Харківський окружний адміністративний суд
61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua
Харків
"04" лютого 2016 р. № 820/10732/15
Харківський окружний адміністративний суд у складі
Головуючого судді Спірідонов М.О.
за участю секретаря судового засідання Сайко А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРЕІЗ"
до
Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області
про
скасування податкового повідомлення-рішення ,
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "ПРЕІЗ", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 09 вересня 2015 року №0000482201, яким ТОВ “ПРЕІЗ” збільшене суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість (код платежу - 14010100) у розмірі 21 346,00 грн., у т.ч. за основним платежем 14 224,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями 7 122,00 грн.
В обґрунтування позову зазначено, що працівниками відповідача було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку щодо з'ясування реальності та повноти відображення в бухгалтерському та податковому обліку операцій по взаємовідносинам з ТОВ «Астекс Трейдинг», код 34469408 за січень 2014р., за результатами якої було складено Акт від 29.07.2015р. №145/20-30-22-01/34389307.
На підставі Акту від 29.07.2015р. №145/20-30-22-01/34389307 було винесено податкове повідомлення-рішення від 09 вересня 2015 року №0000482201, яким позивачу було збільшене суму грошового зобов'язання за платежем: податку на додану вартість (код платежу - 14010100) у розмірі 21 346,00 грн., у т.ч. за основним платежем 14 224,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 7 122,00 грн.
Позивач з податковим повідомленням-рішенням від 09 вересня 2015 року №0000482201 не погоджується, вважає його незаконним та таким, що винесено з порушенням норм чинного законодавства України, а тому підлягає скасуванню.
Представник позивача в судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.
Представник відповідача в судове засідання з'явився, щодо задоволення позовних вимог заперечував зазначивши, що податкове повідомлення-рішення від 09 вересня 2015 року №0000482201, яким ТОВ “ПРЕІЗ” збільшене суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість (код платежу - 14010100) у розмірі 21 346,00 грн., у т.ч. за основним платежем 14 224,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями 7 122,00 грн. є законним та таким, що винесено в межах чинного законодавства України.
Судом встановлено, що працівниками відповідача була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Преіз», щодо з'ясування реальності та повноти відображення в бухгалтерському та податковому обліках із відповідним відображенням у податкових деклараціях результатів операцій з продажу та придбання товарів (робіт, послуг), з подальшою їх реалізацією, по взаємовідносинам з ТОВ «Астекс Трейдинг», код 34469408, за січень 2014 року.
За результатами перевірки складено акт перевірки від 29.07.2015р. № 145/20-30-22-01/34389307 яким встановлено порушення позивачем порушення п. 198.3, п. 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010р. №2755-VI із змінами і доповненнями, що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 14 224,00 грн.
На підставі вище зазначеного акту перевірки керівником відповідача винесено податкове повідомлення-рішення від 09 вересня 2015 року №0000482201, яким ТОВ «ПРЕІЗ» було збільшене суму грошового зобов'язання за платежем: податку на додану вартість (код платежу - 14010100) у розмірі 21 346,00 грн., у т.ч. за основним платежем 14 224,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 7 122,00 грн.
Суд зазначає, що підставою для вище зазначених висновків відповідача є його посилання на не надання ТОВ «ПРЕІЗ» на перевірку товарно-транспортних документів, щодо перевезення товару, а також документів, що підтверджують подальший продаж цього товару, що свідчить про відсутність реальності здійснення господарських операцій по ланцюгу постачання товарів ТОВ «ПРЕІЗ» з ТОВ «АСТЕКС-ТРЕЙДИНГ».
Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню.
Судом встановлено, що між ТОВ «Преіз» та ТОВ «Астекс Трейдінг» було укладено договір купівлі-продажу № 1 від 13.01.2014.
Суд зазначає, що факт отримання товару за вище зазначеною угодою, оприбуткування на складі, сплату за товар та використання його у власній господарській діяльності відповідачем не заперечувався та підтверджується як матеріалами справи так і змістом акту перевірки від 29.07.2015р. № 145/20-30-22-01/34389307.
Проаналізувавши наведене, суд зазначає, що відповідно до приписів п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:
а)придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх ввезенні на митну територію України) та послуг;
б)придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України;
в)отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та у разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Пунктом 198.2 ст. 198 визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Також, згідно з п. 198.3 ст. 198 ПКУ податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст.193, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно п. 198.6 ПКУ не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 цього Кодексу).
Суд вказує, що відповідно до п. 200.1. ст.200 Податкового Кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Згідно вимог п.200.2. ст.200 вказаного Кодексу при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.
