04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"03" лютого 2016 р. Справа№ 910/18729/15
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Агрикової О.В.
суддів: Жук Г.А.
Чорногуза М.Г.
секретар судового засідання: Білецький Л.І.,
за участю представників сторін:
від позивача - Замкова М.О. (дов. №4707/18 від 12.10.2015 року);
від відповідача - Кость О.Г. (дов. №14-105 від 18.04.2014 року);
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
на рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2015 року
у справі №910/18729/15 (суддя Селівон А.М.)
за позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Хмельницькгаз", м. Хмельницький
до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ
про стягнення 32 899,55 грн., -
У липні 2015 року Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Хмельницькгаз" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про стягнення 32899,55 грн., а також судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 1 827,00 грн..
Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.10.2015 року у справі №910/18729/15 позовні вимоги задоволено повністю. Суд вирішив стягнути з Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на користь Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Хмельницькгаз" 32 899 грн. 55 коп. та 1 827,00 грн. судового збору.
Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що сплачені позивачем за оренду грошові кошти за період травень 2013 року - вересень 2013 року у сумі 27 070,30 грн. є безпідставно набутими відповідачем, оскільки з набранням законної сили рішення господарського суду міста Києва від 28.05.2014 року у справі №910/4114/14 у публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Хмельницькгаз» відпала правова підстава щодо орендної плати, а тому орендар звільнений від обов'язку зі сплати орендної плати за даний період часу. Також, місцевий суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення 5 829,25 грн. за надані послуги.
Не погодившись із вказаним рішенням, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати повністю та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права.
Також, до апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" додано клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2015 року у справі №910/18729/15.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.01.2016 року клопотання Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про відновлення пропущеного процесуального строку для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2015 року у справі №910/18729/15 задоволено; відновлено пропущений процесуальний строк для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2015 року у справі №910/18729/15; прийнято апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2015 року у справі №910/18729/15 до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Рудченко С.Г., Чорногуз М.Г. та призначено розгляд справи на 03.02.2016 року.
Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду від 03.02.2016 року, у зв'язку із перебуванням судді Рудченко С.Г. на лікарняному, для розгляду справи сформовано колегію у складі: головуючий по справі суддя - Агрикова О.В., судді: Жук Г.А., Чорногуз М.Г.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.02.2016 року апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення господарського суду міста Києва від 13.10.2015 року у справі № 910/18729/15 прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуюча суддя Агрикова О.В., судді Жук Г.А., Чорногуз М.Г., розгляд справи призначено на 03.02.2016 року.
03.02.2016 року до канцелярії суду надійшов відзив позивача на апеляційну скаргу, у відповідності до якого останній просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
В судове засідання, призначене на 03.02.2016 року, з'явились представники сторін, надали усні пояснення по суті спору, відповіли на запитання суду.
Представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги, представник позивача заперечував щодо задоволення апеляційної скарги.
Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційних скарг, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає частковому скасуванню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 01.10.2004 року між Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Хмельницькгаз" (орендар за договором) та Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (орендодавець за договором) було укладено Договір оренди газопроводів та споруд на них №14/1292/04 (далі за текстом - Договір) (а.с. 26-27), у відповідності до п. 1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно, перелік якого наведений у додатку, вартість якого визначена згідно з актом про оцінку вартості основних засобів і становить 1 230 153,73 грн.
Судом першої інстанції обгрунтовано встановлено, що укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором оренди.
Відповідно до ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). В силу ч.6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до п. 2.1 Договору орендар вступає у строкове платне користування майном з дати підписання сторонами цього Договору та акта приймання-передачі майна.
Обов'язок із складання акту приймання - передачі майна покладається на сторону, яка передає майно іншій стороні договору (п.2.5 Договору).
