08 лютого 2016 р. Справа № 902/1398/15
Господарський суд Вінницької області у складі головуючого судді: Матвійчука Василя Васильовича, суддів: Банасько Олександра Олександровича, Маслія Ігора Володимировича, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ІГІС»
(04211, АДРЕСА_1)
до: Товариства з обмеженою відповідальністю «Тульчинм'ясо»
(23600, Вінницька область, м. Тульчин, вул. Желюка, буд. 22)
про стягнення 255256,05 грн.
при секретарі судового засідання Солоненко Т.В..
за участю представників сторін:
позивач : ОСОБА_1 за довіреністю б/н. від 28.12.2015 року;
відповідача : ОСОБА_2 за довіреністю № 50 від 04.01.2016 року.
Товариство з обмеженою відповідальністю «ІГІС» звернулося до Господарського суду Вінницької області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тульчинм'ясо» заборгованості за поставлений товар в розмірі 255 256,05 грн..
Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідно до укладеного 17.01.2007 року договору поставки № ДП 0004-00(07) позивач, в період з 06.06.2014 року по 17.07.2014 року, поставив відповідачу товар на загальну суму 255 256,05 грн.. Відповідно до п. 5.3. договору відповідач зобов'язався сплатити повну вартість за кожну партію поставленого товару згідно рахунку позивача на протязі 30 календарних днів з моменту отримання товару, шляхом перерахунку грошових коштів на поточний рахунок позивача. В порушення взятих на себе зобов'язань відповідач не провів розрахунків за отриманий товар, в результаті чого з ним рахується заборгованість в розмірі 255 256,05 грн..
Неналежне виконання зобов'язань за договором призвело до звернення до суду з даним позовом .
Ухвалою суду 19.10.2015 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 902/1398/15 з призначенням до розгляду в судовому засіданні та зобов'язано сторін надати суду докази необхідні для вирішення спору в даній справі.
Розгляд справи неодноразово відкладався з підстав невиконання сторонами вимог суду в частині надання доказів та зміною складу суду.
Востаннє ухвалою суду від 11.01.2016 року розгляд справи відкладено на 08.02.2016 року та зобов'язано відповідача надати договір поставки № ДП 0004-00(07) від 17.01.2007 року з доказами його виконання. Сторін зобов'язано провести взаємозвірку заборгованості за договором поставки № ДП 0004-00(07) від 17.01.2007 року.
29.01.2016 року від відповідача надійшли пояснення, згідно з якими, останній визнає заборгованість перед позивачем в розмірі 255 256,05 грн..
Розпорядженням в.о. керівника апарату Господарського суду Вінницької області від 08.02.2016 року суддю Білоуса В.В. виведено зі складу колегії суддів по справі № 902/1398/15 у зв'язку з перебуванням на лікарняному. Для розгляду даної справи сформовано колегію у складі: головуючого судді - Матвійчука В.В., суддів: Банасько О.О., Маслія І.В..
Ухвалою суду від 08.02.2016 року справу прийнято до свого провадження новим складом суду.
В засідання суду 08.02.2016 року з'явились представники сторін. Представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі. Представник відповідача позов визнав.
Враховуючи визнання відповідачем позову, суд зважає на наступне.
Частиною четвертою статті 78 ГПК України передбачено, що у разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.
Представнику відповідача роз'яснено правові наслідки визнання позову, передбачені статтею 78 ГПК України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
17 січня 2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ІГІС» (позивач, за договором Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Тульчинм'ясо» (відповідач, за договором Покупець) укладено договір поставки № ДП 0004-00(07) (надалі - Договір) за умовами якого Постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому Договору, передати у власність Покупцеві оболонки для ковбасних виробів виробництва фірми «Натурін» (Німеччина) та «Віскофан» (Іспанія) (надалі іменується «товар»), а Покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому Договору, прийняти та оплатити товар.
Найменування (асортимент), одиниці виміру та загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим Договором, зазначається у відпускних документах Постачальника. (п. 2.1. Договору).
Покупець надсилає Постачальнику попереднє замовлення в якому чітко вказується асортимент Товару, що планується використати в наступний період. Постачальник, в свою чергу, приймає попереднє замовлення, завіряє її своїм підписом та печаткою, та відсилає Покупцю. У будь-якому випадку, попереднє замовлення, відіслане Покупцем поштою, електронною поштою, факсом, або зроблене усно за допомогою телефонного зв'язку, вважається прийнятим Постачальником, якщо на протязі 2 банківських днів, з його сторони, не буде висловлено заперечень. (п. 3.1. Договору).
