак", код ЄДРПОУ 31792911, банк отримувача ПАТ "Мегабанк", р/р 260092030094, МФО банку 351629 (арк. с. 37-40).

11.12.2015 відповідач-1 надіслав на адресу позивача відповідь на претензію вих. № 04 в якій зазначив, що заборгованість на суму 50375 грн. була сплачена ним у повному обсязі платіжним дорученням № 398498 від 29.07.2015 (арк. с. 123-125).

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з приписами ст. 193 ГК України та ст. ст. 525, 526 ЦК України цивільні та господарські зобов'язання мають бути виконані належним чином відповідно до закону та договору. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

29.05.2015 між Приватним акціонерним товариством "Профі-Пак" (далі - кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпрофінком" (відповідач-2, поручитель) було укладено договір поруки № 2905/15 (далі - договір поруки).

Відповідно до п. 1.1 договору поруки поручитель поручається перед кредитором за виконання обов'язку Товариства з обмеженою відповідальністю "Новус Україна" (далі - боржник) щодо оплати поставленого кредитором товару за договором, передбаченим ст. 2 цього договору (далі - основний договір).

Згідно з п. 1.2 договору поруки поручитель та боржник несуть солідарну відповідальність перед кредитором за неналежне виконання боржником умов основного договору. Але в будь-якому випадку розмір відповідальності поручителя не повинен перевищувати розміру забезпеченого зобов'язання, зазначеного в п. 3.2 цього договору.

Пунктом 2.1 договору поруки встановлено, що під основним договором в цьому договорі розуміють договір поставки № А1901114015 від 01.11.2014, що укладений між кредитором (в основному договорі іменується Приватне акціонерне товариство "Профі-Пак") та боржником (в основному договорі іменується Товариство з обмеженою відповідальністю "Новус Україна").

Відповідно до п. 3.1 договору поруки поручитель зобов'язаний у разі порушення боржником обов'язку за основним договором, самостійно виконати зазначений обов'язок боржника перед кредитором на підставі письмової вимоги кредитора протягом 3 днів, з моменту отримання вимоги, шляхом повного або часткового погашення виниклої заборгованості боржника, у розмірі, який не перевищує суму, зазначену в п. 3.2 цього договору.

Поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов'язання боржником, згідно основного договору, у сумі, що дорівнює 1000 грн. (п. 3.2 договору поруки).

Згідно з п. 4.1 договору поруки цей договір набуває чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2015.

Відповідно до ст. 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Згідно з ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Частиною 1 ст. 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Посилаючись на вищевикладені обставини, позивач просить суд стягнути з відповідача-1 основний борг у розмірі 49375 грн. та солідарно з відповідача-1 та відповідача-1 основний борг у розмірі 1000 грн.

18.12.2015 відповідачем-1 разом із клопотанням від 17.12.2015 вих.№ 06 було залучено до матеріалів справи оригінал платіжного доручення від 29.07.2015 № 398498 на суму 50375 грн. з призначенням платежу: за поставлений ТНС згідно накладної 415 (арк. с. 62).

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 202 ГК України господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Також, з матеріалів справи вбачається, що позивач не звертався до відповідача-2 з письмовою вимогою про виконання зобов'язання за договором поруки, як-то передбачено п. 3.1 договору поруки, а відтак обов'язок відповідача-2 виконати визначений умовами основного договору обов'язок боржника перед кредитором, у межах суми встановленої п. 3.2 договору поруки, є таким, що не настав.

Відповідно до ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, у задоволенні вимоги про солідарне стягнення з відповідачів 1, 2 суми основного боргу у розмірі 1000 грн. слід відмовити.

Господарський суд також відмовляє у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача-1 основної заборгованості у розмірі 49375 грн. з викладених нижче підстав.

Твердження позивача щодо того, що поставка товару (пакет п/е 36(2*8)х60 з рис за ціною 1, 09 з ПДВ та пакет п/е 45(2*12)х68 з рис за ціною 1, 82 грн. з ПДВ) на загальну суму 50375 грн., відбулась поза межами договору від 01.11.2014 № А1901114015 за видатковою накладною № 415 від 15.06.2015, оскільки остання має посилання не на вищевказаний договір на договір № А1901114015 від 19.11.2015, який між сторонами ніколи не укладався, не приймаються судом до уваги з нижченаведених підстав.

Частиною 1 ст. 671 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо за договором купівлі-продажу переданню підлягає товар у певному співвідношенні за видами, моделями, розмірами, кольорами або іншими ознаками (асортимент), продавець зобов'язаний передати покупцеві товар в асортименті, погодженому сторонами.