Судом першої інстанції встановлено, з чим погоджується колегія суддів, що на виконання умов Договору відповідач передав, а позивач прийняв у користування об'єкт - газопровід до спеціалізованої школи - інтернату для дітей сиріт та дітей із затримкою розумового розвитку с. Голенищево Чемеровського району Хмельницької області довжиною 13,3 км балансовою вартістю 1025128,11 грн., що підтверджується актом приймання-передачі майна, яке передається в оренду ВАТ "Хмельницькгаз" від 01.10.2004 року (а.с. 28).
Статтею 762 Цивільного кодексу України та статтею 286 Господарського кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму; плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору після 13.05.2013 року позивач здійснював орендну оплату платіжними дорученнями: №BN-72137 від 03.06.2013 року на суму 5874,76 грн.(а.с. 31), №BN-72992 від 26.06.2013 року на суму 5874,76 грн. (а.с. 34), №BN-73015 від 26.06.2013 року на суму 5,87 грн. (а.с. 35), №BN-73918 від 30.07.2013 року на суму 5880,63 грн. (а.с. 39), №BN-74821 від 09.09.2013 року на суму 5874,75 грн. (а.с. 42), №BN -76047 від 24.10.2013 року на суму 5833,63 грн. (а.с. 44), всього на загальну суму 29 344,40 грн.
Відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо плати за приєднання до мереж суб'єктів природних монополій" №5021-VI від 22.06.2012 р., який вступив в дію 01.01.2013 р., було внесено зміни до Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" яким зокрема визначено, що експлуатація складових Єдиної газотранспортної системи України (ЄГТЄУ) здійснюється виключно газорозподільними або газотранспортними підприємствами. Власники складових ЄІТСУ зобов'язані передати належні їм складові ЄГТЄУ у власність, господарське відання чи користування газотранспортному або газорозподільному підприємству чи укласти з газотранспортним або газорозподільним підприємством договір про експлуатацію таких складових, відповідно до типових форм, затверджених Національної комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики (НКРЕ).
Постановою Національної комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики №228 від 07.03.2013 року (далі - Постанова № 228) затверджено Типовий договір на експлуатацію складових Єдиної газотранспортної системи України (між власниками та газотранспортними або газорозподільними підприємствами), та у відповідності з вимогами пункту 2 вказаної постанови зобов'язано власників складових ЄГТЄУ та газотранспортним і газорозподільним підприємствам привести свої договірні відносини у відповідність до вимог Типового договору на експлуатацію складових Єдиної газотранспортної системи України (між власниками та газотранспортними або газорозподільними підприємствами), затвердженого цією постановою, у місячний строк з дня набрання нею чинності.
Пунктом 4 вищевказаної постанови НКРЕ передбачено набрання чинності даною постановою з 01 квітня 2013 р., але не раніше дня її офіційного опублікування, яке відбулось 12.04.2013 р., яке є даною набрання чинності останньою. Отже, сторони були зобов'язані привести свої договірні відносини у відповідності до вимог чинного законодавства України.
Враховуючи викладене, з матеріалів справи слідує, що Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Хмельницькгаз" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про внесення змін до договору.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням господарського суду міста Києва від 28.05.2014 року у справі №910/4114/14 задоволено позов ПАТ "Хмельницькгаз" в повному обсязі та внесено зміни в договір оренди шляхом його викладення у вигляді додаткової угоди до договору оренди в редакції типового договору на експлуатацію складових Єдиної газотранспортної системи України, який затверджений постановою НКРЕ від 07.03.2013 №228 "Про затвердження Типового договору на експлуатацію складових Єдиної газотранспортної системи України (а.с. 11-16).
Відповідно до п.1.1. Договору на експлуатацію складових Єдиної газотранспортної системи України (а.с. 14-16) за цим договором замовник передає виконавцю в експлуатацію складові Єдиної газотранспортної системи, які безпосередньо приєднані до газових мереж виконавця, який є газорозподільним підприємством, та використовуються для забезпечення розподілу природного газу.
