Справа № 495/6562/15-а
26.11.2015 м. Білгород-Дністровський
Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області
у складі головуючого - судді Шевчук Ю.В.
при секретарі - Мамончик К.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Бритівської сільської ради Білгород-Дністровського району, Одеської області, третя особа - Білгород-Дністровська районна державна адміністрація про зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача про зобов'язання вчинити певні дії, в якомупросить суд: зобов'язати Бритівську сільську раду Білгород-Дністровського району Одеської області погодити акт прийому-передачі межових знаків на зберігання на земельну ділянку № 15 в масиві № 20 на території Бритівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, для подальшого погодження проекту землеустрою у встановленому порядку.
Згідно з ч.ч.1, 3 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 ст.6 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
В судовому засіданні представник позивача адміністративний позов підтримав повністю та просив задовольнити.
Представник відповідача - Бритівської сільської ради Білгород-Дністровського району, Одеської області в судове засідання не з'явився, про день слухання справи були сповіщені належним чином, що підтверджується особистим підписом представника у судовій розписці, згідно наданих раніш заперечень з позовом не погодились та просили відмовити.
Представник третьої особи - Білгород-Дністровської районної державної адміністрації у судовому засіданні з позовом не погодився та просив суд відмовити в їх задоволенні з мотивів вказаних у запереченнях.
Заслухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, дослідивши докази, суд вважає, що в задоволенні адміністративного позову необхідно відмовити з наступних підстав.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.17 КАС України, до компетенції адміністративних судів віднесено, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Згідно із п.1 ч.1 ст.18 Кодексу адміністративного судочинства України, місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи, у яких однією із сторін є орган чи посадова особа місцевого самоврядування, посадова чи службова особа органу місцевого самоврядування, крім тих, які підсудні окружним адміністративним судам.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Положеннями частини 1 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішеннях № 6-рп/1997 від 25.11.1997 року, № 9-рп/1997 від 25.12.1997 року щодо офіційного тлумачення частини 2 статті 55, статей 64, 124 Конституції України, статті 248-2 Цивільного процесуального кодексу України, встановлено, що кожен має право звернутись до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.
При цьому, на думку суду, право на звернення до адміністративного суду з позовом не завжди співпадає з правом на судовий захист, яке закріплено у статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України. Саме по собі звернення до адміністративного позову ще не означає, що суд зобовязаний надати такий захист. Адже для того, щоб був наданий судовий захист, слід встановити, що особа, яка звернулась з позовом, дійсно має право, свободу чи інтерес, про захист яких вона просить, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.
З наведених норм права випливає, що позивач на власний розсуд визначає, чи порушено його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.
У судовому засіданні встановлено, що позивач звернувся до суду вказуючи, що на підставі розпорядження Білгород-Дністровської районної державної адміністрації від 09.02.2015 року № 63/А-2015 «Про надання дозволу громадянину України ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка розташована на території Бритівської сільської ради, за межами населеного пункту, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва», відповідною землевпорядною організацією було розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність із земель сільсьгосподарського призначення, яка розташована в масиві № 20, ділянка № 15 на території Бритівської сільської ради, Білгород-Дністровського району, Одеської області, за межами населеного пункту.
Відповідно до ст. 50 Закону України «Про землеустрій» в переліку документів, які включаються в проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок належить також акт приймання-передачі межових знаків на зберігання.
Землевпорядною організацією був підготовлений такий акт, однак цей акт не є погодженим, що на даний час позбавляє позивача можливості скористатися своїм законним правом на отримання земельної ділянки у власність.
Механізм встановлення меж земельних ділянок визначено Інструкцією про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженою наказом Держкомзему від 18.05.2010 № 376.
Пунктом 2.8 Інструкції передбачено, що після виконання робіт із встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення їх межовими знаками складається акт прийомки-передачі межових знаків на зберігання, який містить підписи суміжних землевласників (землекористувачів) у разі, якщо вони не заявляють претензій до існуючих меж.
Згідно з пунктом 3.12 Інструкції закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою.
Повідомлення власників (користувачів) суміжних земельних ділянок про дату і час проведення робіт із закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем завчасно, не пізніше ніж за п'ять робочих .днів до початку робіт із закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Повідомлення надсилається рекомендованим листом, кур'єрською поштою, телеграмою чи за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення.