Відповідно ч. 1, ч. 3 ст. 672 Цивільного кодексу України, якщо продавець передав товар в асортименті, що не відповідає умовам договору купівлі-продажу, покупець має право відмовитися від його прийняття та оплати, а якщо він вже оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми; у разі відмови від товару, асортимент якого не відповідає умовам договору купівлі-продажу, або пред'явлення вимоги про заміну цього товару покупець має право відмовитися від оплати цього товару, а якщо він вже оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Як встановлено судом вище, 13.05.2015 позивачем та відповідачем-1 було складено та підписано специфікацію № 1 до договору поставки від 01.11.2014 № А1901114015, відповідно до якої узгоджено поставку пакетів п/е 36(2*8)60 з рис за ціною нетто (з урахуванням знижки) 1, 09 з ПДВ за 1 шт. у кількості 19500 шт. та пакетів п/е 45(2*12)68 з рис за ціною нетто (з урахуванням знижки) 1, 82 грн. з ПДВ за 1 шт. у кількості 16000 шт. (арк. с. 23).

15.06.2015 позивач виставив відповідачу-1 рахунок № 384 на оплату пакетів п/е 36(2*8)60 з рис за ціною нетто (з урахуванням знижки) 1, 09 з ПДВ за 1шт та пакетів п/е 45(2*12)68 з рис за ціною нетто (з урахуванням знижки) 1, 82 грн. з ПДВ за 1 шт на загальну суму 50375 грн. (арк. с. 35)

На виконання умов договору поставки від 01.11.2014 № А1901114015 та специфікації № 1 до нього, позивач поставив, а відповідач-1 прийняв товар (пакети п/е 36(2*8)х60 з рис за ціною 1, 09 з ПДВ за та пакети п/е 45(2*12)х68 з рис за ціною 1, 82 грн. з ПДВ) на загальну суму 50375 грн., що підтверджується видатковою накладною від 15.06.2015 № 415, підписаною обома сторонами та скріпленою печатками підприємств (арк. с. 32).

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України встановлено обов'язок покупця оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Оскільки поставка пакетів п/е 36(2*8)х60 з рис за ціною 1, 09 з ПДВ за та пакетів п/е 45(2*12)х68 з рис за ціною 1, 82 грн. з ПДВ була обумовлена саме специфікацією до договору від 01.11.2014 № А1901114015, який на момент здійснення поставки був чинний (доказів існування інших договірних відносин між сторонами до суду не надано), податкова накладна, складена позивачем в день здійснення поставки, містить посилання на договір поставки від 01.11.2014 № А1901114015 (арк. с. 36), господарський суд, керуючись ст. 43 ГПК України, вважає, що відповідач-1 зобов'язаний виконати зобов'язання по оплаті поставленого товару за видатковою накладною від 15.06.2015 № 415 на суму 50375 грн., згідно умов, визначених в договорі поставки від 01.11.2014 № А1901114015.

Також, відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, у переліку основних реквізитів первинних бухгалтерських документів, який визначено у ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", відсутні такі обов'язкові реквізити як номер та дата договору. Тобто, посилання в видатковій накладній на номер та дату договору не є обов'язковим.

Щодо посилання позивача на відсутність письмових замовлень покупця постачальнику на відвантаження товару за п. 16.1 договору поставки № А1901114015 від 01.11.2014, то ТОВ "Новус Україна" не відмовилося від отримання товару без письмової заявки, отримало товар, передбачений специфікацією № 1 від 12.05.2015 до договору поставки від 01.11.2014 № А1901114015, за видатковою накладною від 15.06.2015 № 415, тим самим погодившись з запропонованим позивачем механізмом поставки товару без письмового замовлення.

Щодо твердження позивача про сплату відповідачем-1 грошових коштів у розмірі 50375 грн. за банківськими реквізитами відмінними від тих, що зазначені у рахунку на оплату № 384 від 15.06.2015 та видатковій накладній від 15.06.2015 № 415, господарський суд зазначає наступне.

Пунктом 2.1.9 спеціальної частини договору поставки від 01.11.2014 № А1901114015 визначено платіжні реквізити позивача, а саме банківський рахунок 260024075102 в Ф "ДРРУ"АТ"Б"ФІН ТА КР"М.ДНІПР. МФО 307231.

