"29" січня 2016 р.Справа № 921/1152/15-г/13
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Стопника С.Г.
Розглянув матеріали справи
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1
до відповідачів: 1. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, АДРЕСА_2
2. Управління житлово-комунального господарства, благоустрою та екології Тернопільської міської ради, вул. Коперника, 1, м. Тернопіль
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Тернопільська міська рада, вул. Листопадова, 5, м. Тернопіль
про визнання недійсною Додаткової угоди до договору на встановлення земельного сервітуту, зареєстрованого в книзі реєстрації договорів сервітутного користування за №51 від 28.12.2009 року, укладену 08.06.2015 року та зареєстровану в книзі реєстрації додатків до договорів сервітуту 08.06.2015р. за №305.
За участю представників:
позивача: ОСОБА_3, довіреність №1541 від 29.04.2013р.
відповідача-1: не з'явився
відповідача-2: Хромчак Р.О., довіреність №1084/15 від 25.03.2015р.
третьої особи: Михальчук О.Ю., довіреність №4176/01 від 03.12.2013р.
Учасникам судового процесу роз'яснено їх права та обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22, 27, 81-1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
В судовому засіданні 29.01.2016р. відповідно до ст.85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суть справи: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1, АДРЕСА_1, звернувся до господарського суду Тернопільської області з позовом до відповідачів: 1. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, АДРЕСА_2, та 2.Управління житлово-комунального господарства, благоустрою та екології Тернопільської міської ради, вул. Коперника, 1, м. Тернопіль, про визнання недійсною Додаткової угоди до договору на встановлення земельного сервітуту, зареєстрованого в книзі реєстрації договорів сервітутного користування за №51 від 28.12.2009 року, укладену 08.06.2015 року та зареєстровану в книзі реєстрації додатків до договорів сервітуту 08.06.2015р. за №305.
Ухвалою суду від 07.12.2015р. порушено провадження у даній справі, а також залучено до участі у справі Тернопільську міську раду як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.
Відповідно до ст.77 ГПК України розгляд справи відкладався на 04.01.2016р., 15.01.2016р. та на 29.01.2016р. для надання можливості відповідачу-1 та третій особі подати свої заперечення проти позову, а також забезпечити участь уповноважених представників в засіданні.
28.01.2016р. від представника позивача надійшла заява (вх.№4212 від 28.01.2016р.) про збільшення позовних вимог та підстав позову, відповідно до якої останній просив суд:
- визнати недійсним договір на встановлення земельного сервітуту, укладений 28.12.2009 року між Управлінням житлово-комунального господарства і екології Тернопільської міської ради та Суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_2 та зареєстрований в книзі реєстрації договорів сервітутного користування 28.12.2009 року за №51;
- визнати недійсною Додаткову угоду до договору на встановлення земельного сервітуту, зареєстрованого в книзі реєстрації договорів сервітутного користування за №51 від 28.12.2009 року, укладену 08.06.2015 року між Управлінням житлово-комунального господарства, благоустрою та екології Тернопільської міської ради та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2, та зареєстровану в книзі реєстрації додатків до договорів сервітутів 08.06.2015 року за №305;
- судові витрати покласти на відповідачів.
29.01.2016р. судом винесено ухвалу, якою відмовлено у прийнятті заяви (вх.№4212 від 28.01.2016р.) в частині збільшення позовних вимог шляхом заявлення додаткової позовної вимоги про визнання недійсним договору на встановлення земельного сервітуту, укладеного 28.12.2009 року між Управлінням житлово-комунального господарства і екології Тернопільської міської ради та Суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_2 та зареєстрованого в книзі реєстрації договорів сервітутного користування 28.12.2009 року за №51.
Таким чином, розгляд справи здійснюється, виходячи із початково заявленої вимоги - про визнання недійсною Додаткової угоди до договору на встановлення земельного сервітуту, зареєстрованого в книзі реєстрації договорів сервітутного користування за №51 від 28.12.2009 року, укладену 08.06.2015 року та зареєстровану в книзі реєстрації додатків до договорів сервітуту 08.06.2015р. за №305.
Представник відповідача-1 в судове засідання не з'явився, хоча про час та дату розгляду справи повідомлявся належним чином (за адресою вказаною у позовній заяві та у Спеціальному витягу з ЄДРЮОФОП), відзиву на позов не подав.
Оскільки участь представників сторін в засіданні 29.01.2016р. судом обов'язковою не визнавалася, та враховуючи, що розгляд справи неодноразово судом відкладався для надання можливості відповідачу-1 забезпечити явку повноважного представника та подати свої заперечення проти позову, в судовому засіданні 29.01.2016р. суд перейшов до розгляду спору по суті.
Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав повністю з підстав, зазначених у позовній заяві, а також з урахуванням додаткових обгрунтувань, викладених у заяві (вх.№4212 від 28.01.2016р.).
Представник відповідача-2 згідно поданого відзиву (вх. №26538 від 21.12.2015р.) та в судових засіданнях проти позову заперечив, зокрема стверджує, що Додаткова угода від 08.06.2015р. до договору на встановлення сервітуту від 28.12.2009р. укладена Управлінням житлово-комунального господарства, благоустрою та екології Тернопільської міської ради як користувачем земельної ділянки (згідно Державного акту на право постійного користування землею площею 89,5 га) та у відповідності до вимог чинного законодавства, отже підстави для визнання її недійсною відсутні. При цьому, просить суд врахувати, що Додатковою угодою лише продовжено термін дії договору на встановлення земельного сервітуту від 28.12.2009р., відтак остання є його невід'ємною частиною. ФОП ОСОБА_1 звертався з позовом про визнання недійсним договору на встановлення земельного сервітуту від 28.12.2009р., за результатами розгляду якого рішенням господарського суду Тернопільської області у справі №16/51-1001 в задоволенні позову в цій частині було відмовлено. Також вважає, що позивачем не наведено обставин, які би документально підтверджували порушення Управлінням будь-яких його прав чи охоронюваних законом інтересів при укладенні Додаткової угоди до договору на встановлення земельного сервітуту. Просить в задоволенні позову відмовити.
Представник третьої особи - Тернопільської міської ради, у відзиві (вх.№3450 від 13.01.2016р.), а також в судових засіданнях, проти заявленого позову заперечила. Вважає, що Додаткова угода до договору на встановлення земельного сервітуту укладена сторонами відповідно до правил, встановлених нормами Цивільного та Земельного кодексів, а відтак відсутні правові підстави для визнання її недійсною. Доводи позивача про те, що на земельній ділянці, на яку встановлено сервітут з суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_2, знаходиться єдиний можливий заїзд-виїзд до його об'єктів нерухомості вважає необгрунтованими, оскільки висновком комплексної земельно-технічної, будівельно-технічної та пожежно-технічної експертизи, призначеної у справі №921/500/13-г/13, було встановлено, що існує технічна можливість влаштування заїзду-виїзду з вул.Вояків УПА в с.Петриків Тернопільського району до земельної ділянки та будівель ФОП ОСОБА_1
Розглянувши матеріали справи, заслухавши в процесі розгляду справи представників позивача, відповідача-2 та третьої особи, господарський суд встановив:
- 28 грудня 2009 року між Управлінням житлово-комунального господарства і екології Тернопільської міської ради, з одного боку і землекористувачем (сервітуарієм) суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_2, з другого боку, укладено Договір на встановлення земельного сервітуту, який зареєстровано в книзі реєстрації договорів сервітутного користування 28.12.2009р. за №51.
За умовами вказаного Договору, користувач земельної ділянки надає право обмеженого користування земельною ділянкою (надалі - об'єкт сервітуту) з метою і в обсязі, визначеними даним договором у відповідності до цільового призначення об'єкта сервітуту, та на підставі ст.99,100,101 Земельного кодексу України.
Згідно розділу 2 Договору, об'єктом сервітуту є земельна ділянка площею 0,2531 га згідно з планом (додаток №1 до даного Договору), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4. Ділянка, на якій встановлюється сервітут, знаходиться у постійному користуванні УЖКГіЕ згідно державного акту на право постійного користування землею від 04.07.1997 року за № 214. Зазначена земельна ділянка сервітуту являє собою територію, вкриту асвальтним покриттям.
В розділі 3 Договору сторони визначили, що сервітут встановлюється з метою заїзду-виїзду та паркування автотранспорту готельно-ресторанного комплексу Братіслава.
Сервітуарій сплачує плату в грошовій формі з розрахунку 1 відсоток від нормативної грошової оцінки земельної ділянки за рік, в розмірі 369,43 грн. щомісячно (розділ 4 Договору).
Як передбачено у розділі 5 Договору, останній вступає в силу з моменту його державної реєстрації та укладається на 5 років.
Сторони вказаного договору зобов'язані дотримуватись встановленого режиму використання земельної ділянки, на яку встановлений сервітут (розділ 7 договору).
