Справа № 133/1663/15-ц
Іменем України
03.02.2016 року
В складі головуючого судді Воронюк В.А.
при секретарі Полонській О.П.
з участю позивача ОСОБА_1
прокурора Сергійчук О.Б.
представника відповідача Державної казначейської служби України Мельник О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Козятині
Справу за позовом ОСОБА_3 до Управління міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області, прокуратури Вінницької області, державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди заподіяної незаконними діями органів досудового слідства, і прокуратури., -
Позивач звернувся в суд із позовом в якому просив стягнути із Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України з єдиного казначейського рахунку на його користь в порядку відшкодування завданої йому внаслідок незаконних дій органів досудового слідства та прокуратури моральної шкоди 500000 (п'ятсот тисяч) грн.
В обґрунтування позовних вимог вказав, що 14.04.2003 року виконуючий обов'язки Козятинського міжрайонного прокурора Вінницької області Ковальчук А.Д. виніс постанову про порушення кримінальної справи по факту замаху на шахрайство в особливо великих розмірах та підроблення документів за ознаками злочинів, передбачених ст.ст.15, 190 ч.4; 358 ч.2,3 КК України. Вказаній кримінальній справі було присвоєно №03080115. В ході розслідування даної кримінальної справи 03.06.2003 року слідчим СВ Козятинського РВ УМВС України у Вінницькій області Литвинюком Р.В. відносно нього було порушено кримінальну справу по факту створення ним юридичної особи з метою прикриття незаконної діяльності за ознаками злочину, передбаченого ст..205 ч.1 КК України. 16.06.2003 року слідчим Литвинюком Р.В. було винесено постанову про закриття кримінальної справи №0308015 в частині порушення її по ст.358 ч.2,3 КК України. 16.06.2003 року слідчим Литвинюком Р.В. було винесено постанову про притягнення його як обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст.205; ч.1 ст.358; ст.ст.15, 190 ч.4 КК України. В цей же день ним було винесено постанову про накладення арешту на майно, згідно із якою було накладено арешт на вклади, цінності та інше майно, яке належить йому і де б воно не знаходилось. 24.06.2003 року слідчим Литвинюком Р.В. було складено протокол накладення
арешту на майно, відповідно до якого було накладено арешт на належне йому рухоме майно
згідно із описом майна, що додається до протоколу. В цей же день до нього було застосовано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд. В подальшому слідчим Литвинюком Р.В. було складено обвинувальний висновок який 02.07.2003 року був затверджений Козятинським міжрайонним прокурором Мельником Г.І. Постановою Козятинського міськрайонного суду від 16.11.2005 року кримінальну справу по обвинуваченню його за ст.15, 190 ч.4, 205 ч.1, 358 ч.1 КК України було повернуто в Козятинську міжрайонну прокуратуру для організації проведення додаткового слідства, при цьому міру запобіжного заходу було залишено підписку про невиїзд. Постановою Козятинського міськрайонного суду від 24 липня 2008 року залишеною без змін Ухвалою колегії суддів Судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Вінницької області від 13 серпня 2008 року постанову виконуючого обов'язки Козятинського міжрайпрокурора від 14.04.2003 р. про порушення кримінальної справи по ст. 15, ч. 4 ст. 190, ч.ч. 2, 3 ст. 358 КК України скасовано. Козятинський міськрайонний суд додатково виніс Окрему Постанову стосовно слідчого Литвинюка Р.