У випадку відсутності попереднього замовлення, передбаченого п. 3.1. цього Договору, Постачальник гарантує поставку на протязі 3-ох банківських днів, тільки наявного на своєму складу Товару (п. 3.4. Договору).
Загальна ціна Товару за цим Договором складає сукупність накладних та рахунків. Ціна за одиницю Товару ( в тому числі ПДВ вказується в накладних та рахунках, які є невід'ємною частиною цього Договору, і з моменту передачі Товару зміні не підлягає. Покупець сплачує повну вартість за кожну партію поставленого Товару згідно рахунку Постачальника на протязі 30 календарних днів з моменту отримання Товару, шляхом перерахунку грошових коштів на поточний рахунок Постачальника. Покупець має право дострокової оплати Товару (п.п. 5.1.-5.3. Договору).
Цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та його скріплення печатками Сторін. (п. 9.1. Договору).
Цей Договір дійсний до 01 лютого 2008 року. У випадку якщо строк дії Договору закінчився і жодна із Сторін не заявила про бажання розірвати Договір, то цей Договір вважається продовженим на невизначений термін. (п. 9.2. Договору).
Додатком № 1 до Договору Сторони погодили найменування, ціну та об'єми щомісячних поставок.
Додатковою угодою № 1 від 17.01.2007 року Сторони погодили безоплатну передачу Постачальником у власність Покупця ручний пристрій для знімання целюлозної ковбасної оболонки виробництва Німеччини, (надалі іменується Обладнання), а Покупець, в свою чергу приймає Обладнання у власність та бере на себе наступні зобов'язання:
- використовувати обладнання лише за прямим призначенням;
- при експлуатації Обладнання використовувати тільки ту целюлозну ковбасну оболонку, що поставляється Постачальником згідно Договору № ДП 0004-00(07) від 17.01.20007 року;
- гарантує щомісячне замовлення та оплату ковбасних оболонок, що поставляється Постачальником, по цінам та в кількості не меншій, ніж вказано в таблиці № 1 Додатку № 1 до цього Договору.
Судом встановлено, що позивач в період з 06.06.2014 року по 17.07.2014 року, в рамках Договору, відповідно до видаткових накладних, поставив відповідачу товар на загальну суму 255 256,05 грн. (а.с. 14-22). У зазначений період позивачем виставлено відповідачу рахунки-фактури для оплати товару (а.с. 32-40)
Матеріали справи не містять доказів проведення відповідачем розрахунків за поставлений товар.
Таким чином, станом на день розгляду справи за відповідачем рахується заборгованість за Договором в розмірі 255 256,05 грн.. Вказана сума боргу визнається відповідачем в повному обсязі.
З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.
Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Дії позивача по передачі товару та дії відповідача по прийняттю вказаного товару, за визначеною ціною свідчать про те, що у боржника (відповідача) виникло зобов'язання по оплаті сировини.
Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
В силу ст.655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ст.692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до частини першої статті 222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.
Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом .
Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
Згідно ч.1 ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Беручи до уваги викладене, суд дійшов висновку, що зобов'язання за Договором в частині проведення розрахунків за поставлений товар, відповідачем не виконувались належним чином.
Виходячи з встановлених обставин справи та наведених вище законодавчих приписів, суд вважає вимогу позивача про стягнення боргу в розмірі 255 256,05 грн. правомірною та обґрунтованою.
Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.
За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.
Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду жодних доказів проведення розрахунків за отриманий товар.
За таких обставин, суд дійшов висновку про задоволення позову з розподілом судових витрат за правилами ст. 49 ГПК України.
Керуючись ст.ст.43, 32, 33, 34, 43, 49, 78, 84, 85, 115 Господарського процесуального кодексу України, -
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тульчинм'ясо» (вул. Желюка, буд. 22, м. Тульчин, Вінницька область, 23600, код ЄДРПОУ 33125301) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІГІС» (АДРЕСА_2, 04211, код ЄДРПОУ 32380077) 255 256 (двісті п'ятдесят п'ять тисяч двісті п'ятдесят шість) грн. 05 коп. - заборгованості та 3 828 (три тисячі вісімсот двадцять вісім) грн. 84 коп. - витрат зі сплати судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено 09 лютого 2016 р.
Головуючий cуддя Матвійчук В.В.
Судді Банасько О.О.
ОСОБА_3
віддрук. прим.:
1 - до справи