Договір зареєстровано в ТРФ ДП "Центр ДЗК", про що в Державному реєстрі земель вчинено запис від 03.09.2010р.
- 08 червня 2015 року між Управлінням житлово-комунального господарства, благоустрою та екології Тернопільської міської ради (Користувач), з однієї сторони, і фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (Сервітуарій), з іншої сторони, укладено Додаткову угоду до договору на встановлення земельного сервітуту зареєстрованого в книзі реєстрації договорів сервітутного користування за №51 від 28.12.2009р., яку зареєстровано у книзі реєстрації додатків до договорів сервітуту за №305 від 08.06.2015р.
За змістом вказаної Додаткової угоди сторони погодились внести зміни до Договору на встановлення земельного сервітуту від 28.12.2009р., а саме:
- викладено п.4 Договору у новій редакції в частині зазначення нової нормативної грошової оцінки земельної ділянки станом на 01.01.2015р. - 1 530 219,67 грн. (604,59 грн. за 1 кв.м.). Також, зазначено, що плата за договором з 01.01.2015р. вноситься у грошовій формі в однократному розмірі земельного податку за рік, в розмірі 1275,18 грн. щомісячно, з врахуванням коефіцієнтів, встановлених відповідними нормативно-правовими актами та коефіцієнтів індексації.
- продовжено термін дії Договору на 5 років до 08.06.2020р. (п.1.2 Додаткової угоди);
- пункт 5 Договору доповнено реченням наступного змісту: "Якщо за 1 (один) місяць до закінчення терміну дії Договору жодна із Сторін не висловила наміру про його розірвання, договір пролонгується шляхом укладення відповідної Додаткової угоди" (п.1.3 Додаткової угоди).
У п.п.3, 4 Додаткової угоди вказано, що остання є невід'ємною частиною договору на встановлення земельного сервітуту та набирає чинності з 08.06.2015р.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1, звернувся із даним позовом про визнання недійсною Додаткової угоди до договору на встановлення земельного сервітуту, зареєстрованого в книзі реєстрації договорів сервітутного користування за №51 від 28.12.2009 року, укладену 08.06.2015 року, посилаючись на те, що він є власником будівлі готелю, що знаходиться по АДРЕСА_3, а також є власником земельної ділянки площею 0,1137 га, кадастровий НОМЕР_1 для обслуговування вказаної будівлі готелю згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 від 20.03.2012 року. Ще з 2008 року, з метою найбільш ефективного використання будівлі готелю за призначенням, він звертався до Тернопільської міської ради із заявою про можливість влаштування парковки на прилеглій території до будівлі готелю, а саме на земельній ділянці, яка знаходиться в межах червоних ліній по АДРЕСА_4, однак вказане прохання було відхилене з вказівкою на те, що таке питання може розглядатися тільки на аукціоні (лист УЖКГ №173/07 від 21.01.2009р.). Незважаючи на це, 28.12.2009р. між Управлінням житлово-комунального господарства та екології Тернопільської міської ради та ФОП ОСОБА_2 було укладено договір на встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку площею 0,2531 га, що знаходиться по АДРЕСА_4. З додатку №1 до Договору вбачається, що за вказаним договором передбачено встановлення сервітуту за ФОП ОСОБА_2 на земельну ділянку, яка знаходиться не лише на прилеглій території до готельно-ресторанного комплексу "Братіслава", а й на частину земельної ділянки, яка є суміжною з його (позивача) земельною ділянкою, на якій розташовано його будівлю готелю, а також на якій знаходився єдиний можливий заїзд-виїзд до його об'єктів нерухомості і про надання якої для влаштування парковки останній звертався.
Ще до закінчення дії вказаного договору на встановлення земельного сервітуту позивач неодноразово звертався до Тернопільської міської ради з проханням укладення договору земельного сервітуту земельної ділянки площею 0,0861 га для проходу та заїзду, яка є суміжною з його земельною ділянкою (листи від 23.12.2014р., від 06.08.2015р.), однак в задоволенні таких заяв йому було відмовлено з посиланням на вже укладений договір на встановлення земельного сервітуту між УЖКГіЕ Тернопільської міської ради з ФОП ОСОБА_2 від 28.12.2009р. (лист №529/08 від 04.02.2015р.) та на укладення додаткової угоди до вказаного договору про продовження терміну його дії до 08.06.2020р. (лист №5647/08 від 10.09.2015р.). У зв'язку із наведеним, позивач стверджує про порушення його прав як власника суміжної земельної ділянки та розміщеної на ній будівлі готелю, оскільки встановлення сервітуту з ФОП ОСОБА_2 та укладення додаткової угоди про продовження терміну дії такого договору унеможливлює під'їзд до його об'єктів нерухомості та їх використання за цільовим призначенням.