Пунктом 1.3. Договору на експлуатацію складових Єдиної газотранспортної системи України визначено, що надання послуг з експлуатації об'єкта включає здійснення виконавцем комплексу технічних заходів, необхідних для забезпечення розподілу (транспортування) природного газу виконання робіт з технічного обслуговування, огляду, обстеження та поточного ремонту, в строки та порядку, що передбачені цим договором та чинними нормативно-правовими актами.
Згідно з п. 2.1. вказаного Договору вартість послуг (робіт) визначається сторонами відповідно до переліку послуг (робіт) з експлуатації об'єкта газопостачання, що надаються виконавцем замовнику та становить 4963,88 грн., крім того, податок на додану вартість 827,31 (20%) грн.
Замовник сплачує виконавцю вартість послуг (робіт) з експлуатації об'єкта замовника, визначену в п. 2.1. цього розділу, на поточний рахунок виконавця з урахуванням податку на додану вартість в такому порядку: замовник сплачує щоквартально різними частинами вартість послуг в розмірі визначеної у п.2.1. на підставі виставлених рахунків. Оплата проводиться протягом трьох банківських днів з дня видачі рахунку.
У відповідності до змін, внесених в договір оренди газопроводів та споруд на них №14/1292/04 від 01.10.2004 року, п.6.1. договору викладено у наступній редакції: «Цей договір є укладеним і набирає чинності з 13.05.2013 року і діє до 31.12.2018 року».
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.10.2014 року рішення господарського суду міста Києва від 28.05.2015 року скасовано (а.с. 17-21).
Постановою Вищого господарського суду від 15.01.2015 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.10.2014 року скасовано, рішення господарського суду міста Києва від 28.05.2014 року залишено без змін (а.с. 22-25).
Спір у справі виник у зв'язку з тим, що з набранням законної сили рішення господарського суду міста Києва від 28.05.2014 року у справі №910/4114/14, на думку позивача, його обов'язок здійснювати оплату орендної плати припинився, тому сплачені ним на підставі договору кошти у розмірі 27 070,30 грн. за період з травня 2013 року по вересень 2013 року у зв'язку зі зміною умов договору підлягають поверненню як безпідставно отримані кошти на підставі ч.ч. 1, 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України. Крім цього, у зв'язку з невиконанням обов'язку відповідача щодо оплати за надані послуги з експлуатації об'єкта газопостачання у розмірі 5 829,25 грн. за другий, третій, четвертий квартал 2013 року, за 2014 рік, позивач просить стягнути вказану заборгованість.
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується колегія суддів, про задоволення позовних вимог в частині стягнення 5 829,25 грн. за надані послуги, враховуючи наступне.
Відповідно до п. 2.2, 2.3 Договору оренди газопроводів та споруд на них від 01.10.2004 року, вартість послуг (робіт) визначається Сторонами відповідно до переліку послуг (робіт) з експлуатації об'єкта газопостачання, що надаються Виконавцем Замовнику та становить 4963,88 грн., крім того, податок на додану вартість 827,31 (20%) грн.; замовник сплачує виконавцю вартість послуг (робіт) з експлуатації об'єкта Замовника, визначену в пункті 2.1 цього розділу, на поточний рахунок Виконавця з урахуванням податку на додану вартість в такому порядку: замовник сплачує щоквартально різними частинами вартість послуг в розмірі визначеної у п. 2.1. на підставі виставлених рахунків. Оплата проводиться протягом трьох банківських днів з дня видачі рахунку.
Згідно умов п. 2.5 вказаного Договору остаточний розрахунок за послуги (роботи), визначені пунктом 2.3 цього розділу, а також за надання додаткових послуг (робіт) Власнику, пов'язаних з експлуатацією об'єкта здійснюється не пізніше п'яти календарних днів після підписання акта наданих послуг (робіт) на підставі рахунка Виконавця.
Згідно ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до умов Договору оренди газопроводів та споруд на них від 01.10.2004 року, позивачем було надано відповідачеві послуги за період другий квартал 2013 року - четвертий квартал 2014 року на загальну суму 5 829,25 грн.
