04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"01" лютого 2016 р. Справа№ 910/26191/15
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Алданової С.О.
суддів: Коршун Н.М.
Дикунської С.Я.
при секретарі Шмиговській А.М.
за участю представників:
від позивача - Локшин А.В. (довіреність №001/01 від 04.01.2016 р.), Шагін О.В. (довіреність №003/01 від 04.01.2016 р.)
від відповідача - Єлтишева С.Л. (довіреність №1 від 31.12.2015 р.)
розглянувши матеріали апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Нова»
на рішення господарського суду міста Києва від 24.11.2015 р.
у справі №910/26191/15 (суддя Привалов А.І.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Лізинг»
до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Нова»
про стягнення суми
Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Лізинг» звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Нова» про стягнення з відповідача страхового відшкодування у розмірі 3705,00 грн.
Рішенням господарського суду міста Києва від 24.11.2015 р. позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача страхове відшкодування у розмірі 1237,50 грн. та 406,82 грн. судового збору.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні, обставинам справи та невірним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Представник позивача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити скаргу без задоволення, а рішення без змін.
Представник відповідача в судовому засіданні повністю підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив скаргу задовольнити, рішення скасувати, в позові відмовити.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ч. 1 ст. 352 ГК України, страхування - це діяльність спеціально уповноважених державних організацій та суб'єктів господарювання (страховиків), пов'язана з наданням страхових послуг юридичним особам або громадянам (страхувальникам) щодо захисту їх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страхування подій (страхових випадків), за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом оплати страхувальниками страхових платежів.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про страхування», страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
05.05.2014 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Лізинг» (страхувальник), Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Нова» (страховик ) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Грас Савуа Україна» (повірений страховика) було укладено договір добровільного страхування ризиків, пов'язаних з експлуатацією транспортного засобу № 11993.
Період дії договору в частині зобов'язань страховика встановлюється в пункті 2 розділу 1 договору та починається з 28.05.2014 р. і діє до 27.05.2015 р.
Згідно з додатком № 1 до заяви про страхування ризиків, пов'язаних з експлуатацією наземних транспортних засобів до договору № 11993 від 05.05.2014 р., було, зокрема, застраховано транспортний засіб, а саме: автомобіль VOLVO FH42T, номер шасі YV2АS02А28В48832, державний номерний знак АА8590МТ, та н/причеп-рефрижератор-Е, номер шасі WKESDR27061279496, державний номерний знак АА1229ХР.
Згідно ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ч. 1 ст. 16 Закону України «Про страхування», договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Статтею 979 ЦК України визначено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Відповідно до ст. 982 ЦК України, істотними умовами договору страхування є предмет договору страхування, страховий випадок, розмір грошової суми, в межах якої страховик зобов'язаний провести виплату у разі настання страхового випадку (страхова сума), розмір страхового платежу і строки його сплати, строк договору та інші умови, визначені актами цивільного законодавства.
Статтею 983 ЦК України передбачено, що договір страхування набирає чинності з моменту внесення страхувальником першого страхового платежу, якщо інше не встановлено договором.
11.07.2014 р. з зазначеним вище застрахованим ТЗ стався страховий випадок - дорожньо-транспортна пригода, що підтверджується довідкою Державтоінспекції МВС від 11.07.2014 р. та поясненням водія про ДТП. В результаті дорожньо-транспортної пригоди застрахований транспортний засіб зазнав механічних ушкоджень.
Частиною 2 ст. 8 Закону України «Про страхування» передбачено, що страховий випадок - це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
Відповідно до умов договору, позивач здійснив відновлювальний ремонт застрахованого транспортного засобу, про що свідчать акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-Р/248 від 02.10.2014 р., № 5920 від 02.10.2014 р., № 334 від 17.10.2014 р., копії яких залучені до матеріалів справи, та сплатив за проведені відновлювальні роботи кошти в загальній сумі 267745,82 грн., що підтверджується платіжними дорученнями: №16530 від 02.10.2014 р.; № 16531 від 02.10.2014 р. № 16542 від 02.10.2014 р.
Статтею 25 Закону України «Про страхування» встановлений порядок і умови здійснення страхових виплат та страхового відшкодування, відповідно до яких, здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування).
14.10.2014 р. позивач звернувся до відповідача з заявою про виплату страхового відшкодування в сумі 267745,82 грн.
Відповідно п.п. 5.4.2. пункту 5.4. договору, страховик зобов'язаний протягом двох робочих днів після того, як стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасної виплати страхового відшкодування (страхової виплати).
26.11.2014 р. між позивачем та відповідачем було укладено Угоду № 3 про проведення заліку взаємних однорідних вимог, згідно якої сторони на підставі ст. 601 ЦК України здійснили залік взаємних однорідних вимог на загальну суму 1790362,68 грн.
Як вбачається з Додатку № 1 до Угоди № 3 про проведення заліку взаємних однорідних вимог від 26.11.2014 р., до загальної суми погашеної заборгованості входила сума страхового відшкодування в розмірі 261982,82 грн., обов'язок по оплаті якої виник у відповідача, у зв'язку з настанням страхової події за договором добровільного страхування ризиків, пов'язаних з експлуатацією транспортного засобу від 05.05.2014 р. № 11993 та пошкодження застрахованого транспортного засобу.
Таким чином, станом на 26.11.2014 р. відповідач здійснив часткове погашення суми страхового відшкодування в розмірі 261982,82 грн.