Також п.200.3. ст.200 ПК України встановлено, що при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Проаналізувавши наведені норми та дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що укладений правочин між позивачем та ТОВ «Астекс Трейдінг» є дійсним, виконаними сторонами в повному обсязі, без претензій та зауважень, не кім не оскарженими та у судовому порядку не визнані не дійсними.
Суд вказує, що про фактичне виконання вищезазначених робіт свідчать первинні бухгалтерські та податкові документи, виписані відповідно до п.9.2. ст.9 Закону України “Про бухгалтерський облік і фінансової звітності в Україні” і п.2.4. ст.2 “Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку”.
Суд зазначає, що статтею 1 розділу 1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до п.1 ст.9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Також суд звертає увагу на те, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності законодавству установчих документів постачальників товару та дотримання ними вимог податкового законодавства.
Навіть якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.
Суд вваж є за необхідним вказати, що чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.
Ця позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.
Відповідно до ч. 1 та ч. 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Угоди між позивачем та контрагентами за період перевірки були укладені у відповідності до норм чинного законодавства та є такими, що відповідають всім вимогам, що встановлюються до даного виду договорів доки зворотне не буде доведено в суді. Тому підстав для висновків щодо нікчемності або недійсності договору не було.
Чинне законодавство України встановлює принцип презумпції правомірності правочину, згідно якого, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Суд також вважає за необхідним зазначити, що на час укладення вищевказаних договорів контрагенти позивача були зареєстрованими як платники податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, мали індивідуальні податкові номери, що підтверджується Свідоцтвами про реєстрацію платника податку на додану вартість, отже, вони мали право видавати позивачу вищезазначені належним чином оформлені податкові накладні, котрі є підставою для формування позивачем податкового кредиту.
Таким чином, на думку суду, не має підстав стверджувати, що господарські взаємовідносини між позивачем та ТОВ «Астекс Трейдінг» не були виконані, а первинні документи не відповідають вимогам діючого законодавства.
Виходячи з вище викладеного суд приходить до висновку, що податкове повідомлення-рішення від 09 вересня 2015 року №0000482201, яким Товариству з обмеженою відповідальністю "ПРЕІЗ" збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість (код платежу - 14010100) у розмірі 21 346,00 грн., у тому числі за основним платежем 14 224,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями 7 122,00 грн винесено ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області з порушенням норм чинного законодавства України, а отже воно підлягає скасуванню.
Щодо посилання відповідача на відсутність товарно-транспортної накладної на зазначений вище товар, то зазначене посилання суд вважає необґрунтованим, оскільки відповідно до п.44. 1 ПКУ, у переліку підтверджуючих документів, встановлених цим пунктом, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством , на підставі яких платник податків повинен вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів нарахування податків або податкових зобов'язань, ТТН - відсутні.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 ПКУ.
Обов'язкова наявність ТТН передбачена положенням ст.230 p.VI ПКУ, в інших випадках наявність ТТН є обов'язковою тільки при автомобільних перевезеннях, це визначено нормами ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» № 2344 від 05.04.2001р..
ТТН включена до переліку документів, необхідних для використання при перевезенні вантажів автомобільним транспортом при внутрішньому сполученні, як це передбачено Постановою КМУ № 207 від 25.02.2009 р. « Про затвердження Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні», однак, тільки у випадку, коли водій юридичної особи або ФОП здійснюють вантажні автоперевезення на договірних умовах.
Суд зазначає, що транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не сам факт придбання товару, тому за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, неподання такого документа, як товарно-транспортна накладна, не може бути єдиною підставою для невизнання витрат з придбання товарно-матеріальних цінностей.
Суд зазначає, що зазначена вище позиція зазначена також в листі Міністерство доходів і зборів України 19.09.2013 за № 11569/6/99-99-22-01-03-15/1128.
Керуючись ст.ст. 4, 7, 86, ч.1 ст.158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України Харківський окружний адміністративний суд, -
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРЕІЗ" до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити в повному обсязі.
Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області від 09 вересня 2015 року №0000482201, яким Товариству з обмеженою відповідальністю "ПРЕІЗ" збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість (код платежу - 14010100) у розмірі 21 346,00 грн., у тому числі за основним платежем 14 224,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями 7 122,00 грн.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення та з дня отримання копії постанови, у разі проголошення постанови суду, яка містить вступну та резолютивну частини, а також прийняття постанови у письмовому провадженні.
Якщо суб'єкта владних повноважень, у випадках та порядку, передбаченому частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова у повному обсязі виготовлена 08 лютого 2016 року.
Суддя Спірідонов М.О.