04 лютого2016 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:
головуючого судді ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
з участю секретарів ОСОБА_4 , ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора прокуратури Деснянського району м. Києва ОСОБА_6 у кримінальному провадженні №12014100030013207 на вирок Деснянського районного суду м. Києва від 17 червня 2015 року відносно
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурорів - ОСОБА_8 , ОСОБА_9
захисника - ОСОБА_10
обвинуваченого - ОСОБА_7
Вироком Деснянського районного суду м. Києва від 17червня 2015 року ОСОБА_7 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України та виправдано за недоведеністю, що в його діянні наявний склад даного кримінального правопорушення - злочину.
Вирішено питання речових доказів.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції прокурор у кримінальному провадженні подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вирок суду від 17.06.2015 року, ухвалити новий, яким визнати ОСОБА_7 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України та призначити покарання у виді двох років обмеження волі, з застосуванням ст. 75 КК України зі звільненням від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на один рік.
Мотивуючи свою апеляційну скаргу вказує на те, що вирок суду не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження. Визнаючи ОСОБА_7 невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, суд першої інстанції достатньою мірою не врахував обставини справи, докази сторони обвинувачення та ступінь суспільної небезпеки вчиненого діяння. На думку прокурора, вина ОСОБА_7 доведена повністю, а висновки суду, не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду. Окрім цього, суд невірно обґрунтував своє рішення тим, що в діях ОСОБА_7 відсутня об'єктивна сторона злочину і відсутні докази того, що обвинувачений видав підроблене посвідчення за справжній документ. Також, на думку апелянта, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність суб'єктивної сторони злочину. На думку прокурора, обвинувачений свідомо використав (пред'явив) підроблене посвідчення працівника міліції.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, виправданого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_10 , які проти апеляційної скарги прокурора заперечували, вважаючи вирок суду першої інстанції законним та обґрунтованим, провівши апеляційний розгляд, та, дослідивши матеріали провадження, провівши судові дебати, заслухавши останнє слово виправданого, вивчивши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, а саме, зокрема - ухваленим компетентним судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням вимог відносно кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені зазначеними в ньому доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом згідно визначених ст. 94 цього Кодексу правил, які ґрунтуються на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх дійсних обставин кримінального провадження, керуючись законом, кожний зібраний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність усіх зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для ухвалення даного вироку, в якому повинні бути наведені належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення з вирішенням питань, зазначених у ст. 368 КПК України, а також з правильною кваліфікацією діяння обвинуваченого у вчиненні відповідного кримінального правопорушення.
За змістом вимог п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК України, у мотивувальній частині вироку зазначаються у разі визнання особи виправданою, зокрема, підстави для виправдання обвинуваченого з наведенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.
Цих вимог кримінального процесуального закону суд першої інстанції, виправдовуючи ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України, належно не дотримався, внаслідок чого виявились наявними невідповідність його висновків, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження, які не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду, містять за своїм змістом істотні суперечності.
Так, на підтвердження винуватості ОСОБА_7 у використанні завідомо підробленого документу, відповідно до показань допитаного в апеляційному суді свідка ОСОБА_11 вбачається, що під час несення служби, точну дату та час він не пам'ятає, він приїхав за викликом до магазину «Сільпо», який розташований за адресою: м. Київ, проспект Маяковського, 75. Охороною магазину було викликано наряд міліції з приводу вчинення дрібної крадіжки. Прибувши за викликом, він побачив обвинуваченого і оскільки було потрібно встановити його особу, він попросив останнього пред'явити документи, які посвідчують особу, на що обвинувачений повідомив, що таких документів у нього немає. Враховуючи те, що обвинувачений почав нервувати після того, як його попросили пред'явити документи, які посвідчують особу, працівниками міліції було прийнято рішення про проведення поверхневого огляду. Під час проведення поверхневого огляду у внутрішній кишені жилета обвинуваченого, в який він був одягнений, виявлено предмет схожий на міліцейське посвідчення. На прохання свідка дістати вказаний предмет з кишені, обвинувачений спочатку відмовлявся, а потім розкривши його як «книжечку» тикнув свідкові в обличчя зі словами: «на подивись з ким ти балакаєш». В посвідченні вказувалось, що це працівник міліції, серія посвідчення «УКМ», яка була дійсна на той час в міліцейських посвідченнях, звання «майор» та якась посада, яка свідкові була зовсім незнайома, а також печатка. Оскільки вона була більше розміром, ніж та, яка стояла у службових посвідченнях, свідок був вимушений силою забрати у обвинуваченого вказане посвідчення, у зв'язку з тим, що останній почав його ховати. Коли свідок взяв вказане посвідчення в руки та дістав його з цієї нібито «книжечки», посвідчення виявилось підробленим, т.я. воно складалось з двох частин карточок. На одній вказано - «міліція, службове посвідчення», а на іншій - було фото обвинуваченого, звання «майор», якась посада, серія «УКМ» і дата дійсності посвідчення приблизно «до 2018 року». Після чого обвинуваченого було затримано та доставлено до ТВМ №2 Деснянського райуправління міліції.
