Справа №469/1552/14-ц 04.02.2016 04.02.2016 04.02.2016
Провадження №22-ц/784/388/16
Категорія 27 Головуючий у першій інстанції - Тавлуй В.В.
Доповідач апеляційного суду - Шаманська Н.О.
4 лютого 2016 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:
головуючого - Шаманської Н.О.,
суддів - Данилової О.О., Лівінського І.В.,
із секретарем судового засідання - Гавор В.Б.,
за участю: представника відповідачки - ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою
ОСОБА_4
на рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 11 грудня 2015 року, ухваленого за позовом
публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»
(далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»)
до
ОСОБА_4
про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У грудні 2014 р. ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулось з позовом до ОСОБА_4 про стягнення кредитної заборгованості.
Позивач зазначав, що відповідно до умов укладеного між сторонами договору від 26 грудня 2007 р. ОСОБА_4 отримала кредит у вигляді встановлення кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 10 000 грн. зі сплатою 30% річних на суму залишку заборгованості за кредитом.
Посилаючись на те, що відповідачка порушує кредитні зобов'язання та має заборгованість, позивач, уточнивши свої позовні вимоги, просив стягнути заборгованість, яка утворилась станом на 30 вересня 2015 р. у розмірі 11 260 грн. 93 коп. та складається з: 8763 грн. 68 коп. - заборгованості по процентам та 2497 грн. 25 коп. - заборгованості по комісії.
Рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 11 грудня 2015 р. позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Постановлено стягнути з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 8763 грн. 68 коп. заборгованості по відсоткам. Розподілені судові витрати.
В апеляційній скарзі відповідачка, посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити ПАТ КБ «ПриватБанк» у задоволенні позову
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши докази по справі в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню на підставі наступного.
Так, судом встановлено, що 26 грудня 2007 р. між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 (Бровенко) було укладено кредитний договір у вигляді встановлення кредитного ліміту на платіжну картку «Універсальна» № НОМЕР_1 у розмірі 10 000 грн. зі сплатою 30% річних на суму залишку заборгованості за кредитом. Договір складається із заяви кредитора, Умов і правил надання банком послуг та Правил користування платіжною карткою.
Вказану кредитну картку відповідачка отримала 20 січня 2008 р.
Строк дії вказаної картки, згідно анкети-заяви, визначено в два роки.
З матеріалів справи вбачається, що умови договору відповідачка виконувала неналежним чином, у зв'язку з чим, утворилась заборгованість.
11 грудня 2012 р. Центральним районним судом м. Миколаєва було ухвалено рішення про стягнення з ОСОБА_4 на користь Банку боргу станом на 30 червня 2011 р. у розмірі 10 575 грн.89 коп., з яких: 5674 грн. 89 коп. - заборгованості за кредитом, 4400 грн. 92 коп. - заборгованості по процентам та 500 грн. штрафу.
Доказів про виконання відповідачкою зазначеного рішення матеріали справи не містять.
У відповідності до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Звертаючись до суду у грудні 2014 р., та уточнивши в подальшому позовні вимоги, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість, яка утворилась станом на 30 вересня 2015 р. у розмірі 11 260 грн.93 коп. за період з 30 червня 2011 р. по 30 вересня 2015 р., з яких: 8 763 грн. 68 коп. - заборгованості по процентам, 2 497 грн.25 коп. -заборгованість з комісії за користування кредитом.
Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відсутність реального виконання боржником свого зобов'язання , не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання процентів за користування кредитом.
Виходячи із системного аналізу ст.ст. 525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту кредитного договору слід дійти висновку про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України.
Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що з відповідачки на користь банку підлягає стягненню заборгованість по процентам за користування кредитом, яка утворилась після ухвалення судового рішення.
Така правова позиція узгоджується з висновком Верховного Суду України, викладеним в постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 р. у справі за № 6-1206цс15, та відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для застосування.
Посилання апелянта на те, що судом двічі стягнута заборгованість за кредитом за той самий період, спростовується розрахунком наданим позивачем, з якого вбачається, що розмір процентів розрахований позивачем за період з 30 червня 2011 р. по 30 вересня 2015 р. та становить 8 763 грн. 68 коп. (а.с. 142-146).
Не може бути підставою для скасування судового рішення й посилання відповідачки на пропуск позивачем строку позовної давності.
Так, як вбачається з розрахунку заборгованості наданого позивачем, відповідачка 3 січня 2012 р. в погашення заборгованості сплатила 100 грн., що відповідно до ст. 264 ЦК України свідчить про визнання нею свого боргу та переривання перебігу позовної давності.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для його скасування.
Рішення суду в частині відмови позивачу у стягненні заборгованості з комісії за користування кредитом, сторонами не оскаржувалось, а тому апеляційним судом не перевірялось.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд першої інстанції задовольняючи позов частково, в порушення правил ст. 88 ЦПК України, стягнув з відповідачки судові витрати в повному обсязі.
За такого, рішення суду в частині стягнення судових витрат слід змінити, стягнувши з відповідачки на користь позивача судові витрати пропорційно задоволеним вимогам, зменшивши стягнення з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» судових витрат з 243 грн. 60 коп. до 189 грн. 58 коп.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 11 грудня 2015 р. в частині стягнення судових витрат змінити, зменшивши стягнення з ОСОБА_4 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» судових витрат з 243 грн. 60 коп. до 189 грн. 58 коп.
В іншій частині вказане рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий: Н.О.Шаманська
Судді: О.О. Данилова
І.В. Лівінський