Обгрунтовуючи свої вимоги про визнання Додаткової угоди недійсною, позивач посилається також на: - відсутність повноважень в Управління житлово-комунального господарства, благоустрою та екології Тернопільської міської ради на її укладення, оскільки власником земельної ділянки є Тернопільська міська рада, чим порушено вимогу ч.2 ст.203 ЦК України; - використання ФОП ОСОБА_2 земельної ділянки, яка є об'єктом сервітуту, не за цільовим призначенням, що підтверджується висновком експерта №1188 від 23.12.2010р. у справі №16/51-1001; - можливість задоволення потреб ФОП ОСОБА_2, пов'язаних з використанням земельних ділянок та готельно-ресторанного комплексу "Братіслава", що розташований на них, і які перебувають у його користуванні (власності), у інший спосіб, ніж встановлення земельного сервітуту згідно договору від 28.12.2009р., що також підтверджується висновком експерта №1188 від 23.12.2010р. у справі №16/51-1001. У зв'язку із наведеним, позивач стверджує, що укладена 08.06.2015 року Додаткова угода до договору на встановлення земельного сервітуту, зареєстрованого в книзі реєстрації договорів сервітутного користування за №51 від 28.12.2009 року суперечить вимогам чинного законодавства України, а тому просить визнати її недійсною.
Суд, оцінивши на підставі ст.43 ГПК України подані сторонами докази та наведені доводи, прийшов до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.
При цьому, суд виходить з наступного.
Згідно з ч. 2 ст.11 ЦК України, підставами виникнення прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Згідно ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із п.2 ст.395 ЦК України одним із видів речових прав на чуже майно є право користування (сервітут).
Відповідно до ст.401 ЦК України, право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
В силу положень ст.98 ЗК України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).
Частиною 1 ст.99 ЗК України передбачено, що вимагати встановлення земельних сервітутів можуть власники або землекористувачі земельних ділянок.
Відповідно до ст.100 ЗК України, сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут).
Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки.
За змістом ст.ст.6 та 627 ЦК України сторони при укладенні договору є вільними в укладенні такого договору та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За приписами частин 1-3, 5 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, є відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину.
Згідно ч.3 ст.215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
ФОП ОСОБА_1 в обгрунтування заявленого позову посилається на те, що відповідач-2 як станом на момент укладення Договору на встановлення земельного сервітуту від 28.12.2009р., так і при укладенні оспорюваної Додаткової угоди від 08.06.2015р. до вказаного договору, вийшов за межі своїх повноважень, визначених Положенням, що є підставою для визнання цього правочину недійсним. Зокрема вказує на те, що повноваження Управління житлово-комунального господарства і екології Тернопільської міської ради на момент укладення договору від 28.12.2009р., визначались Положенням про Управління, затвердженим рішенням Тернопільської міської ради від 28.09.2006р. №5/2/48, за змістом якого (п.п.3.1, 5.1.7) останнє було уповноважене укладати (підписувати) договори (угоди) з підприємствами та організаціями незалежно від форм власності, лише на виконання робіт (послуг) по утриманню житлових будинків та прибудинкових територій, по капітальному та поточному ремонтах (реконструкції) житлового фонду, ремонту і будівництву об'єктів благоустрою, забезпечення їх ефективного виконання. А Договір на встановлення земельного сервітуту від 28.12.2009р. до вказаної категорії договорів не відноситься.
Також стверджує, що Управління житлово-комунального господарства, благоустрою та екології Тернопільської міської ради не було наділене повноваженнями щодо укладення договору на встановлення земельного сервітуту і згідно Положення про Управління, затвердженого рішенням Тернопільської міської ради від 17.05.2012р. №6/21/24, яке діяло станом на дату укладення Додаткової угоди від 08.06.2015р.
З приводу наведеного слід зазначити, що законність укладення Договору на встановлення земельного сервітуту від 28.12.2009р. вже досліджувалася при розгляді справи №16/51-1001 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, до відповідачів: 1) Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, 2) Управління житлово-комунального господарства та екології Тернопільської міської ради, і рішенням у вказаній справі від 21.01.2011р. в частині позовних вимог про визнання такого Договору недійсним - відмовлено. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 14.06.2011р. рішення від 21.01.2011р. в цій частині залишено без змін.