Пунктом 8.3. договору передбачено, що розмір страхового відшкодування (СВ) при настанні збитків за ризиками ДТП, ПДТО, та ІВП (крім випадку ПКЗ застрахованого ТЗ та/чи Додаткового обладнання) обчислюється за формулою: СВ = З - Ф, де З - розмір матеріального збитку, який визначається згідно з пунктом 1.19 цього договору, Ф - розмір франшизи за договором.
Відповідно до п. 1.19 договору, матеріальний збиток - вартість відновлювального ремонту застрахованого ТЗ, додаткового обладнання та/або майна потерпілого, необхідного для усунення наслідків страхового випадку, з урахуванням типу технології ремонту, цін на роботи, витрат на доставку та придбання запчастин (з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, згідно з умовами цього договору), матеріалів, необхідних для виконання ремонту, в тому числі щодо усунення скритих пошкоджень і дефектів, які було виявлено під час відновлювального ремонту застрахованого ТЗ та/або додаткового обладнання та визнано наслідками страхового випадку, дані збитки підтверджуються на підставі документів підприємств, що здійснюють такий ремонт, висновку автотоварознавчого дослідження (експертизи) або за погодженням зі страховиком.
Згідно Додатку № 2 до договору добровільного страхування, розмір франшизи за ризиками ДТП, ПДТО, та ІВП складає 0,50% від страхової суми.
Отже, залишок суми страхового відшкодування становить 267745,82 грн. (вартість відновлювального ремонту) - 261982,82 грн. (сума часткового погашення страхового відшкодування) - 2058,00 грн. (франшиза) = 3705,00 грн.
22.05.2015 р. позивач на підставі акта прийому-передачі передав відповідачу пакет документів, а саме: акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-Р/248 02.10.2014 р., № 5920 від 02.10.2014 р., № 334 від 17.10.2014 р. та платіжні доручення: №16530 від 02.10.2014 р.; № 16531 від 02.10.2014 р. № 16542 від 02.10.2014 р., для виплати страхового відшкодування у повному розмірі.
Частинами 1, 2 ст. 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Пунктом 8.1. договору передбачено, що страховик здійснює виплату страхового відшкодування за ризиками ДТП, ПДТО та ІВП протягом 10 (десяти) робочих днів після одержання страховиком всіх необхідних документів, зазначених у пункті 7.1. договору, або у той же строк приймає рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування та надсилає страхувальнику письмове повідомлення про відмову у виплаті Страхового відшкодування, із зазначенням причин відмови.
У ст. 26 Закону України «Про страхування» визначено, що рішення про відмову у страховій виплаті приймається страховиком у строк не більший передбаченого правилами страхування та повідомляється страхувальнику в письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови.
Проте, відповідач в порушення умов договору та Закону України «Про страхування», у встановлений договором строк тривалістю десять робочих днів після одержання всіх необхідних документів, страхове відшкодування у сумі 3705,00 грн. не сплатив, та станом на день розгляду справи рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування, із зазначенням причин відмови не надав.
Отже, заборгованість відповідача перед позивачем становить 3705,00 грн.
Статтею 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Статтею 5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
Відповідно до ст. 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.
Згідно п. 9 ст. 7 Закону України «Про страхування», страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відноситься до обов'язкових видів страхування, що здійснюються в Україні.
Пунктом 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Пунктом 37.4 ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів», передбачено право страховика за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності власника транспортного засобу в разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.
Частинами 1, 2 ст. 1187 ЦК України встановлено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.
Згідно ч. 2 ст. 1198 ЦК України, шкода, заподіяна джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом.
Згідно ч. 1 ст. 1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач не оплатив вартість робіт, виконаних на підставі акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-Р/248 02.10.2014 р., оскільки перелік робіт, наведений у даному акті, не підпадає під визначення матеріального збитку, наведеного у договорі страхування.
Проте, дослідивши акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-Р/248 02.10.2014 р., колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та частково визнає обґрунтованими заперечення відповідача, а відтак задоволенню підлягають позовні вимоги в сумі 1237,50 грн., що становить вартість робіт по демонтажу холодильної установки, оскільки демонтаж холодильної установки безпосередньо пов'язаний з відновлювальним ремонтом застрахованого транспортного засобу та додаткового обладнання на ньому, що відповідає умовам п. 1.19 договору страхування.
Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Водночас, колегією суддів критично оцінюються посилання відповідача на те, що оскільки сторони підписали Угоду № 3 про проведення заліку взаємних однорідних вимог від 26.11.2014 р., то сума страхового відшкодування по даному страховому випадку вважається узгодженою та інші витрати вже не підлягають відшкодуванню.
Як вбачається з тексту зазначеної угоди, остання не містить умов, згідно яких після її підписання у сторін відсутні будь-які претензії по вказаним у Додатку № 1 до угоди сумам страхового відшкодування і всі інші вимоги вважаються погашеними.
З огляду на вищезазначені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення з відповідача страхового відшкодування в розмірі 3705,00 грн. підлягають частковому задоволенню у розмірі 1237,50 грн.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідачем, в порушення зазначеної норми, належним чином апеляційну скаргу не обґрунтовано, доказів та підстав для скасування рішення суду першої інстанції апеляційному суду не наведено.
З огляду на викладене, посилання скаржника на те, що рішення суду першої інстанції прийнято при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні, обставинам справи та невірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні. Крім того, доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду та не підтверджуються наявними матеріалами справи.
Тому колегія суддів вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 24.11.2015 р. у даній справі є таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Нова» залишити без задоволення.
Рішення господарського суду міста Києва від 24.11.2015 р. у справі №910/26191/15 залишити без змін.
Справу №910/26191/15 повернути до господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.
Головуючий суддя С.О. Алданова
Судді Н.М. Коршун
С.Я. Дикунська