29.07.2015 відповідач-1 сплатив грошові кошти у розмірі 50375 грн. за товар, поставлений згідно видаткової накладної від 15.06.2015 № 415 за реквізитами, вказаними в п. 2.1.9 спеціальної частини договору поставки від 01.11.2014 № А1901114015, що підтверджується платіжним дорученням № 398498 від 29.07.2015 (арк. с. 62).

Відповідно до п. 30.02, 30.3 договору зміна договору допускається лише за згодою сторін. Зміна договору оформлюється у вигляді додаткової угоди до договору.

18.09.2015 між позивачем та відповідачем-1 було підписано додаткову угоду № 3 до договору № А1901114015 від 01.11.2014, відповідно до якої сторони погодили викласти п. 2 договору у наступній редакції: постачальник ПрАТ "Профі-Пак", 49049, Дніпропетровська область, м. Дніпропетровськ, вул. Далека, буд. 2, р/р 260092030094 в ПАТ "Мегабанк", МФО 351629, ЄДРПОУ 31792911, Свідоцтво № 100248421, ІПН № 317929104635, тел. (056) 374-41-48, моб. (067) 642-13-18 бух-я. Почтова адреса: 49055, м. Дніпропетровськ, А/С 3441 (арк. с. 150).

Отже, зміна реквізитів позивача як постачальника за договором оформлена у встановленому договором порядку лише 18.09.2015, тобто майже через два місяці після здійснення відповідачем-1 оплати за поставлений товар у сумі 50375 грн.

Господарський суд не приймає до уваги лист від 23.01.2015 вих.№ 1/01 у якості доказу повідомлення позивачем своїх контрагентів, у тому числі й відповідача-1, щодо зміни його банківських реквізитів, оскільки позивачем до суду не надано доказів надсилання даного листа на адресу відповідача-1.

За порушення відповідачем виконання грошового зобов'язання позивачем нараховано три відсотки річних за період з 16.06.2015 по 15.01.2016 у розмірі 886, 05 грн. та інфляційні втрати за період липень - грудень 2015 у сумі 576, 25 грн.

Відповідно ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошових зобов'язань на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 відсотка річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з рахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а три відсотки річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань.

Відповідно до п. 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14 (далі - Постанова Пленуму Вищого господарського суду України № 14) індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши правильність нарахування трьох відсотків річних, задовольняє дану вимогу частково у розмірі 59, 97 грн., з огляду на наступне.

Як встановлено судом вище, поставка товару 15.06.2015 згідно видаткової накладеної № 415 на суму 50375 грн. відбулась на підставі договору поставки від 01.11.2014 № А1901114015. Відповідно до п. 3.1 спеціальної частини договору поставки від 01.11.2014 № А1901114015 оплата товару здійснюється через 30 календарних днів з моменту передачі товару. Тобто, прострочка оплати товару, поставленого за видатковою накладною від 15.06.2015 № 415, почалась з 16.07.2015 (30 календарних днів - 16.06.2015 - 15.07.2015). Оскільки оплата товару відповідачем-1 була здійснена 29.07.2015, строк прострочення оплати склав 14 днів (16.07.2015 - 29.07.2015).

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат, господарський суд не вбачає підстав для її задоволення, оскільки з урахуванням положень, викладених у пункті 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14, індекс інфляції визначається, виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця помноженої на індекс інфляції з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж. Тобто, нарахування інфляційних втрат на заборгованість, яка виникла у липні місяці, починається з серпня місяця на суму заборгованості, яка існувала на кінець місяця. Враховуючи оплату відповідачем-1 товару на суму 50375 грн. 29.07.2015, на кінець липня місця заборгованість відповідача-1 перед позивачем була відсутня.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 ГПК України, стягуються з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам, а саме у розмірі 1, 41 грн.

Керуючись ст. 22, 44, 49, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Новус Україна" (04112, м. Київ, вул. Дегтярівська, буд. 52; ідентифікаційний код 36003603) на користь Приватного акціонерного товариства "Профі-Пак" (49049, м. Дніпропетровськ, вул. Далека, буд. 2; ідентифікаційний код 31792911) три відсотки річних у розмірі 59, 97 грн. та 1, 41 грн. витрат зі сплати судового збору.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 08.02.2016

Суддя ОСОБА_1

Попередній документ
55605831
Наступний документ
55605833
Інформація про рішення:
№ рішення: 55605832
№ справи: 904/10424/15
Дата рішення: 01.02.2016
Дата публікації: 16.02.2016
Форма документу: Рішення
Форма судочинства: Господарське
Суд: Господарський суд Дніпропетровської області
Категорія справи: поставки товарів, робіт, послуг