В. стосовно грубого порушення закону, а також його прав та законних інтересів, які були допущені зазначеним слідчим при розслідуванні кримінальної справи. Вказана Окрема Постанова не була оскаржена ні слідчим, ні прокурором. Інша Постанову Козятинського міськрайонного суду від 24 липня 2008 року за його скаргою (про скасування постанови про притягнення його до кримінальної відповідальності за ч.1 ст.205 КК України), яка також залишена без зміни Апеляційним судом Вінницької області, касаційне подання не подано хоча тут також фігурують ті ж самі докази. Натомість кримінальна справа №0308015 в частині її порушення за ст. 15, ч.4, ст.190; ч.1ст.358 КК України неодноразово закривалась постановами слідчого, проте ці постанови кожний раз скасовувались Козятинською міжрайонною прокуратурою. Врешті постановою старшого слідчого СВ Козятинського РВ УМВС України у Вінницькій області Копійки Е.П. від 18.11.2012 року кримінальну справу №03080115 по обвинуваченню його у вчиненні злочину, передбаченого ст.ст.15, 190 ч.4 КК України було закрито за недоведеністю вини обвинуваченого та відсутністю в зв'язку із цим відповіді складу злочину. Водночас, 15.08.2013 року слідчим СВ Козятинського РВ УМВС України у Вінницькій області Буравським Є.М. було внесено до ЄРДР відомості про кримінал провадження №12013010170000662 за ч.2 ст.358 КК України із фабулою кримінальної справи №03080115 в частині пред'явлення йому обвинувачення за ч.1 ст.358 КК України. Внесення до ЄРДР відомостей про це кримінальне провадження з кваліфікацією за ч.2 ст.358 КК Украй було зумовлено викладенням ст.358 КК України в новій редакції згідно із Законом від 07.04.2011 року №3207-YІ. 29.11.2013 року слідчим СВ Козятинського РВ УМВС України у Вінницькій області Буравським Є.М. було винесено постанову про закриття кримінального провадження внесеного до ЄРДР за № 12013010170000662 від 15.08.2013 року, у зв'язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.358 КК України.
У зв'язку із незаконним притягненням його до кримінальної відповідальності, застосуванням до нього запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд та незаконним накладенням арешту на його майно йому була заподіяна моральна шкода, яка полягає в наступному.
Так, розслідування по кримінальній справі після пред'явлення йому обвинувачення і до винесення Постанови про закриття кримінального провадження тривало більше 10 років. Протягом усього цього періоду він змушений був переживати за свою долю та для доведення своєї правоти звертатися із різноманітними скаргами до суду, що в свою чергу вимагало від нього додаткових зусиль та часу. Окрім того, застосування до нього запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд не давало йому на протязі значного часу можливості виїжджати за межі місця свого постійного проживання, зокрема, він не міг поїхати та поспілкуватись зі своєю дочкою, яка живе і працює в м. Києві. Та й взагалі він має звичку подорожувати до економічних та культурних центрів України, оскільки цікавлюсь новітніми технологіями в галузі машинобудування, оргтехніки тощо. Ці звички і бажання були слідчим незаконно обмежені, чим було порушено його право на свободу пересування. Разом з тим, накладення арешту на належне йому майно обмежило гарантоване йому законом право на вільне розпорядження своїм майном, зокрема, на його відчуження. В свою чергу погіршились відносини з оточуючими, адже він відома людина в м. Козятині і кримінальна справа відносно нього набрала неабиякого розголосу. Всі хто знав про вищезазначені обставини вважали його людиною, яка намагалась шляхом шахрайства заволодіти чужим цінним майном - автозаправною станцією. Цим самим були порушені його нормальні життєві зв'язки, принижено його честь і гідність. Внаслідок незаконного притягнення його до кримінальної відповідальності застосування до нього запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд, незаконного накладення арешту на його майно порушені його права, які гарантовані та захищені міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, підтвердив обставини зазначені вище та просив позов задовільнити.
