Справа № 464/1225/15 Головуючий у 1 інстанції: Рудаков І.П.
Провадження № 22-ц/783/520/16 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 М. Я.
Категорія: 27
28 січня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:
Головуючого судді: Богонюка М.Я.
Суддів: Ванівського О.М., Зверхановської Л.Д.
При секретарі: Жукровській Х.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 26 жовтня 2015 року, -
Оскаржуваним рішенням задоволено позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.
Стягнуто з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_3 заборгованість за договором позики в сумі 248270 грн., що еквівалентно за офіційним курсом НБУ станом на день ухвалення рішення 11000 доларів США та 3% річних в сумі 13358,05 грн., що еквівалентно за офіційним курсом НБУ станом на день ухвалення рішення 591,85 доларів США, а всього 261628,05 (двісті шістдесят одну тисячу шістсот двадцять вісім) грн., що еквівалентно за офіційним курсом НБУ станом на день ухвалення рішення 11591,85 доларів США, а також судовий збір в сумі 2616,28 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Апелянт вважає, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права при неповно з'ясованих обставинах, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи. Стверджує, що судом не враховано тих обставин, що він належним чином виконав домовленості перед ОСОБА_3 та не має жодних заборгованостей перед останнім як в грошовому так і іншому матеріальному сенсі. Тобто усі зобов'язання перед ОСОБА_3 припинені їх належним виконанням.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення на підтримання скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така задоволенню не підлягає.
Частиною 1 ст. 3 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності до ст. 1046 ЦК України за договором за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Частиною 2 ст. 1047 ЦК України передбачено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
У відповідності до ч. 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 22 квітня 2013 року ОСОБА_2 позичив у ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 5000 доларів США та 6000 доларів США. про що ними і було складено відповідні розписки згідно яких ОСОБА_2 зобов'язувався повернути суму боргу - 6000 доларів США до 23 квітня 2013 року (одна розписка) і 5000 доларів США до 26 квітня 2013 року (друга розписка).
В лютому 2015 року ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за розписками від 22 квітня 2013 року. При цьому також просив стягнути з відповідача 3% річних за невиконання грошового зобов'язання.
Задовільняючи позовні вимоги в повному обсязі суд першої інстанції вірно виходив з положень ст. ст. 1046, 1047, 1049, 1050 ЦК України, встановивши факт укладення між сторонами договору позики, на підставі якого позикодавець (позивач) передав позичальнику (відповідачу) позику на загальну суму - 11000 доларів США на визначений період часу.
Натомість останній у визначений час позики не повернув. Оригінали розписок знаходяться в позикодавця.
А відтак суд прийшов до вірного висновку про стягнення з боржника в користь позичальника суми боргу (11 000 доларів США) у еквіваленті до національної валюти на час ухвалення рішення та 3% річних у відповідності до ст. 625 ЦК України.
Безпідставними є покликання апелянта на те, що фактично договір позики між сторонами не укладався, а між ними існували інші відносини, в сфері підприємницької діяльності, за якими він в повному обсязі виконав перед позивачем свої зобов'язання. Ні у суді першої інстанції, ні при апеляційному розгляді справи відповідачем не представлено жодних належних та допустимих доказів на підтвердження своїх доводів. Натомість судом беззаперечно встановлено укладення між сторонами договорів позики та невиконання позичальником взятих на себе зобов'язань за такими.
Судом вірно встановлені фактичні обставини справи, правильно застосований матеріальний закон та дотримана процедура передбачена ЦПК України.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 303, 307 ч. 1 п. 1, 308, 314 ч. 1 п. 1, 315 ЦПК України, колегія суддів, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.
Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 26 жовтня 2015 року- залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з часу набрання ухвалою законної сили.
Головуючий: Судді: