донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
01.02.2016 справа №28/62
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: суддів: при секретарі судового засідання:ОСОБА_1В ОСОБА_2, ОСОБА_3 ОСОБА_4
за участю представників сторін:
від позивача: від відповідача: від третьої особи: від держвиконавця:ОСОБА_5 - довір. не прибув ОСОБА_5 ОСОБА_6 - довір.
розглянувши апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, м. Київ
на ухвалу господарського суду Донецької області
від08.12.2015р.
у справі№ 28/62 (суддя Уханьова О.О.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія з управління активами “Ізі Лайф”, м. Київ
до відповідача: за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Товариства з обмеженою відповідальністю “Місто на воді”, м. Донецьк Публічного акціонерного товариства “Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк”, м. Київ в особі філії “Пролетарське відділення ПАТ Промінвестбанк в м. Донецьк”, м. Донецьк
про за скаргою на діїстягнення 24774810,20 грн. Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія з управління активами “Ізі Лайф”, м. Київ Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, м. Київ
Ухвалою господарського суду Донецької області від 08.12.2015р. по справі №28/62:
- частково задоволено скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "ІЗІ ЛАЙФ" на дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби України;
- визнано неправомірними дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби України щодо відмови у відкритті виконавчого провадження;
- зобов'язано відділ примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби України відкрити виконавче провадження з примусового виконання наказу господарського суду Донецької області №28/62 від 11.03.2013р. про примусове виконання рішення від 19.02.2013р.;
- в решті вимог відмовлено.
Не погодившись із ухвалою місцевого господарського суду, Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, м. Київ звернувся до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Донецької області від 08.12.2015р. по справі №28/62 та відмовити у задоволенні скарги у повному обсязі.
Скаржник вважає, що правомірно прийняв постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження від 21.10.2015р., оскільки стягувач додав до заяви про відкриття виконавчого провадження засвідчену неналежним чином копію довіреності, що виключає можливість здійснення виконавчого провадження на підставі п.8 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження».
Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 15.01.2016р. було сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий Будко Н.В., судді Агапов О.Л., Склярук О.І.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями було сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий Сгара Е.В., судді М'ясищев А.М., Геза Т.Д.
Позивач у судове засідання 01.02.2016р. заперечив проти задоволення апеляційної скарги.
Відповідач у судове засідання 01.02.2016р. не прибув, причини неявки не повідомили.
Третя особа у судовому засіданні 01.02.2016р. обґрунтованих пояснень по суті спору не надала.
Держвиконавець у судовому засіданні 01.02.2016р. наполягав на задоволенні апеляційної скарги.
Фіксування судового засідання апеляційної інстанції здійснювалось за допомогою звукозаписувального технічного засобу у порядку, встановленому ст.ст.4-4, 81-1, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України.
Перевіривши матеріали справи та правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального права України, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Згідно ст.106 Господарського процесуального кодексу України, апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням господарського суду Донецької області від 19.02.2013р. по справі №28/62 задоволено позов ТОВ “Компанія з управління активами “Ізі Лайф” м. Київ до ТОВ“Місто на воді” м. Донецьк, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ПАТ “Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк” м. Київ в особі філії “Пролетарське відділення ПАТ Промінвестбанк в м. Донецьк” м. Донецьк про стягнення 24774810,20грн. в повному обсязі. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Місто на воді” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія з управління активами “Ізі Лайф” заборгованість за кредитом - 17958059,31грн., 4792323,32грн. - заборгованість за нарахованими відсотками за користування кредитом, 28900,00грн. - заборгованість за нарахованою, але не отриманою комісійною винагородою, пеню за несвоєчасну сплату суми кредиту - 1573175,20грн., пеню за несвоєчасну сплату суми відсотків за користування кредитом - 419820,65грн., пеню за несвоєчасну сплату суми комісійної винагороди - 2531,72грн., судові витрати по сплаті державного мита в сумі 25500,00грн, 236,00грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, про що 11.03.2013р. було видано відповідний наказ суду.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Компанія з управління активами “Ізі Лайф” звернулось до Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України із заявою про примусове виконання рішення господарського суду Донецької області від 19.02.2013р. по справі №28/62.
21.10.2015р. головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України ОСОБА_7 винесено постанову ВП49094009 про відмову у відкритті виконавчого провадження, з посиланням на п.8 ч.1 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження", яка передбачає у якості підстави для відмови у відкритті виконавчого провадження наявність інших передбачених законом обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження.
В оскаржуваній постанові державним виконавцем зазначено, що до заяви про відкриття виконавчого провадження Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія з управління активами “Ізі Лайф” додано копію довіреності від 16.12.2014р. на представництво інтересів стягувача у виконавчому провадженні, видану на ім'я ОСОБА_8 засвідчену не належним чином та дійшов висновку, що вказана обставина виключає можливість здійснення виконавчого провадження відповідно до п.8 ч.1 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження" відмовив у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання наказу від 11.03.2013р.
Не погодившись із винесенням вищезазначеної постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження, Товариство з обмеженою відповідальністю “Компанія з управління активами “Ізі Лайф”, м. Київ звернулось із скаргою на дії державного виконавця в якій просило: визнати дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо відмови у відкритті виконавчого провадження неправомірними та зобов'язати відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України прийняти до виконання, відкрити виконавче провадження з примусового виконання наказу про виконання рішення господарського суду Донецької області №28/62 від 19.02.2013р., виданого господарським судом Донецької області 11.03.2013р. та накласти арешт на майно та грошові кошти боржника, що містяться на рахунках боржника в межах суми стягнення, визначеної у виконавчому документі.
При розгляді вищевказаних вимог, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.
Відповідно до ст.121-2 Господарського процесуального кодексу України, скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена.
За приписами ст. 124 Конституції України та ст. 115 Господарського процесуального кодексу України, судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і виконуються в порядку, визначеному Законом України «Про виконавче провадження».
Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі: Закону) встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
За приписами ст. 6 Закону, державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
Відповідно до ст.17 Закону, примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою виконавчі документи, в тому числі накази господарських судів.
Відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та способом, передбаченим Конституцією та законами України.
Згідно з п.1 ч.1 ст.19 Закону державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.
Згідно ст.9 Закону сторони можуть реалізовувати свої права і обов'язки у виконавчому провадженні самостійно або через представників. Участь юридичних осіб у виконавчому провадженні здійснюється їх керівниками чи органами, посадовими особами, які діють у межах повноважень, наданих їм законом, або через представників юридичної особи. Повноваження представника повинні бути підтверджені довіреністю, виданою і оформленою відповідно до вимог закону.
Відповідно до пункту 2.11. Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 р. № 512/5 (далі Інструкція) повноваження представників сторін, які беруть участь у виконавчому провадженні, мають бути посвідчені, зокрема, довіреністю юридичної особи або документами, що посвідчують право представництва юридичної особи (документом про призначення керівником юридичної особи тощо).
Відповідно до підпункту 2.11.4 Інструкції у випадку реалізації стороною виконавчого провадження права на пред'явлення виконавчого документа на виконання, подання заяви про повернення без виконання виконавчого документа, оскарження дій державного виконавця та інших посадових осіб органів ДВС, отримання присудженого майна чи стягнутих сум через представника державний виконавець перевіряє, чи обумовлені у довіреності повноваження представника на здійснення таких дій.
Як вбачається з матеріалів справи до заяви Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія з управління активами “Ізі Лайф” про відкриття виконавчого провадження додано довіреність, якою Товариство з обмеженою відповідальністю “Компанія з управління активами “Ізі Лайф” уповноважило на представництво ОСОБА_9 від імені підприємства вчиняти дії, підписувати заяви про відкриття виконавчого провадження та подавати усі види виконавчих документів до стягнення (виконання), підписувати заяви про повернення виконавчих документів, знайомитись з матеріалами справи та вчиняти інші дії, пов'язані з виконанням цієї довіреності.
Статтею 26 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено виключний перелік підстав, за якими державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження, зокрема, у разі наявності інших передбачених законом обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження (п.8 ч.1 ст. 26 Закону).
Отже, обставини, які виключають здійснення виконавчого провадження та, як наслідок, зумовлюють відмову у прийнятті виконавчого документу до виконання (на підставі п.8 ч.1 ст. 26 Закону) повинні бути встановлені законом.
Колегія судів зазначає, що такої підстави для відмови у відкритті виконавчого провадження, як надання засвідченої неналежним чином копії довіреності, діючим законодавством не передбачено. Крім того, державним виконавцем взагалі не зазначено, які саме порушення порядку засвідчення довіреності були допущені представником стягувача.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що заяву про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення господарського суду Донецької області від 19.02.2013р. по справі №28/62 підписано та подано належним представником, який діяв на підставі довіреності із наявністю повноважень щодо подання і підписання заяв про відкриття виконавчого провадження.
Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що якщо у державного виконавця під час вирішення питання щодо відкриття виконавчого провадження з тих чи інших підстав виникли сумніви щодо наявності у представника стягувача ОСОБА_9 повноважень на підписання та подання заяви про відкриття виконавчого провадження, державний виконавець не був позбавлений права перевірити, ким підписана заява, витребувати оригінал довіреності, тощо.
Аналогічного висновку дійшов Вищий господарський суд України в постанові від 26.05.2015р. по справі №918/1253/14.
Крім того, даний висновок викладено Вищим господарським судом України в оглядовому листі від 28.01.2016р. №01-06/131/16 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням господарськими судами Закону України "Про виконавче провадження"».
До того ж, апеляційний суд наголошує, що частиною 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" закріплено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Конституційний Суд України у п. 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012 зазначив, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.
У п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 у справі № 11-рп/2012 зазначено, що невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.
Отже, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
Згідно приписів ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України “Про міжнародні договори України” і ст. 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами міжнародних договорів, ратифікованих законами України.
Згідно з вимогами статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У зв'язку з ратифікацією Конвенції, протоколів до неї та прийняттям Верховною Радою України Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” господарським судам у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід застосовувати судові рішення та ухвали Суду з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні (абз. 3 п. 2 інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 “Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини”).
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.06.2004р. у справі “Півень проти України” суд вказав, що право на судовий розгляд, гарантований ст. 6 Концепції, захищає також виконання остаточних та обов'язкових судових рішень, які в країні, що поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи при цьому шкоди одній зі сторін.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004р. по справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина "судового розгляду". У рішенні від 17.05.2005р. по справі "Чіжов проти України" (заява № 6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії § 1 ст. 6 Конвенції. Затримка у виконанні рішення може бути виправдана за виняткових обставин. Але затримка не повинна бути такою, що позбавляє сутності право, яке захищається п. 1 ст. 6 Конвенції ("ОСОБА_10 проти Італії", заява № 22774/93, § 74, ЄСПЛ 1999-V).
Згідно Рішення Європейського суду з прав людини від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції", Європейський суд наголосив, що “відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду"”. Європейський суд також зазначив, що “адміністративні органи є складовою держави, яка керується принципом верховенства права, а відтак інтереси цих органів збігаються з необхідністю належного здійснення правосуддя. Якщо адміністративні органи відмовляються або неспроможні виконати рішення суду, чи навіть зволікають з його виконанням, то гарантії, надані статтею 6 стороні на судовому етапі, втрачають свою мету.”
З огляду на вищезазначене та конституційний принцип доступності до правосуддя всіх осіб, практику Європейського суду з прав людини щодо недопустимості ухилення адміністративних органів від виконання судових рішень, апеляційний суд приходить до висновку про неправомірність дій державного виконавця щодо відмови у відкритті виконавчого провадження.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо неправомірності дій державного виконавця по винесенню постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження, зобов'язання останнього відкрити виконавче провадження з примусового виконання наказу господарського суду Донецької області №28/62 від 11.03.2013р.
Також колегія суддів апеляційного суду погоджується із відмовою у накладанні арешту на майно та грошові кошти боржника, що містяться на рахунках боржника, з огляду на той факт, що суд не вправі зобов'язувати державного виконавця вчинити дії, які відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» можуть здійснюватися тільки за розсудом державного виконавця.
Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а ухвала господарського суду Донецької області від 08.12.2015р. по справі №28/62 є законною, обґрунтованою та такою, що підлягає залишенню без змін.
На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103, 105, 106, 121-2 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Апеляційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, м. Київ на ухвалу господарського суду Донецької області від 08.12.2015р. по справі №28/62 - залишити без задоволення.
Ухвалу господарського суду Донецької області від 08.12.2015р. по справі №28/62 - залишити без змін.
Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
Головуючий суддя: Е.В. Сгара
Судді: А.М. М'ясищев
ОСОБА_3