Прокурор Сергійчук О.Б. в судовому засіданні позовні вимоги не визнає та пояснила, що позивачем не наводяться будь-які докази вини органів прокуратури у заподіянні йому моральної шкоди у зазначеному розмірі; відсутній висновок експертизи моральної шкоди, де б експерт у своїх висновках вказав, які моральні страждання переніс позивач, а потім трансформував їх у конкретну грошову суму; запобіжний захід - підписка про невиїзд з постійного місця проживання , який був застосований до позивача, не позбавляв його можливості виїхати за межі свого місця проживання, оскільки позивач в будь-який час міг взяти дозвіл у слідчого на виїзд за межі місця проживання. Арешт був накладений на 3 одиниці побутової техніки та на меблі та був переданий ОСОБА_3 на зберігання, тобто знаходився у його користуванні і ніяк не вплинув на побутові умови життя ОСОБА_3 , що спричинимло йому моральну шкоду.
Представник ГУ МВС України в Вінницькій області в судове засідання не з'явився, про зміст позовних вимог, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Відповідно до ст.169 ЦПК України, якщо суд не має відомостей про причину неявки відповідача, повідомленого належним чином, або причину неявки буде визнано неповажною, суд вирішує справу на підставі наявних у справі даних чи доказів.
Представник Державної казначейської служби України в судовому засіданні просить відмовити в задоволенні позову . При цьому зазначив, що Державна казначейська служба України є самостійною юридичною особою, самостійно несе відповідальність за своїми зобов'язаннями, ніяких прав та законних інтересів позивача не допускало. Жодним нормативно-правовим актом України не передбачено, що органи Державної казначейської служби України несуть відповідальність за дії інших органів державної влади. Державна казначейська служба здійснює лише обслуговування державного бюджету. Державна казначейська служба України ніяких порушень прав та законних інтресів позивача не допускала і будь -які зобов'язання Державної казначейської служби України перед позивачем відсутні. Крім того позивачем не надано жодного доказу незаконності дій органів дізнання, досудового слідства та прокуратури, а сам факт лише закриття кримінальноої справи за відсутністю складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчинені злочину не може бути підставою для відшкодування моральної шкоди. Незаконність застосування до позивача запобіжного заходу - підписки про невиїзд в межах порушеної на момент її застосування кримінальної справи не встановлена жодним судовим рішенням , ОСОБА_3 мав змогу за своїм клопотанням з дозволу слідчого виїзжати за межі свого постійного місця проживання, проте він з таким клопотяннм до слідчого не звертався. Вважає, що розмір морільної шкоди, який зазначив позивач, є недоведеним . При цьому посилається на положення Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів дізнання , досудового слідства, прокуратури і суду ".
Вислухавши пояснення сторін , дослідивши докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Судом встановлено, що 14.04.2003 року виконуючим обов'язки Козятинського міжрайонного прокурора Вінницької області Ковальчук А.Д. винесено постанову про порушення кримінальної справи по факту замаху на шахрайство в особливо великих розмірах та підроблення документів за ознаками злочинів передбачених ст.ст. 15,190 ч.4, 358 ч.2,3 КК України відносно ОСОБА_3 (а.с. 6)
03.06.2003 року слідчим СВ Козятинського РВ УМВС України у Вінницькій області Литвинюком Р.В. відносно ОСОБА_3 порушено кримінальну справу по факту створення юридичної особи з метою прикриття незаконної діяльності за ознаками злочину, передбаченого ст. 205 ч.1 КК України (а.с.7)
16.06.2003 року слідчий Литвинюк Р.В. виніс постанову про закриття кримінальної справи № 0308015 в частині порушення її по ст. 358 ч.2,3 КК України (а.с.8)
Того ж числа - 16.06.2003 року слідчим Литвинюком Р.В. було винесено постанову про притягнення ОСОБА_3 як обвинуваченого у вчиненні злочинів , передбачених ч.1 ст.205, ч.1 ст.358, ст.ст.15, 190 ч.4 КК України, в цей же день винесено постанову про накладення арешту на все належне ОСОБА_3 рухоме майно (а.с.9,10)
24.06.2003 року слідчим Литвинюком Р.В. складено протокол накладення арешту на майно, відповідно до якого було накладено арешт на рухоме майно та опис майна (а.с.10,11)
В цей же день до ОСОБА_3 було застосовано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд (а.с.12)
02.07.2003 року Козятинським міжрайрокурором було затверджено обвинувальний висновок відносно ОСОБА_3 (а.с.13-19)
Постановою Козятинського міськрайонного суду від 16.11.2005 року кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_3 за ст.15, 190 ч.4, 205 ч.1, 358 ч.1 КК України було повернуто в Козятинську міжрайонну прокуратуру для організації проведення додаткового слідства, при цьому міру запобіжного заходу було залишено підписку про невиїзд (а.с.20)
Постанову Козятинського міськрайонного суду від 24 липня 2008 року залишеною без змін Ухвалою колегії суддів Судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Вінницької області від 13 серпня 2008 року постанову виконуючого обов'язки Козятинського міжрайпрокурора від 14.04.2003 р. про порушення кримінальної справи по ст. 15, ч. 4 ст. 190, ч.ч. 2, 3 ст. 358 КК України скасовано.