Допитаний в апеляційному суді свідок ОСОБА_12 показав, що під час несення служби, точну дату та час він не пам'ятає, разом із ОСОБА_11 приїхав за викликом до магазину «Сільпо», який розташований за адресою: м. Київ, проспект Маяковського, 75, де була вчинена дрібна крадіжка. Старший наряду ОСОБА_13 попросив громадянина, як потім виявилось ОСОБА_7 , пред'явити документ, що посвідчує особу, на що вказана особа зі словами: «на подивись з ким розмовляєш» пред'явила службове посвідчення працівника міліції, яке в подальшому виявилось підробленим. Потім затриманого було доставлено до райуправління.
Оцінюючи покази свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_12 , суд апеляційної інстанції вважає, що вони є логічними, послідовними, відповідають тим показам, які були дані вказаними свідками під час судового слідства в суді першої інстанції, а тому посилання суду на зацікавленість цих осіб не відповідає дійсності, такий висновок суду належним чином не мотивований та є не обґрунтованим, не підтверджується матеріалами кримінального провадження.
Доводи місцевого суду щодо відсутності в діях обвинуваченого суб'єктивної сторони злочину, суд апеляційної інстанції вважає неспроможними.
Наявність цього елементу складу кримінального правопорушення прямо підтверджується показами свідків ОСОБА_14 та ОСОБА_12 , про те, що ОСОБА_7 саме пред'явив посвідчення працівника міліції.
Суд ставиться критично до показань обвинуваченого про те, що він не представлявся працівником міліції та не використовував підроблене посвідчення, розцінює їх, як спосіб ОСОБА_7 уникнути кримінальної відповідальності за скоєне.
Твердження захисника про те, що ОСОБА_7 не міг використати підроблене посвідчення працівника міліції, оскільки воно складається із двох частин судом не сприймаються та й спростовуються самим ОСОБА_7 , який пояснив, що в той момент посвідчення було вміщено у візитівку.
Винність обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України також підтверджується матеріалами, які містяться у кримінальному провадженні, а саме: висновком експерта № 607/тдд від 25.12.2014 р., відповідно до якого службове посвідчення працівника міліції на ім'я ОСОБА_15 серії НОМЕР_1 , не відповідає аналогічним документам, що знаходяться в офіційному обігу на території України. Зображення реквізитів службового посвідчення працівника міліції на ім'я ОСОБА_15 серії НОМЕР_1 нанесені за допомогою копіювально-множильної техніки, струменевим способом.
Із висновку експерта № 7-6П від 23.02.2015 року вбачається, що зображення особи на посвідченні працівника міліції на ім'я ОСОБА_15 серії НОМЕР_1 та зображення особи на електронній копії форми 1 на паспорт на ім'я ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 належать одній особі.
За таких обставин, колегія суддів, приходить до висновку, що в суді знайшло своє підтвердження обвинувачення ОСОБА_7 у використанні завідомо підробленого документу, а саме у тому, що 22.11.2014 року, знаходячись в приміщенні магазину «Сільпо», розташованого по проспекту Маяковського, б. 75/2, в м. Києві, ОСОБА_7 використав завідомо підроблений документ - службове посвідчення працівника міліції серії НОМЕР_1 на ім'я майора міліції ОСОБА_15 - оперуповноваженого СКР РВ ГУМВС України в м. Києві, пред'явивши його працівникам міліції, як документ, що посвідчує його особу.
Таким чином ОСОБА_7 вчинив умисні дії, які виразились у використанні завідомо підробленого документу, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України.
Вирішуючи питання про призначення обвинуваченому покарання за ч. 4 ст. 358 КК України, колегія суддів, відповідно до вимог ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, яке є злочином невеликої тяжкості; обставини його скоєння та наслідки; ставлення обвинуваченого до вчинених дій, а саме не визнання винуватості; дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, не перебуває на спеціальних обліках у лікарів нарколога та психіатра; обставин, які б пом'якшували покарання або обтяжували - не встановлено.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про необхідність призначення ОСОБА_7 покарання у виді штрафу в межах санкції ч. 2 ст. 358 КК України.
Таке покарання буде відповідати ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення-злочину, особі винного та буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.
Прохання прокурора в апеляційній скарзі про призначення ОСОБА_7 покарання у виді обмеження волі, із застосуванням ст. 75 КК України, колегія суддів вважає необґрунтованим при наявності альтернативних видів покарань, передбачених вказаною статтею.
Питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні суд вирішує відповідно до ст. 100 КПК України.
Витрати, пов'язані із проведенням експертиз в сумі 3489,43 грн. підлягають стягненню з ОСОБА_7 на користь Держави.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 418 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_6 - задовольнити частково.
Вирок Деснянського районного суду м. Києва від 17 червня 2015 року скасувати.
Визнати ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України та призначити йому покарання у виді штрафу в розмірі 50 (п'ятдесяти) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень на користь держави.
Речові докази - службове посвідчення працівника міліції на ім'я ОСОБА_15 , серії НОМЕР_1 , СД диск із записом електронної версії Ф.1 на паспорт ОСОБА_7 , залишити на зберігання при матеріалах кримінального провадження № 12014100030013207 від 23.11.2014 року.
Витрати, пов'язані із проведенням судово-технічної та портретної експертиз, у розмірі 3489 гривень 43 копійки стягнути з обвинуваченого ОСОБА_7 на користь Держави.
Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня його проголошення.
_____________ _______________ _______________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Справа № 11кп/796/278/2016
Головуючий судя в суді 1-ї інстанції: ОСОБА_16
Категорія ч. 4 ст. 358 ККУкраїни
Доповідач: ОСОБА_1