Так, при розгляді справи №16/51-1001 судом було проаналізовано зміст договору на встановлення земельного сервітуту від 28.12.2009р., укладеного між Управлінням житлово-комунального господарства та екології Тернопільської міської ради та ФОП ОСОБА_2, та констатовано, що при укладенні даного договору сторонами дотримано загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, які встановлені ст.203 ЦК України, а саме:
- положення укладеного договору не суперечать жодному положенню законодавства, яким регламентовано даний вид правовідносин;
- особи, які вчиняли цей правочин, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності;
- при укладенні договору на встановлення земельного сервітуту сторони діяли вільно; відсутні будь-які фактичні дані, які б свідчили про спричинення впливу на волевиявлення будь-якої із сторін;
- договір спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків - користування фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 об'єктом сервітуту для задоволення потреб в заїзді-виїзді та паркуванні.
Судом при розгляді справи №16/51-1001 також було встановлено, що об'єктом сервітуту за Договором від 28.12.2009р. є земельна ділянка площею 0,2531 га, що знаходиться за адресою АДРЕСА_4, і вказана земельна ділянка є частиною земельної ділянки площею 89,5 га, яка знаходиться в постійному користуванні Управління житлово-комунального господарства та екології Тернопільської міської ради на підставі Державного акту на право постійного користування землею НОМЕР_3, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею 04.07.1997 року за № 214. Уклавши договір від 28.12.2009 року та встановивши земельний сервітут - заїзд-виїзд та паркування автотранспорту готельно-ресторанного комплексу "Братіслава", Управління житлово-комунального господарства та екології Тернопільської міської ради надало ФОП ОСОБА_2 право на обмежене платне користування своєю земельною ділянкою площею 0,2531 га, що знаходиться за адресою АДРЕСА_4.
Таким чином, встановлено, що Управління житлово-комунального господарства та екології Тернопільської міської ради є легітимним землекористувачем, який має право на укладення договору на встановлення земельного сервітуту.
Частиною 1 статті 92 Земельного кодексу України визначено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених ст.141 ЗК України, перелік яких є вичерпним.
Відповідно до ст.ст.33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
В силу ч.3 ст.35 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Як роз'яснено в п.2.1 Постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013р. №11, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
У зв'язку із вищенаведеним, суд визнає безпідставними твердження позивача щодо відсутності в Управління повноважень на укладення Договору на встановлення земельного сервітуту від 28.12.2009р.
З приводу посилань позивача на використання ФОП ОСОБА_2 земельної ділянки, яка є об'єктом сервітуту, не за цільовим призначенням, та можливості задоволення потреб ФОП ОСОБА_2, пов'язаних з використанням земельних ділянок та готельно-ресторанного комплексу "Братіслава", у інший спосіб, ніж встановлення земельного сервітуту згідно договору від 28.12.2009р., що підтверджено висновком експерта №1188 від 23.12.2010р. у справі №16/51-1001, то слід зазначити, що такі підстави також досліджувались судом при розгляді справи №16/51-1001 та враховані судом при прийнятті рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині. І при розгляді справи №16/51-1001 судом констатовано, що Договір про встановлення земельного сервітуту від 28.12.2009 року відповідає положенням діючого законодавства, а відтак відсутні підстави для визнання недійсним даного договору та скасування земельного сервітуту, встановленого даним договором.
Частиною 1 ст.651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 654 ЦК України, зміна договору здійснюються в такій же формі, як і договір, що змінюється, якщо інше не встановлено договором або законом чи не витікає із звичаїв ділового обігу.
Таким чином, внесення сторонами змін до вже укладеного договору, в тому числі шляхом укладення додаткової угоди, чинному законодавству не суперечить.
Беручи до уваги обставини, встановлені рішенням господарського суду від 21.01.2011р. у справі №16/51-1001, а також враховуючи, що Додаткова угода від 08.06.2015р. є невід'ємною частиною договору на встановлення земельного сервітуту, зареєстрованого в книзі реєстрації договорів сервітутного користування за №51 від 28.12.2009 року, і якою сторонами лише внесено зміни в основний договір в частині нормативної грошової оцінки землі, розміру орендної плати та терміну дії, суд не вбачає підстав для визнання такої Додаткової угоди недійсною, у зв'язку з чим у задоволенні позову слід відмовити.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст.49 ГПК України, покладаються на позивача.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. В позові відмовити.
На рішення суду, яке не набрало законної сили, сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня підписання повного тексту рішення через місцевий господарський суд.
Повне рішення складено та підписано "04" лютого 2016 року.
Суддя С.Г. Стопник