Козятинський міськрайонний суд додатково виніс Окрему Постанову стосовно слідчого Литвинюка Р.В. стосовно грубого порушення закону, а також його прав та законних інтересів, які були допущені зазначеним слідчим при розслідуванні кримінальної справи (а.с.27)
Постановою старшого слідчого СВ Козятинського РВ УМВС України у Вінницькій області Копійки Е.П. від 18.11.2012 року кримінальну справу №03080115 по обвинуваченню ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ст.ст.15, 190 ч.4 КК України було закрито за недоведеністю вини обвинуваченого та відсутністю в зв'язку із цим складу злочину (а.с.30-33).
15.08.2013 року слідчим СВ Козятинського РВ УМВС України у Вінницькій області Буравським Є.М. було внесено до ЄРДР відомості про кримінальне провадження №12013010170000662 за ч.2 ст.358 КК України із фабулою кримінальної справи №03080115 в частині пред'явлення ОСОБА_3 обвинувачення за ч.1 ст.358 КК України. (а.с. 34)
29.11.2013 року слідчим СВ Козятинського РВ УМВС України у Вінницькій області Буравським Є.М. було винесено постанову про закриття кримінального провадження внесеного до ЄРДР за № 12013010170000662 від 15.08.2013 року, у зв'язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.358 КК України (а.с.35-39).
Відповідно до ч.1 ст.1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових :осіб, органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Згідно із п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратур суду» (в редакції, що діяла до 19.11.2012 року - набрання чинності Законом від 13.04.2012. року №4652- YІ) підлягає відшкодуванню шкода завдана громадянам внаслідок незаконного притягнення як обвинуваченого та незаконного накладення арешту на майно.
Правило про відшкодування шкоди завданої громадянину внаслідок незаконного накладення арешту на майно викладено і в п.1 ч.1 ст.1 ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Згідно із п.2 ч.1 ст.2 ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» (в редакції, що діяла до 19.11.2012 року - набрання чинності Законом від 13.04.2012 року №4652- YІ) право на відшкодування шкоди виникає у випадку закриття кримінальної справи за відсутності у діянні складу злочину.
В ст.3 ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» (в редакції, що діяла до 19.11.2012 року - набрання чинності Законом від 13.04.2012 року №4652- YІ) обумовлено, що у наведених в ст.1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода. Завдана шкода відшкодовується у повному обсязі незалежнол від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.
Це ж саме правило кореспондується у ст.3 ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
В ст.4 Закону №4652-YІ визначено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів попереднього слідства та органів, що здійснюють досудове розслідування, завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими, інших негативних наслідків морального характеру.
Згідно вимог ст.4 зазначеного закону - відшкодування шкоди, у випадках передбачених ст.3 цього закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.
Стаття 13 зазначеного закону передбачає, що розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Згідно роз'яснень, викладених в п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної ( немайнової ) шкоди, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношені з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити із такого розміру заробітньої плати, що діє на час розгляду справи.