Листом № 479/18 від 06.02.2015 року (а.с. 47-61) позивач згідно п. 2.4 Договору склав та направив на адресу відповідача для підписання акти надання послуг (виконання робіт) з експлуатації об'єкта газопостачання, що надаються виконавцем замовнику, та відповідні рахунки на оплату за вказаний період, а саме: Акт за другий квартал 2013 року на суму 218,11 грн., за третій квартал 2013 року на суму 1441,65 грн., за четвертий квартал 2013 року на суму 572,16 грн., за перший квартал 2014 року на суму 538,08 грн., за другий квартал 2014 року на суму 572,16 грн., за третій квартал 2014 року на суму 1758,32 грн., за четвертий квартал 2014 року на суму 728,77 грн., а також відповідні рахунки від 04.02.2015 року №№000004208, 000004215, 000004218, 000004217, 000004216, 000004219, 000004220.
Однак, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не було сплачено грошові кошти за Договором за надані послуги.
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що оскільки у відповідності до умов п. 2.4 Договору докази надання заперечень щодо актів або письмової мотивованої відмови від підписання останніх у визначений строк відсутні, за умови неповернення отриманих 11.02.2015 року складених та підписаних позивачем актів останні згідно вказаного пункту Договору вважаються погодженими замовником в редакції виконавця.
З огляду на викладене, позивачем виконано належним чином прийняті на себе зобов'язання з надання послуг експлуатації об'єкта у відповідності до умов Договору та в обсягах, зазначених в актах надання послуг (виконання робіт), а відповідачем, у свою чергу, прийнято надані послуги у вказаних обсягах без будь - яких зауважень та заперечень.
В силу ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Враховуючи викладене, з огляду на те, що факт невиконання відповідачем зобов'язань за Договором підтверджується матеріалами справи, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам, докази погашення існуючої заборгованості відсутні, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 5829,25 грн. заборгованості за надані послуги.
Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача 27 070,30 грн. безпідставно отриманих коштів, то суд першої інстанції дійшов висновку про те, що у зв'язку зі зміною умов Договору шляхом укладення Додаткової угоди №1, з 13.05.2013 року попередня редакція договору втратила чинність, положення ст. 1212 Цивільного кодексу України до існуючих між позивачем та відповідачем правовідносин застосовуються в комплексі з положеннями ч. 6 ст. 762 Цивільного кодексу України, отже підстави отримання відповідачем коштів сплачених позивачем в якості орендної плати відпали.
Однак, з таким висновком колегія суддів не погоджується, вважає його необґрунтованим та безпідставним враховуючи наступне.
Статтею 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
У відповідності до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ч. 1 ст. 632 Цивільного кодексу України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Пунктом 3.1 Договору визначено, що орендна плата визначається на підставі розрахунку орендної плати та протоколу узгодження орендної плати, які є невід'ємною частиною цього договору, і становить без ПДВ за перший місяць оренди 2 050,26 грн.. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному чинним законодавством.
У відповідності до п.3.2 Договору орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за цей же місяць.
Згідно з п. 3.3 Договору орендна плата перераховується на поточний рахунок орендодавця щокварталу не пізніше 12 числа місяця, наступного за звітним кварталом.
З наведеного вище вбачається, що умовами договору оренди газопроводів та споруд на них від 01.10.2004 року сторони дійшли згоди щодо орендної плати.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з положень статті 1212 Цивільного кодексу України, однак колегія суддів вважає такий висновок неправомірним з огляду на таке.
Загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.
Статтею 1212 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:
1) повернення виконаного за недійсним правочином;
2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;
3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;
4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які вникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
З аналізу наведеної статті слідує, що зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
Вищезазначене дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти як: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи та відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно позивачу (правова позиція Верховного суду України у справі № 6-100 цс15).
Частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із частинами 1 та 2 статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вичинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Приписами частини 1 статті 207 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої, другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України.
Загальна умова частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Якщо ж зобов'язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604 - 607, 609 Цивільного кодексу України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов'язання). Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.
Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 02.10.2013 року у справі №6-88цс13.
Як свідчить аналіз матерiалiв справи, позивач використовував майно в орендному користуванні за існування достатніх правових підстав, у спосіб, що не суперечить цивільному законодавству.
Таким чином, оскільки між сторонами було укладено договір оренди газопроводів та споруд на них від 01.10.2004 року, а кошти які публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Хмельницькгаз» просить стягнути з публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», отримано останнім як оплата за надані послуги з експлуатації об'єкта газопостачання відповідно до умов договору, то такі кошти набуто відповідачем за наявності правової підстави, а тому не може бути витребувані відповідно до положень статті 1212 Цивільного кодексу України як безпідставне збагачення.
Крім того, оскільки у встановленому законом порядку договір оренди газопроводів та споруд на них від 01.10.2004 року визнаний недійсним не був виконаний сторонами, то існування між ними зобов'язальних відносин, які виникли з угод, унеможливлює застосування до цих правовідносин норму статті 1212 Цивільного кодексу України, предметом регулювання якої є безпідставне набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.
Враховуючи викладене, установивши у справі наявність у сторін договірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для застосування статті 1212 Цивільного кодексу України у спірних правовідносинах.
Аналогічну правову позицію про те, що кошти, які отримано як оплату виконаних за договором робіт не можна витребувати відповідно до положень статті 1212 Цивільного кодексу України як безпідставно сплачені викладено у постанові Верховного Суду України від 22 січня 2013 року у справі №5006/18/13/2012, №13/096-12 від 17.06.2014 року, постанові Верховного суду України від 03.06.2015 року у справі №6-100 цс15.
Крім того, частиною 4 статті 653 Цивільного кодексу України визначено, що сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
З матеріалів справи вбачається, що грошові кошти не передавались у власність чи користування, їх було отримано як предмет договору за надані послуги з оексплуатації об'єкта газопостачання.
Отже, правові підстави для повернення сплачених позивачем грошових коштів на виконання договірних зобов'язань, відсутні.
Також, колегія суддів наголошує на тому, що у відповідності до п.10.2 договору оренди газопроводів та споруд на них від 01.10.2004 року умови цього договору зберігають силу протягом всього терміну дії цього договору, в тому числі у випадках, коли після його укладення, законодавством встановлено правила, що погіршують становище орендаря, а в частині зобов'язань орендаря щодо орендної плати - до повного виконання зобов'язань.
Враховуючи викладене, підстави для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 27 070,30 грн. відсутні.
У відповідності до ч. 2 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.
Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;
4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" з підстав, викладених в ній, підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2015 року у справі №910/18729/15 підлягає частковому скасуванню.
Згідно ч. 1 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 33, 34, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2015 року у справі №910/18729/15 задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2015 року у справі №910/18729/15 скасувати частково.
3. Резолютивну частину рішення викласти в наступній редакції:
« 1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6; код ЄДРПОУ 20077720) на користь Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Хмельницькгаз" (29000, м. Хмельницький, пр-т Миру, 41; код ЄДРПОУ 05395598) заборгованість за надані послуги у сумі 5 829,25 грн. (п'ять тисяч вісімсот двадцять дев'ять гривень 25 копійок) та 323,71 грн. (триста двадцять три гривні 71 копійка) судового збору.
3. В задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Хмельницькгаз" про стягнення безпідставно отриманих коштів у сумі 27 070,30 грн. - відмовити».
4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Хмельницькгаз" (29000, м. Хмельницький, пр-т Миру, 41; код ЄДРПОУ 05395598) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 6; код ЄДРПОУ 20077720) грошові кошти у сумі 1 653,61 грн. (одна тисяча шістсот п'ятдесят три гривні 61 копійка) за подання апеляційної скарги.
5. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідні накази.
6. Справу №910/18729/15 повернути до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя О.В. Агрикова
Судді Г.А. Жук
М.Г. Чорногуз