Власники (користувачі) суміжних земельних ділянок, місце проживання або місцезнаходження яких невідоме, повідомляються про час проведення робіт із закріплення межовими знаками поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) через оголошення у пресі за місцем знаходження зем
В зв'язку з відсутністю інформації про місцезнаходження суміжного землекористувача ОСОБА_2 позивачем було надано оголошення в газету «Советское Приднестровье» від 21.05.2015 року № 21 про те, що 28.05.2015 року о 12.00 будуть проводитись роботи із закріплення межовими знаками земельної ділянки, яка відводиться ОСОБА_1 на території Бритівської сільської ради, масив 20, ділянка 15 з пропозицією суміжним землекористувачам бути присутніми. Суміжний землекористувач ОСОБА_2 не з'явилася, однак при погодженні акту був присутній представник сільської ради, який з незрозумілих причин, відмовився погодити акт, при цьому позивачу відомо про погодження Бритівською сільською радою актів прийомки-передачі іншим власникам земельних ділянок, в тому числі тих, що розташовані за межами населених пунктів.
Підпунктом 10 пункту "б" частини першої статті 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить здійснення контролю за впровадженням заходів, передбачених документацією із землеустрою. З метою ведення державної статистичної звітності земельних ділянок за видами земельних угідь та видами економічної діяльності сільські ради ведуть облік земель, які відносяться до території сільської ради. Наявність достовірних відомостей з приводу використання земельних ділянок на території ради потребує систематичного вивчення та контролю з боку сільської ради.
Для вирішення цього питання позивач звернувся до Бритівської сільської ради для погодження акту прийомки-передачі межових знаків на зберігання. Згідно відповіді від 03.07.2015 року № 438 йому було відмовлено, оскільки сільська рада не має права за законом розглядати спір так, як земельна ділянка розташована поза межами населеного пункту.
Не погодившись наданою відповіддю позивач звернувся до суду з позовною заявою для захисту своїх прав.
Згідно з ст.. 158 ЗК України визначено органи, що вирішують земельні спори та їх повноваження.
Відповідно до ч. 3 вказаної статті органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.
Згідно ч. 4 ст. 158 Земельного кодексу України земельні спори щодо меж земельних ділянок за межами населених пунктів, вирішує центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, тобто Управління Держгеокадастру та його територіальні органи.
Таким чином, сільська рада не є повноважним органом розглядати земельні спори щодо меж земельних ділянок, які розташовані за межами населеного пункту.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про землеустрій» заходи із землеустрою - передбачені документацією із землеустрою роботи щодо раціонального використання та охорони земель, формування та організації території об'єкта землеустрою з урахуванням їх цільового призначення, обмежень у використанні та обмежень (обтяжень) правами інших осіб (земельних сервітутів), збереження і підвищення родючості ґрунтів.
Таким чином, вищенаведеною нормою передбачено повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад щодо здійснення контролю за впровадженням заходів, передбачених документацією із землеустрою, але ніяким чином не вирішення земельних спорів щодо меж земельної ділянки, яка знаходиться за межами населеного пункту.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування повинні діяти лише на підставі і в межах, що передбачені Конституцією і Законами України.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» місцеві державні адміністрації у своїй діяльності керуються Конституцією України, цим та іншими законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, органів виконавчої влади вищого рівня.
Земельним кодексом України визначено правові засади земельних відносин в Україні.
Статтею 2 Земельного кодексу України визначено, що земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Нормами статті 3 цього ж кодексу визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Таким чином, правовідносини повязані з земельними відносинами регулюються у відповідності з нормами Конституції та Земельного кодексу України. Інші прийняті нормативно-правові акти не можуть їм суперечити.
Стаття 14 Конституції України визначає, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно із ч.1 ст.122 Земельного кодексу України, сільські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч. 1 статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
На підставі вищевикладеного судом встановлено, що позивачем не надано достатніх доказів та правових підстав для задоволення позову.
З огляду на викладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, беручи до уваги необґрунтованість та недоведеність позову, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 2. 122, 158 Земельного Кодексу. ст.ст. 1, 2, 6, 9-11, 17-18, 41, 69-72, 87, 94, 105, 122, 128, 158-163 КАС України, суд,-
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Бритівської сільської ради Білгород-Дністровського району, Одеської області, третя особа - Білгород-Дністровська районна державна адміністрація про зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до апеляційного адміністративного суду Одеської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її проголошення.
Суддя