У зв'язку із незаконним притягненням ОСОБА_3 до кримінальної відповідальності, застосуванням до нього запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд та незаконним накладенням арешту на його майно йому була заподіяна моральна шкода, яка полягає в наступному.
Так, розслідування по кримінальній справі після пред'явлення ОСОБА_3обвинувачення і до винесення Постанови про закриття кримінального провадження тривало 10 років 7 місяців та 15 днів
Протягом усього цього періоду позивач змушений був переживати за свою долю та для доведення своєї правоти звертатися із різноманітними скаргами до суду, що в свою чергу вимагало від нього додаткових зусиль та часу .
Порушення кримінальної справи відносно ОСОБА_3,набуло розголосу в місті, що вплинуло на його зв'язки з бізнеспартнерами та оточуючими людьми, які його знали.
Окрім того, ОСОБА_3 не мав можливості на протязі значного часу виїжджати за межі Козятинського району, оскільки відносно нього було застосовано запобіжний захід підписка про невиїзд з постійного місця проживання , тобто слідчим незаконно було обмежено право ОСОБА_3 на свободу пересування.
Накладення арешту на належне позивачу майно обмежило гарантоване йому законом право на вільне розпорядження своїм майном, зокрема, на його відчуження.
Таким чином, внаслідок незаконного притягнення ОСОБА_3 до кримінальної відповідальності, застосування до нього запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд, накладення арешту на його майно порушені його права, які гарантовані та захищені міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Зокрема, Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17 липня 1997 року встановлено, у тому числі, що Україна повністю визнає на своїй території дію статті 25 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року щодо визнання компетенції Європейської комісії з прав людини приймати від будь-якої особи, неурядової організації або групи осіб заяви на ім'я Генерального Секретаря Ради Європи про порушення Україною прав, викладених у Конвенції, та статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція) 1950 року щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з людини (надалі -Європейський суд) в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.
Згідно з положеннями статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.
В результаті дій уповноважених органів та посадових осіб органів досудового слідства порушено права позивача, закріплені такими положеннями Конвенції:
Статтею 6 § 1, як взятої окремо - через надмірну тривалість строку кримінального провадження щодо ОСОБА_3
Статтею 13 - через відсутності ефективних засобів юридичного захисту прав ОСОБА_3 при порушенні статті 6 § 1 щодо надмірної тривалості строку кримінального переслідування;
Статтею 1 Протоколу № 1 - через втручання у право ОСОБА_3 мирно володіти своїм майном упродовж часу кримінального переслідування через застосування арешту майна як наслідок порушення статті 6 § 1 щодо надмірної тривалості строку кримінального переслідування;
Статтею 2 Протоколу № 4 - через порушення права ОСОБА_3 вільно пересуватись упродовж часу кримінального переслідування як наслідок порушення статті 6 § 1 щодо надмірної тривалості строку кримінального переслідування.
Порушення гарантованого статтею 6 § 1 Конвенції права на справедливий розгляд кримінальної справи упродовж розумного строку в аспекті невиправдано надмірної тривалості строку кримінального переслідування, яка у випадку справи щодо обвинувачення ОСОБА_3 є несумісною із вимогою «розумності». Як нагадав Європейський суд з прав людини у пункті 71 Рішення у Справі «Іванов проти України» (Case of Ivanov v. Ukraine. 2006) обвинувачений в кримінальному провадженні має право на розгляд його справи належним чином, а стаття 6 Конвенції в кримінальному провадженні застосовується, щоб позбавити особу, яку звинувачено, залишатись тривалий час у стані невизначеності щодо своєї долі.
Як вказує Європейський суд з прав людини у пункті 70 Рішення у Справі «Коршунов, проти Росії» (Case of Korshunov v. Russia, 2007) розумність строку має бути оцінена в аспекті конкретних обставин кожної справи окремо. Водночас, у своїй практиці Європейський суд сформулював низку критеріїв для дослідження відповідності Конвенції окремих строків, серед яких: складність справи, поведінка заявника та поведінка офіційних органів та їхніх посадові осіб.
суд вважає, що строк загальною тривалістю у 10 років 7 місяців 15 днів від моменту порушення кримінальної справи та до моменту закриття кримінальної справи є невиправдано великим, чим порушено статтю 6 § 1 Конвенції.
Внаслідок невиправдано тривалого кримінального провадження щодо ОСОБА_3порушено його право мирно володіти своїм майном, яке гарантоване статтею 1 Протоколу №1 до Конвенції. Протягом практично усього періоду кримінального провадження він не мав можливості у повному обсязі реалізувати свої повноваження власника належного йому майна, щодо якого був застосований арешт.
При розгляді Справи «Боржонов проти Росії» Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що застосування відповідними органами такого заходу, як арешт майна, становить категорію «контролю за використанням власності», що охоплюється регламентацією вже § 2 статті 1 Протоколу № 1, на що вказується у пункті 57 цього Рішення. Водночас, у пункті 36 Рішення у Справі «Жючіс проти Литви» Європейський суд підкреслює, що будь-який арешт майна завдає шкоди його власникові.
Таким чином суд вважає, що у поєднанні із наявністю обґрунтованого вище порушенням права на справедливий судовий розгляд у розумний строк та відсутність ефективних засобів юридичного захисту цього права, органи досудового слідства не забезпечили справедливого балансу між суспільними інтересами та правом ОСОБА_3 на мирне володіння своїм майном упродовж усього часу провадження у кримінальній справі.
Крім того , внаслідок невиправдано тривалого часу кримінального провадження щодо ОСОБА_3 , який тривалий час залишався у стані невизначеності щодо своєї долі, страждав від невизначеності свого майбутнього через постійно існуючий ризик бути обмеженим або позбавленим волі було порушенно його права на вільне пересування, що гарантоване статтею 2 Протоколу № 4 до Конвенції, як результат застосування підписки про невиїзд.
Враховуючи висновки Європейського суду, які представлені у Рішенні у Справі «Іванов проти України», та жодним чином не ставлячи під сумнів ту обставину, що юридичний інститут «підписки про невиїзд» встановлений чинним кримінально-процесуальним кодексом України, тобто - законом для цілей Конвенції, а також визнаючи, що практичне застосування цього інституту в принципі могло переслідувати законну мету, суд вважає, у цій конкретній справі втручання у право вільно пересуватись було непропорційним.
Таким чином, з боку держави в особі державних органів не було досягнуто справедливої рівноваги між загальними інтересами та правами позивача.
Виходячи з характеру незаконних дій органів досудового слідства та прокуратури, тривалості і глибини душевних страждань, які зазнав ОСОБА_3 , суд вважає, що розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню ОСОБА_3 виходячи з розрахунку у розмірі 1378 грн мінімальної заробітної плати що встановлена на моент постановлення рішення за кожен місяць перебування під слідством за період з 14.03.2003 року по 29 листопада 2013 року буде становити 175503 грн / ( 1378 грн х 127 міс.) + ( 1378грн : 30 днів) х 15днів) /, які необхідно списати із Державного бюджету України Державною казначейською службою України з єдиного казначейського рахунку .
Керуючись ст.ст.2 ,3,4 ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду « із змінами та доповненнями, ст. 1176 ЦК України, ст.10, 57-60,61 ,.208 - 209, 212 - 215 ЦПК України, суд -
Позов задовольнити частково.
Стягнути із Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_3 моральну шкоду заподіяну внаслідок незаконних дій органів досудового слідства та прокуратури у розмірі 175503грн (сто сімдесят п'ять тисяч п'ятсот три грн ).
На рішення суду може бути подана апеляція до апеляційного суду Вінницької області, через Козятинський міськрайонний суд, протягом 10 днів з дня проголошення рішення.
Суддя: підпис В.А.Воронюк
03.02.2016